Постанова № 58789030, 31.05.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПрокопенка О.Б.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» (далі - Товариство) до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (правонаступником якої є Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області; далі - Інспекція), Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (далі - ГУ ДКС, ДКС відповідно) про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ),

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року Товариство звернулося з адміністративним позовом до Інспекції, ГУ ДКС, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2012 року № 0000041504 (далі - Рішення) та стягнути суму бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 647 339 грн.

Суд установив, що Інспекція провела документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника в банку за лютий 2012 року, за результатами якої склала акт від 7 червня 2012 року № 1651/5-3/34524327 (далі - Акт).

У ході перевірки встановлено порушення Товариством підпункту «а» пункту 200.4 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4073/ed_2015_09_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> статті 200 Податкового кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_4067/ed_2015_09_17/pravo1/T102755.html?pravo=1> (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту, який у подальшому бере участь у формуванні бюджетного відшкодування, сум ПДВ, сплачених у складі авансових платежів за інвестиційними договорами на проектування, будівництво та введення в експлуатацію автозаправних комплексів, а також у ціні придбаних робіт і товарно-матеріальних цінностей, які станом на лютий 2012 року фактично не використано позивачем у господарській діяльності.

На підставі Акта контролюючий орган прийняв Рішення, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування ПДВ на 647 339 грн та визначив суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 323 669 грн.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 10 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2015 року, адміністративний позов задовольнив: визнав протиправним та скасував Рішення.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2015 року, Інспекція звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Товариства.

У заяві Інспекція посилається на невідповідність ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа № 21-881а15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 200 ПК.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з мотивів невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ, колегія суддів дійшла висновку про те, що бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом ДКС з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39 (був чинним на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок), на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.

Цей Порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування, або окремо від здійснення такого контролю.

При цьому колегія суддів зазначила, що відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів ДКС, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Натомість в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2015 року, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність Рішення та його скасування, посилаючись на те, що Інспекція не довела правомірності прийнятого Рішення. Питання стягнення бюджетного відшкодування ПДВ суд не вирішував.

Аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку про невідповідність ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2015 року викладеному у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Як убачається із самої заяви, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків касаційного суду у цій справі фактично зводяться до правової оцінки обставин у справі та дослідження доказів, які були встановлені під час розгляду справи, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Відповідно до статті 8 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

За клопотанням Інспекції ухвалою Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року заявнику відстрочено сплату судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2015 року - до розгляду справи Верховним Судом України по суті (ухвалення судового рішення у справі).

За правилами частини першої статті 98 КАС суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Зважаючи на те, що підстав для задоволення заяви немає, то з Інспекції слід стягнути судовий збір за подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень.

Ураховуючи наведене та керуючись частиною другою статті 88, частиною першою статті 98, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області відмовити.

Стягнути з Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області судовий збір за подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України у справі № 2а-0370/2774/12 у розмірі 5579 грн 60 коп. (п'ять тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять гривень шістдесят копійок) до спеціального фонду Державного бюджету України, реквізити: отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі, 22030102, р/о № 31213207700007; банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходів бюджету - 22030102; код банку отримувача - 820019; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897 (у графі платіжного доручення «Призначення платежу» зазначається «Судовий збір (Верховний Суд України)», символ звітності 207).

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: М.І. Гриців П.В. Панталієнко О.А. КороткихІ.Л. Самсін О.В. Кривенда О.О. Терлецький В.Л. Маринченко