Рішення № 58808718, 30.06.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2016р. Справа № 914/1045/16

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Малого приватного підприємства Західтранс, смт.Підбуж Дрогобицького району Львівської області

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Вертоград ЛТД, м.Львів

про стягнення 24 607,55 грн.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 представник (довіреність №75 від 09.05.2016р.);

від відповідача ОСОБА_3 представник (довіреність б/н від 11.08.2015р.).

Права та обовязки, передбачені ст. 22 ГПК України розяснено. Заяви про відвід судді не поступали. Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Малим приватним підприємством Західтранс до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Вертоград ЛТД про стягнення 20 462,47 грн., з яких 14 252,00 грн. основного боргу, 598,58 грн. інфляційні втрати та 5 611,89 грн. пеня. Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог до стягнення заявлено 24 607,55 грн., з яких 18 880,38 грн. основний борг, 2 629,96 грн. інфляційні втрати та 3 097,21 грн. пеня. Крім того позивач просив стягнути 1 378,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 5 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.

Представник позивача подав клопотання (вх.№27683/16 від 30.06.2016р.) про долучення до матеріалів справи доказів зазначених в поданому клопотанні. Представник позивача позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві та у заяві про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача проти позову заперечив, у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав викладених у запереченні на позовну заяву.

Даний спір розглядається судом з врахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд, встановив:

19.08.2015р. між Малим приватним підприємством Західтранс (надалі перевізник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Вертоград ЛТД (надалі замовник) укладено договір на транспортно-експедиторські послуги. Предметом вказаного договору відповідно до п.1.1 є порядок взаємовідносин, що виникають між сторонами при міжнародному та/або внутрішньо-українському сполученні.

Згідно із п.1.2. договору замовник оплачує перевезення, а перевізник надає транспортні засоби для перевезення вантажу та доставляє вантаж в пункт призначення вантажоодержувачу, вказаному у супровідних документах в обумовлений сторонами строк.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що перевізник здійснює перевезення вантажів власними транспортними засобами і несе відповідальність за збереження вантажів з моменту прийняття їх до перевезення та до повернення та до видачі вантажоодержувачу.

Відповідно до п.2.1. договору перевізник організовує перевезення вантажів згідно заявок належно оформлених замовником, де вказуються конкретні умови по кожному замовленню, що погоджуються сторонами, і яка є невідємною частиною договору.

Згідно із п.2.4. договору факт надання послуг за цим договором оформляється актом приймання передачі наданих послуг. Разом з актом не пізніше 5 календарних днів після виконання перевезення перевізник передає замовнику комплект документів, що підтверджують перевезення узгоджений сторонами.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що вартість перевезення обумовлюється сторонами на кожен рейс в заявці.

Відповідно до п.3.2. договору розрахунок за надані послуги здійснюється сторонами в гривні, євро чи доларах шляхом перерахування коштів замовником на розрахунковий рахунок перевізника.

Згідно із п.3.3. договору замовник оплачує зумовлені послуги протягом 14 днів, якщо інше не вказано у заявці, з моменту отримання замовником всього переліку документів, вказаного у заявці.

Пунктом 5.10. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату вартості виконаних послуг замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до підписаної сторонами заявки від 19.08.2015р. на міжнародне перевезення вантажу, позивач зобовязався здійснити перевезення вантажу за маршрутом Україна-Італія автомобільним транспортом Вольво ВС7020СТ ВС4070ХР. Найменування ватажу пиломатеріали обрізні.

Ціна перевезення відповідно до заявки становить 1 700,00 євро по курсу НБУ на день розвантаження (26.08.2015р.). Станом на 26.08.2016р. офіційний курс НБУ гривні щодо євро становив 26,030497 грн. за 1 євро.

Як стверджує позивач, він на виконання умов договору та заявки від 19.08.2015р. здійснив перевезення вантажу на суму 44 252,00 грн., однак відповідач неналежним чином виконав умови договору, здійснивши лише часткові оплати за надані послуги. Зокрема, як зазначив позивач, відповідач здійснив наступні оплати: 20.10.2015р. - 10 000,00 грн., 22.10.2015р. - 15 000,00 грн. та 18.01.2016р. - 5 000,00 грн.

За неналежне виконання відповідачем умов договору позивачем нараховано пеню на підставі п.5.10. договору.

Відповідно до ст.534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже керуючись ст.534 ЦК України, позивач зараховував отримані від відповідача кошти для погашення нарахованої пені, а решту отриманих коштів в рахунок погашення суми основного боргу.

Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних, позивачем до стягнення заявлено 18 880,38 грн. основного боргу та 3 097,21 грн. пені (нарахована з 18.01.2016р. по 11.06.2016р.).

Крім того, керуючись ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 2 629,96 грн.

Отже загальний розмір заборгованості, яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог становить 24 607,55 грн., з яких 18 880,38 грн. основний борг, 2 629,96 грн. інфляційні втрати та 3 097,21 грн. пеня. Крім того позивач просив стягнути 1 378,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 5 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Відповідач проти позову заперечив, подавши заперечення на позовну заяву. Зокрема відповідач зазначає, що у нього відсутній акт приймання-передачі наданих послуг, а копію поштового відправлення вважає неналежним доказом отримання ним всіх необхідних документів для проведення розрахунків, оскільки поштове відправлення не містить опису вкладення, яке б містило перелік документів вкладених у лист. Крім того, відповідач зазначає, що у повідомленні про вручення зазначено прізвище особи, яка не перебувала у трудових відносинах з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Вертоград ЛТД. Разом з тим, відповідач зазначає, що його обовязок по оплаті настає з моменту отримання акту приймання-передачі наданих послуг.

Таким чином, відповідач вважає, що строк виконання обовязку щодо оплати наданих послуг не настав, а отже на думку відповідача у задоволенні позову слід відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Положеннями ст.ст.627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст.908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За умовами ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст.929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Як вбачається із матеріалів справи 19.08.2015р. між сторонами укладено договір на транспортно-експедиторські послуги. Предметом вказаного договору відповідно до п.1.1 є порядок взаємовідносин, що виникають між сторонами при міжнародному та/або внутрішньо-українському сполученні.

Ціна перевезення відповідно до заявки становить 1 700,00 євро по курсу НБУ на день розвантаження (26.08.2015р.). Станом на 26.08.2016р. офіційний курс НБУ гривні щодо євро становив 26,030497 грн. за 1 євро. Позивач у позовній заяві зазначив, що ним було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на суму 1 700,00 євро, що становить 44 252,00 грн. Однак беручи до уваги офіційний курс НБУ гривні щодо євро станом на 26.08.2016р., суд дійшов висновку, що 1 700,00 євро становить 44 251,84 грн. (із розрахунку 26,030497 грн. за 1 євро).

В матеріалах справи міститься міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №104490, яка підтверджує факт отримання 26.08.2015р. вантажоодержувачем товару, що був погоджений позивачем та відповідачем у заявці від 19.08.2015р. на міжнародне перевезення вантажу.

Як зазначалось вище, згідно із п.3.3. договору замовник оплачує зумовлені послуги протягом 14 днів, якщо інше не вказано у заявці, з моменту отримання замовником всього переліку документів, вказаного у заявці. У заявці від 19.08.2015р. на міжнародне перевезення вантажу вказано, що необхідними документами є CMR.

В матеріалах справи також міститься рахунок-фактура №СФ-0000233 від 26.08.2015р. на суму 44 252,00 грн. Позивач стверджує, що він 02.09.2015р. відправив на адресу відповідача рахунок-фактуру №СФ-0000233 від 26.08.2015р. на суму 44 252,00 грн., товарно-транспортну накладну CMR №104490 та акт виконаних робіт.

Відповідно до повідомлення про вручення, копія якого міститься в матеріалах справи, поштова кореспонденція на адресу відповідача була надіслана 02.09.2015р. та отримана ним 04.09.2015р.

Із матеріалів справи також вбачається, що відповідачем було здійснено наступні платежі: 20.10.2015р. 10 000,00 грн., 22.10.2015р. 15 000,00 грн. та 18.01.2016р. 5 000,00 грн. Призначенням платежів відповідно до банківських виписок, які підтверджують здійснення відповідачем вищезазначених платежів є: «часткова оплата за міжнародні транспортні послуги згідно рахунку-фактури №СФ-0000233 від 26.08.2015р.».

Відповідач заперечує проти отримання акту приймання-передачі наданих послуг, та наголошує, що обовязок по оплаті настає з моменту отримання акту приймання-передачі наданих послуг, проте не заперечує проти отримання ним CMR №104490, а лише заперечує отримання передбачених договором необхідних документів з формальних підстав.

Суд звертає увагу, що згідно із п.3.3. договору замовник оплачує зумовлені послуги протягом 14 днів, якщо інше не вказано у заявці, з моменту отримання замовником всього переліку документів, вказаного у заявці. У заявці від 19.08.2015р. на міжнародне перевезення вантажу вказано, що необхідними документами є тільки CMR. Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем отримано всі необхідні документи передбачені договором 04.09.2015р.

Твердження відповідача про те, що повідомлення про вручення отримано особою, яка не перебувала у трудових відносинах з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Вертоград ЛТД, не спростовує факту отримання відповідачем необхідних документів з огляду на вищенаведене. Разом з тим, відповідачем не надано доказів проведення службового розслідування у звязку з отриманням пошти неповноважними особами або доказів звернення до правоохоронних органів по факту отримання їхньої поштової кореспонденції невідомими особами тощо.

Окрім цього, відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що вказана господарська операція облікована у бухгалтерському та податковому обліку у вересні 2015р., що спростовує факт відсутності у відповідача всіх необхідних документів.

Враховуючи наведене, беручи до уваги, те що відповідач отримав поштову кореспонденцію 04.09.2015р., то відповідно до п.3.3. договору, останнім днем оплати є 18.09.2015р. А відтак першим днем виникнення заборгованості є 19.09.2015р., а не 11.09.2015р., як це зазначає позивач у розрахунку позовних вимог.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначалось вище, відповідно до ст.534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже керуючись ст.534 ЦК України, позивач зараховував отримані від відповідача кошти для погашення нарахованої пені, а решту отриманих коштів в рахунок погашення суми основного боргу.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 5.10. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату вартості виконаних послуг замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається із розрахунку позовних вимог, долученого позивачем до заяви про збільшення розміру позовних вимог, пеня нарахована з 11.09.2015р. по 11.06.2016р.

Однак позивачем не взято до уваги, що ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, враховуючи ч.6 ст.232 ГК України, в даному випадку нарахування пені можливе за період з 19.09.2015р. по 19.03.2016р.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, беручи до уваги, що позивачем надано відповідачу послуги на суму 1 700,00 євро (що станом на 26.08.2015р. становить 44 251,84 грн.), а також беручи до уваги, що керуючись ст.534 ЦК України, позивач зараховував отримані від відповідача кошти для погашення нарахованої пені, а решту отриманих коштів в рахунок погашення суми основного боргу, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу та пені підлягають задоволенню частково. Зокрема суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 18 299,63 грн. основного боргу та 1 363,97 грн. пені.

Нормами ст.625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобовязання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

До стягнення позивачем заявлено 2 629,96 грн. інфляційних втрат. Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 2 629,96 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №216 від 13.04.2016р. на суму 1 378,00 грн., який відповідно до ст.49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам. Зокрема з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 244,50 грн. судового збору.

Щодо стягнення з відповідача на користь представника позивача 5 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката суд зазначає наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум (п.6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

Позивачем не долучено до матеріалів справи доказів понесення витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

При цьому, представник позивача просить врахувати практику Європейського суду з прав людини. Як зазначає представник позивача у клопотаннях (вх. № 22938/16 від 31.05.2016р. та вх. № 23381 від 03.06.2016р.), Європейський суд з прав людини висловив правову позицію щодо юридичного терміну фактично понесені витрати на правову допомогу, згідно якої в ситуації, коли заявник не сплатив адвокатський гонорар, але він має його сплатити згідно з договірними зобовязаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у суді, а отже має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором, суд вважає витрати за цим гонораром фактично понесеними. Також представник позивач зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини, відшкодування судових та інших витрат можуть бути здійснені безпосередньо на рахунки представників позивачів, а відтак просить стягнути витрати на правову допомогу безпосередньо на його рахунок.

В матеріалах справи міститься договір №16/05/09 про надання правової допомоги від 09.05.2016р., укладений між адвокатом ОСОБА_2 та Малим приватним підприємством «Західтранс» (замовник) відповідно до умов якого замовник доручає, а адвокат бере на себе зобовязання надати замовнику правову допомогу у представництві його інтересів у справі №914/1045/16, а замовник зобовязується прийняти та сплатити за них гонорар в порядку, розмірі та на умовах, передбачених у додатках до цього договору.

Додатком до договору про надання правової допомоги від 09.05.2016р. сторони визначили порядок, умови та розмір виплати гонорару адвокату.

Відповідно до п.1 додатку до договору від 09.05.2016р., за послуги, передбачені цим договором, замовник здійснює адвокату виплату гонорару у безготівковій формі на поточний рахунок адвоката, що визначений у п.3.1. цього додатку.

Розмір гонорару, який позивач зобовязався сплатити адвокату визначено у додатку до договору про надання правової допомоги та становить 5 000,00 грн. (п.1.1. додатку до договору).

Частиною 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається з договору про надання правової допомоги та додатку до нього, сторони визначили такий порядок та умови, за яких позивач зобовязався сплати представнику позивача гонорар, що відповідає приписам статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Тим не менше, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Обовязковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції є рішення (ст. 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відтак, суди застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права, проте обовязковими для виконання є рішення.

Згідно ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду України тягнуть за собою відповідальність згідно з законом (ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

У резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013р., у справі № 1-4/2013, за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не долучено до матеріалів справи доказів понесення витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 5 000,00 грн., суд дійшов висновку відмовити у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь представника позивача витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116, ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Вертоград ЛТД (79039, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 38970835) на користь Малого приватного підприємства Західтранс (82180, Львівська область, Дрогобицький район, смт.Підбуж, вул.Шевченка, буд. 6, код ЄДРПОУ 23954676) 18 299,63 грн. основного боргу, 2 629,96 грн. інфляційних втрат, 1 363,97 грн. пені та 1 244,50 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно вимог ст.116 ГПК України, після набрання рішенням суду законної сили.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 05.07.2016р.

Суддя Петрашко М.М.