Постанова № 58814876, 06.07.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2016 р. Справа № 903/76/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Гулова А.Г.

суддя Петухов М.Г. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі Кравчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю від 05.07.2016р. №2/7

відповідача: ОСОБА_2 - представника за довіреністю від 06.07.2016р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу фермерського господарства Галстедан

на рішення господарського суду Волинської області від 06.04.16 р.

у справі № 903/76/16 (суддя Гарбар І.О.)

за позовом Фермерського господарства "Волиньагроком" ОСОБА_3,

с. Пірванче, Горохівський р-н., Волинська обл.

до Фермерського господарства "Галстедан", с. Журавники, Голохівський р-н., Волинська обл.

про стягнення 298 902,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 06 квітня 2016 року у справі №903/76/16 позов фермерського господарства "Волиньагрокорм" ОСОБА_3 до фермерського господарства "Галстедан" про стягнення 298902,44 грн. задоволено.

Стягнуто з фермерського господарства "Галстедан" на користь фермерського господарства "Волиньагрокорм" ОСОБА_3 298902,44 грн. вартості продукції рослинництва (двісті девяносто вісім тисяч девятсот дві гривні сорок чотири копійки), а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 4483,53 грн. (чотири тисячі чотириста вісімдесят три гривні пятдесят три копійки).

Вирішено повернути позивачу з Держаного бюджету України 1396,51 грн. надмірно сплаченого судового збору.

Не погодившись із прийнятим рішенням, фермерське господарство "Галстедан" звернулось із апеляційною скаргою, вважає його незаконним, необґрунтованим, прийнятим із неповним зясуванням обставин справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

Так, скаржник не погоджується із посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 09.04.2013р. у справі №5023/5085/12, оскільки дана постанова є судовим рішенням суду касаційної інстанції, а не Верховного суду України, а також не містить вказівок у даній справі судам попередніх інстанцій відповідно до ст. 111-12 ГПК України.

Також скаржник не погоджується із відмовою суду першої інстанції у задоволенні клопотання про призначення судової технічної експертизи.

З посиланням на ст. ст. 4-3, 41, 65, 74 ГПК України, абз. 2 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики призначення експертизи» від 23.03.2012р. №4, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 вважає, що лише висновок судового експерта міг встановити дійну дату виготовлення первинних документів (накладних), якими позивач намагався довести передання позики відповідачу. Тобто, дані документи могли мати доказову силу лише у випадку їх достовірності, тобто, у випадку складення саме у той період, у який зазначене в даних документах в реквізити дати складення, а тому відмовивши відповідачу у призначенні судової експертизи суд першої інстанції позбавив відповідача можливості виконати свій процесуальний обов'язок у доведенні обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень проти позову не лише належними, але й допустимими доказами.

Разом тим, з посиланням на абз. 2 п.2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, лист Міністерства доходів і зборів України від 01 квітня 2014 року №414/3/99-99-10-04-02-10 «Щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку», ч.ч. 1,2 ст. 92 ЦК України, ст. 237 ЦК України, скаржник зазначає, що в матеріалах справи містяться довідки, підписані посадовими особами відповідача про те, що особи, які брали участь у підписанні від імені ФГ «ГАЛСТЕДАН» первинних документів (накладних) не були представниками відповідача на будь-якій правовій підставі, як і докази хто саме у період з 25 по 26 червня 2014 року перебував на посаді головного бухгалтера ФГ «ГАЛСТЕДАН». Проте, дані доводи відповідача залишились судом першої інстанції поза увагою та будь-якою правовою оцінкою.

Також, щодо первинних документів, з посиланням на ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку Україні» скаржник вказує, що надані позивачем суду первинні документи (накладні) не містять усіх обов'язкових реквізитів. Зокрема, не містять такого обов'язкового реквізиту як місце складання, а також прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Прізвища осіб, які зазначені в графі «Через кого» не дають можливості ідентифікувати дану особу по причині неможливості встановити чи вони брали участь в господарській операції від позивача чи віл відповідача. А в накладній № 1/6 від 25 червня 2016 року прізвища будь-якої особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення не зазначено.

Крім того, такі прізвища не зазначені ані в графах «Директор» або «Відпустив», ані в графах «Гол. бухгалтер» та «Одержав».

На думку скаржника, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що підписи в графі «Гол. бухгалтер» є різними за своїм зовнішнім виглядом. В той же час 3 первинних документи (накладні) містять зазначення в реквізиті дати свого складання 25 червня 2014 року, а 2 первинні документи (накладні) містять зазначення в реквізиті дати свого складання 26 червня 2014 року; за своїм зовнішнім виглядом підписи в графі «Одержав» відрізняються за своїм зовнішнім виглядом від підпису ОСОБА_4, яка на той час обіймала посаду головного бухгалтера ФГ «ГАЛСТЕДАН» на підставі відповідного наказу керівника відповідача (голови фермерського господарства); в графі «Кому відпущено» та «Одержано» зазначено СФГ «ГАЛСТЕДАН». Водночас, згідно відомостей, які містилися щодо відповідача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців скороченим найменуванням відповідача як з початку державної реєстрації юридичної особи, так і станом на 25-26 червня 2014 року вважалося саме ФГ «ГАЛСТЕДАН», але аж ніяк не СФГ «ГАЛСТЕДАН»; не звернув суд першої інстанції жодної уваги та не досліджував обставин значення цифр та літер «б.», «т.» та «н», які зазначені в кожній накладній. Хоча дані обставини могли мати істотне значення, на думку відповідача, для правильного вирішення даної справи.

Серед іншого, скаржник звертає увагу на необовязковість печатки на документах.

Щодо документального відображення господарської операції позики в бухгалтерських та податкових обліках позивача та відповідача зазначає наступне.

Наданий позивачу суду першої інстанції витяг з журналу-ордера по рахунку 377 «Розрахунок з іншими дебіторами». 271 «Продукція рослинництва» за період з 23.06.2014р. по 12.02.2016р. не повинен, був братися судом до уваги. Адже, по-перше, такий документ не містить дати його створення, яка, як відомо, є обов'язковим реквізитом чи не будь-якого документу. А, по-друге, в графах «Оборот Дт 377», «Оборот КТ 271» та «Кін.зал.ДТ» не міститься вказівок одиниць виміру показників, а лише вказані певні числові значення.

З посиланням на постанови Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі №826/16369/13-а, від 01 грудня 2015 року у справі № 826/15034/14, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», 629 ЦК України, ст. 39, п. 138.2 ст. 138, підп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 193.1 ст. 193 , п.п. 198.3,198.6 ст.198 , п. 201.11 ст.201 ПК України, листи Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 та від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11 звертає увагу, що сумнівне та спірне відображення операцій позики продукції рослинництва у бухгалтерському та податковому обліку позивача, а також абсолютне невідображення даних господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліку відповідача свідчить, що у складанні даних первинних документів повноважний представник відповідача участі не брав, документи складені формально та не можуть відображати реальності (товарності) здійснення господарської операції в силу її фактичного нездійснення сторонами. Причиною невідображення даних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку відповідача було, як зазначалося останнім в суді першої інстанції, саме те, що вказану в первинних документах продукцію рослинництва (озимий ячмінь) відповідач однозначно ніколи від позивача не отримував.

Крім того, скаржник зазначає, що позивач, заявляючи у предметі позову стягнення з відповідача грошових коштів в якості вартості речей, визначених родовими ознаками, ніби-то переданих (як стверджує позивач) в якості позики, неправильно обрав спосіб захисту свого, ніби-то порушеного права.

З посиланням на ст.ст. 509, 526, 539, 629, 1046, 1049, 1050 ЦК України, с. 193 ГК України, п.п. 1.1, 5.1,5.2 договору від 23.06.2014р. №1/6, лист Верховного Суду України «ОСОБА_5 практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» вказує, що у правовідносинах позики позикодавець має право вимагати від позичальника сплати грошових коштів тільки в тому випадку, якщо предметом позики були саме грошові кошти. Якщо ж предметом позики повинні були виступати речі, визначені родовими ознаками, то, на думку скаржника, позикодавець має право вимагати від позичальника (в тому числі в судовому порядку) повернення таких речей у такій саме кількості, такого саме роду та такої саме якості. Повернення ж вартості речей, визначених родовими ознаками, що повинні були виступати предметом позики, чинним законодавством не передбачено.

Також, з посиланням на п.4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначає, що господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, суд першої інстанції не звернув належним чином уваги на те, що позивачем було надано суду не те що неналежним чином засвідчену копію документу в якості додатку до позовної заяви, а й взагалі її відповідність оригіналу не була засвідчена ані позивачем, ані згодом і судом першої інстанції. Так, мова йде про копію статуту позивача в редакції рішення від 02 жовтня 2013 року. Це є грубим порушенням норми процесуального права. Зокрема, речення першого частини 2 статті 36 ГПК України, відповідно до якої письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії та судом не було надано будь-якої правової оцінки пункту 2.2. договору безвідсоткової цільової позики № 1/6 від 23 червня 2014 року, відповідно до якого позика за даним договором становить: продукція рослинництва 122501 кг, залікової ваги, в т.ч. ячмінь 102501 кг. залікової ваги, а також тій обставині, що в накладних, складених позивачем, сукупна кількість озимого ячменю, ніби-то переданого (за твердженням позивача) позивачем відповідачу вже становить не 102501 кг., а 122501,00 кг.

Просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 06.04.2016р. у справі №903/76/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу, ФГ «Волиньагроком» ОСОБА_3, вказує наступне.

Заперечуючи факт отримання зерна, недостовірності накладних та інших документів, поданих позивачем, відповідач, при цьому, не пояснює законності дій позивача щодо подачі позову та доданих до нього документів на предмет наявності злочину в його діях (ст. 190 КК (шахрайство), ст. 366 (службове підроблення ) та ін.). В судовому засіданні представники відповідача достовірно ствердили, що до правоохоронних органів з вказаних питань не звертались.

Звертає увагу, що відповідач не заперечив щодо наявності інших господарських відносин з позивачем (зокрема надання послуг у лютому 2014 року, що підтверджено податковою накладною), що свідчить про те, що сторони добре поінформовані щодо себе.

Відповідач ні в запереченнях на позов, ні в поясненнях його представників в суді 1-ї інстанції, ні в апеляційній скарзі не заперечує проти укладення та підписання 23.06.14р. за №1/6 договору про безготівкову цільову позику.

Вважає позицію суду першої інстанції щодо відмови у проведенні судово-технічної експертизи накладних вірною, оскільки відповідачі використовували вказане клопотання лише для затягування часу, а не для з'ясування фактичних обставин справи, адже такі висновки не мали б значення для справи. Відповідач мав досить часу для звернення до правоохоронних органів для з'ясування вказаних обставин.

Також, як зазначає позивач, відповідач вказує на неможливість ідентифікації осіб зазначених в накладних, і при цьому повідомляє, що вони не працюють в ФГ «Галстедан», проте особи, зазначені в накладних, як представник ФГ «Галстедан», є відображені в квитанціях «Вілія Трейд», як представники цього ж господарства - відповідача.

Вказує, що у постанові Верховного суду України від 29.04.2015р. у справі №№3-77гс15 зазначено, що відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Так, керівником ФГ «Галстедан» - ОСОБА_6 був підписаний договір безвідсоткової цільової позики № 1/6 від 23.06.2014р., за яким по накладних №1/6 від 25.06.2014р., №2/6 від 25.06.2014р., №3/6 від 25.06.2014р., №4/6 від 26.06.2014р., №5/6 від 26.06.2014р. одержано продукцію рослинництва. Особи, зазначені в накладних, як представник ФГ «Галстедан», могли виконувати роботи за цивільно-правовою угодою та не перебувати в штаті даного господарства.

Звертає увагу, що ідентифікувати юридичну особу - ФГ «Галстедан» можна за кодом ЄДРПОУ. На первинних документах таких як договір безвідсоткової цільової позики № 1/6 від 23.06.2014р. та накладних №1/6 від 25.06.2014р., №2/6 від 25.06.2014р., №3/6 від 25.06.2014р., №4/6 відт26.06.2014р., №5/6 від 26.06.2014р. усюди зазначений ЄДРПОУ: 37707308, який належить фермерському господарству «Галстедан». Ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах.

Також, відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Місце складання накладних зазначено: 45733, Волинська область, Горохівський район, с.Пірванче. ПІБ осіб відповідальних за прийняття продукції рослинництва зазначено: ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 Усі необхідні реквізити в накладних присутні та заповнені.

Зауважує, що оскільки сторона відповідача категорично заперечує отримання продукції рослинництва зазначеної в договорі безвідсоткової цільової позики № 1/6 від 23.06.2014р. та накладних №1/6 від 25.06.2014р., №2/6 від 25.06.2014р., №3/6 від 25.06.2014р., №4/6 від 26.06.2014р., №5/6 від 26.06.2014р., а також їм невідома подальша доля майна і чи є воно в наявності ФГ «Галстедан», тому керуючись ст. 22 ГПК України було змінено предмет позову на грошовий еквівалент. В даному клопотанні ціна позову становила 392003,20грн. (Триста дев'яносто дві тисячі три гривні 20 копійок) вартості продукції рослинництва в розмірі 122501,00кг.

Просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, 07.06.2016р. ФГ "Галстедан" подано пояснення в яких додатково зазначає таке.

Щодо доказової сили печатки на первинному документі вказує на постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2009р. у справі №35/104, від 07.06.2011р. у справі 17/91-9/107, від 17.07.2012р. у справі 5004/1208/11, від 22.04.2013р. у справі 5017/606/2012, від 15.04.2014р. у справі №5009/1581/12, від 28.10.2015р. у справі 904/6078/13, від 05.11.2014р. №909/1154/13, Вищого адміністративного суду України від 20.11.2014р. у справі №826/20581/13-а, на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2015р. у справі №814/3339/14

На спростування посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 29.04.2015р. у справі №3-77гс15, серед іншого, посилається на постанову Вищого господарського суду України від 13.04.2016р. у справі №906/1203/15.

З посиланням на абз. 3 п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом: Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку зазначає, що наявні в матеріалах справи накладні містять 3(три) підписи осіб, які брали участь у складенні таких первинних документів. Натомість прізвище в усіх крім однієї накладних зазначене лише одне. З огляду на те, що таке прізвище зазначене не біля підпису, то неможливо зробити однозначний висновок про те, який із трьох підписів належить особі, чиє прізвище зазначене в первинних документах. А тому, вважає скаржник, достовірна ідентифікація осіб, які брали участь у господарській операції, є неможливою.

З посиланням на ч.2 ст. 61 КУ, ст. 4, 237 ЦК України, п. 64-73 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету ОСОБА_9 України від 27 листопада 1998 року № 1893, п.п. 1, 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю П-6, затвердженої постановою Держарбітражу при ОСОБА_9 СРСР від 15 червня 19 65 року № П-6, постанову Вищого господарського суду України від 09 липня 2009 року у справі № 8/106/09, зазначає, що не погоджується із судом першої інстанції про свідчення участі юридичної особи у господарській операції з прийняття товару з огляду на наявність відбитку печатки на первинних документах. Адже володіння та використання печатки підприємства не встановлена законодавцем як правова підстава виникнення правовідношення представництва між володільцем чи користувачем печатки та самою юридичною особою. Відтиск печатки не є способом легалізації непредставницьких відносин між суб'єктами і не є способом встановлення правового зв'язку між фізичною та юридичною особою.

Також вказує, що копії даних товаро - транспортних накладних не засвідчені належним чином, а оригінали даних документів в суді першої інстанції позивачем представлені для огляду не були. Звернутає увагу на те, що договір безвідсоткової цільової позики № і/б від 2 3 червня 2014 року не містить умови про місце відвантаження продукції від кредитора до позичальника, а накладні, як первинні документи, не містять такого обов'язкового реквізиту, як місце складання. Також, зазначає про неможливість ідентифікації осіб, що склали та підписали такі товаро-транспортні накладні.

Крім того, зауважує скаржник, дані товаро-транспортні накладні не відповідають не лише вимогам належності, але й вимогам допустимості доказів. Так, 14 січня 2014 року набрав чинності наказ Міністерства інфраструктури України від 05 грудня 2013 року № 983 Про затвердження Змін до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. Даним нормативно-правовим актом була також затверджена нова форма товарно-транспортної накладної № 1-ТН .

Натомість, долучені позивачем товаро-транспортні накладні складені за формою, яка не була чинною для даного роду документів у червні 2014 року (період датування товаро-транспортних накладних). Відповідачу не вдалося відшукати/нормативно-правовий акт, яким товаро-транспортна накладна затверджена за спеціалізованою формою № 1-СК (зерно). Тому, на думку відповідача, такий документ не містив усіх обов'язкових реквізитів для його заповнення.

На підтвердження своєї позиції посилається на постанову ВГСУ від 31.07.2013р. у справі 5008/1040/2012, ухвалу ВАСУ від 19.04.2016р. у справі №823/1719/13-а , ч.4 ст. 62, ч.1 ст. 66, ч.1 ст. 139 ГК України, ст. 216, 1046 ЦК України, Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 1.2., абз. 2 п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88,ч. 1 ст. 67 КУ, підп. 14.1.191. п. 14.1. ст. 14, п. 44.1, 44.2 ст. 44, п. 154.6 ст. 154, підп. "а" п. 185.1 ст. 185, п. 201.1-201.10 ст. 201, п. 209.13 ст. 209, підп. 4 п. 291.4 ст.291 ПК України, лист Державної податкової адміністрації України від 04 травня 2000 року № 6182/6-1220-28 вказує, що при передачі позивачем відповідачу товарів у власність, позивач зобов'язаний був виписувати та реєструвати відповідні податкові накладні та відображати, окрім інших, також дані господарські операції у податковій декларації за відповідний період. Проте, матеріали справи, вказує скаржник, не містять будь-яких податкових накладних позивача, що може свідчити не інакше як про безтоварність господарської операції і про формальність заповнення первинних документів позивачем, оскільки у випадку відображення позивачем даних господарських операцій у своєму бухгалтерському та податковому обліку, та невідображення їх відповідачем, у підприємств мала б бути зустрічна звірка, ініційована контролюючим органом.

Разом з тим, 04.07.2016р. ФГ «Волиньагроком» ОСОБА_3 подало доповнення до відзиву, у якому зазначає, зокрема, таке.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується накладними, а саме: №1/6 від 25.06.2014 р. 5861,00 кг. озимого ячменю, № 2/6 від 25.06.2014 р. 32940,00 кг. озимого ячменю, № 3/6 від ,25.06.2014 р. 23390,00 кг. озимого ячменю, № 4/6 від 26.06.2014 р. 27230,00 кг., № 5/6 від 26.06.2014 р. 33080,00 кг., оригінали оглянуті в судовому засіданні.

У вказаних накладних відображена наступна інформація :

-п.і.б. осіб через яких передано товар, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7

-марки та р.н.з. автомобілів, а саме : КАМАЗ АС 16-23 ВВ, КАМАЗ ВС 41-34 ВІ, ДАФ АС 53-50 ВН.

-обсяг зерна ячменю 122501 кг. (33080+23390+27230+32,940+5861)

-дата, а саме 25.06.14 та 26.06.14

-накладні скріплені мокрою печаткою відповідача.

В апеляційній скарзі відповідач заперечує отримання товару за договором, в т.ч. заперечує будь-які відносини з ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та свою причетність до автомобілів НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3. Також заперечується отримання зерна о обсягах, зазначених у накладних.

В матеріалах справи є ТТН відповідача з наступною інформацію : в П.І.Б. водіїв, а саме : ОСОБА_5, ОСОБА_8 1., ОСОБА_7

-марки та р.н.з. автомобілів, а саме : КАМАЗ АС 16-23 ВВ, КАМАЗ ВС 41-34 ВІ, ДАФ АС 53-50 ВН.

-обсяг зерна ячменю 33080+23390+27230+32940

-дата, а саме 25.06.14 та 26.06.14

-накладні скріплені мокрою прямокутною печаткою відповідача та підписані : «заст. голови Гарусь »

- замовник : ТзОВ «Вілія-трейд» Вантажовідправник ФГ «Галстедан»

В судове засідання позивачем було надано копії накладних ТзОВ «Волиньзернопродукт» №ВЗП 00003515 від 26.06.14, № ВЗП 00003490 від 25.06.14, № ВЗП 00003493 від 25.06.14, № ВЗП 00003492 26.06.14 з яких вбачається :

-25.06.14 ФГ «Галстедан» через ОСОБА_7 автомобілем НОМЕР_1 було здано на Сенкевичівка елеватор ТзОВ «Волиньзернопродукт» ячмінь в кількості 27890 кг.

- 25.06.14 ФГ «Галстедан» через ОСОБА_5 автомобілем НОМЕР_3 було здано на Сенкевичівка елеватор ТзОВ «Волиньзернопродукт» ячмінь в кількості 32650 кг.

- 25.06.14 ФГ «Галстедан» через ОСОБА_5 автомобілем НОМЕР_3 було здано на Сенкевичівка елеватор ТзОВ «Волиньзернопродукт» ячмінь в кількості 32580 кг.

- 25.06.14 ФГ «Перлина нова» (директор ОСОБА_6Д.) через ОСОБА_8 автомобілем НОМЕР_2 було здано на Сенкевичівка елеватор ТзОВ «Волиньзернопродукт» ячмінь в кількості 23070 кг.

Позивач вказує, що ФГ «Галстедан» співпрацювало із водіями ОСОБА_5О, ОСОБА_8, ОСОБА_7 (особи, зазначені у накладних на отримане зерно, складених позивачем), автомобілі НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3.

Позивач зазначає, що договір, накладні позивача, ТТН відповідача №ВЗП 00003515 від 26.06.14р., № ВЗП 00003490 від 25.06.14р., № ВЗП 00003493 від 25.06.14р., №ВЗП00003492 26.06.14р. спростовують доводи відповідача щодо неотримання товару.

З посиланням на ст. ст. 827, 1046 ЦК України вважає, що відносини між сторонами відносяться до договорів позики, оскільки ячмінь характеризується родовими ознаками і за наслідками договору до відповідача фактично перейшло право власності на товар.

Крім того, зазначає, що предметом позову було зобов'язання повернути ячмінь. Однак у судовому засіданні відповідач заперечив його отримання, а також не надав докази наявності у господарства іншого ячменю. У зв'язку з викладеним позивач розцінив це як збитки та змінив предмет позову до початку розгляду справи по суті.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та поясненнях. Просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 06.04.16р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Зазначив, що позивач просив стягнути з відповідача збитки за невиконання договору позики. Вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 06.04.16р. є законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, фермерським господарством Волиньагрокорм ОСОБА_3 та фермерським господарством Галстедан укладено договір №1/6 від 23.06.2014 р. про безготівкову цільову позику (т.1 а.с.11-12).

Відповідно до п.1.1. договору кредитор зобовязується надати позичальнику безготівкову позику у вигляді продукції рослинництва, а останній використати її за цільовим призначенням у визначений договором строк.

Позику за даним договором становить продукція рослинництва 122501 кг. залікової ваги в т.ч. ячмінь 102501 кг. залікової ваги. (п. 2.2. договору)

У відповідності до п.п. 3.1., 3.2. кредитор зобовязується надати позику з моменту підписання даного договору. Позика надається шляхом відвантаження продукції рослинництва.

Згідно із п.п. 4.1,4.2 договору строк надання позики позичальнику становить з моменту підписання даного договору і діє до повного відвантаження продукції рослинництва в кількості, вказаній у п.2 договору. Строк вказаний у п. 4.1. договору, може бути продовжений за згодою сторін.

П. 5.1 договору передбачено, що по закінченні строку, вказаного в п. 4.1 договору, позичальник зобов'язується зробити повернення до 15 жовтня 2014 року.

Відповідно до п. 5.2 договору позика повертається у вигляді повного відвантаження продукції рослинництва в кількості, вказаній у п. 2 даного договору.

Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання, проте у будь-якому випадку до 15 жовтня 2014р. (п.6.1. договору)

Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

22.10.2015р. ФГ Волиньагрокорм ОСОБА_3 звернулося до ФГ Галстедан з претензією №1/10 про повернення позики за договором, у якій зазначило, що 23.06.2014 р. ФГ Волиньагрокорм ОСОБА_3 та ФГ Галстедан був укладений договір №1/6 про спільну діяльність, згідно з п. 2 якого ФГ Волиньагрокорм надало ФГ Галстедан позику продукції рослинництва у розмірі 122501 кг. залікової ваги. У відповідності до п. 5 договору ФГ Галстедан повинно було повернути позику до 15.10.2014р. у розмірі 122501 кг. залікової ваги, однак, порушивши умови договору, ФГ Галстедан, не повернуло позику. Зазначивши, що з порушенням умов договору винна сторона відшкодовує завдані збитки, у т.ч. втрачену вигоду, у порядку, передбаченому чинним законодавством, на підставі ст. 526 ЦК України та ст.222 ГК України, просило повернути борг по позиці - продукцію рослинництва у розмірі 122501 кг. залікової ваги в т.ч. ячмінь 102501 кг. залікової ваги шляхом повного відвантаження на склад ФГ Волиньагрокорм. (т.1 а.с. 18)

Дана претензія була отримана відповідачем 29.10.2015 року. (т. 1 а.с. 18, зворот)

Вимоги претензії відповідач не виконав та відповіді на неї не надав, докази про зворотнє відсутні в матеріалах справи.

Посилаючись на невиконання відповідачем умов договору позики від 23.06.2014р. №1/6, позивач, керуючись, зокрема, ст.ст.509, 510, 525, 526, 530, 610, 612, 629, 640, 1046 ЦК України, ст.ст.173, 180, 193 ГК України, звернувся із позовом до ФГ Галстедан про зобовязання фермерського господарства Галстедан повернути в натурі фермерському господарству Волиньагрокорм ОСОБА_3 продукцію рослинництва в розмірі 122501,00 кг. озимого ячменю.

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору (передача ячменю) позивач посилається на накладні: №1/6 від 25.06.2014 р. (5861,00 кг. озимого ячменю), № 2/6 від 25.06.2014 р. (32940,00 кг. озимого ячменю), № 3/6 від 25.06.2014 р. (23390,00 кг. озимого ячменю), № 4/6 від 26.06.2014 р. (27230,00 кг. озимого ячменю), № 5/6 від 26.06.2014 р. (33080,00кг. озимого ячменю), подорожній лист вантажного автомобіля від 25.06.2014р. (т.1 а.с. 13-17).

Крім того, на підтвердження відвантаження ячменю саме ФГ Галстедан, від імені якого, як зазначає позивач, діяли водії - ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, позивач надав товаро - транспортні накладні від 25.06.2014р. та від 26.06.2014р., у яких зазначено замовником ТОВ "Вілія-трейд", вантажовідправником - ФГ "Галстедан", та накладні № ВЗП00003492 від 25.06.2014р. (ячмінь в кількості 32650 кг.), №ВЗП00003490 від 25.06.2014р. (ячмінь в кількості 32580кг.), №ВЗП00003493 від 25.06.2014р. (ячмінь в кількості 27 890 кг.), у яких власником продукції, яку передано на склад ТОВ "Волинь-зерно-продукт" через водіїв ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7 вказано ФГ "Галстедан". Крім того, посилається на накладну №ВЗП00003515 від 26.06.2014р., за якою ячмінь в кількості 23070 кг. (власник СФГ "Перлина") передано на склад ТОВ "Волинь-зерно-продукт" (копії вказаних документів містяться в матеріалах справи, т.1 а.с.82-83, 92-94, оригінали оглянуто в судовому засіданні).

28.03.2016 р. позивач, до початку розгляду справи по суті, в порядку ст. 22 ГПК України подав до суду першої інстанції клопотання про зміну предмета позову, просив стягнути з відповідача 392003,20 грн. вартості продукції рослинництва, керуючись ч.2 ст. 1213 ЦК України та вказуючи на неможливість повернути від відповідача безпідставно набуте майно.

04.04.2016 р. позивачем подано клопотання про зменшення розміру позовних вимог, у якому просив стягнути з відповідача 298902,44 грн. вартості продукції рослинництва.

У поясненнях від 06.04.2016р. №01-54/3158/16 позивач обґрунтував позовні вимоги з посиланням на ст. 224 ГК України та ст. 623 Цивільного кодексу України, зазначивши про понесені ним збитки, у зв'язку із невиконанням відповідачем господарського зобов'язання.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позовна заява це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. З аналізу норм чинного в Україні законодавства, а також теоретичних засад доктрини права вбачається, що елементами позову, які є його структурними складовими та визначають його зміст, є предмет та підстави позову.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Натомість, підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Таким чином, предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 298 902,14 грн., що становить вартість неповернутого за договором позики від 23.06.2014р. №1/6 озимого ячменю у кількості 122501 кг.

Представник позивача у судовому засіданні також пояснив, що кінцевими позовними вимогами позивача є стягнення збитків у розмірі 298 902,14 грн.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Волинської області від 06 квітня 2016 року у справі №903/76/16 позов фермерського господарства "Волиньагрокорм" ОСОБА_3 до фермерського господарства "Галстедан" про стягнення 298902,44 грн. задоволено.

Стягнуто з фермерського господарства "Галстедан" на користь фермерського господарства "Волиньагрокорм" ОСОБА_3 298902,44 грн. вартості продукції рослинництва (двісті девяносто вісім тисяч девятсот дві гривні сорок чотири копійки), а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 4483,53 грн. (чотири тисячі чотириста вісімдесят три гривні пятдесят три копійки).

Вирішено повернути позивачу з Держаного бюджету України 1936,51 грн. надмірно сплаченого судового збору за подання позову.

Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд зазначив, що відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції. З наявних у матеріалах справи накладних вбачається, що зі сторони відповідача товар був отриманий, що підтверджується підписами на накладних, завірених печаткою відповідача, а тому факт невиконання відповідачем обов'язків за договором в частині повернення продукції рослинництва в натурі є доведеним, а враховуючи ту обставину, що у відповідача відсутня продукція рослинництва, у зв'язку з чим дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом стягнення грошових коштів відповідно до розрахунку, наданого позивачем.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч.1 ст. 1046 ЦК України).

Так, сторонами було укладено договір №1/6 від 23.06.2014 р. про безготівкову цільову позику, відповідно до умов якого, кредитор зобовязується надати позичальнику безготівкову позику у вигляді продукції рослинництва 122501 кг. залікової ваги в т.ч. ячмінь 102501 кг. залікової ваги та повернути продукцію рослинництва в наданій кількості у строк до 15 жовтня 2014 року.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на наведене, безпідставним є посилання позивача на ч. 2 ст. 1213 ЦК України про відшкодування вартості безпідставно набутого майна.

В подальшому, як у своїх поясненнях у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції, позивач, керуючись ст. 224 ГК України, ст.ст. 22,623 ЦК України, просив стягнути з відповідача збитки в сумі 298902,44 грн., що становлять вартість неповернутого ячменю у кількості 122501 кг., на що колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до п.8 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання визначається, зокрема ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, яка визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення її прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від установленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Так, предметом спору в даній справі є вимога позивача про стягнення збитків внаслідок неповернення відповідачем переданого за договором позики №1/6 від 23.06.2014р. продукції рослинництва (ячменю) у кількості 122501 кг. залікової ваги, що, як вказує позивач, є втратами, які становлять вартість неповерненої продукції рослинництва в сумі 298902,44 грн.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Так, в силу ч.2 ст.22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності згідно зі ст.623 ЦК України та ст.224 ГК України.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність правопорушення, що включає в себе певні елементи, зокрема, збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки, причинний зв'язок між ними, вину.

Відсутність хоча б одного елементу складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести факт заподіяння йому збитків, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем свого обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач кваліфікує грошові кошти, які становлять вартість неповернутої продукції рослинництва, яке за його твердженням було передано відповідачу за договором позики від 23.06.2014р. №1/6, як реальні збитки. Однак, позивачем не доведено, які саме витрати він поніс або мав понести для відновлення свого порушеного права, що мало бути доведено при обґрунтуванні розміру збитків. Відтак, вказані грошові кошти є виключно вартістю товару, повернення якого позивач має право вимагати на умовах укладеного між сторонами договору позики (довівши його виконання зі свого боку) відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України, якими регулюються положення щодо виконання зобов'язань, а не збитками, у розумінні статті 22 ЦК України.

Таким чином, позивачем не доведено належними засобами доказування понесення ним реальних збитків, їх розміру та складу правопорушення, що тягне за собою цивільну правову відповідальність.

Разом з тим, як зазначалося вище, позивач, на підтвердження виконання умов договору від 23.06.2014р. №1/6 щодо передачі відповідачу продукції рослинництва посилається на накладні: №1/6 від 25.06.2014 р. (5861,00 кг. озимого ячменю), № 2/6 від 25.06.2014р. (32940,00 кг. озимого ячменю), № 3/6 від 25.06.2014 р. (23390,00 кг. озимого ячменю), №4/6 від 26.06.2014 р. (27230,00 кг. озимого ячменю), № 5/6 від 26.06.2014 р. (33080,00 кг. озимого ячменю).

Відповідач заперечує факт отримання від позивача ячменю за вказаними накладними, зазначаючи, зокрема, про неможливість ідентифікувати осіб, які товар отримали.

Проте, накладні №№2/6, 3/6 від 25.06.2014р. та №№4/6, 5/6 від 26.06.2014р. свідчать про отримання ячменю водіями ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, відповідно, які діяли від імені ФГ "Галстедан", оскільки підписи останніх скріплені печаткою відповідача, та цими ж водіями, згідно з накладними №ВЗП 00003490 від 25.06.2014р., №ВЗП 00003493 від 25.06.2014р., №ВЗП 00003492 від 26.06.2014р., де власником зазначено ФГ "Галстедан", ячмінь ввезено на склад ТзОВ "ОСОБА_7 - зерно - продукт".

Будь - яких доказів на спростування зазначеного відповідачем не надано.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що у вказаних вище накладних №1/6, №2/6, №3/6 від 25.06.2014р., №4/6, №5/6 від 26.06.2014р., наданих позивачем на підтвердження факту передачі ячменю відповідачу, оригінали яких було оглянуто в судовому засіданні, відсутні посилання на укладений сторонами договір позики від 23.06.2014р. №1/6. Натомість, у накладних міститься посилання на "взаєморозрахунок", значення якого позивач пояснив як формальне, вказуючи на те, що правові підстави у сторін для взаєморозрахунку відсутні, однак будь - яких доказів на підтвердження цього не надав.

Наявні у матеріалах справи докази, зокрема, укладений сторонами договір про надання послуг від 03.01.2014р. №2/1, податкова накладна від 04.02.2014р., платіжне доручення №8 від 22.01.2014р., у якому міститься посилання на договір від 27.05.2013р. №3/5, свідчать про наявність правовідносин сторін за іншими договорами.

Таким чином, будь - яких доказів на підтвердження того, що ячмінь за вказаними вище накладними передавався відповідачу саме на виконання договору позики від 23.06.2014р. №1/6, матеріали справи не містять.

Згідно зі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Проте, позивач не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог.

З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що відображений вище висновок суду першої інстанції про задоволення позову є помилковим, оскільки він не узгоджуються з нормами чинного законодавства та обставинами справи, а тому, апеляційна скарга Фермерського господарства "Галстедан" підлягає до задоволення.

Відповідно до п.п.2, 4 ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 06.04.2016р. у справі №903/76/16 слід скасувати в частині задоволення позову, а у позові - відмовити.

Згідно зі ст.49 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного господарського суду у розмірі 4931,88 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо повернення позивачу з Державного бюджету України надмірно сплаченого судового збору у сумі 1396,51 грн.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фермерського господарства "Галстедан" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 06 квітня 2016 року у справі №903/76/16 скасувати в частині задоволення позову.

Прийняти нове рішення. В позові фермерського господарства "Волиньагрокорм" ОСОБА_3 до фермерського господарства "Галстедан" про стягнення 298902,44 грн. відмовити.

3. Стягнути з фермерського господарства "Волиньагрокорм" ОСОБА_3 (45733, с. Пірванче, Горохівський р-н, Волинська обл. вул. Перемоги, 1, код ЄДРПОУ 32630875) на користь фермерського господарства "Галстедан" (45737, с. Журавники, Голохівський р-н, Волинська обл., код ЄДРПОУ 37707308) 4931 грн. 88 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити господарському суду Волинської області.

5. Справу №903/76/16 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Розізнана І.В.