Рішення № 58840304, 24.06.2016, Яготинський районний суд Київської області

Яготинський районний суд Київської області

ун. № 382/2363/15-ц

пр. № 2/382/44/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2016 року Яготинський районний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Бурзель Ю.В.,

за участю секретаря Нікішина П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Яготині Київської області справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Зазначав, що 29 вересня 2015 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" (далі - ТОВ "Євролізинг Україна") укладено договір фінансового лізингу № д00950 з додатками, за умовами якого ТОВ "Євролізинг Україна" зобов'язалось придбати у власність трактор Беларус - 920 та передати його у користування ОСОБА_1 строком на 78 днів, а він зобов'язався сплатити ТОВ "Євролізинг Україна" адміністративний платіж, авансовий платіж, комісії за передачу трактора, у встановлений термін сплачувати лізингові та інші платежі та у випадках і в порядку, встановлених даних Договором, повернути ТОВ "Євролізинг Україна" трактор в стані, в якому він був переданий йому, ОСОБА_1, у користування, з урахуванням нормального зносу.

Посилаючись на те, що ТОВ "Євролізинг Україна" не має ліцензії на надання послуг з фінансового лізингу, не отримало необхідну довідку про взяття на облік юридичної особи, яка видається Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, з якої слідувало б, що компанію-лізингодавця взято на облік як фінансову установу з правом надавати послуги фінансового лізингу, договір фінансового лізингу № д00950, укладений між ним та ТОВ "Євролізинг Україна" нотаріально не посвідчений, а відтак є нікчемним, умови вказаного договору є несправедливими, просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № д00950 від 29 вересня 2015 року, стягнути з ТОВ "Євролізинг Україна" на його користь грошову суму, сплачену на виконання договору фінансового лізингу № д00950 від 29 вересня 2015 року в розмірі 72 тис. грн. та покласти судові витрати на ТОВ "Євролізинг Україна".

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав. Також зазначив, крім іншого, про те, що ТОВ «Євролізинг Україна» не надало позивачу ОСОБА_2 №3 до договору фінансового лізингу, в оспорюваному договорі наявні несправедливі умови договору, зокрема, про: надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»), п.п. 1.4, 3.2.7 договору фінансового лізингу є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс прав та обовязків на шкоду споживачу.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Разом із тим, надав до суду заперечення на позов, в якому зазначав, що ТОВ «Євролізинг Україна» займається виключним видом господарської діяльності по наданню послуг з фінансового лізингу без набуття спеціального статусу фінансової установи, оскільки така процедура взагалі не передбачена чинним законодавством України. Відповідно до ч. 4 ст. 5 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Надання послуг з фінансового лізингу та порядок, якого необхідно дотримуватись при наданні цієї послуги юридичними особами субєктами підприємницької діяльності, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, визначено Положенням про надання послуг з фінансового лізингу від 22 січня 2004 року №21. Разом із тим, чинним законодавством України не передбачено необхідності отримання ліцензії на надання послуг з фінансового лізингу відповідними субєктами.

Глава 58 «Найм (оренда)» ЦК України та ЗУ «Про фінансовий лізинг» не містить вимог щодо обовязкового нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу транспортного засобу.

Правовідносини, що виникли між сторонами правочину, мають відповідати в першу чергу спеціальним законам, які регулюють такий вид економічної діяльності як фінансовий лізинг.

Як вбачається з аналізу умов договору фінансового лізингу між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах, які ставляться чинним законодавством. Умови договору, які спеціальним законом не віднесено до істотних, сторони мають право вільно погоджувати. Такі умови сторонами погоджено. Крім того, законодавство чітко передбачає процедуру визнання умов договору недійсними на підставі ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», однак всупереч цьому, позивачем не зазначено, які саме вимоги даної норми закону були порушені, не зазначає в чому саме полягає несправедливість зазначених конкретних умов договору, не зазначає чи можливо застосувати недійсність правочину в цілому на підставі недійсності окремих його частин.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, дійшов наступних висновків.

Установлено, що 29 вересня 2015 року між ОСОБА_1 і ТОВ "Євролізинг Україна" укладено договір фінансового лізингу № д00950.

На виконання умов договору фінансового лізингу № д00950 від 29 вересня 2015 року ОСОБА_1 сплачено рахунок авансовий платіж на суму 72 тис. грн. (а.с. 22). Предмет лізингу ОСОБА_1 не передавався, акт приймання-передачі не підписувався.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. ст. 806, 808 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

За змістом п.п. 1.3, 2.1, 2.2, 3.3.1 оспорюваного договору лізингу лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, та діє протягом 78 календарних місяців, але у будь-якому випадку до повного виконання зобовязань сторонами за даним договором.

Строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за додатком №3 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

Лізингоодержувач зобовязаний до отримання предмету лізингу, на умовах та у порядку, передбаченому договором, сплатити передбачені даним договором платежі.

Відповідно до п. 1.4 вказаного договору Лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

Вказане положення договору суперечить вимогам ч. 1 ст. 808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця. Окрім того, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Також відповідно до п. 3.2.7 договору лізингу лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу та у разі не обрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом одного року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12.1 даного договору, що стосуються обсягу повернення коштів.

Відповідно до п. 12.1 договору лізингу лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Вказані положення договору лізингу встановлюють жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципу свободи договору (оскільки відповідно до ст. 627 ЦК України сторони, будучи вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, повинні враховувати вимоги цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаї ділового обороту, вимоги розумності та справедливості), справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами згідно вимог ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 4.1 договору фінансового лізингу лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 робочих днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.6 даного договору.

За змістом сторінки 1 договору фінансового лізингу адміністративний платіж першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

Таким чином визначені у п. 4.1 оспорюваного договору платежі, зокрема, адміністративний платіж, комісія за передачу предмета лізингу, виходять за межі переліку лізингових платежів, що передбачені ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Отже, наведені умови оспорюваного договору фінансового лізингу є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс прав та обовязків на шкоду споживачу.

Так в оспорюваному договорі наявні несправедливі умови договору, зокрема, про: надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника) (п. 7 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» - п. 3.2.7 договору); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не визначених в договорі (п. 11 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» - п. 4.1 договору, з якого вбачається, що лізингодавець фактично не несе відповідальності щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо).

Наведені умови оспорюваного договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, завдають шкоди споживачеві, а тому, на думку суду, є несправедливими. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року №6-65цс16.

Оскільки п.п. 1.4, 3.2.7, 4.1 оспорюваного договору фінансового лізингу, на думку суду, є несправедливими, такі положення відповідно до ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» слід визнати недійсними.

Разом із тим, оскільки визнання недійсними вказаних положень оспорюваного договору зумовлює зміну інших положень договору (зокрема, визнання недійсним п. 4.1 договору лізингу потягне за собою зміну, зокрема, п. 12.1 вказаного договору), відповідно до ч. 6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» згідно позовних вимог оспорюваний договір слід визнати недійсним у цілому.

Крім того, визначені у п. 4.1 оспорюваного договору платежі, зокрема, адміністративний платіж, комісія за передачу предмета лізингу, виходять за межі переліку лізингових платежів, що передбачені ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Факт відсутності ліцензії у ТОВ «Євролізинг Україна» відповідачем не оспорювався.

Однак доводи позивача про те, що ТОВ "Євролізинг Україна" не отримало необхідну довідку про взяття на облік юридичної особи, яка видається Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, з якої слідувало б, що компанію-лізингодавця взято на облік як фінансову установу з правом надавати послуги фінансового лізингу, суд відхиляє, оскільки відповідачем надано таку довідку.

Виходячи з аналізу чинного законодавства оспорюваний ОСОБА_1 правочин за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Відповідно до ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, тобто відповідно до ст. 215 ЦК України недійсність такого договору встановлена законом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року №6-2766цс15.

Ураховуючи наведене, договір фінансового лізингу, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «Євролізинг Україна» 29 вересня 2015 року, слід визнати недійсним.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 на виконання умов вказаного договору сплатив ТОВ «Євролізинг Україна» 72 тис. грн., предмет лізингу у користування не отримав, з ТОВ «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 216 ЦК України слід стягнути сплачені ОСОБА_1 кошти на виконання умов договору фінансового лізингу.

Доводи позивача про порушення істотних умов договору, оскільки додаток №3 до договору не існує, у судовому засіданні свого підтвердження не знайшли.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір.

Керуючись ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", ст. ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №д00950, укладений 29 вересня 2015 року між ОСОБА_1 і товариством з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна".

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" на користь ОСОБА_1 72 тис. грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" в дохід держави 720 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Яготинський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ю.В. Бурзель