Рішення № 58832881, 06.07.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа №640/10863/15-ц. Головуючий І інст.: - ОСОБА_1

Провадження №22-ц/790/3912/16. Суддя-доповідач:- ОСОБА_2

Категорія: договірні.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 липня 2016 року. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді: - ОСОБА_2,

суддів: - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю секретаря: - ОСОБА_5,

заслухавши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11 - про визнання договору позики безгрошовим і недійсним та визнання недійсним договору про відступлення права вимоги,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_7 звернулася в суд із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що у лютому 2009 року до неї звернулась ОСОБА_10 з проханням передати в іпотеку ОСОБА_6 належні їй магазини №ТЕ-1003, №НТ-1411, №СР - 220, які розташовані на території ТЦ «Барабашово» в м. Харкові.

Своє прохання ОСОБА_10 мотивувала им, що 22 серпня 2006 року між її подругою ОСОБА_11 та ОСОБА_6 був укладений нотаріально посвідчений договір позики на суму 60000 доларів США, із яких 20000 доларів США є процентами за користування запозиченими коштами.

Отримані у ОСОБА_6 кошти ОСОБА_11 та ОСОБА_10 використовували спільно для розвитку їх сумісної підприємницької діяльності, яку вони здійснювали на території ТЦ «Барабашова».

З 24 квітня 2009 року по грудень 2010 року ОСОБА_10 щомісячно передавала ОСОБА_11 по 2500 доларів США, а остання передавала їх ОСОБА_6 для погашення позики.

Договір позики між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 був укладений за умови передачі квартири в іпотеку.

З метою забезпечення виконання зобовязань за вказаним договором 22 серпня 2006 року ОСОБА_6 та матір ОСОБА_11 - ОСОБА_12, уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_12 передала в іпотеку ОСОБА_6 належну їй на праві власності квартиру №32 будинку №53 по проспекту 50-річчя ВЛКСМ в м. Харкові.

В подальшому ОСОБА_13 стала вимагати розірвання договору іпотеки квартири, у звязку з чим вона погодилась з проханням ОСОБА_10 щодо передачі в оренду ОСОБА_6 належних їй торгівельних павільйонів №ТЕ-1003, №НТ-1411, №СР-220, розташованих на території ТЦ «Барабашово» в м. Харкові.

24 березня 2009 року в адміністрації ТЦ «Барабашово» вона написала заяву про розірвання договорів оренди вказаний торгівельних павільйонів і передачі їх в оренду ОСОБА_6

Цього ж дня ОСОБА_10 видала їй розписку, згідно з якою зобовязалася повернути їй 225000 доларів США, еквівалентну вартості трьох торгових павільйонів №ТЕ-1003, №НТ-1411 №СР-220, переданих нею у якості заставного майна ОСОБА_6 за позичену ОСОБА_10, ОСОБА_11 за договором позики суму позики у розмірі 60000 доларів США.

Після передачі ОСОБА_6 належних їй магазинів №ТЕ-1003, №НТ-1411, №СР-220, 26 березня 2009 року було розірвано договір іпотеки квартири №32 будинку №53 по проспекту 50-річчя ВЛКСМ в м. Харкові, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_13

У 2012 році їй стало відомо, що 24 березня 2009 року вона підписала з ОСОБА_6 договір позики, згідно з яким вона отримала позику у розмірі 60000 доларів США та зобовязалася починаючи з 24 квітня 2009 року по 24 березня 2011 року повертати ОСОБА_6 щомісячно борг у розмірі по 2500 доларів США.

Договір позики від 24 березня 2009 року вона з ОСОБА_6 не вкладала, ніяких зобовязань перед ним не мала та не має.

13 грудня 2012 року ОСОБА_14 та ОСОБА_8 уклали договір відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого ОСОБА_14 передав ОСОБА_8 право вимоги за договором позики від 24 березня 2009 року, який на теперішній час звернувся до неї з позовом в суд про стягнення заборгованості за договором позики.

Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 203, 215, 236,1051 ЦК України, ОСОБА_7 просила суд визнати недійсним договір позики від 24 березня 2009 року, укладений між нею та ОСОБА_6

Визнати недійсним договір відступлення права вимоги, укладений між ОСОБА_6 в особі його матері ОСОБА_9 та ОСОБА_8 13 грудня 2012 року.

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в судове засідання не зявились.

В письмових запереченнях наданих до суду, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_15, позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.

Просив суд застосувати до позовних вимог ОСОБА_7П наслідки пропуску трирічного строку позовної давності на звернення з позовом в суд за захистом свого порушено права.

Третя особа: - ОСОБА_10 позов підтримала.

При цьому посилалася на те, що вона з ОСОБА_11 є подругами та разом займалися підприємницької діяльністю, яку здійснювали на території ТЦ «Барабашово». У 2006 році для розвитку сумісного бізнесу ОСОБА_11 позичила 60 000 доларів США у ОСОБА_6 з яких 20000 доларів США є проценти за користування позикою. З метою забезпечення виконання зобовязань за договором позики, мати ОСОБА_11 - ОСОБА_13 передала в іпотеку належну їй квартиру №32 будинку №53 по проспекту 50-річчя ВЛКСМ в м. Харкові. Договір позики вона особисто не бачила, але знала, що він нотаріально посвідчений і діяв протягом 3 років. Починаючи з квітня 2006 року вона передавала ОСОБА_11 щомісячно по 2500 доларів США для погашення боргу за договором позики. Всього вона передала ОСОБА_16 42 500 доларів США. У 2009 році ОСОБА_11 повідомила їй, що мати вимагає розірвати договір іпотеки належної їй квартири. Вони разом з ОСОБА_11 звернулися до ОСОБА_7 з проханням передати в іпотеку належні їй приміщення магазинів №ТЕ-1003, №НТ-1411, №СР-220, розташовані на території ТЦ «Барабашово» в м. Харкові. ОСОБА_7 погодилася з пропозицією передати магазини в іпотеку ОСОБА_6 24 березня 2009 року вона разом з ОСОБА_11 та ОСОБА_6 прийшли в адміністрацію ТЦ «Барабащово», де ОСОБА_7 написала заяву про відмову від оренди магазинів, а ОСОБА_6 написав заяву про укладання договорів їх оренди. Умовою відмови від оренди магазинів було те, що ОСОБА_7 продовжує користуватися магазинами, які були побудовані за її кошти і сплачувати за орендну плату ТЦ «Барабашово», а ОСОБА_6 розриває договір іпотеки квартири №32 будинку №53 по проспекту 50-річчя ВЛКСМ в м. Харкові. Їй відомо, що 26 березня 2009 року договір іпотеки квартири був розірваний та знято заборону на відчуження вказаної квартири.

Третя особа: - ОСОБА_11 позов підтримала та надала аналогічні пояснення, що і ОСОБА_10

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір позики від 24 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги (цесії) від 13 грудня 2012 року, укладений ОСОБА_17, що діяла від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності посвідченої 8 серпня 2012 року начальником Харківського слідчого ізолятору ОСОБА_18 за р. №121 та ОСОБА_8

Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7, судовий збір в сумі 3654 грн., а саме по 1218 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що 24 березня 2009 року ОСОБА_7 не укладала договір позики з ОСОБА_6 та не отримувала від нього грошових коштів у розмірі 60000 доларів США.

Проте, погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки він дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

Поняття договору позики визначено ст. 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Матеріали справи свідчать, що 22 серпня 2006 року ОСОБА_19 та ОСОБА_9 уклали договорі позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_20 за р. №1656, за умовами якого ОСОБА_9 передала у власність ОСОБА_19 грошові кошти у розмір 27280 доларів США, а останній зобовязався повернути їх позичальнику не пізніше 22 липня 2017 року у порядку та строки визначені договором ( а. с. 115 том №1).

На забезпечення виконання зобовязань за вказаним договором 22 серпня 2009 року ОСОБА_9 та ОСОБА_13 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_20 за р. №1658, згідно з яким ОСОБА_13 передала в іпотеку ОСОБА_9 належну їй на праві власності квартиру №32 будинку №53 по проспекту 50-річчя ВЛКСМ в м. Харкові (а. с.116).

24 березня 2009 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_7 грошові кошти у розмір 60000 доларів США, а остання зобовязався повернути їх позикодавцю не пізніше 24 березня 2011 року у порядку та строки визначені договором.

У пунктах 3, 5 вказаного договору сторонами зазначено, що позивальник ОСОБА_7 стверджує наступне: зазначені в цьому договору кошти отримані нею від позикодавця ще до підписання цього договору. Текст цього договору прочитаний ними, сторонами цього договору, в дійсному надрукованому вигляді і цілком відповідає вільному волевиявленню позивальникам та позикодавця (а. с. 127 том №1).

Доказів того, що ОСОБА_7 виконувала свої зобовязання за договором позики та в строк до 24 березня 2011 року повернула позикодавцю ОСОБА_6 60000 доларів США, матеріали справи не містять.

13 грудня 2012 року ОСОБА_6, в інтересах якого за довіреністю діяла ОСОБА_17 та ОСОБА_8 уклали договір відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_8 право вимоги за договором позики від 24 березня 2009 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а. с.128 том№1).

У березні 2014 року ОСОБА_8 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики від 24 березня 2013 року ( а. с. 138 том №1).

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 29 березня 2016 року у задоволення позову ОСОБА_8 відмовлено ( а. с. 72 том №2).

Вказане рішення не набрало законної сили та оскаржене ОСОБА_8 в апеляційному порядку.

Під час розгляду позову ОСОБА_8 ухвалами Харківського районного суду Харківської області призначались у справі судово-почеркознавчі експерти ( а. с. 61, 133 том №2).

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи ХНДІСЄ ім. М.С. Бокаріуса №8415 від 31 жовтня 2013 року підпис від імені ОСОБА_7 у договорі позики від 24 березня 2009 року в графі позичальник, в рядку «Л.П. Вюник», виконано ОСОБА_7 ( а. с. 126-130 том №2)

Згідно висновку повторної судово-почеркознавчої експертизи ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» м. Київ №28/15 від 12 березня 2015 року підпис від імені ОСОБА_7 в рядку «Л.П. Вюник» графи позичальник в договорі позики від 24 березня 2009 року виконано самою ОСОБА_7 (а. с. 137-145 том №2)

За своєю суттю договір позики, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Наведене вище свідчить, що 24 березня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_7 60000 доларів США, а остання зобовязався повернути їх ОСОБА_6 не пізніше 24 березня 2011 року.

Вказаний договір вчинений сторонами у письмовій формі, підписаний позикодавцем ОСОБА_6 та позичальником ОСОБА_7, особистий підпис якої в договір позики підтверджено копією висновку судово-почеркознавчої експертизи ХНДІСЄ ім. М.С. Бокаріуса №8415 від 31 жовтня 2013 року та копією висновку повторної судово-почеркознавчої експертизи ТОВ «Центр судових експертиз «Альернатива» м. Київ №28/15 від 12 березня 2015 року.

Визнаючи недійсним договір позики від 24 березня 2009 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, договір про відступлення права вимоги (цесії) від 13 грудня 2012 року, укладений ОСОБА_9, що діяла від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності посвідченої 8 серпня 2012 року начальником Харківського слідчого ізолятору ОСОБА_18 за р. №121 та ОСОБА_8, суд першої інстанції не врахував вказані обставини та помилково дійшов висновку про те, що 24 березня 2009 року ОСОБА_7 не уклала договору позики з ОСОБА_6 та не отримувала від нього за цим договором в борг 60000 доларів США.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_17 треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання договору позики від 24 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 безгрошовим і недійсним, визнання договору про відступлення права вимоги від 13 грудня 2012 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 недійсним відмовити за недоведеністю.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідачем ОСОБА_6 при подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції сплачено на користь держави судовий збір у розмірі 1212 грн. 64 коп., а оскільки суд ухвалює рішення на його корить судовий збір підлягає стягненню з позивача ОСОБА_7 на його користь відповідача ОСОБА_6 (а. с.161 том №2).

Посилання ОСОБА_7 на те, що договір позики між нею та ОСОБА_6 ніколи не вкладався та гроші від останнього у позику вона не отримувала, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки її доводи спростовуються договором позики від 24 березня 2009 року, підписаного позикодавцем ОСОБА_6 та позичальником ОСОБА_7, висновками судово-почеркознавчих експертиз.

Як на підставу задоволення своїх позовних вимог ОСОБА_7 посилалась на те, що 24 березня 2009 року ОСОБА_10видала їй розписку, згідно з якою зобовязалася повернути їй 225000 доларів США, еквівалентну вартості трьох торгових павільйонів №ТЕ-1003, №НТ-1411 №СР-220, переданих нею у якості заставного майна ОСОБА_6 за позичену ОСОБА_10, ОСОБА_11 за договором позики суму у розмірі 60000 доларів США.

Вказана розписка не свідчить про те, що 24 березня 2009 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не укладали між собою договір позики.

Доказів того, що протягом 2006 - 2009 років між ОСОБА_6 та ОСОБА_11, ОСОБА_10 укладався договір позики на загальну суму 60 000 доларів США, матеріали справи не містять.

Не надані такі докази ОСОБА_7 та її представником і в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 22 серпня 2006 року ОСОБА_19 та ОСОБА_9 уклали договорі позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_20, згідно з яким ОСОБА_9 передала у власність ОСОБА_19 27280 доларів США, а останній зобовязався повернути їх ОСОБА_9 не пізніше 22 липня 2017 року. На забезпечення цього договору 22 серпня 2009 року ОСОБА_9 та ОСОБА_13 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_20, згідно з яким ОСОБА_13 передала в іпотеку ОСОБА_9 належну їй на праві власності квартиру №32 будинку №53 по проспекту 50-річчя ВЛКСМ в м. Харкові.

Вказані договори не породжували для ОСОБА_11, ОСОБА_10 обовязку перед ОСОБА_6 щодо повернення позики у розмірі 60000 доларів США, оскільки вони не були сторонами у цих договором, а сума позики за договором укладеним 22 серпня 2006 року між ОСОБА_19 та ОСОБА_9 становила лише 27280 доларів США.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання договору позики від 24 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 безгрошовим і недійсним, визнання договору про відступлення права вимоги від 13 грудня 2012 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 1212 ( одну тисячу двісті дванадцять) грн. 64 (шістдесят чотири) коп.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: