Постанова № 58844907, 05.07.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року ( 10 год. 54 хв.)Справа № 808/510/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Садового І.В.,

за участю секретаря судового засідання Сірик К.Л.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача - 1: ОСОБА_2,

представник відповідача-2: не зявився,

представник третьої особи: не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовною заявою: ОСОБА_3

до: Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Запорізької області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_4 казначейська служба України

про: визнання протиправною бездіяльності та зобовязання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

08.02.2016 ОСОБА_3 (далі позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної судової адміністрації України (далі відповідач-1, ДСА України), Апеляційного суду Запорізької області (далі - відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_4 казначейська служба України (далі третя особа), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги судді у звязку з відставкою, а також зобовязати відповідача-1 виділити та нарахувати позивачу вихідну допомогу судді у звязку з відставкою в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, які перерахувати відповідачу-2 для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Ухвалою суду від 10.02.2016 відкрито провадження в адміністративній справі №808/510/16 та призначено попереднє судове засідання на 23.02.2016.

Ухвалою суду від 29.03.2016 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 14.04.2016.

Ухвалами суду розгляд справи зупинявся за клопотанням сторін для надання додаткових доказів.

05.07.2016 провадження у справі поновлено.

Відповідно до ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), у судовому засіданні здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: звукозаписуючого пристрою Камертон.

У судовому засіданні 05.07.2016 на підставі ст.160 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Представник позивача підтримав позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27.04.2016. Зазначає, що відповідачем-1 протиправно було відмовлено позивачу у виплаті вихідної допомоги у звязку з відставкою з посиланням на те, що на момент прийняття відставки та звільнення з посади ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була змінена, а норма, яка регулювала питання вихідної допомоги, виключена. З позицією ДСА України позивач не погоджується, оскільки заява про відставку була подана на початку березня 2014 року, до внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453 від 07.07.2010. Звертає увагу суду, що саме за результатами бездіяльності Вищої ради юстиції України і Верховної Ради України позивача звільнено через 17 місяців після подання відповідної заяви та отримання безумовного права бути звільненою якнайшвидше. Протиправність дій відповідача-1 щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги як судді, який вийшов у відставку, вважає незаконною, оскільки, на думку позивача, законодавством України в якості визначальної умови для отримання вихідної допомоги є саме особисте рішення судді про вихід у відставку, а не рішення уповноваженого органу про його звільнення з посади. Посилаючись на норми Конституції України, вважає своє право на отримання вихідної допомоги порушеним та таким, що підлягає захисту в судовому порядку. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні з позовними вимогами не погодився з підстав, зазначених у наданих запереченнях. Зазначає, що підставами для виплати вихідної допомоги судді у звязку із відставкою є відповідна норма Закону, яка передбачає таку виплату, Постанова Верховної Ради України про відставку судді та наказ голови відповідного суду, де працював суддя до виходу у відставку про відрахування зі штату суду. Постановою Верховної Ради України №636-VIII від 16.07.2015 «Про звільнення суддів» ОСОБА_3 звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у звязку з відставкою. У звязку з набранням 01.04.2014 чинності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII, п. 28 розділу ІІ виключено ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Враховуючи, що вказані положення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» неконституційними не визнавалися, суддям, які виходили у відставку після 31.03.2014 виплата вихідної допомоги законодавством передбачена не була. На підставі викладеного просить у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Відповідач-2 у судове засідання не зявився, про час і дату судового засідання був повідомлений належним чином. Матеріали справи містять письмові заперечення відповідача-2 від 28.04.2016 вх.№13738 відповідно до яких надано пояснення, що на момент звільнення судді Бараненко Л.Я. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не містив норми щодо виплати вихідної допомоги та такі видатки до бюджету 2015 року не закладались. З зазначених підстав вихідна допомога позивачу не нараховувалась і не виплачувалась. До видатків Державного бюджету на 2016 рік на оплату праці суддів загальної юрисдикції також не закладено коштів на виплату вихідної допомоги суддям, які звільняються у відставку. Справу просить розглянути без участі представника з урахуванням вимог чинного законодавства.

Третя особа у судове засідання також не зявилась, пояснень на позовну заяву не надавала, про причини неявки суд не повідомила. Про час і дату судового засідання була повідомлена належним чином.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_3 з квітня 1977 року по 05.08.2015 року працювала суддею: з квітня 1977 року по лютий 1984 року народним суддею Шевченківського народного суду м.Запоріжжя, а з лютого 1984 року суддею Апеляційного суду Запорізької області.

На початку березня 2014 року позивачем до Вищої ради юстиції було подано заяву про звільнення з посади судді у відставку.

Розглянувши матеріали про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Запорізької області Вища рада юстиції прийняла рішення від 18.06.2015 №20/0/15-15, відповідно до якого було вирішено внести подання до Верховної ради України про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Запорізької області.

Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 № 636-VIII, у зв'язку із поданням заяви про відставку, позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області.

Наказом Голови Апеляційного суду Запорізької області від 03.08.2015 №103-к виключено з 05.08.2015 суддю судової палати з розгляду кримінальних справ ОСОБА_3 зі складу суддів Апеляційного суду Запорізької області у звязку з поданням заяви у відставку.

В грудні 2015 року позивач звернулася до відповідача-1 із заявою, відповідно до якої просила нарахувати вихідну допомогу судді у зв'язку із виходом у відставку, виплатити вихідну допомогу в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, відповідно до ст. 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Листом від 30.12.2015 за № Б1599-15-1613/15 відповідач-1 повідомив позивача про відмову у задоволенні поданої заяви. Зазначена відмова була обґрунтована тим, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги був вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. Враховуючи внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно із яким ст. 136 вказаного Закону, яка регулювала питання вихідної допомоги, виключена, правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням у відставку відсутні.

Вважаючи протиправними дії відповідача-1 щодо відмови позивачу у виплаті вихідної допомоги у звязку з відставкою, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України Про судоустрій і статус суддів визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів (в редакції Закону, що діяла до 01.04.2014) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Суд зазначає, що Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні (набрав чинності 01.04.2014) ст. 136 було виключено із Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Позивач в адміністративному позові посилається на те, що нею подано заяву про звільнення у відставку на початку березня 2014 року, а отже до неї мають застосовуватися положення ч. 1 ст. 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів (в редакції, що діяла до 01.04.2014).

З приводу зазначених посилань, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 100 Закону України Про судоустрій і статус суддів (в редакції, що діяла до 01.04.2014), суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених ч. 5 ст. 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Порядок звільнення судді у відставку, на момент подачі позивачем заяви про звільнення у відставку, регулюється положеннями ст. 109 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Згідно з положеннями вказаної норми Закону, заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Відповідно до ч. 4 ст. 109 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Судом встановлено, що позивачем було подано заяву про відставку до Вищої ради юстиції.

Розглянувши матеріали про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Запорізької області Вища рада юстиції склала рішення від 18.06.2015 №20/0/15-15, відповідно до якого було вирішено внести подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Запорізької області.

Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається, зокрема ст. 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Регламентом Верховної Ради України, якими передбачено, що питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Судом встановлено, що позивача було звільнено із займаної посади судді Апеляційного суду Запорізької області Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 № 636-VIII.

Посилання позивача, як на підставу позовних вимог, щодо бездіяльності Вищої ради юстиції та Верховної ради України щодо несвоєчасного розгляду заяви позивача про відставку, є безпідставними, оскільки позивачем не надано будь-яких судових рішень про визнання протиправною бездіяльності зазначених органів щодо несвоєчасного розгляду подання про звільнення безпосередньо щодо позивача.

Частиною 6 ст. 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Тобто, статусу судді у відставці позивач набула з моменту набрання чинності Постановою Верховної Ради України. Суд зазначає, що розділ Х, в якому перебуває стаття 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів (в редакції, яка діяла до 01.04.2014), регламентував статус судді у відставці, а відтак, положення цього розділу можуть застосовуватися лише до осіб, які мають статус судді у відставці. Станом на 01.04.2014 позивач не мала статусу судді у відставці.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Указу Президента України від 10.06.1997 № 503/97 Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Таким чином, рішення про звільнення позивача з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку набрало чинності 16.07.2015.

Суд зазначає, що на момент прийняття рішення про звільнення позивача з посади судді у відставку норма, що передбачала виплату судді вихідної допомоги (ст. 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів), з тексту Закону України Про судоустрій і статус суддів була виключена.

Крім того, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні № 10-рп/2013 від 19.11.2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 Розділу XII Прикінцеві положення, абзацу 4 пункту 3, абзацу 4 пункту 5 Розділу XIII Перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів, за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 8 Основного Закону закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Статтею 147 Конституції України право вирішувати питання про відповідність законів Конституції України та право офіційного тлумачення законів України надано Конституційному Суду України.

Судом встановлено, що норми Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 № 1166, якими внесені зміни до Закону України Про судоустрій і статус суддів, не змінено, не визнано неконституційними чи такими, що не підлягають застосуванню.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони стали або мали місце.

Отже, в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (16.07.2015).

Викладена правова позиція узгоджується із висновками, викладеними в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 25.11.2015 по справі №К/800/34687/15, від 15.03.2016 по справам №К/800/49608/15, №К/800/53700/15.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що відповідач-1 діяв в межах Закону, шляхом застосування норм законодавства, актуальних саме на час прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення позивача із займаної посади.

Позивач неодноразово уточнював позовні вимоги, де зазначав відповідачем Апеляційний суд Запорізької області (відповідач-2), проте позовних вимог до відповідача-2 позовна заява не містить.

З наведених підстав, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 94, 158, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України і може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через Запорізький окружний адміністративний суд апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова буде складено в повному обсязі у строк, визначений ч. 3 ст. 160 КАС України.

СуддяІ.В. Садовий