Ухвала суду № 58846371, 06.07.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

Суддя-доповідач - Білак С. В.

Головуючий у 1 інстанції - Матяш О.В.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2016 рокусправа № 808/2569/15 Приміщення суду за адресою: 49083, м. Дніпропетровськ, пр.імені Газети "Правда", 29

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білак С.В., суддів: Шальєвої В.А. Олефіренко Н.А. , секретар судового засідання - Трахт К.О., з участю представника відповідача - Ніколенко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 р. у справі №808/2569/15 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", в якому просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 17 705 615,28 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік, наданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача за звітний період, склала 14341 особу. Середньооблікова кількість інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" повинна складати 574 осіб, але склала 383 особи, що є меншим, ніж встановлено нормативом. Тому за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 17240131,77 гривень й пеню у розмірі 465483,51 гривень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 р. у задоволенні позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірний аналіз норм матеріального права, невірне визначення предмета позову, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що ст.69 Господарського кодексу України та ст.ст.19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України», встановлюють обов'язок, а не право відповідача щодо забезпечення визначеної відповідно до закону кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

На підприємстві відповідача норматив з працевлаштування інвалідів на 2014 рік складав 574 особи, тоді як згідно Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік, наданого відповідачем, середньооблікова кількість інвалідів складає 383 особи, що є меншим ніж встановлено нормативом, тому підприємство зобов'язано сплачувати в безумовному порядку адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Оскільки самостійно суму адміністративно-господарських санкцій відповідачем не сплачено, вина його полягає у несплаті зазначеної суми, а тому факт вчинення правопорушення у сфері господарювання є доведеним.

Також відсутні докази проведення роботи по залученню з метою працевлаштування тієї категорії інвалідів, яка не перебуває на обліку в державній службі зайнятості.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Позивач до суду не зявився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції, 20.01.2015 року ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" подано позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік.

Згідно рядка № 01 звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2014 рік, кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 14341 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок №02) становить 383 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" (рядок № 03) становить 574 осіб; середньорічна заробітна плата штатного працівника (рядок № 5) становить 90 262,47 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не визначена. (т.1 а.с.4)

З огляду на те, що відповідачем не було працевлаштовано 191 інваліда позивачем було повідомлено ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" про те, що у рядку 06 наданого за 2014 рік звіту необхідно було відобразити суду адміністративно-господарських санкцій у розмірі 17240131,77 коп. (а.с.5)

За невиконання нормативу працевлаштування інвалідів позивачем було нараховану відповідачу пеню за час прострочки оплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 465 483,51 грн.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 20 цього Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

В силу положень статті 238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст.181 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Аналіз норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів свідчить про те, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.

У відповідності до позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 20.06.2011 року у справі №21-60а11 (номер у ЄДРСР 17316897), від 02.04.2013 року у справі №21-95а13 (номер у ЄДРСР 30604032) обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування; останнє повинно направляти до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" видано наказ №434 від 27.03.2014 "Про бронювання робочих місць для працевлаштування інвалідів", яким заброньовано на 2014 рік 654 робочих місця для працевлаштування інвалідів. (т.2 а.с.244-247)

Відповідач протягом 2014 року щомісячно подавав до Запорізького міського центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" для працевлаштування осіб з інвалідністю: звіт від 02.01.2014 року - кількість вакансій 147; звіт від 03.02.2014 року - кількість вакансій 120; звіт від 03.03.2014 року - кількість вакансій 120; звіт від 01.04.2014 року - кількість вакансій 168; звіт від 05.05.2014 року - кількість вакансій 168; звіт від 02.06.2014 року - кількість вакансій 163; звіт від 01.07.2014 року - кількість вакансій 210; звіт від 11.07.2014 року - кількість вакансій 210; звіт від 18.07.2014 року - кількість вакансій 295; звіт від 31.07.2014 року - кількість вакансій 309; звіт від 08.08.2014 року - кількість вакансій 309; звіт від 15.08.2014 року - кількість вакансій 309; звіт від 26.08.2014 року - кількість вакансій 309; звіт від 04.09.2014 року - кількість вакансій 326; звіт від 12.09.2014 року - кількість вакансій 327; звіт від 24.09.2014 року - кількість вакансій 331; звіт від 03.10.2014 року - кількість вакансій 350; звіт від 03.11.2014 року - кількість вакансій 361; звіт від 01.12.2014 року - кількість вакансій 378; звіт від 12.12.2014 року - кількість вакансій 380; звіт від 25.12.2014 року - кількість вакансій 383. (т.1 а.с.41-253; т.2 а.с.1-243)

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2014 року відповідачем працевлаштовано 54 інваліди, з яких 35 осіб - за направленням з територіальних центрів зайнятості (міського та районних) та 19 осіб - у результаті самостійного залучення підприємством, що підтверджується копіями наказів про прийняття на роботу та направлень з центів зайнятості (т.4 а.с.8-154).

Також в матеріалах справи містяться копії друкованих засобів масової інформації з розміщеними в них запрошеннями відповідача для працевлаштування інвалідів. (т.1 а.с.31-35)

Окрім того, відповідач впродовж 2014 року неодноразово приймав участь в ярмарках вакансій для громадян з обмеженою працездатністю, що підтверджується наявними в матеріалах справи запрошеннями та відповідями відповідача на них. (т.3 а.с.31-38)

Про факти безпідставної відмови відповідачем у працевлаштуванні інвалідів, направлених для роботи Центром зайнятості, позивачем не зазначено, судами такої відмови не встановлено.

Вивчивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем були вжиті всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Позивачем не надано жодного доказу щодо спростування дій, вчинених відповідачем з метою виконання вимог ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідно до ч. 2 ст.20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Оскільки судами встанлвлено, що позивачем не доведена правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, відповідно, вимога щодо стягнення пені є такою, що не відповідає нормам ст. 20 Закону № 875-ХІІ, а тому не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивачем не доведено умисного порушення ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 р. у справі №808/2569/15 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 06 липня 2016 року, в повному обсязі ухвала складена 08 липня 2016 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складання рішення відповідно до ст.160 КАС України - з дня складання рішення в повному обсязі.

Головуючий суддя С.В. Білак

Судді В.А.Шальєва

Н.А.Олефіренко