Ухвала суду № 58837489, 07.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа 760/6649/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/9506/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Калініченко О.Б. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.

7 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А.

Суддів - Прокопчук Н.О., Шкориної О.І.

при секретарі - П'ятничук В.Г.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 27 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 27 травня 2016 року заяву про забезпечення позову залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову, вважаючи, що судом порушено норми процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судом встановлено, що у квітні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості та просив суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 16 липня 2010 року в сумі 876 212,71 грн., заборгованість за договором позики від 16 травня 2013 року в сумі 2 359 639,70 грн., відсотки за користування сумою позики згідно з договором позики від 16 липня 2010 року за період з 16 липня 2010 року по 1 квітня 2016 року в сумі 522 282,79 грн., відсотки и за користування сумою позики згідно з договором позики від 16 травня 2013 року за період з 16 травня 2013 року по 9 квітня 2016 року в сумі 1 070 985,31 грн.

27 травня 2016 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності відповідачу, а саме нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, земельні ділянки площею 6,9015 га та 5,8420 га на території Пашківської сільради Макарівського району Київської області, заборонивши вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження вказаного майна, зазначаючи, що невжиття заходів забезпечення позову, виходячи з предмету позовних вимог, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки у добровільному порядку відповідачка відмовляється виконувати зобов'язання за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Згідно ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

За п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується шляхом забороною вчиняти певні дії.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, не доведено ухилення боржника від виконання майбутнього рішення суду.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції повною мірою погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як вбачається з копії розписки від 16 липня 2010 року, яка міститься в матеріалах справи, сторонами обумовлено право користування та розпорядження нерухомим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 у разі не виконання грошових зобов'язань перед позивачем.

Судом першої інстанції не враховано та не надано належної оцінки доводам заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем в обґрунтування заяви надано дані про розміщення ОСОБА_4 об'яв про продаж нерухомого майна, розташованого в АДРЕСА_1.

Проте, судом першої інстанції не у повному обсязі досліджено надані докази, не надано оцінку копії розписці, наявній в матеріалах справи, що призвело до передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм чинного законодавства, вона підлягає скасуванню з направленням питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303,307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 27 травня 2016 року скасувати, а питання передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді