Рішення № 58839922, 07.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2984/16 Справа № 200/18502/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Гайдук В.І.

Категорія 31

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Гайдук В.І.,

суддів Калиновського А.Б., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря Гулієва М.І.о,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України, третя особа ОСОБА_3, про визнання дій протиправними, відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому посилався на те, що у жовтні 2010 року за заявою ОСОБА_3 було порушено кримінальну справу за фактом шахрайських дій. В ході обшуку, який був проведений 15 жовтня 2010 року на складі ТОВ «Дніпро-Будінвест» було вилучене належне йому майно, а саме будівельні матеріали. Проте, після припинення провадження по кримінальній справі, вилучене майно йому повернуто так і не було, а тому він, уточнивши заявлені вимоги, просив суд визнати такі дії (бездіяльність) відповідача протиправними та стягнути з держави на його користь суму завданої шкоди в розмірі 101262,65 грн. (т. 1 а.с. 1, т.2 а.с. 45).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року у задоволенні позову було відмовлено (т.2 а.с. 94).

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, у звязку з чим ставить питання про його скасування та ухвалення нового про задоволення позову в повному обсязі (т.2 а.с. 137).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив із того, що позивач не був власником вилучених будівельних матеріалів, тому права на відшкодування шкоди у нього немає.

Проте погодитись з такими висновками суду не можна.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за договором-заявкою №41/04 від 02 квітня 2008 року придбав будівельні матеріали для оздоблення даху будинку, а саме: черепицю, коник (карниз), килим, підкладочний килим, кровельні цвяхі, герметизуючий клей, вентилі, загальною вартістю 40 048,35 грн., про що йому було видано накладну № 117 від 04 квітня 2008 року (т.1 а.с. 8-9).

04 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Дніпро-Будінвест» було укладено договір відповідального зберігання майна №1-0404, відповідно умов якого та акту приймання передачі №1 від 04 квітня 2008 року, позивач передав на зберігання вищевказане майно (т.1 а.с. 10-12). Дані обставини матеріалами справи не спростовані.

14 жовтня 2010 року слідчим Кіровського СВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5 порушено кримінальну справу №65102088 за фактом заволодіння майном ОСОБА_3 на суму 40 048,35 грн. (т.1 а.с. 13). Дана кримінальна справа була оглянута в судовому засідані апеляційної інстанції.

Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2010 року задоволено подання слідчого про проведення обшуку обєкту злочинного посягання (покрівля, фурнітура) за місцем знаходження ТОВ "Дніпро-Будінвест" (а.с.23 т.1 крим.справи)

Згідно до протоколу обшуку від 15 жовтня 2010 року за адресою ТОВ «Дніпро-Будінвест» по пр. Кірова, 48-г було проведено обшук, в ході якого було виявлено та вилучено, в тому числі, придбане за накладною №117 від 04 квітня 2008 року майно (покрівля, фурнітура), зазначене в позиціях 8-16 протоколу та долучене до матеріалів кримінальної справи (т.1 а.с. 14-16).

Вилучені за протоколом обшуку матеріальні цінності (позиції 8-16) відповідно до схоронної розписки від 15 жовтня 2010 року були передані на зберігання ОСОБА_3 (а.с.163 т.1 крим.справи).

Протоколом від 10 листопада 2010 року про виконання вимог ст. 98-2 КПК України ОСОБА_2 оголошено про підозру та на підставі постанови від 10 листопада 2010 року обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (т.1 а.с. 165-167 крим. справи).

Постановою слідчого СВ Кіровського СВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5 від 19 листопада 2010 року кримінальну справу у відношенні ОСОБА_2 за вчинення злочину передбаченого ст. 190 ч.2 "шахрайство" припинено, в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину (т.1 а.с. 217 крим. справи, т. 1 а.с. 17).

Постановою Прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська ОСОБА_6 вказана постанова слідчого була скасована, кримінальна справа направлена до слідчого відділу для подальшого досудового розслідування (а.с. 221 крим. справи).

29 квітня 2011 року ОСОБА_7, як підозрюваному, повторно було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, що підтверджується відповідною постановою (т.1 а.с. 237-237 крим. справи).

Постановою слідчого СВ Кіровського СВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5 від 11 липня 2011 року кримінальну справу у відношенні ОСОБА_2 за вчинення злочину передбаченого ст. 190 ч.2 "шахрайство" припинено, в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину (т. 1 а.с. 19-20).

Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2011 року вищевказану постанову слідчого скасовано, матеріали справи направлено на додаткове розслідування.

Постановою СВ Кіровського СВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5 від 21 вересня 2011 року досудове слідство по даній кримінальній справі було поновлено (т.2 а.с.203).

Постановою слідчого СВ Кіровського СВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5 від 21 жовтня 2011 року кримінальну справу у відношенні ОСОБА_2 за вчинення злочину передбаченого ст. 190 ч.2 "шахрайство" припинено, в зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину (т. 1 а.с. 24-26).

Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2011 року вищевказану постанову слідчого скасовано, матеріали справи направлено на додаткове розслідування (т.1 а.с. 27-29).

Постановою СВ Кіровського СВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5 від 20 січня 2012 року досудове слідство по даній кримінальній справі було поновлено (т.2 а.с.206).

Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2012 року, яка була залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2012 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.03.2013 року, скасовано постанову слідчого СВ Кіровського СВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_5 від 14 жовтня 2010 року про порушення кримінальної справи №65102088 за фактом шахрайських дій відносно ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 ч.2. Та зазначено, що вказана постанова після набрання законної сили тягне за собою скасування запобіжних заходів, повернення вилучених речей, поновлення правна які під час розслідування встановлювались обмеження (т.1 а.с. 30-34,46).

Згідно до ст. 78 КПК України (1960 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин) речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 79 КПК України (1960 року) речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. При передачі справи від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою. В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 186 КПК України (1960 року) при обшуку або виїмці можуть бути вилучені лише предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. Предмети і документи, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи. Всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред'явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього опису з зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути на місці обшуку або виїмки упаковані і опечатані.

Згідно до ст. 236-7 КПК України (1960 року) постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцем

розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, з дотриманням правил підсудності.

У відповідності до положень ст. 236-8 КПК України (1960 року) набрання законної сили постановою судді про скасування постанови про порушення справи тягне за собою скасування запобіжних заходів, повернення вилучених речей та поновлення прав, щодо яких на час досудового слідства встановлювались обмеження.

Виходячи з наявних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що порушення кримінальної справи було неправомірним, а відповідно і процесуальні дії які були повязані з кримінальним провадженням, оголошенням підозри позивачу та вилученням належного йому майна, що знаходилось на зберіганні ТОВ «Дніпро-Будінвест».

08 серпня 2012 року позивач звернувся до Кіровського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області із заявою про повернення вилучених під час обшуку матеріальних цінностей, на яку 28 серпня 2012 року та 05 вересня 2012 року отримав відповіді про неможливість повернення речей в зв'язку з наявним цивільним спором (т.1 а.с. 34-36).

На дані дії слідчих органів 13 вересня 2012 року позивачем були направлені скарги до Прокуратури м. Дніпропетровська та 12 жовтня 2012 року до Прокуратури Дніпропетровської області, у задоволенні яких йому було відмовлено та рекомендовано звернутися до суду (т.1 а.с. 40-45).

11 квітня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Кіровського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області із клопотанням про повернення вилучених речей, але листом від 25 квітня 2013 року йому було повідомлено про неможливість повернення речей до вирішення цивільного спору щодо належності спірного майна (т.1 а.с .58-59).

Позивач марно продовжував звертатися до органів внутрішніх справ з приводу повернення майна, про що свідчить листування з травня 2013 року по квітень 2014 року (т.1 а.с.60-77)

Згідно ст. 17 Закону України 23.02.2006 N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року «East/West Alliance Limited» проти України», Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року) (п.167 рішення).

У п. 168 рішення Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124).

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

У пункті 67 рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року зазначено, що відповідно доусталеної практики Суду неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно зостаточним рішенням суду, зазвичай становить втручання, несумісне згарантіями, закріпленими впункті 1 статті 1 Першого протоколу (див., серед інших джерел, рішення усправах «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява №59498/00, п.40, ECHR 2002-III, «Ясійньєне проти Литви» (Jasinienv. Lithuania), заява №41510/98, п.45, від6 березня 2003 року, та«ОСОБА_5 проти України» (Voytenko v. Ukraine), заява №18966/02, пункти 5355, від29 червня 2004 року). Уряд ненадав жодного пояснення, яке бвиправдало невиконання рішення уцій справі як«законне» тадозволило бвідхід відзазначених принципів.

Далі в приведеному вище рішенні в п.71 Суд зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, неповинні мати можливість отримувати вигоду відсвоїх протиправних дій абоуникати виконання своїх обовязків (див. зазначене вище рішення усправі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п.74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися насаму державу, апомилки неможуть виправлятися зарахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення усправі «Пінкова таПінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п.58, атакож рішення усправі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, п.40, від13 грудня 2007 року, таусправі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п.67, від11 червня 2009 року). Уконтексті скасування помилково наданого права намайно принцип «належного урядування» може нелише покладати надержавні органи обовязок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення усправі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п.69), ай потребувати виплати відповідної компенсації чиіншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення усправах «Пінкова таПінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п.53, та«Тошкуце таінші проти Румунії» (ToscutaandOthers v. Romania), п.38).

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Виходячи із обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що майнові права позивача дійсно порушено за наслідками кримінального провадження, проведенням обшуку та вилученням майна, оскільки з часу скасування постанови про порушення кримінальної справи, вилучене майно, яке приєднане до матеріалів кримінальної справи, не повернуто позивачу, процесуальне рішення протягом місяця з часу звернення позивача, прийнято не було, як передбачено в абзаці 13 пункту 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року №6/5/3/41.

Як зазначалось вище, позивач неодноразово звертався з приводу повернення вилученого майна, як до слідчих органів, так і до органів прокуратури, на які покладений обов'язок процесуального керівництва слідства, однак майно йому повернуто не було, постанова з цього питання не ухвалювалась, а відмовлено листами. Зазначені дії свідчать про невиконання слідчими органами обовязку щодо повернення вилученого майна позивача.

Тому, судова колегія вважає, що порушене право позивача підлягає захисту в порядку цивільного судочинства, оскільки звернення позивача до суду з позовними вимогами про відшкодування шкоди відбулося після неповернення органами досудового слідства вилученого майно у передбачені законом строки.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного суду України від 16 травня 2007 року.

Бездіяльність органів слідства у повернені речових доказів по справі свідчить про спричинення позивачу шкоди у звязку з неможливістю отримати вилучене під час обшуку майно, оскільки позивач не є стороною цивільних правовідносин, наслідком яких було вибуття із його володіння майна. Майно вибуло поза волею позивача за процесуальним документом ухваленим в порядку кримінально-процесуального кодексу, тому спростовує твердження відповідача про наявність цивільно-правових відносин між позивачем та ОСОБА_3

За рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2013 року, позовні вимоги ТОВ "Дніпро-Будінвест" до ОСОБА_3 було задоволено та стягнуто з останнього на користь товариства суми заборгованості за договорами підряду (а.с.2017-217)

Відповідно до рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2013 року, залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.04.2013 року, ОСОБА_3 було відмовлено у його позовних вимогах про визнання права власності на будівельний матеріал (комплектуючі покрівлі) відповідно до договору заявки № 41/04 від 02 квітня 2008 року придбаного у приватного підприємця ОСОБА_8 загальною вартістю 40 048,35 грн. , і, які були долучені до матеріалів кримінальної справи, як речові докази (т.1 а.с. 49-52, 55).

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_3 було відмовлено в позові про визнання права власності на спірне майно, а позивачем в якості доказу належності йому даного майна надано відповідні первинні документи про його придбання та двосторонній договір схову майна, який ніким неоспорено, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції за яких позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Крім того, з пояснень відповідача випливає, що останній не контролював порядок збереження вилученого майна, не витребував майно у особи, якій воно було передано на зберігання, питання про притягнення до відповідальності винних осіб за збереження майна також не порушувалось.

Так, Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду (у новій редакції), затверджена наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України N 51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010 р. (далі Інструкції), передбачено, що відповідальною за зберігання речових доказів, приєднаних до справи, є особа, яка проводить дізнання, слідчий, в суді - суддя, відповідальний працівник апарату суду або керівник апарату суду, а в експертній установі - співробітник експертної установи, у віданні якого речові докази перебувають у відповідний період, або керівник експертної установи. Витрати, пов'язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави (абзаци 3,4 п. 13 Інструкції).

Відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді (п.14 Інструкції).

Відповідно до п.86 Інструкції разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказами Міністерства юстиції України N 6/5, Генеральної прокуратури України N 3, Міністерства фінансів України N 41 від 04.03.96 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 березня 1996 р. за N 106/1131).

Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки.

Згідно п.1 ч.1 та ч.2 статті 1 Закону України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 1-1 статті 2 Закону № 266/94- ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону № 266/94-ВР, у наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянину відшкодовується (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.

Частиною 2 ст. 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що майно, зазначене в пункті 2 ст. 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно.

Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю (ч.4 ст.4 Закону № 266/94-ВР).

В абзацах 1,2, 16 пункту 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року №6/5/3/41 (далі Положення) передбачено, що відповідно до частини 2 ст. 4 Закону майно, зазначене в п. 2 ст. 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення.

Пересилка або доставка майна провадиться також за рахунок цих органів.

Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Вартість майна відповідно до частини 4 ст. 4 Закону визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди (абз.18 п.14 Положення)

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що позивач має право на відшкодування шкоди за вилучене під час обшуку майно, оскільки вилучене майно не було повернуто, місце перебування майна невідоме (т.1 а.с.77).

Визначаючи розмір шкоди колегія суддів приймає до уваги, що позивачем надано суду розрахунки вартості аналогічного майна на час пред'явлення даного позову на підставі рахунків-фактур різних торгівельних компаній, відповідно до яких середня ціна втраченого майна становить 101262,65 грн. (т.1 а.с. 78-83).

Доказів щодо спростування вказаної суми відповідачем не надано. Клопотання стосовно призначення експертизи щодо визначення вартості майна сторони в судовому засіданні не заявляли.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог та стягнення користь ОСОБА_2 з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку 101262,65 грн. в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди, в іншій частині позовних вимог відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (ін НОМЕР_1) з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку 101262,65 грн. (сто одна тисяча двісті шістдесят дві гривні шістдесят пять копійок) в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: