Ухвала суду № 58785121, 06.07.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чиркін С.М

Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року справа №812/346/16

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Сухарька М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі № 812/346/16 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Лисичанського автотранспортного підприємства 032806 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році у розмірі 43 355,95 грн., -

ВСТАНОВИВ:

19 квітня 2016 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Лисичанського автотранспортного підприємства 032806 про стягнення з підприємства на користь відділення фонду адміністративно-господарської санкції за 2015 рік у сумі 43 265,08 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарської санкції за період з 16 квітня 2016 року по 18 квітня 2016 року у розмірі 90,87 грн., разом - 43 355,95 грн. (а.с. 3-4).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у задоволені адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено у повному обсязі (а.с. 149-151).

Не погодившись з судовим рішенням, Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі № 812/346/16 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році у розмірі 43 355,95 грн. та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відділенням зазначено, що нормами чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів на відповідача покладено обов'язок щодо забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Тобто, роботодавець не звільняється від обов'язку сплачувати штрафні санкції до відділення фонду на підставі ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов'язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на підприємстві. Апелянт зазначає, що відповідач не використав усіх можливих заходів, не здійснив самостійний пошук безробітних осіб з інвалідністю для працевлаштування, як то шляхом розміщення повідомлення у засобах масової інформації (а.с. 158-160).

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

В апеляційній скарзі апелянт просив суд розглянути її без його присутності (а.с. 160).

05 липня 2016 року до канцелярії суду від представника апелянта надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

06 липня 2016 року представник відповідача Синяпкін О.В. прибув до суду, надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив суд залишити постанову суду першої інстанції без змін разом із клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів розглядає дану справу відповідно до вимог ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Лисичанське комунальне автотранспортне підприємство 032806 (код ЄДРПОУ 03328008), зареєстроване Виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області як юридична особа 05 травня 1999 року, місцезнаходження: Ісаєва балка, м. Лисичанськ, Луганська область, 93120.(а.с. 54). Діє на підставі статуту (а.с. 47-52). Перебуває на обліку у позивача з 18 вересня 2009 року за № 44/118/40 (а.с. 13).

Згідно інформації за показниками звіту форми № 10-ПІ від 18 лютого 2016 року у Лисичанському комунальному автотранспортному підприємстві 032806 за 2015 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 63 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 3 особи, кількість інвалідів працевлаштованих - 2 особи, фонд оплати праці штатних працівників складає 2 725,70 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 43 265 грн., суму адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів складає «0» (а.с. 20).

У зв'язку із виявленням у поданому звіті некоректної інформації, в зазначенні показників середньооблікової заробітної плати штатного працівника (рядок 05 звіту) та суми адміністративно-господарських санкцій за не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (рядок 06 звіту) 04 березня 2016 року позивачем направлено до відповідача лист № 371 із проханням надати до фонду звіт форми № 10-ПІ за 2015 рік із зазначенням правильних показників середньорічної заробітної плати штатного працівника та суми адміністративно-господарської санкції (а.с. 17).

У відповідь на лист від 04 березня 2016 року відповідачем 21 березня 2016 року надано відкоригований Звіт форми №10-ПІ за 2015 рік, згідно з інформації якого у Лисичанському комунальному автотранспортному підприємстві 032806 за 2015 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 63 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 3 особи, кількість інвалідів працевлаштованих - 2 особи, фонд оплати праці штатних працівників складає 2 726 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 43 270 грн., суму адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів складає «0» (а.с. 14, 19).

На підставі даних поданого відповідачем звіту форми № 10-ПІ позивачем зроблено висновок про незабезпечення відповідачем працевлаштування 1 інваліда у 2015 році, за що відповідачу необхідно було самостійно обрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 43 265,08 грн., виходячи з розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника на підприємстві у 2015 році та 1 робочого місця, призначеного для працевлаштування інваліда і не зайнятого ними.

Крім того, за несвоєчасну сплату підприємством адміністративно-господарських санкцій за 2015 рік позивачем нараховано підприємству пеню в сумі 90,87 грн., станом на 18 квітня 2016 року про що зазначено у розрахунку суми позову (а.с. 24).

Спірним питанням даної справи є правомірність дій позивача щодо нарахування відповідачу суму адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 43 265,08 грн. та пеню в розмірі 3 90,87 грн.

При прийнятті спірного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування інвалідів, що не супроводжується обов'язком пошуку інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-12 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875).

Відповідно до ст. 20 Закону № 875 Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Статтею 18 Закону № 875 передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медиком - соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875 рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 875 для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Як вбачається з ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 01 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до п. 1.3 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Згідно п. 2.1 зазначеного Порядку форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи Лисичанське автотранспортне підприємство 032806 своєчасно подало до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік (а.с. 14,20), в якому підприємством зазначено середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 3 особи.

У зв'язку із звільненням інваліду з підприємства з 14 липня 2015 року, Лисичанське автотранспортне підприємство 032806 з червня 2015 року повідомляло Лисичанський міський центр зайнятості про наявність вакантного місця для працевлаштування а направивши Звітність про наявність вакансій форми 3-ПН за червень - грудень 2015 року (а.с. 34-40, 56-62).

Відповідно до листа Луганського міського центру зайнятості від 11 березня 2016 року №8/05-723 відповідачем протягом 2015 року надавалась звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) з відміткою про можливість працевлаштування інвалідів. При цьому центром зайнятості зазначено, що протягом 2015 року до підприємства інваліди для працевлаштування не направлялись (а.с. 16).

За запит суду першої інстанції Луганський обласний центр зайнятості 27 квітня 2016 року надав аналогічну інформацію (а.с. 33)

Відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

З огляду на викладене та виходячи з наданих доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем забезпечена певна кількість місць для працевлаштування інвалідів у своєму штаті, як того потребує законодавство.

У зв'язку з тим, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Суд апеляційної інстанції вважає, що заявлені до стягнення санкції є адміністративно-господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем не доведений.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, суд зазначає, що відповідач не зобов'язаний займатися пошуком інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах 02 лютого 2010 року, 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, від 26 червня 2012 року у справі № 21-105а12 , від 16 квітня 2013 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Враховуючи те, що нормами чинного законодавства на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування інвалідів, що не супроводжується обов'язком пошуку інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця, з огляду на виконання відповідачем його обов'язку, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо неправомірності заявленого позову щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені з відповідача.

Таким чином, суд вважає, що висновки позивача є недопустимими та суперечать нормам Кодексу адміністративного судочинства України і які суд не приймає з огляду на положення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 197, п.1 ч. 1ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі № 812/346/16 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Лисичанського автотранспортного підприємства 032806 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році у розмірі 43 355,95 грн. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Судді Т.Г.Арабей

І.В. Геращенко

М.Г. Сухарьок