Ухвала суду № 58832133, 07.07.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/1192/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1037/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Семеній Л. І. , Сибільової Л. О.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційні скарги представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_5 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 квітня 2015 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства « Банк Форум » в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ « Банк Форум » ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства « Банк Форум » про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів,

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство « Банк Форум » ( далі ПАТ ), в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ « Банк Форум » ОСОБА_6, звернулось до Зарічного районного суду м. Суми з даним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 20 644,24 доларів США, пеню за невиконання зобовязання в сумі 8 052 грн. 42 коп. та 5000 грн. штрафу.

Будучи незгодним з первісним позовом, в березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним кредитний договір №0564/08/17-Nmv від 19 вересня 2008 року та іпотечний договір від 19 вересня 2008 року, посвідчений 19 вересня 2008 року приватним нотаріусом Сумського МНО ОСОБА_8, укладених між ним та ПАТ.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07 квітня 2015 року позовні вимоги ПАТ задоволено, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором в розмірі 20 644,24 доларів США, що на дату винесення судового рішення згідно офіційним курсом НБУ становить 484056 грн. 13 коп., пені за невиконання зобовязання в сумі 8 052 грн. 42 коп. та 5 000 грн. штрафу.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.

Ухвалою колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 25 травня 2015 року апеляційні скарги представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_5Б, відхилено. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 квітня 2015 року в даній справі залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Сумської області від 25 травня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, а в задоволенні позову ПАТ відмовити за необґрунтованістю.

Вважає, що ПАТ при укладенні спірного договору порушено п. 2) ч. 1 ст. 11 Закону України « Про захист прав споживачів », оскільки ОСОБА_3 не надано, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, що надається перед укладенням кредитного договору. Зазначає, що при укладенні спірного договору про споживчий кредит банк включив положення, які відповідно до ст.ст. 11, 18 вказаного Закону є несправедливими.

Окрім того, вказує, що умови кредитного договору суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обовязків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним та, відповідно як наслідок, визнання недійсними договорів поруки та іпотеки, оскільки вони є похідними від головного.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухваливши нове рішення, яким відмовити ПАТ в задоволенні позовних вимог відносно ОСОБА_4

Вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано, що оскільки ПАТ не предявив вимоги до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, тобто до 19 вересня 2009 року тому порука є припиненою.

Заслухавши пояснення апелянта, який підтримав доводи скарг, заперечення представника ПАТ проти їх задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 не виконував взятих на себе зобовязань за кредитним договором, в звязку з чим станом на 13 лютого 2015 року виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з відповідачів. В свою чергу, ОСОБА_3 не доведено наявності підстав для визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Як встановлено судом першої інстанції та як вбачається із матеріалів справи, 19 вересня 2008 року між ПАТ та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №0564/08/14-Nmv, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 25 000 доларів США зі сплатою 13% річних до 20 числа кожного місяця й повернення кредиту строком до 18 вересня 2033 року ( т. 1, а.с. 8-11 ).

Право ПАТ на видачу кредитів в іноземній валюті підтверджується наявними у справі ліцензією та дозволами ( т. 1, а.с. 27-29 ).

19 вересня 2008 року, у забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, між ПАТ та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір ( т. 1, а.с. 13 - 15).

Крім того, у забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, з відповідачем ОСОБА_4 19 вересня 2008 року було укладено договір поруки (т. 1, а.с. 17-18).

Доводи представника ОСОБА_3 ОСОБА_5 щодо порушення ПАТ, при укладенні спірного кредитного договору, вимог Закону України « Про захист прав споживачів » є необґрунтованими.

Зокрема, у відповідності до приписів п. 3) ч. 1 ст. 3 та ч. 3 ст. 6 ЦК України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час укладення спірного кредитного договору), у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 вказаного Закону, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;

2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;

4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

ОСОБА_3, підписуючи спірний договір, підтвердив свою згоду з тим, що сторонами узгоджені усі істотні умови і зобовязання надалі ніяких претензій з цього приводу не мати. Цей договір відображає повне розуміння сторонами його предмету та інших питань, зазначених в цьому договорі ( п. 7.2 договору ). Умови кредитування відповідно до п. 2) ч. 11 Закону України « Про захист прав споживачів » позичальником отримано до укладення цього договору ( п. 7.7 ).

Зі змісту кредитного договору вбачається, що сторонами при його укладенні обумовлено усі істотні умови, зокрема щодо суми кредиту 25 000 доларів США ( п. 1.1 ); дата видачі 19 вересня 2008 року; строку на який видано кредит 18 вересня 2033 року ( п. 1.2 ); плати за користування кредитними коштами 13% річних ( п. 1.3 ); комісії ( п. 2.10 ); права позичальника достроково повернути отриманий кредит ( п. 3.3.8 ), а також щодо отримання позичальником від банку інформації про загальну вартість кредиту ( п. 7.2 та 7.7 ).

Питання щодо розміру, порядку та строків повернення кредиту регулярними платежами врегульовано пунктами 2.3 2.7 кредитного договору.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що укладений між сторонами кредитний договір від 19 вересня 2008 року відповідає вимогам чинного законодавства України, яке регулює даний вид договорів та підстав для визнання його недійсним не вбачається.

Окрім того, згідно п. 3.4.2 договору, позичальник має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі позичальника примірника укладеного договору.

Проте ОСОБА_3 в установлений договором строк, своєї згоди на його укладення не відкликав. Більш того, в період з вересня 2008 року по липня 2014 року відповідач частково вносив кошти за виконання зобовязання, що свідчить про визнання ним умов оскаржуваного кредитного договору.

Не заслуговують також на увагу посилання представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 на припинення поруки з 19 вересня 2009 року, виходячи з наступного.

Підстави для визнання поруки припиненою наведені в ст. 559 ЦК України. Зокрема, виходячи з положень ч. 4 даної статті ЦК, порука припиняється :

у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України, вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинна бути предявлена в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або від дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст.1050 ЦК України, або від дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит має бути погашений одноразовим платежем).

Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя

Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом України у постановах від 29 січня 2014 року у справі №6-155цс13, від 17 вересня 2014 року у справі №6-125цс14 та від 17.09.2014 року у справі №6-53цс14.

Статтею 360-7 ЦПК України передбачено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Сторони, укладаючи 19 вересня 2008 року договір поруки, дійшли згоди, що порука припиняється: з припиненням зобовязання за кредитним договором; якщо кредитор протягом одного року від дня настання строку виконання зобовязання за кредитним договором не предявить вимоги до поручителя; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України ( п. 4.1 договору ).

Враховуючи те, що умови договору поруки про його дію до повного повернення кредиту за кредитним договором не свідчить про те, що цим договором встановлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251 та ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому вимога до поручителя може бути подана банком протягом одного року з дня настання строку виконання основного зобовязання, а не з дня укладення договору поруки, як помилково вважає апелянт.

З розрахунку заборгованості та виписки по рахунку за договором слідує, що прострочення виконання зобовязання у відповідача ОСОБА_3 виникло з липня 2014 року, а позов, в тому числі до поручителя ОСОБА_4, ПАТ було подано до суду 19 лютого 2015 року. Тобто вимоги до поручителя були предявлені в межах строків, передбачених договором поруки та підстав для його припинення не вбачається.

У відповідності до приписів ст.ст. 525-526, 530, 1050 ЦК України, зобовязання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається, тому позичальник зобовязаний своєчасно вносити плату за користування грошима.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 1-2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

На виконання ухвали суду касаційної інстанції, колегією суддів апеляційного суду були перевірені проведені кредитором нарахування та наявність у справі доказів з цього приводу, у зв»язку з чим слід зазначити наступне.

Як вірно встановив суд першої інстанції, відповідачем ОСОБА_3 умови договору не виконуються, в звязку з чим станом на 13 лютого 2015 року, утворилась заборгованість в сумі 20 644,24 доларів США, в тому числі по тілу кредиту 18 666,16 доларів США, простроченому тілу кредиту 413,35 доларів США, за відсотками 1 564,73 доларів США ( т. 1, а.с. 4-5 ).

Доказів погашення боргу відповідачі суду не надали.

Зокрема, черговість зарахування сум у разі недостатності проведеного платежу для виконання зобов»язання врегульована п. 2.8 кредитного договору.

Відповідачами не доведено, що хоча б по одному платежу банком була порушена черговість зарахування сум. Більше того, в суді апеляційної інстанції представник відповідачів повідомив, що останні взагалі не зберегли квитанції по внесенню коштів на виконання свого зобов»язання. За таких обставин, належить критично віднестися до доводів апеляційної скарги в частині незрозумілості або невірності складеного банком розрахунку заборгованості.

Окрім того, слід врахувати і те, що протягом тривалого часу щомісячні платежі вносилися належним чином, що свідчить про те, що позичальник реально усвідомлював та виконував свої обов»язки за договором, їх поточний обсяг тощо. Питання щодо дійсності кредитного договору відповідачем не піднімалося до березня 2015 року, такий позов було подано представником позичальника.

Пунктами 4.1 та 4.4 кредитного договору передбачено, що за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів й процентів за користування кредитом у вигляді пені в розмірі 0,2% за кожен день прострочення таких платежів, а також штраф у розмірі 5000 грн. у разі невиконання або неналежного виконання зобовязань, передбачених п. 3.3 ( пункт 3.3.8 договору).

Таким чином, за порушення строків сплати кредитних коштів та процентів за кредитним договором, ОСОБА_3 була нарахована пеня в сумі 320 доларів 82 центи США, що еквівалентно 8052 грн. 42 коп., з них 58,77 доларів США за несвоєчасне повернення кредитних коштів в період з 01 жовтня 2014 року по 03 лютого 2015 року, 262,06 доларів США за несвоєчасне повернення нарахованих процентів в період з 21 лютого 2014 року по 12 лютого 2015 року. Крім того, підлягає стягнення також штраф в розмірі 5000 грн. за порушення п. 3.3.6 договору щодо неподовження строку дії договору страхування предмету іпотеки, який закінчився 29 жовтня 2014 року.

Визначений судом першої інстанції розмір заборгованості за кредитним договором, підтверджується виписками документів по договору та розрахунком заборгованості та узгоджується з умовами кредитного договору, щодо розміру та порядку сплати тіла кредиту, відсотків та нарахування неустойки за неналежне його виконання.

Відповідачами, в свою чергу, наданий ПАТ розрахунок сум заборгованості за кредитним договором, спростовано не було.

Помилкове зазначення судом першої інстанції в мотивувальній та резолютивній частині рішення розміру заборгованість по тілу кредиту 19795,51 доларів США, замість вірного - 19079,51 доларів США, не впливає на загальний розмір заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідачів та який зазначено у резолютивній частині рішення суду. Дана описка може бути виправлена судом в порядку ст. 219 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду.

З огляду на вищевикладене, колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 квітня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді