Постанова № 58814671, 05.07.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2016 р. Справа№ 911/821/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача Бережко С.І.

від відповідача Сушко О.О.

розглянувши

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення

Господарського суду Київської області

від 11.05.2016 року

у справі № 911/821/16 (суддя Колесник Р.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Обухівтепломережа"

про стягнення 950 764,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.05.2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з комунального підприємства "Обухівтепломережа" (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Володимира Чаплінського, 3, код 32724676) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Богдана Хмельницького, 6, код 20077720) 33736 (тридцять три тисячі сімсот тридцять шість) гривень 55 коп 3% річних, 536915 (п'ятсот тридцять шість тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) гривень 41 коп. інфляційних втрат, 161303 (сто шістдесят одна тисяча триста три) гривень 07 коп. пені та 13600 (тринадцять тисяч шістсот) гривень 50 коп. судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2016 року у справі № 911/821/16 в частині відмови у стягненні пені в розмірі 174745,00 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 р. апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи 27.12.2013 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та комунальним підприємством "Обухівтепломережа" (покупець) було укладено договір № 2217/14-БО-17 купівлі-продажу природного газу (договір).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 р. природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 1815,00 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м.): І квартал - 960,00 (січень - 350,00, лютий - 310,00, березень - 300,00); ІІ квартал - 120,00 (квітень - 115,00, травень 5,00, червень 0,00); III квартал- 5,00 (липень - 0,00, серпень - 0,00, вересень - 5,00), IV квартал - 730,00 (жовтень - 140,00, листопад - 240,00, грудень - 350,00).

Відповідно до п. 3.1. договору продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання передачі.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 5.1. договору ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що всього до оплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 3 459,00 гривень.

У разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, вони є обов'язковими для сторін за договором з моменту введення їх в дію (п. 5.3. договору).

Відповідно до п. 5.5. договору загальна вартість договору складається із сум вартості місячних поставок газу.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В п. 11.1. договору сторони передбачили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

15.12.2014 року сторонами було підписано додаткову угоду № 7 до договору № 2217/14-БО-17 від 27.12.2013 купівлі-продажу природного газу, відповідно до якої сторони домовились з 01.12.2014 викласти пункти 5.2. статті 5 "Ціна газу" у новій редакції.

Відповідно до п.п. 5.2. договору в редакції додаткової угоди № 7 від 15.12.2014 до сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 7661,64 гривень.

На виконання умов договору в січень-грудень 2014 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 5790609,27 гривень, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 за січень 2014 року на суму 892348,27 гривень, від 28.02.2014 за лютий 2014 року на суму 875353,86 гривень, від 31.03.2014 за березень 2014 року на суму 628368,72 гривень, від 30.04.2014 за квітень 2014 року на суму 126936,25 гривень, від 31.05.2014 за травень 2014 року на суму 17370,48 гривень, від 30.06.2014 за червень 2014 року на суму 2675,56 гривень, від 31.10.2014 за жовтень 2014 року на суму 375489,71 гривень, від 30.11.2014 за листопад 2014 року на суму 1203407,20 гривень, від 31.12.2014 за грудень 2014 року на суму 1668659,22 гривень, підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств.

Однак, відповідач у встановлений п. 6.1 договору строк не оплачував переданий позивачем газ, а остаточний розрахунок здійснив з простроченням, що підтверджується реєстром прийнятих платежів, копії яких містяться в матеріалах справи.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором з передання відповідачу газу протягом січня - грудня 2014 року, а відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого у цей період газу.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язаннь з оплати переданого природного газу за договором на купівлі-продажу природного газу від 27.12.2013 року №2217/14-БО-17, позивачем нараховані 580980,09 гривень інфляційних, 33736,55 гривень 3% річних та 336048,07 гривень пені, про стягнення яких заявлено позов.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати з прострочених сум за загальний період прострочення з лютого 2014 року по вересень 2015 року включно складають 580980,09 гривень, 3% річних з прострочених сум за загальний період прострочення з 15.02.2014 по 15.10.2015 складають 33736,55 гривень.

Здійснивши перерахунок стягуваної суми 3 % річних в розмірі 33736,55 гривень, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що її нараховано відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов'язань з оплати переданого газу у розглядуваний період, розрахунок є арифметично вірним та обґрунтованим, а позовні вимоги, в цій частині, такими, що підлягають задоволенню.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Згідно роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених у пункті 3.2 постанови № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою (Державною службою статистики України), за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.97.

Із змісту листа Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" випливає, що розраховані Міністерством статистики України індекси інфляції застосовуються помісячно, при цьому, якщо в індексованому періоді набирається не менше п'ятнадцяти днів.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Нарахування інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань за лютий 2014 року, березень 2014 року, грудень 2014 року позивач здійснює не на основну суму простроченого платежу, а суму основного боргу збільшену на суму інфляційних втрат нарахованих позивачем за попередній період.

Така методика нарахування інфляційних витрат не ґрунтується на положеннях ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно якої боржник за весь час прострочення зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. А оскільки нараховані позивачем та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати у вказаному періоді не є основним боргом, відтак і нарахування інфляційних втрат на ці суми є безпідставним.

Крім того, позивачем неправомірно нараховано інфляційні втрати за прострочення виконання грошових зобов'язань за жовтень 2014 року. Як вбачається з розрахунку Позивач нараховує інфляцію на суму боргу у розмірі 330054,90 гривень за період листопад 2014 року, яка існувала менше ніж 15 днів (з 15.11.2014 по 17.11.2014). Враховуючи, що сума боргу за зобов'язаннями у жовтні 2014 року станом на кінець місяця в якому платіж мав бути здійснений (листопад) становила 102235,65 гривень, підставним слід вважати нарахування та застосування до цієї суми заборгованості індексу інфляції, що діяв у грудні 2014 року, оскільки зобов'язання мали бути виконані до 14 листопада включно.

Також, позивачем неправомірно нараховано інфляційні втрати за прострочення виконання грошових зобов'язань за листопад 2014 року. Позивач нараховує інфляцію на суму боргу 913063,51 гривень за період за період грудень 2014 року, яка існувала менше ніж 15 днів (з 16.11.2014 по 16.11.2014). Враховуючи, що сума боргу за зобов'язаннями у листопаді 2014 року станом на кінець місяця, в якому платіж мав бути здійснений (грудень) становила 379160,59 гривень підставним слід вважається нарахування та застосування до цієї суми заборгованості індексу інфляції, що діяв у січні 2015 року, оскільки зобов'язання мали бути виконанні до 14 грудня включно.

Як вже зазначалося така позиція узгоджується, в тому числі, і з правовою позицією Пленуму Вищого господарського суду України, викладеною у пункті 3.2 постанови № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Враховуючи вищевикладене, а також заявлені позивачем періоди нарахування інфляційних втрат, колегія суддів перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат, згідно якого арифметично вірна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню складає 536915,41 гривень є обгрунтованим та вірним. В решті заявлених до стягнення сум інфляційних втрат в розмірі 44 064,68 гривень суд першої інстанції вірно відмовляє, з огляду на їх безпідставність.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи вищевикладені норми закону та умови договору, позивачем у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати спожитого газу нараховані 336048,07 гривень пені відповідно до наданого розрахунку, який відповідає вимогам закону.

Відповідачем подано заява про зменшення розміру пені на 52%. В обґрунтування своєї заяви про зменшення розміру пені, відповідач посилається на те, що підприємство знаходиться в тяжкому фінансовому становищі, викликаному зокрема неплатежами різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію. В 2014 року 47% від загального обсягу реалізованої теплової енергії споживалося населенням, 52% - бюджетними установами, 1% інші споживачі. Станом на 01.04.2016 загальна заборгованість за теплову енергію складає 7621231,05 гривень, 1518 614,14 гривень населення, 5548257,86 гривень бюджетні установи, 178165,11 гривень інші споживачі , заборгованість місцевого бюджету з субсидій та пільг становить 376193,94 гривень (довідка заборгованості за послуги з теплопостачання споживачів перед КП "Обухіврайтепломережа" станом на 01.04.2016 наявна в матеріалах справи).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пленум Вищого господарського суду України в пункті 3.17.4 постанови від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'ясняє, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України, суду доведено наявність у спірному правовідношенні виняткових випадків, які є підставою для зменшення нарахованої позивачем пені.

Суд першої інстанції оцінивши даний випадок, вірно прийняв до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем та його тяжкий матеріальний стан.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції обгрунтовано вважав за можливе зменшити розмір пені на суму 174745 гривень, що становить 52% від заявленої до стягнення суми пені, та стягнути з відповідача пеню у розмірі 161303,07 гривень. В частині стягнення пені у сумі 174745,00 гривень слід відмовити.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 33736,55 гривень 3% річних, 536915,41 гривень інфляційних втрат, 161303,07 гривень пені..

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2016 року у справі №911/821/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 911/821/16 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло