Постанова № 58814694, 30.06.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2016 р. Справа № 914/3037/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Юрченко Я.О.

Хабіб М.І.

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" м. Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 14.03.2016р.

у справі № 914/3037/15

за позовом: заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства оборони України м. Київ позивача-2: державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" м. Львів

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м. Львів

про розірвання договору оренди та усунення перешкод в користуванні майном

за участю представників сторін:

прокурор: Гальчинський С.О. - згідно посвідчення №036378 від 27.11.2015р.;

від позивача-1: Смілка В.І.- представник за довіреністю №220/794/д від 30.12.2015р.;

від позивача-2: Баліцький О.Й. - представник за довіреністю б/н від 01.01.2016р.;

від відповідача: ОСОБА_5 - представник за довіреністю б/н від 14.06.2014р.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 14.03.2016 р. (суддя П.Т. Манюк) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що відносини між позивачем - 2 та відповідачем регулюються укладеним між ними договором, на підставі якого спірне майно перебуває в користуванні відповідача, що підтверджується актом приймання-передачі від 03.09.2007 р., тому подання прокурором позову про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем - 2 належним йому майном не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Позивачем-1 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що на даний час відповідачем на виробничій площадці, яка передана відповідачу у користування, без будь-яких дозволів чи погоджень позивача - 2 здійснено самочинне будівництво, чим порушено умови договору. Враховуючи, що відповідачем порушено договірні зобов'язання щодо використання за цільовим призначенням виробничої площадки площею 193, 35 кв.м. на вул. Городоцькій, 222 у м. Львові, спірний договір, на думку апелянта, підлягає достроковому розірванню, а відповідач зобов'язаний усунути перешкод в користуванні позивачем - 2 належним йому майном.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що в результаті проведеної реконструкції (капітального ремонту) орендовані нежитлові приміщення були відремонтовані, а також на виробничій площадці на час дії договору було зведено тимчасові допоміжні приміщення до орендованих, що не суперечить умовам договору, а також було здійснено з дозволу позивача-2 згідно листа від 23.05.2008 р. № 424. Окрім цього, відповідач стверджує, що позивач - 1 не є орендодавцем майна згідно договору оренди, відтак не може ставити питання як про дострокове розірвання цього договору, так й про усунення перешкод у користуванні майном, яке передано в оренду за цим договором, оскільки не є стороною та не перебуває в договірних відносинах з відповідачем. Представник відповідача просить також виключити з мотивувальної частини рішення висновок місцевого господарського суду про те, що «відповідач, отримавши в користування спірну виробничу площадку площею 193, 35 кв.м., здійснила самочинне будівництво двоповерхової капітальної споруди із цегляними стінами на вказаній площадці», оскільки вказане не підтверджене належними доказами.

В судовому засіданні представниками сторін викладено доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.

Дослідивши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено Львівським апеляційним господарським судом, 03.09.2007 р. між державним підприємством «Львівський завод збірних конструкцій» та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2 укладено договір № 173-п.

Відповідно до п.п.1, 2.1, 4.1, 5.1, 6.2, 7.2 вказаного договору, виконавець (позивач - 2) передає, а замовник (відповідач) приймає в тимчасове користування виробничу площадку площею 193,35 м2, що знаходиться у володінні державного підприємства «Львівський завод збірних конструкцій», м. Львів, вул. Городоцька, 222, виробнича площадка надається для виробничих потреб замовника.

Передача виробничої площадки в користування не спричиняє передачу замовнику права власності на цю площадку. Власником виробничої площадки залишається виконавець, а замовник користується нею протягом дії договору.

Замовник зобов'язується використовувати виробничу площадку для виробничих потреб.

Замовник має право самостійно здійснювати господарську діяльність на виробничій площадці в межах, визначених положенням суб'єкта підприємницької діяльності, чинним законодавством України та цим договором, згідно п.1.1 (для виробничих потреб).

Замовник з письмового дозволу виконавця має право проводити реконструкцію, технічне переозброєння та поліпшення орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості.

Виконавець має право виступити з ініціативою щодо розірвання договору в разі погіршення стану виробничої площадки або в наслідок неналежного використання чи не виконання умов договору замовником.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор та представники позивачів вказують на те, що відповідачем порушено зобов'язання щодо використання за цільовим призначенням виробничої площадки на вул. Городоцькій, 222 у м. Львові, оскільки на ній здійснено самочинне будівництво, що є порушенням умов договору, у зв'язку з чим просять договір від 03.09.2007 р. №173-п розірвати та зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем - 2 належним йому майном.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу також на таке.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 02.12.2014 р. апеляційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" задоволено. Скасовано рішення Залізничного районного суду м.Львова від 14.07.2014 р. в частині задоволення зустрічного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлові приміщення прибудови загальною площею 291, 4 кв .м. Крім цього, апеляційний суд Львівської області зазначив, що ФОП ОСОБА_2 уклала договір оренди з державним підприємством Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" про тимчасове користування виробничої площадки на території заводу, на якій у 2008 році здійснила самочинне будівництво споруди (нежитлових приміщень). Споруджена прибудова до державного нерухомого майна заводу площею 73, 5 кв.м. була здійснена замість погодженого капітального ремонту нежитлового приміщення, що належить до державної власності, на торговій площадці заводу без дозволу чи погодження. А відтак, апеляційний суд Львівської області дійшов висновку, що задовольняючи зустрічну позовну вимогу та визнаючи право власності на нежитлове приміщення, суд першої інстанції не врахував положення ч. 2 ст. 376 ЦК України, відповідно до якої особа, яка здійснює чи здійснила самовільне будівництво, не набуває права власності на нього.

З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд під час розгляду даної справи не досліджував питання здійснення самочинного будівництва відповідачем, а вказав про цей факт, як такий який, який був встановлений рішенням Апеляційного суду Львівської області від 02.12.2014 р. та яке набрало законної сили.

А тому, підстави для виключення з мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду те, що «відповідач, отримавши в користування спірну виробничу площадку площею 193, 35 кв.м., здійснила самочинне будівництво двоповерхової капітальної споруди із цегляними стінами на вказаній площадці» є відсутні.

Окрім цього, необхідно зазначити, що рішенням господарського суду Львівської області від 15.11.2011 р. у справі № 5015/5379/11, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 р., відмовлено у задоволенні позовних вимог заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" до ФОП ОСОБА_2 про визнання договору від 03.09.2007 р. № 173-П недійсним, знесення самовільно збудованого приміщення та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Вказаним рішенням встановлено, що відповідач не порушив вимог договору щодо цільового використання виробничої площадки, що підтверджується листом відповідача від 25.12.2007 р., оскільки виробнича площадка з усіма покращеннями використовується виключно для здійснення господарської діяльності відповідача. Окрім цього, місцевий господарський зазначив, що факт спорудження на вказаній виробничій площадці тимчасових чи допоміжних приміщень для здійснення відповідачем господарської діяльності не є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки такі підстави не передбачені ст. 215 ЦК України. В свою чергу здійснення відповідачем покращень виробничої площадки з дозволу позивача чи без такого тягне за собою інші правові наслідки, а ніж визнання договору недійсним, а застосування у даній справі до спірних правовідносин правових наслідків, передбачених ст. 376 ЦК України є безпідставним. Крім цього, у позові відмовлено з мотивів пропуску позовної давності

Рішенням господарського суду Львівської області від 29.09.2015 р. у справі № 914/2337/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 р., у позові військового прокурора Львівського гарнізону поданого в інтересах держави в особі позивача: Міністерства оборони України до відповідача - 1: Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" та до відповідача - 2: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору оренди та усунення перешкод в користуванні майном відмовлено з мотивів відсутності доказів порушення прав та інтересів позивача (Міністерства оборони України), який не є стороною спірного договору.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Відповідно до ст. ст. 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем заявлено клопотання від 08.02.2016 р. про застосування строку позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України.

Необхідно зазначити, що у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі (Вказаної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Як правомірно встановив суд першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема актом від 26.02.2009 р., що складений представниками позивача - 2 та відповідача, позивачу -2 стало відомо про спорудження відповідачем споруди в момент складання вказаного акту. Окрім цього, як встановлено вище, в 2011 році прокурор звертався з позовом в інтересах позивача - 2 до відповідача про визнання договору від 03.09.2007 р. № 173-П недійсним, знесення самовільно збудованого приміщення та витребування майна з чужого незаконного володіння, що був предметом розгляду справи № 5015/5379/11.

Таким чином, судова колегія погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що долучені до справи матеріали свідчать про те, що прокурору та позивач -2 було відомо про порушення відповідачем умов договору починаючи з 2009 року, однак в господарський суд з позовом, що є предметом розгляду даної справи прокурор звернувся лише 31.08.2015 р.

За таких обставин та зважаючи на заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що як прокурором, так і позивачем - 2 пропущено строк для звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору шляхом його розірвання. А оскільки, ані прокурор, ані позивач-2 не навели поважні причини пропуску позовної давності, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Судова колегія також зазначає таке.

Позивач - 1 (Міністерство оборони України) не є орендодавцем майна згідно договору оренди, не є стороною та не перебуває в договірних відносинах з відповідачем. Відтак подаючи позов в його інтересах прокурор не може ставити питання як про дострокове розірвання цього договору, так й про усунення перешкод у користуванні майном, яке передано в оренду за цим договором.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем - 2 належним йому майном, необхідно звернути увагу на наступне.

Главою 29 ЦК України визначені способи захисту права власності.

Зокрема, відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов), оскільки права та інтереси власника можуть бути порушені у випадку, коли майно не вибуває з його володіння, але треті особи створюють перешкоди в користуванні чи розпорядженні майном. У таких випадках власник може захистити своє право власності від порушень (не пов'язаних з позбавленням права володіння) позовом, який у науці цивільного права називається негаторним (actio negatoria).

Із зазначеним позовом може звернутися також особа, яка відповідно до закону або договору має право володіння та користування майном, у тому числі у випадку, коли зазначені перешкоди чиняться власником такого майна.

Суд першої інстанції правомірно наголосив на неможливості одночасного пред'явлення позову про розірвання договору і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Необхідно зазначити, що однією з умов застосування негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі захист порушеного права власності здійснюється за допомогою речово-правових способів захисту, в той же час при наявності договірних відносин захист права власності здійснюється за допомогою зобов'язально-правових способів, передбачених цивільним законодавством.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що наявність між позивачем - 2 та відповідачем зобов'язальних правовідносин виключає можливість пред'явлення позову прокурором про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем - 2 належним йому майном.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 14.03.2016 р. у справі

№ 914/3037/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати в господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 04.07.2016 р.

Головуючий-суддя О.І. Матущак

Судді М.І. Хабіб

Я.О. Юрченко