Ухвала суду № 58812340, 06.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/24949/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

06 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретаря судового засідання Тищенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2016 року у адміністративній справі № 826/24949/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергопром" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 21.07.2015 №0002642204, від 02.10.2015 №0003722204, -

В С Т А Н О В И В :

09.11.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укренергопром" (надалі ТОВ "Укренергопром") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі ДПІ у Святошинському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 21.07.2015 №0002642204, від 02.10.2015 №0003722204.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо відсутності факту реальності здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Екодит» є необґрунтованими та безпідставними, та спростовуються належним чином складеними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2016 року позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 21.07.2015 №0002642204, від 02.10.2015 №0003722204.

Суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються первинними документами.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.03.2016 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що при прийняті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв в межах та у спосіб визначений законом.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що з 23.06.2015 по 02.06.2015 року ДПІ у Святошинському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Укренергопром» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Екодит» за період вересень 2014 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем складено акт від 03.07.2015 № 278/26-57-22-04-10/32589733 про порушення ТОВ «Укренергопром»:

- підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями), підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, що призвело до заниженням податку на прибуток за 2014 рік на суму 322 134,00 грн;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188..1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, підпунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями), підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, що призвело до заниженням податку на додану вартість на загальну суму 357 927,00 грн. за вересень 2014 року.

Зазначені висновки податкового органу позивачем оскаржені в адміністративному порядку, однак були залишені без змін.

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.07.2015 №0002642204, яким ТОВ «Укренергопром» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 536 890,50 грн., у тому числі: за основним платежем - 357 927,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 178 963,50 грн. та від 02.10.2015 №0003722204, яким ТОВ «Укренергопром» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 402 667,50 грн., у тому числі: за основним платежем - 322 134,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 80 533,50 грн.

Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вищенаведені обставини встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 необхідною умовою для віднесення позивачем сум податку з придбаних товарів (робіт, послуг) до податкового кредиту та до складу валових витрат є факт придбання таких товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в межах його власної господарської діяльності, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (робіт, послуг), тому в межах даного спору підлягає встановленню факт підтвердження сум витрат на придбання товарів (робіт, послуг) належним чином оформленими первинними документами, факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом та спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пп. 14.1.228. п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу;

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Екодит» (Виконавець) укладено договори від 07.07.2014 р. № 070714/1 та від 21.07.2014 р. № 210714/1, згідно умов яких Замовник доручає і оплачує, а Виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню монтажних робіт в котельні на об'єкті Замовника. (т.1 а.с. 95-98)

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договорів від 07.07.2014 №070714/1, від 21.07.2014 №210714/1; додатків №1 до названих договорів щодо конкретизації та вартості послуг; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг); підсумкових виписок по розрахунковому рахунку позивача; оборотно-сальдових відомостей; карток рахунків; податкових накладних; ліцензії ТОВ «Екодит» серії АЕ №290739 від 03.06.2014, виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією України на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури; фотозвітів фактичного виконання робіт тощо.

Колегія суддів вважає, що позиція контролюючого органу щодо відсутності реальних господарських взаємовідносин позивача з його контрагентом ґрунтується виключно на припущеннях, оскільки під час судового розгляду справи відповідачем не надано суду ані доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких правовідносин, ані податкової інформації по контрагенту, з якої би вбачалось ухилення останнього від оподаткування, відсутність трудових та виробничих ресурсів для впровадження господарської діяльності.

Навпаки, судом апеляційної інстанції не спростовано, що результати виконаних робіт (послуг) були реалізовані ТОВ «Укренергопром», зазначені господарські операції та фінансовий результат від їх здійснення у вигляді прибутку, були відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а копії відповідних первинних документів були приєднані до матеріалів справи.

Таким чином, позивач надав належним чином оформлені первинні документи та інші документи на підтвердження виконання умов договорів.

Отже, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентом надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому підтверджують факт здійснення господарської операції.

Крім того, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, отже мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що не заперечується апелянтом.

При постановлені даного рішення враховувалася позиція, викладена в рішенні Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також враховувалася позиція, викладена Верховним Судом України в постановах від від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10; від 09.09.2008 року у справі № 21- 500во08, від 01.06.2010 року у справі № 21-573во10), а також Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 02.07.2014 року № К/800/66554/13, ухвалі від 11.06.2014 року № К/800/58452/13.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються первинними документами.

Інші доводи апелянта також не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови. Повний текст ухвали виготовлено 07.07.2016 р.

Керуючись статтями 41, 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2016 року, залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2016 року у адміністративній справі № 826/24949/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергопром" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 21.07.2015 №0002642204, від 02.10.2015 №0003722204, залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Л.В. Губська

О.В. Епель

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Епель О.В.

Губська Л.В.