Постанова № 5878512, 11.08.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2009 № 51/6

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Євсікова О.О.

суддів: Борисенко І.В.

Шипка В.В.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 (предст. за дов.);

від відповідача: Резніченко О.Ю. (предст. за дов.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Ротерман груп Україна"

на рішення Господарського суду м.Києва від 23.03.2009

у справі № 51/6 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Фізичної особи - підприємеця ОСОБА_5

до ТОВ "Ротерман груп Україна"

про розірвання договору оренди від 12.05.2008 р. та стягнення 104.920,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами про розірвання договору оренди нерухомого майна від 12.05.2008 р.; стягнення 104.920,43 грн. за договором оренди нерухомого майна від 12.05.2008 р., з яких: 101.000,00 грн. основного боргу, 440,43 грн. 3 % річних, 3.480,00 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань зі сплати орендної плати відповідно до умов зазначеного договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2009 р. у справі № 51/6 (далі Рішення суду) позов задоволено частково:

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ротерман Груп Україна” (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 26, ідентифікаційний код 35849966) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (01021, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 101.000 (сто одну тисячу) грн. 00 коп. основного боргу, 3.245 (три тисячі двісті сорок пять) грн. 24 коп. пені., 315 (триста п'ятнадцять) грн. 46 коп. 3 % річних, 1.130 (одну тисячу сто тридцять) грн. 60 коп. державного мита, 117 (сто сімнадцять) грн. 59 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу;

- розірвано договір оренди нерухомого майна від 12.05.08 р., що укладений між Субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ротерман Груп Україна”.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати повністю та поставити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник стверджує, що:

- Довідка № 3885 Головного управління статистики в м. Києві свідчить, що до переліку видів діяльності за КВЕД Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 не входить п. 70.20.0 «Здавання в оренду власного нерухомого майна», тобто договір, який є предметом судового розгляду, укладався ОСОБА_5 як фізичною особою, а не СПД;

- місцевим судом не було з'ясовано, коли саме гр. ОСОБА_6 і члени його сімї звільнили жиле приміщення, оскільки відповідно в статті 167 Житлового Кодексу України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття;

- позивачем на підтвердження розрахунків між ним і відповідачем надана виписка з банківського рахунку від 16.04.2008 р.; при розрахунку суми оренди, сплаченої відповідачем за період з травня по жовтень 2008 року місцевий суд не врахував зазначений доказ;

- при розгляді договору найму житла слід керуватися положенням глави 59 ЦКУ „Найм (оренда) житла", які є спеціальними щодо положень глави 53 цього кодексу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2009 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ротерман Груп Україна” і порушено апеляційне провадження у справі № 51/6.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.08.2009 р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд її задовольнити та скасувати Рішення суду, прийнявши нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні 11.08.2009 р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 12.05.2008 р. між сторонами був укладений договір оренди нерухомого майна (надалі договір), за умовами якого позивач зобовязався передати в оренду відповідачу на відплатній основі належну позивачу квартиру, яка має характеристики: S заг. 169,60 кв. м, S жил. 66,80 кв. м та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 зі всіма невідємними технічними пристроями і предметами домашнього вжитку, які пропонуються в оренду разом з квартирою відповідно до додатку № 1 до даного договору, а також машиномісце № 86 площею 14,30 кв. м в підземній автостоянці (паркінгу) за адресою: АДРЕСА_2.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що Довідка № 3885 Головного управління статистики в м. Києві свідчить, що до переліку видів діяльності за КВЕД Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 не входить п. 70.20.0 «Здавання в оренду власного нерухомого майна», тобто договір, який є предметом судового розгляду, укладався ОСОБА_5 як фізичною особою, а не СПД.

Сторонами в договорі, який був укладений 12.05.2008 р. між СПД-ФО ОСОБА_5 та ТОВ „Ротерман Груп Україна", в особі Орендодавця визначений саме суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_5. Також в договорі було чітко зазначено номер свідоцтва і дата державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, номер і дата видачі свідоцтва платника єдиного податку.

В свідоцтві про сплату єдиного податку № 391205, котре видане суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_5, в п. 3 „Вид або види діяльності" записано - здавання під найм власної нерухомості.

При цьому не включення до переліку видів діяльності за КВЕД пункту 70.20.0 «Здавання в оренду власного нерухомого майна» не є порушенням підсудності при прийнятті позовної заяви до провадження, оскільки в статті 1 ГПК України чітко визначено, що громадяни які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду.

Водночас колегія суддів бере до уваги і те, що згідно з п. 6.11 Договору реорганізація реорганізація або зміна податкового статусу орендодавця, припинення діяльності орендодавця як субєкта підприємницької діяльності не є підставою для зміни умов або розірвання Договору.

Пунктом 1.2 Договору сторони узгодили, що квартира передається в оренду відповідачу для проживання в ній представника (співробітника) відповідача, а саме гр. ОСОБА_6 і членів його сім'ї.

Пунктом 9.1 договору сторони погодили строк його дії з моменту укладення до 31.05.2009 р., при цьому термін строк користування квартирою з 02.06.2008 р. по 31.05.2009 р.

Порядок розрахунків визначений сторонами в розділі 3 договору, відповідно до якого щомісячна орендна плата складає 50500,00 грн. та вноситься відповідачем в грошовій формі шляхом перерахування на банківський рахунок позивача відповідно до платіжних реквізитів, що вказані в договорі.

Відповідач не пізніше 16.05.2008 р. безготівково перераховує позивачу чи передає в готівковій формі позивачу через гр. ОСОБА_6 аванс по орендній платі за період з 02.06.2008 р. по 30.06.2008 р. в сумі 50500,00 грн.

Відповідач не пізніше 16.05.2008 р. додатково перераховує позивачу або передає в готівкові формі через гр. ОСОБА_6 аванс по орендні платі за травень 2009 року в сумі 50.500,00 грн. Орендна плата за період з 01.07.2008 р. по 01.04.2009 р. сплачується відповідачем в у розмірі і в порядку, що вказані в п. 3.1.1 даного договору, щомісячно наперед не пізніше 5 числа кожного місяця, за який сплачується орендна плата.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 101.000,00 грн. основного боргу, що виник у звязку з несплатою останнім орендної плати за вересень, жовтень 2008 року (з урахуванням того, що позивач звернувся до суду в листопаді 2008 року).

Відповідно до положень Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері, зокрема, статті 173, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, місцевий суд дійшов вірного висновку, що за цивільно-правовими ознаками цей договір є договором оренди житла, а тому до нього застосовуються положення про оренду.

Відповідно до ст. 810 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) житла одна сторона власник житла (наймодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Згідно з ст. 815 Цивільного кодексу України наймач зобовязаний своєчасно вносити плату за житло.

Розмір плати за користуванням житлом встановлюється у договорі найму житла. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла (ст. 820 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Скаржник стверджує, що 22.09.2008 р. звільнив квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а тому користувався нею менше пяти місяців.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до пп. 2.2.8 Договору після закінчення строку дії Договору (його дострокового розірвання) орендар зобовязаний звільнити і здати орендодавцю у встановленому порядку за актом приймання-передачі (додаток № 2 до Договору) машиномісце і квартиру з усіма невідємними технічними пристроями і предметами домашнього вжитку в належному стані.

Ухвалою місцевого суду від 21.07.2009 р. відповідача було зобовязано надати суду документальне підтвердження викладених обставин, а також документи, які підтверджують, що квартира за адресою: Україна, АДРЕСА_2 загальною площею 169,6 кв. м 22.09.2008 р. була повернута позивачеві.

Проте відповідач витребуваних судом документів не надав, поважних причин з цього приводу не навів. Отже, відповідач не надав належних і допустимих доказів звільнення та передачі орендодавцеві квартири в установленому Договором порядку.

У письмових запереченнях на підтвердження виконання своїх договірних зобовязань щодо сплати відповідач посилається на платіжні доручення від 13.05.2008 р., від 17.06.2009 р., від 10.07.2008 р, виписку з банківського рахунку від 16.04.2008 р., прибутковий касовий ордер від 01.08.2008 р. та зазначає, що за травень 2008 року відповідачем була сплачена сума на 2.016,00 грн. більша, ніж передбачена за домовленістю між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, факт перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок позивача підтверджується виписками з банківського рахунку від 10.07.2008 р. на суму 50.500,00 грн., від 17.06.2008 р. на суму 50.500,00 грн., платіжним дорученням від 13.05.2008 р. на суму 50.500,00 грн. та прибутковим касовим ордером, складеним 07.08.2008 р. на суму 50.500,00 грн. (копії у матеріалах справи).

Виписка з банківського рахунку позивача від 16.04.2008 р. засвідчує факт перерахування грошових коштів на рахунок позивача, проте не підтверджує перерахування вказаних коштів саме з рахунку відповідача, враховуючи реквізити сторін, що зазначені у договорі.

Колегія суддів вважає, що позивачем безпідставно подано до суду виписку з банківського рахунку від 16.04.2008 р., оскільки сам договір між сторонами був укладений лише 12.05.2008 р., а тому вказаний документ не має відношення до предмету спору.

Колегія суддів не приймає як належні і допустимі докази додатково надані відповідачем пояснення, копію платіжного доручення від 25.03.2008 р. на 6751,00 EUR та довіреність компанії „US Invest” (Таллінн, Естонія), оскільки зазначені документи підписані особами без зазначення їх посад, прізвищ або без підтвердження їх відповідних повноважень, належним чином не легалізовані в установленому чинним законодавством порядку, а також з урахуванням того, що відповідачем належним чином не підтверджено, що вказана компанія має відношення до цього спору (зокрема, згідно зі Статутом засновником та єдиним учасником відповідача є ТОВ „У.С. ІНВЕСТ УКРАЇНА”, м. Київ).

Колегія суддів враховує, що стонами Договору не оформлялись щомісячні акти прийому-передачі послуг відповідно до п. 3.2 Договору. Разом з тим відповідач не заперечує користування майном позивача на підставі Договору.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних доказів звільнення квартири площею 169,6 кв. м, яка знаходиться за адресою: Україна, АДРЕСА_2 та сплати орендної плати за вересень, жовтень 2008 року, суд визнає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 101.000,00 грн. правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому колегія суддів відзначає, що сторонами в договорі є юридичні особи, а саме в особі „Орендаря" в договорі оренди від 12.05.2008 р. виступає ТОВ „Ротерман Груп Україна", тому норми статті 168 Житлового кодексу України не можуть бути застосовані в цьому випадку, оскільки гр. ОСОБА_6 і члени його сім'ї лише проживали в квартирі, а ТОВ „Ротерман Груп Україна" є безпосередньо стороною в договорі, з якою було укладено договір оренди.

Договір оренди не може вважатися розірваним після вибуття гр. ОСОБА_6 і членів його сімї з орендованої квартири (на підставі ст. 167 Житлового кодексу України), оскільки вони не є стороною в договорі і з ними безпосередньо не укладався договір оренди. Договір не містить застережень щодо того, що в оплату враховується лише строк користування квартирою особою, котра в ній проживає.

Не може бути підставою для відмови в позові в даній справі і те, що відповідач 08.10.2008 р. уклав Договір оренди нерухомого майна з фізичною особою підприємцем ОСОБА_9 (копія в матеріалах справи). Згідно з наданими поясненнями, за цим договором відповідач також орендував квартиру для проживання гр. ОСОБА_6. Разом з тим колегія суддів відзначає, що за вказаним договором квартира орендована для постійного або тимчасового проживання трьох фізичних осіб (п. 6.3), які мають певні корпоративні відносини з відповідачем.

Відповідно до договору оренди від 12.05.2008 р., а саме в п. 4.2 визначено, що Дострокове розірвання даного Договору, а також зміна його умов, можливі з ініціативи кожної зі Сторін, з повідомленням про це інший Сторони не менш чим за 5 (п'ять) календарних днів до передбачуваної дати розірвання Договору. Пунктом 4.3 Договору визначено, що підставою для розірвання Договору є порушення умов зокрема п. 3.2, який визначає порядок та строки внесення орендної плати.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Колегія суддів враховує, що відповідачеві не направлялось повідомлення про дострокове розірвання Договору оренди нерухомого майна від 12.05.2008 р. за процедурою, визначеною п. п. 4.2, 4.3 Договору. Позивач лише направив відповідачеві претензію з вимогою сплатити орендну плату за вересень 2008 року, де також містилось попередження про те, що в подальшому позивач має намір звернутись до суду для захисту порушених прав.

З цього приводу апеляційний суд відзначає наступне.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 р. N 9 зазначається: з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 р. N 15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Конституційний Суд України виходить з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати в системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, зокрема судовий захист.

Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, зокрема у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 3480,00 грн. пені.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобовязань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 5.7. договору сторони погодили, що у разі порушення відповідачем строку сплати орендної плати відповідач зобовязується сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період прострочення платежу) від суми простроченого платежу за кожний день такого прострочення.

При перевірці правильності нарахування позивачем пені місцевим судом вірно встановлено, що позивачем невірно визначено її сума.

Однак, в свою чергу суд першої інстанції також невірно визначив, що стягненню з відповідача підлягає 3245,24 грн. пені.

За розрахунком колегії суддів сума пені, що підлягає стягненню з відповідача, складає 2.516,42 грн.

А саме, пеня нараховується:

- за період з 06.09.2008 р. по 05.10.2008 р. включно на суму 50.500,00 грн. та складає 1.523,08 грн.;

- за період з 06.10.2008 р. по 28.10.2008 р. включно на суму 101.000,00 грн. та складає 993,34 грн.

А тому оскаржуване рішення в частині розміру стягнутої пені підлягає зміні.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача 440,43 грн. 3% річних за прострочення виконання зобовязання щодо сплати орендної плати за період з 06.09.2008 р. до 28.10.2008 р.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При перевірці правильності нарахування позивачем 3 % річних, місцевим судом вірно встановлено, що за вказаний позивачем період останнім неправильно визначено їх розмір. За розрахунком місцевого суду, з яким погоджується апеляційний суді, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 315,46 грн. 3 % річних.

Також позивач просить розірвати договір оренди нерухомого майна від 12.05.2008 р.

Відповідно до Господарського кодексу України як спеціального акту, що регулює відносини у сфері господарювання, зокрема положень ст. 291 договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї з сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому ст. 188 Господарського кодексу України.

Частиною другою ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Пунктом 4.2 договору сторони узгодили, що дострокове розірвання даного договору, а також зміна його умов, можливі за ініціативою кожної з сторін, з повідомленням про це другої сторони не менш ніж за 5 календарних днів до запропонованої дати розірвання договору.

Обгрунтовуючи свої вимоги щодо розірвання договору, позивач зазначає, що тривале невиконання відповідачем своїх зобовязань щодо сплати є істотним порушенням умов договору.

За таких обставин колегія суддів визнає неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобовязань щодо сплати орендної плати істотним порушенням договору та підставою для його розірвання, а отже, вважає вимогу позивача щодо розірвання договору оренди нерухомого майна від 12.05.2008 р. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується а всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені апелянтом, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

В ході розгляду апеляційної скарги відповідачем не надано доказів на підтвердження сплати спірної заборгованості.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для даної справи під час її нового розгляду в межах, визначених Вищим господарським судом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне зясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За вище встановлених обставин апеляційна скарга, з урахуванням заявлених в ній апеляційних вимог та з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 51/6 від 23.03.2009 р. підлягає зміні в частині стягнення пені, а саме її розміру, а також розміру судових витрат, що підлягають компенсації позивачеві за рахунок відповідача.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені апелянтом при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ротерман Груп Україна” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 51/6 від 23.03.2009 р. змінити, виклавши п. 2 його резолютивної частини у такій редакції:

„Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ротерман Груп Україна” (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 26, ідентифікаційний код 35849966) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (01021, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 101.000 (сто одну тисячу) грн. 00 коп. основного боргу, 2.523 (дві тисячі пятсот двадцять три) грн. 08 коп. пені., 315 (триста п'ятнадцять) грн. 46 коп. 3 % річних, 1.038 (одну тисячу тридцять вісім) грн. 32 коп. державного мита, 116 (сто шістнадцять) грн. 77 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.”

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва у справі № 51/6 від 23.03.2009 р. залишити без змін.

4. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 51/6 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддяЄвсіков О.О.

СуддіБорисенко І.В.

Шипко В.В.