Постанова № 58814596, 04.07.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2016 року Справа № 904/2209/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Чус О.В.,

при секретарі судового засідання

представники сторін:

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №11/06-юр від 05.01.2016 р., представник;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність №27/016-юр від 05.01.2016 р., представник;

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м. Київ та Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот", м. Дніпродзержинськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2016 року у справі № 904/2209/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот", м. Дніпродзержинськ

про стягнення 6 826 713,72 грн.,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення 6 826 713,72 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 2430/14-КП-5/3 від 29.01.14р. в частині вчасних розрахунків за поставлений природний газ.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2016 року (головуючий суддя Петренко Н.Е.) позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 751 393,59 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 082 166,08 грн., 3% річних у розмірі 227 168,67 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 102 181,83 грн., в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобовязання за вищевказаним договором в частині своєчасного розрахунку за отриманий природний газ. Судом враховано те, що відповідач теплову енергію поставляє населенню, підприємствам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання, що здійснюється в якості соціально-економічних зобов'язань відповідача, а не для отримання прибутку від підприємницькій діяльності. Врахувавши майновий стан відповідача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд зменшив розмір стягуваної пені на 50%.

Не погодившись з зазначеним рішенням Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині, якою зменшено розмір пені на 50% та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню у повному розмірі, в іншій частині залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"посилається на наступне:

- в оскаржуваному рішенні в частині зменшення пені місцевий господарський суд не врахував жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначивши мотивів такого неврахування, чим порушив вимоги ст.ст. 4-2, 43, 84 ГПК України, що призвело до прийняття неправильного рішення,

- суд не дослідив майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст.233 ГК України;

- господарський суд не врахував особливі обставини щодо діяльності позивача, а саме: позивач є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави; за спірним договором постачався імпортований природний газ, який закуповується за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також санкції за порушення цих строків; єдиним джерелом часткової компенсації понесених позивачем втрат є стягнення з боржників пені;

- відповідно до матеріалів справи розмір неустойки (1 515 914,96 грн.) значно менше розміру збитків (інфляційних втрат у розмірі 5 082 166,08 грн.), у звязку з чим застосування ст. 83 ГПК України є неприпустимим;

- аналіз законодавства вказує, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан, відсутність коштів не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 83 ГПК України та підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню;

- зменшення судом розміру пені на 50% спричиняє позивачу додаткові збитки, у звязку з чим не враховано інтереси позивача.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" відзив на апеляційну скаргу відповідача не надало.

Не погодившись з зазначеним рішенням Публічне акціонерне товариство "Дніпроазот" також звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" інфляційних втрат у розмірі 5 082 166,08 грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в повному обсязі, стягнути з позивача на користь відповідача 112 640,78 грн. витрат на оплату судового збору на подання апеляційної скарги.

При цьому, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що нарахування інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобовязань за січень та лютий 2014 року Позивач здійснював не лише на суму основного боргу, а й на суму інфляційних втрат, нарахованих Позивачем за попередній період.

Зауважує, що Позивачем заявлено до стягнення пеню за несвоєчасні розрахунки в сумі 1 515 914,96 грн. та суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 5 082 166,08 грн. Оскільки Позивачем в запереченнях проти зменшення пені підтверджено той факт, що інфляційні втрати в розмірі 5 082 166,08 грн. відповідно до положень ст. 224 ГК України є збитками Позивача за договором, то Позивачем заявлено до стягнення і штрафні санкції у вигляді пені і збитки у вигляді інфляційних втрат, що є порушенням вимог ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

З огляду на викладене, вважає, що господарським судом неправомірно задоволені позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача інфляційних втрат, в частині, яка дорівнює нарахованим штрафним санкціям в розмірі 1 515 914,96 грн.

Публічне акціонерне товариство "Дніпроазот" у відзиві на апеляційну скаргу позивача просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення в частині зменшення розміру пені на 50 % залишити без змін.

Ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 року прийнято апеляційні скарги до розгляду. В судовому засіданні 04.07.2016 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 104 ГПК України серед підстав для скасування або зміни рішення місцевого суду є неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

29.01.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2430/14-КП-5/3, за умовами п. 1.1 якого, позивач зобовязується передати у власність відповідачу у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору (т. 1 а.с. 17-22).

Відповідно до п. 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що позивач передає відповідачеві з 01.01.14р. по 31.12.14р. газ обсягом до 3 442,000 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів.

Як зазначено у п. 3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.

Згідно з п. 3.4 Договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачеві підписані та скріплені печатками відповідача та газорозподільного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути відповідачеві та газорозподільному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмові від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

За приписами п. 5.1 Договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування встановлюється НКРЕ.

У п. 5.2 Договору зазначено про те, що ціна за 1000 куб. м газу становить 3 113,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 287,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 57,40 грн., всього з ПДВ - 344,40 грн.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3 462,26 грн., крім того ПДВ 20% - 692,45 грн., всього з ПДВ - 4 154,71 грн.

Відповідно до п. 9.3 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.14р. і діє в частині реалізації газу до 31.12.14р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору).

11.04.14р., 14.05.14р., 06.06.14р., 05.09.14р., 07.11.14р., 05.12.14р. між сторонами були укладені Додаткові угоди до вищезазначеного Договору, якими були внесені зміни щодо вартості переданого природного газу (т. 1 а.с. 23-28).

На виконання умов вищезазначеного Договору позивач передав у власність відповідача передбачений Договором газ на загальну суму 11 020 733,79 грн., що підтверджують відповідні Акти приймання-передачі природного газу (а.с. 29-40).

Положеннями п. 6.1 Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи причиною виникнення спору є неналежне виконання відповідачем договірних зобовязань у частині своєчасної оплати природного газу за січень грудень 2014 року, у звязку з чим позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 1 515 914,96 грн. пені за період з 15.02.2014 року по 07.05.2015 року; 228 632,68 грн. - 3% річних за період з 15.02.2014 року по 07.05.2015 року; 5 082 166,08 грн. - інфляційних втрат за період з лютого 2014 року по квітень 2015 року, які відповідачем у добровільному порядку не сплачені, що стало причиною звернення позивача з позовом, який є предметом спору у даній справі.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності із ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення умов договору Відповідач своєчасно не розрахувався за поставлений природний газ, що підтверджується матеріалами справи, та не спростовується Відповідачем.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач повністю розрахувався з позивачем за спожитий природний газ, але з порушенням строків передбачених п. 6.1 договору, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості, який наявний в матеріалах справи (т. 1 а.с. 9-16).

Згідно ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами; до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Положення статей 216-218 Господарського кодексу України також встановлюють, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим Договором (п. 7.1 Договору).

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов п. 6.1 цього Договору позивач має право не здійснювати поставку газу відповідачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання відповідачем п. 6.1 умов цього Договору він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підтвердження понесення інфляційних втрат та в обґрунтування здійснених нарахувань 3% річних і пені у зв'язку із простроченням відповідачем строку оплати зазначених обсягів природного газу позивачем надані до матеріалів справи відповідні розрахунки (т. 1 а.с. 9-16).

За розрахунком позивача, підлягає стягненню пеня за порушення грошового зобов'язання за період з 15.02.2014 року по 07.05.2015 року, розрахована за кожним актом окремо, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, у загальному розмірі 1 515 914,96 грн.

На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та вимагає стягнути з відповідача суму 5 082 166,08 грн., на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляції за період з лютого 2014 року по квітень 2015 року та суму 228 632,68 грн. - 3% річних за період з 15.02.2014 року по 07.05.2015 року.

Однак, як слідує із наданого позивачем розрахунку пені і 3% річних, останній включив в період часу, за який нараховано вказані нарахування, дні фактичної сплати відповідачем заборгованості, що суперечить п. 1.9. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань.

Відповідач скористався правом на подання суду доказів, які б спростовували позовні вимоги, надав власний контррозрахунок сум, заявлених до стягнення, відповідно до якого: пеня складає 1 498 000,58 грн.; інфляційні втрати складають 4 568 673,90 грн.; 3% річних складають 227 726,87 грн.

На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати відповідачем суми боргу, положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування 3% річних прийшла до висновку, що місцевим господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 227 168,67 грн. за період з 15.02.2014 року по 07.05.2015 року, нараховані у відповідності із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Також, колегія суддів погоджується з розрахованим господарським судом розміром пені у сумі 1 502 787,17 грн. за період з 15.02.2014 року по 07.05.2015 року, яка підлягала стягненню з відповідача.

В той же час, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем заявлено до стягнення і штрафні санкції у вигляді пені і збитки у вигляді інфляційних втрат, що є порушенням вимог ст. 232 Господарського кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.2. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобовязань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" правовими наслідками порушення грошового зобовязання, тобто зобовязання сплатити гроші, є обовязок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу (п. 1.3. Постанови).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п. 3.1. Постанови).

Отже, формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.

Відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК, є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання і може застосовуватися незалежно від застосування кредитором інших видів відповідальності або інших забезпечувальних заходів, зокрема неустойки. Беручи до уваги подібність правової природи ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 ЦК (щодо сплати трьох процентів річних), передбачена цими статтями відповідальність може застосовуватись незалежно одна від одної. Чинне цивільне законодавство не забороняє визначення сторонами в договорі різних видів забезпечення зобов'язань. При цьому нарахування та стягнення неустойки (пені) в разі прострочення виконання зобов'язання (ст. 549 ЦК) є правом кредитора, реалізація якого жодним чином не залежить від застосування інших видів цивільно-правової відповідальності, передбачених законом за порушення зобов'язання (ст. 625 ЦК).

З огляду на зазначене слід вважати правильною позицію судів, відповідно до якої заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 30 жовтня 2013 р. у справі N 6-59цс13) (Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, підготовлений Верховним Судом України).

Крім того, відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК, за своєю правовою природою також відрізняється від збитків, відшкодування яких у разі порушення зобов'язання передбачене статтями 611 та 623 ЦК. З огляду на це стягнення сум на підставі ст. 625 ЦК не зменшує розміру збитків, до них не застосовуються положення ст. 624 ЦК щодо одночасного стягнення збитків і неустойки.

Отже, вимога позивача про стягнення і штрафних санкцій у вигляді пені і збитків від інфляції не суперечить вимогам ст. 232 Господарського кодексу України.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про те, що нарахування інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобовязань за січень та лютий 2014 року позивач здійснював не лише на суму основного боргу, а й на суму інфляційних втрат, нарахованих позивачем за попередній період, з огляду на наступне.

Так, за розрахунком позивача за зобовязаннями за січень 2014 року позивач на суму основного боргу в розмірі 1 267 968,24 грн. за період лютого листопада 2014 року нарахував інфляційні втрати у розмірі 266 154,34 грн.

За період з 05.12.2014 року по 12.12.2014 року відповідачем частково погашено основний борг на суму 304 060,45 грн. Таким чином, сума основного боргу станом на 16.12.2014 року (дата, з якої розраховуються інфляційні втрати за грудень 2014 року) становила 963 907,79 грн.

В той же час, позивачем індекс інфляції за грудень 2014 року за зобовязаннями січня 2014 року нараховано не на залишок основного боргу (963 907,79 грн.), а на суму залишку основного боргу та інфляційних втрат, нарахованих за попередній період з лютого по листопад 2014 року, а саме на суму 1 230 062,13 грн. (963 907,79 грн. + 266 154,34 грн.).

Аналогічним чином позивачем зроблено нарахування інфляційних втрат і за зобовязаннями лютого 2014 року. При цьому, індекс інфляції за лютий березень 2015 року нараховано на суму (1 408 266,93), яка навіть перевищую вартість спожитого обєму природного газу у лютому 2014 року (1 325 174,48 грн.).

В той же час, за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все, виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Таким чином, виходячи із положень зазначених норм, розрахунок позивача про стягнення інфляційних втрат не породжує прав і обов'язків у розумінні зобов'язальних правовідносин, а є способом захисту тих прав, які вже виникли з інших існуючих правовідносин і щодо яких виник спір.

Правова природа інфляційних втрат зовсім інша ніж грошового зобовязання, оскільки інфляційні втрати - це особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.

Тобто, інфляційні втрати носять допоміжний до основного зобов'язання характер.

В той же час, у даному випадку спір стосується коштів, правову природу яких визначено розрахунком позивача за зобовязаннями за січень та лютий 2014 року.

Тому інфляційні нарахування за січень та лютий 2014 року не є грошовим зобов'язанням у розумінні вимог статті 625 Цивільного кодексу України, а розрахунок позивача не змінює їх правову природу.

Відповідно до п. 1.14. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у звязку з порушенням грошових зобовязань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобовязанням. А є заходом відповідальності за порушення зобовязань.

На суму інфляційних нарахувань не нараховуються проценти (п. 3.3. Постанови), а отже й наступні інфляційні нарахування.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Отже, стягнення господарським судом інфляційних втрат, нарахованих на суми інфляційних втрат за попередні періоди прострочення, суперечить чинному законодавству, оскільки нараховані позивачем та стягненні господарським судом інфляційні втрати за порушення грошових зобовязань за січень та лютий 2014 року не є основним боргом, відтак і нарахування інфляційних втрат на ці суми є безпідставним.

На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати відповідачем суми боргу, положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат прийшла до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача збитків від інфляції за період з лютого 2014 року по квітень 2015 року підлягають задоволенню у сумі 4 919 255,50 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2016 року в частині стягнення інфляційних втрат та судового збору необхідно змінити.

Щодо доводів апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про необґрунтоване та незаконне зменшення місцевим господарським судом належної до стягнення пені на 50%, колегія суддів з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів встановила наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як передбачено у п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.

Так, відповідно до роз'яснень, наданих у підпункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 частина 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до укладеного між сторонами Договору, стягнення за яким є предметом спору, поставлений відповідачеві природний газ призначений виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями, населенням.

Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Згідно статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Дослідивши майновий стан відповідача та інші обставини господарським судом встановлено, що:

- відповідач не є фактичним споживачем газу, оскільки згідно п.1.2 Договору газ використовувався виключно для виробництва теплової енергії, яка споживаєть ся іншими установами та організаціями, в тому числі і населенням;

- ступінь виконання зобов'язань відповідачем по Договору дорівнює 100 %;

- станом на 30.04.15р. загальна сума дебіторської заборгованості ТОВ Теплосервіс перед відповідачем за поставлену теплову енергію складала 96 704 110,74 грн., у тому числі за договорами купівлі-продажу теплової енергії № 646/13-79 від 30.10.13р., № 646/14-91 від 24.01.14р., № 646/14-107 від 01.10.14р., за якими вироблялася теплова енергія з природного газу, який був поставлений за Договором, станом на 30.04.15р. складала 7 703 706,08 грн. При цьому загальна вартість газу, який був поставлений за Договором, склала 11 020 733,79 грн.

- відповідач зазнав у 2014 році значних збитків через підвищення тарифів на газ, електроенергію та мінімальної заробітної плати без відповідного підвищення тарифу на теплову енергію, який є незмінним з жовтня 2008 року. Тобто, при підвищенні мінімальної заробітної плати, цін на газ та електроенергію тариф на теплову електроенергію залишався незмінним.

На думку колегії суддів апеляційного господарського суду, надані відповідачем до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції вищезазначені докази, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором, причини несвоєчасного виконання зобовязання, значимість підприємства відповідача для населення та держави, постачання відповідачем теплової енергії населенню та комунальним установам - містять об'єктивні відомості, які підтверджують доводи апеляційної скарги про винятковість даного випадку, що надає право суду для зменшення неустойки.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано належних у розумінні статей 32,34,36 Господарського процесуального кодексу України доказів отримання збитків/понесених ним втрат в результаті несвоєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу. А саме з наданого скаржником звіту про фінансові результати за 1 півріччя 2015 рік вбачається, що валовий прибуток підприємства склав 6 687 065 тис. гривень (рядок 2090), валові збитки дорівнювали 0; фінансові результати від операційної діяльності прибуток 2 415 518 тис. грн. (рядок 2190), фінансові збитки 0 (рядок 2195) т. 1 (а.с. 212).

Будь-яких інших доказів на підтвердження своєї позиції позивачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, який вважав, що даний випадок можна визнати винятковим, а також беручи до уваги:

- поважні причини невиконання відповідачем зобовязання (постачання теплової енергії за регульованим тарифом, який є збитковим для Відповідача; наявність збитків від підвищення тарифів на газ, електроенергії, мінімальної заробітної плати без відповідного підвищення тарифу на теплову енергію;

- та обставина, що природний газ придбавався для забезпечення надання послуг з теплопостачання підприємствам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання, що здійснювалося в якості соціально-економічних зобов'язань відповідача, а не для отримання прибутку у підприємницькій діяльності;

- поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення порушення та його наслідків;

- ступінь виконання зобов'язань відповідачем по Договору дорівнює 100 %;

- дотримання балансу інтересів обох сторін,

спираючись на роз'яснення, надані у підпункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, вважає, що є законні підстави для зменшення розміру стягнення з відповідача пені на 50% від належної до стягнення суми, а відтак господарський суд підставно прийшов до висновку про можливість зменшенні пені на 50% з 1 502 787,17 грн. до 751 393,59 грн.

Приймаючи до уваги викладене, доводи ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про незаконність прийнятого судового рішення в частині зменшення місцевим господарським судом належної до стягнення пені на 50% слід визнати необґрунтованими, підстави для зміни або скасування рішення суду, передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду відсутні, тому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Оскільки апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, то судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України необхідно розподілити між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», відповідно до якого судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру, у наступній пропорції: 2,60 % - з Позивача; 97,40 % - з Відповідача.

У звязку з чим з Відповідача на користь Позивача необхідно стягнути 99 738,29 грн. судового збору за подачу позовної заяви, а з Позивача на користь Відповідача необхідно стягнути 2 928,66 гривень судового збору за подачу апеляційної скарги відповідача.

Оскільки апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, то відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м. Київ залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот", м. Дніпродзержинськ - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2016 року у справі № 904/2209/16 в частині стягнення інфляційних втрат та судового збору змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська обл., м. Дніпродзержинськ, вул. С.Х. Горобця, буд. 1, код ЄДРПОУ 05761620) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул.Б.Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) інфляційні втрати у розмірі 4 919 255,50 грн. (чотири мільйони девятсот девятнадцять тисяч двісті пятдесят пять грн. пятдесят коп.) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 99 738,29 грн. (девяносто девять тисяч сімсот тридцять вісім гривень двадцять девять копійок).

В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2016 року у справі № 904/2209/16 залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" витрати по сплаті судового збору в сумі 2 928,66 гривень (дві тисячі девятсот двадцять вісім гривень шістдесят шість копійок).

Видачу наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 07.07.2016 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Н.Л. Величко

Суддя О.В. Чус