Рішення № 58807549, 06.07.2016, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/3487/16-ц

пр. № 2/759/2676/16

06 липня 2016 року

Святошинський районний суд міста Києва в складі

головуючого-судді Мазур І.В.

при секретарі Васюрі Я.В.

представника ОСОБА_1

представника відповідача Бабана С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивчення англійської мови м. Києва про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та стягнення заробітної плати, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом про поновлення її на посаді завідуючої бібліотеки в школі № 159 ІІ-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва; стягнути заробітну плату за відомістю (розрахунком) за грудень 2015р.; стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи з 10.12.2015р. по 04.03.2016р. в сумі 28 244 грн. 22 коп., а також моральну шкоду в сумі 5 000 грн. В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що з 1994р. ОСОБА_3 працювала на посаді завідуючої бібліотеки спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивчення англійської мови м. Києва. Наказом від 10.12.2015р. № 94 звільнена з займаної посади через прогул без поважних причин. Вважає, звільнення виключно на підставі факту її відсутності без з'ясування поважних причин є незаконним. В порушення вимог ст. 149 КЗпП ОСОБА_3 не мала змоги надати лікарняний та відповідні пояснення. Директор школи не взяв до уваги довідку лікаря від 09.12.2015р. та 10.12.2015р. Тому причина відсутності на роботі є поважною, та не вважається прогулом. В день звільнення, відповідно до ст. 47 КЗпП директор повинен ознайомити з Наказом та видати його копію, чого зроблено не було. Подання директора школи, щодо розірвання трудового договору, до органу первинної профспілкової організації розглядалося без присутності позивачки. Після одужання 04.01.2016р. ОСОБА_3 прийшла отримати заробітну плату по розрахунку за грудень 2015р. Директор школи Бабан С.М. дав підписати відомість про отримання 4 630 грн. 32 коп. після чого відмовився віддавати кошти. Зільнення з роботи на якій позивачка пропрацювала 20 років сильно вплинуло на здоров'я та психіний стан, до кінця року вона хворіла. 15.06.2016р. позивачка збільшила позовні вимоги в частині розміру суми вимушеного прогулу відповідно до розрахунку з 10.12.2015р. по 15.06.2016р. в розмірі 28 244 грн. 22 коп.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримала в повному обсязі.

Директор школи Бабан С.М. проти позову заперечував посилаючись на те, що 09.12.2015р. позивач була відсутня на робочому місці протягом більше ніж 3 год. (з 14 год. 03 хв. до 17 год. 58 хв.), про що складено відповідний акт за підписом працівників спеціалізованої школи № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва. 10.12.2015р. ОСОБА_3 прийшла на роботу та відмовилась надавати будь-які пояснення про причини своєї відсутності на робочому місці 09.12.2015р. Тобто, жодних усних та письмових свідчень того, що причина відсутності на роботі була поважною позивачка не надала, тому доводи про не з'ясування причин, викладені у позовній заяві не відповідають дійсності. З врахуванням відмови ОСОБА_3 надати пояснення про причини відсутності на роботі 09.12.2015р. відповідач звернувся 10.12.2015р. до профспілкового комітету із клопотанням про надання згоди на її звільнення. Того ж дня позивачку запрошено на засідання профспілкового комітету заплановане на 10 год. 30 хв., однак вона повідомила, що не може бути присутньою на цьому засіданні, а зможе бути присутньою тільки після 15 год. 00 хв. Її письмово та усно повідомлено, що 2-ге засідання профспілкового комітету відбудеться о 15 год.15 хв., проте це засідання вона теж проігнорувала.

10.12.2015р. профспілковий комітет школи на 2-му засіданні надав згоду адмінстрації на звільнення ОСОБА_3 з роботи, про що видано наказ за № 94-к відповідно до якого вона звільнена з роботи у зв'язку з прогулом без поважних причин. Цей наказ було оголошено у присутності позивачки та комісії, проте поставити підпис про ознайомлення вона відмовилась, повідомила, що він їй не потрібний.

Вважає позов безпідставний, оскільки відповідно до наказу МОЗ України № 455 від 13.11.2001р. «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. ОСОБА_3 листок непрацездатності від 09.12.2015р. або від 10.12.2015р. не надала, тому розірвання трудового договру з ініціативи відповідача в порядку ст. 40,41 Кодексу Законів про працю є законним.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін встановив наступне.

09.12.2015р. складено акт про те, що 09.12.2015р. з 14 год. 03 хв. до 17 год. 58 хв. завідувач бібліотекою спеціалізованої шкоди № 159 з поглибленим вивчення англійської мови м. Києва ОСОБА_3 була відсутня на роботі./а.с.24/

10.12.2015р. було складено акт про те, що позивачка відмовилась ознайомитись з актом про її відсутність на роботі 09.12.2015р. з 14 год. 03. Хв. До 17 год. 58 хв., поставити підпис про ї ознайомлення з цим актом та надати пояснення про причини відсутності на роботі./а.с.25/

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 запрошувалась на засідання профспілкого комітету спеціалізованої школи № 159 на 10.12.2015р. об 10 год. 30 хв. та 15 год. 15 хв. /а.с.26-28/

Наказом від 10.12.2015р. № 94-к позивачку звільнено з роботи 10.12.2015р. у зв'язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст. 40 КЗзП України./а.с. 29/

При цьому, ОСОБА_3 відмовилась ознайомитись з наказом про звільнення та отримати трудову книжку, про що відповідно була складено акти від 10.12.2015р./а.с.30-31/

Згідно п.4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір , укладений на невизначений строк , може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня ) без поважних причин . У відповідності до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 « Про практику розгляду судами трудових спрів , визначено , що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб , звільнених за п.4 ст.40 КЗпп України , суди повинні виходити з того , що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня , так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин .

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень . Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень .

У відповідності до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Звільнення відбулось за ст.40 п.4 КЗпП України .

Згідно ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав , передбачених пунктами 1, 2-5 , 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу ( профспілкового представника ) первинної профспілкової організації , членом якої є працівник . У випадках , передбачених законодавством про працю , виборний орган первинної профспілкової організації , членом якої є працівник , розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником .

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_1 суду пояснила, що 9 грудня 2015 року ОСОБА_3 перебувала у лікаря приблизно з 12год. до 14год., а 10 грудня 2015року десь о 10год. ранку, про що свідчить медична довідка. Керівництво про лікаря не повідомляла, бо їй було необхідно терміново з'явитися до лікаря. 11 грудня 2015року вона пішла на лікарняний, відповідно подзвонила до школи і попередила про лікарняний. Тобто представник позивача підтвердила суду той факт, що ОСОБА_3 не поставила до відома керівництво школи про свою відсутність на робочому місці, яке залишила самовільно. Той факт, що вона була у лікаря і це підтверджується медичною довідкою, що є поважною причиною відсутності позивачки на робочому місці, суд оцінює критично, оскільки ОСОБА_3 зобов'язана була, у разі потреби відвідати лікаря, поставити до відома керівництво спеціалізованої школи №159 про даний факт і відповідно отримати дозвіл на залишення робочого місця.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у відповідача були всі підстави звільнити ОСОБА_3 за п.4 ст.40 КЗпП України.

Допитана у якості свідка ОСОБА_4 суду пояснила, що ОСОБА_3 вона знає з 90-х років, коли позивачка прийшла на роботу до школи. Остання коли хотіла тоді і приходила на роботу, коли хотіла йшла. Ніхто не знав, де вона. Щодо заробітної плати вона останню заробітну плату отримала в її присутності, при цьому розписалася у відомості.

Представник позивачки також підтвердила, що позивачка ОСОБА_3 розписалася у відомості за грудень 2015року про отримання заробітної плати, але при цьому, як стверджувала представник, їй заробітну плату директор школи так і не віддав. При цьому будь-яких доказів на підтвердження даного факту представник позивачки суду не надала.

Як вбачається із відомості про отримання заробітної плати за грудень 2015року ОСОБА_3 поставила свій підпис, тим самим підтвердила факт отримання нею грошових коштів в розмірі 4630грн.32коп. Тому підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині стягнення зазначених коштів з відповідача немає.

Таким чином, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 щодо поновлення її на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати за відомістю за грудень 2015року є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року N 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з точуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відповідно до ст. 237-1 КЗпП ( 322-08 ) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Вимоги позивачки ОСОБА_3 щодо відшкодування моральної шкоди пов'язані з первісними позовними вимогами щодо її незаконного на думку позивачки звільнення та неотримання нею заробітної плати за грудень 2015року. Враховуючи зазначене, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та грошових коштів по відомості за грудень 2015року, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами п.4 ст.40, 237-1 КЗпП України, ст.ст.3, 10, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 293, 294 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя