Ухвала суду № 58813391, 06.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2016 р. м. Київ К/800/51668/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Антонова Є.Г.,

відповідача Ступака Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Енергокапитал»на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 рокуу справі810/3981/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Енергокапитал»до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергокапитал» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Енергокапитал») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі по тексту - відповідач, Ірпінська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 12 грудня 2014 року №0001602204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року позов задоволено.

За результатами перегляду зазначеного судового рішення, Київським апеляційним адміністративним судом 17 листопада 2015 року винесено постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року і залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Енергокапитал» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Ін Еко» за період з 01 лютого 2014 року по 28 лютого 2014 року.

За результатами перевірки 31 жовтня 2014 року складено акт №1170/22-01/37256969.

Згідно з висновками акта перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 430003,00 грн.

Підставою для такого висновку стали матеріали акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ін Еко» від 23 травня 2014 року №409/3-22-08-38454023 ДПІ в Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до якого один із контрагентів ТОВ «Ін Еко» є фіктивним підприємством, а здійснені між ними господарські операції являються безтоварними.

На підставі висновків акта перевірки позивача відповідачем 12 грудня 2014 року прийнято податкове повідомлення - рішення №0001602204, відповідно до якого позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 645004,50 грн., з яких 430003,00 грн. за основним платежем та 215001,50 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що подані позивачем документи є належними і допустимими доказами, які підтверджують факт здійснення господарської операції.

Не погодившись з таким висновком суду, Київський апеляційний адміністративний суд зазначив, що позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження дійсної реалізації умов договору від 18 вересня 2013 року №18/09, а саме: доказів на підтвердження руху таких мастил для подальшої утилізації (яким транспортом, на яке місцезнаходження, товарно-транспортних накладних); довіреностей або інших документів, на осіб, які приймали участь у прийомі - передачі мастил від позивача; доказів на підтвердження наявності складських приміщень та спеціалізованої техніки, устаткування у контрагента позивача; актів прийому - передачі наданих послуг; доказів безпосередньої оплати зазначених послуг. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ «Енергокапитал» не доведено реальності господарської операції по взаємовідносинам із контрагентом. Враховуючи доведеність з боку податкового органу фіктивного характеру вказаної господарської операції, колегія суддів дійшла висновку про правомірність прийнятого відповідачем спірного податкового повідомлення - рішення.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, підставою для збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість стало виявлення під час перевірки віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сплачених ТОВ «Ін Еко» за договором від 18 вересня 2013 року №18/09. Відносно ТОВ «Ін Еко» відповідачем отримано акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ін Еко» від 23 травня 2014 року №409/3-22-08-38454023 ДПІ в Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до якого один із контрагентів ТОВ «Ін Еко» є фіктивним підприємством, а здійснені між ними господарські операції являються безтоварними.

За результатами дослідження наданих позивачем первинних документів, суди дійшли протилежних висновків.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки судів узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №810/5645/14 та №2а-2717/11/2670. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

За результатами аналізу договірних відносин, які мали місце між позивачем та ТОВ «Ін Еко» суд апеляційної інстанції дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту, у зв'язку з тим, що ним не надано доказів на підтвердження руху мастил для подальшої утилізації (яким транспортом, на яке місцезнаходження, товарно-транспортних накладних); довіреностей або інших документів, на осіб, які приймали участь у прийомі-передачі мастил від позивача; доказів на підтвердження наявності складських приміщень та спеціалізованої техніки, устаткування у контрагента позивача; відсутність актів прийому-передачі наданих послуг.

Тим часом, поза увагою суду залишилась та обставина, що позивач відніс до складу податкового кредиту суми, сплачені як попередня оплата по договору. Фактичного виконання договору по наданню позивачу послуги з організації збирання, знешкодження, перевезення та утилізації відпрацьованих мастил (олив) ТОВ «Ін Еко» не здійснювало, а тому оформлення зазначених судом апеляційної інстанції документів не було.

Факт здійснення позивачем оплати по договору, встановлений під час перевірки та відповідачем під час розгляду справи не заперечувався.

За таких обставин, колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції помилковими.

Колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки їх зроблено без перевірки посилань позивача на об'єктивну необхідність в укладенні спірного договору з метою виконання договорів, укладених позивачем з ТОВ «Роса-України», ТОВ «КСМ-Трейд», ТОВ «ЛЛК України» та ТОВ «Масло Трейд».

Також судами не було перевірено відображення в бухгалтерському обліку позивача договірних відносин з ТОВ «Ін Еко», зокрема, відображення заборгованості останнього перед позивачем у зв'язку з невиконанням умов договору.

Судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини 2 статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

У зв'язку з викладеним колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували факт виконання господарських зобов'язань, з'ясувати їх економічний зміст та господарську мету, встановити рух активів при здійсненні господарських зобов'язань, а також використання отриманих благ у господарській діяльності позивача.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Згідно частин 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 236, частиною 6 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергокапитал» задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2015 року у справі №810/3981/15 скасувати.

3. Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та перегляду не підлягає.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна