Рішення № 58782154, 30.06.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 328/4653/15Головуючий у 1-й інстанції Петренко Л.В.№22-ц/778/2033/16Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Каракуші К.В., Стрелець Л.Г.

при секретарі Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» (надалі ОСОБА_2) до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с.2-4), в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 18.01.2008 року станом на 30.09.2015 року в сумі 22911,52 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом 3592,64 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 17751,66 грн., штрафів: фіксована частина - 500,00 грн., процентна складова 1067,22 грн., від сплати якої відповідач на користь Банку у добровільному порядку ухиляється, а також судовий збір 1218,00 грн.

Заочним рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 30 грудня 2015 року (а.с.34-37) вищезазначений позов Банку було задоволено.

Проте, у подальшому ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 27 січня 2016 року (а.с.59-60) зазначене заочне рішення було скасовано в порядку задоволення заяви відповідача про перегляд останнього, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року (а.с.158-166) у задоволенні позову Банку до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у цій справі відмовлено.

03 березня 2016 року на адресу суду першої інстанції фактично надійшла уточнена позовна заява Банку від 29.02.2016 року, направлена 01 березня 2016 року (конверт з описом та додатками а.с. 170-183), в якій в ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 01.11.2005 року станом на 31.01.2016 року в сумі 23839,49 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом 3592,64 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 18635,45 грн., штрафів: фіксована частина 500,00 грн., процентна складова 1111,40 грн., а також судового збору 1378,00 грн., яка була долучена до матеріалів цієї справи судом першої інстанції, але не була предметом судового розгляду останнього.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.185-187) просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги Банку, судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційне провадження за вказаною скаргою Банку апеляційним судом відкрито (а.с.195 а.с. 167), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 197).

Відповідач ОСОБА_3 подала апеляційному суду письмові заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу Банку (а.с. 199-205).

У судовому засіданні 05 травня 2016 року апеляційним судом розпочато розгляд цієї справи по суті, заслухано доповідь судді-доповідача, оголошено перерву до 30 червня 2016 року за клопотанням представника Банку для ознайомлення із матеріалами справи, зокрема із уточненою позовною заявою Банку від 29.02.2016 року та додатками до неї, з урахуванням завантаженості колегії суддів, відпустки колегії суддів у період з 06 червня 2016 року по 24 червня 2016 року включно, а також святкових та вихідних днів у період з 25 червня 2016 року по 28 червня 2016 року включно.

У судове засідання 30 червня 2016 року належним чином повідомлена про час і місце розгляду цієї справи апеляційним судом (а.с. 211) відповідач ОСОБА_3 не зявились, подала апеляційному суду поштою заяву (а.с.214-215), в якій просила апеляційний суд розглядати дану справу без її участі, не може зявитись через сімейні обставини.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила клопотання відповідача ОСОБА_3 задовольнити, розглядати дану справу апеляційним судом за відсутністю останньої за присутністю представника Банку за довіреністю (а.с.208) ОСОБА_4

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Банку, який у тому числі на запитання колегії суддів зазначав, що апеляційний суд не може приймати до уваги при апеляційному перегляді цієї справи уточнений позов Банку від 29.02.2016 року, який не був предметом судового розгляду суду першої інстанції у цій справі, проте, суд має врахувати, що договір № б/н із ОСОБА_3 Банком укладався саме 01.11.2005 року, 18.01.2008 року мав місце «перевипуск» картки; рахунок для особи відкривається у Банку один, останній був відкритий для ОСОБА_3 Банком саме 01.11.2005 року, у позові має місце описка, у подальшому видавалися лише платіжні картки; саме ОСОБА_5, а не третьою особою, відносно якої має місце вирок, порушені права Банку; до крадіжки коштів 16 січня 2008 року (згідно вироку 3250,00 грн.) з рахунку ОСОБА_3 третьою особою, ОСОБА_3 вже зняла 463,69 грн., та мала борг перед Банком; саме вона допустила розголошення пін-коду своєї картки, що дало можливість третій особі заволодіти коштами у вказаній сумі; останній платіж ОСОБА_3 здійснила за договором на користь Банку 04.03.2008 року, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Банку підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Встановлено, що правильно вирішивши цю справу по суті, відмовивши у задоволенні позову Банку у цій справі у повному обсязі, суд першої інстанції керувався ст. ст. 10-11, 60-61, 64, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України та виходив із недоведеності позовних вимог Банку та пропуску останнім строку позовної давності для звернення із вищезазначеним позовом до відповідача до суду, про застосування якого просила відповідач у цій справі.

Згідно із ст. 307 ч. 1 п. 3 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення.

Апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення і вони стосуються окремих його частин.

В силу вимог ст. 215 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

У мотивувальній частині рішення суду згідно зазначаються:

- встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини;

- мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти;

- чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким;

- назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Суд в силу вимог ст. 11 ч. ч. 1 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін.

Відповідно до ст. 303 ЦПК ч. 1 України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Тому суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог Банку, які були предметом судового розгляду суду першої інстанції (а.с.2-4), і, навпаки, не приймає до уваги уточнену позовну заяву Банку від 29.02.2016 року, направлену 01 березня 2016 року (конверт з описом та додатками а.с. 170-183), та фактично отриману судом першої інстанції 03 березня 2016 року, та яка, відповідно, не могла бути і не була предметом судового розгляду у суду першої інстанції у цій справі.

Лише порушене право підлягає судовому захисту.

ОСОБА_3 порушені права Банку, оскільки остання не виконує свої зобовязання за кредитним договором № б/н від 01.11.2005 року (у позові Банку у цій справі, який був предметом судового розгляду у цій справі, має місце описка), має місце заборгованість ОСОБА_3 перед Банком за цим договором станом на 30.09.2015 року в сумі 22911,52 грн. (а.с.5-7), яка складається з: заборгованості за кредитом 3592,64 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 17751,66 грн., штрафів: фіксована частина - 500,00 грн., процентна складова 1067,22 грн., від сплати якої відповідач на користь Банку у добровільному порядку ухиляється.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд мав виходити із презумпції правомірності правочину (зазначеного кредитного договору сторін), передбаченого ст. 204 ЦК України.

В силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Оскільки ОСОБА_3 не довела суду у цій справі недійсність цього договору чи його окремих положень, розірвання останнього сторонами, відсутності у Банку правових підстав для нарахування вищезазначеної заборгованості (рішення суду про зобовязання Банку провести перерахунок заборгованості, вирок суду відносно працівників Банку) тощо.

Хоча в силу вимог ст. 10 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_3 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України у цій справі, відсутні.

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 не надала суду належних, допустимих доказів у спростування позовних вимог Банку у цій справі.

Дійсно в силу вимог ст. 61 ч. 4 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, обовязків для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2008 року (а.с. 70) ОСОБА_6 було визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, призначено покарання та стягнуто з останньої на користь ОСОБА_7 3565,00 грн., із них 3250,00 грн. це кошти, що були вкрадені у січні 2008 року з рахунку ОСОБА_3 у Банку за вищезазначеним кредитним договором за допомогою викраденої у потерпілої платіжної картки останньої.

Прізвище «Щедра» є дошлюбним прізвищем відповідача ОСОБА_3, що визнано сторонами у цій справі та не підлягає доказуванню в силу вимог ст. 61 ч. 1 ЦПК України.

Причини виникнення вищезазначеної заборгованості ОСОБА_3 перед Банком за вищезазначеним кредитним договором та зокрема окремих її складових, а також наявність вироку Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2008 року відносно ОСОБА_6, яким саме на користь ОСОБА_3, а не на користь Банку, стягнуто у тому числі 3250,00 грн. коштів, викрадених з рахунку ОСОБА_3 у Банку, не спростовують порушення прав Банку ОСОБА_3 внаслідок невиконання належним чином останньою своїх зобовязань за вищезазначеним кредитним договором.

Однак, лише у грудні 2015 року (а.с.2) ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції із вищезазначеним позовом до ОСОБА_3 у цій справі про стягнення вищезазначеної заборгованості за кредитним договором, тобто з пропуском 3-річного строку позовної давності для стягнення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором у частині основного боргу (тіла кредиту та відсотків), які мали були сплачені ОСОБА_3 визначеними щомісячними платежами спочатку до грудня 2006 року, а потім з урахуванням перевипуску платіжної картки - до березня 2012 року (а.с.5), про застосування якої у цій справі просила відповідач ОСОБА_3 (заява а.с. 65).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давністьце строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 267 ч. 3 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Суд не приймає до уваги Умови та Правила надання банківських послуг із змінами на 2013 рік (а.с. 86-137), за якими було збільшено строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) до 50 років, оскільки вони мали місце після укладення вищезазначеного кредитного договору сторін та не підписані ОСОБА_3 (правова позиція ВСУ, висловлена у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, яка є обовязковою для загальних судів в силу вимог ст. 360 -7 ЦПК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч.2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Встановлено, що ОСОБА_3 у цій справі Банком за вищезазначеним кредитним договором нарахована неустойка у вигляді штрафів: фіксована частина 500,00 грн., процентна складова 1067,22 грн.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання ОСОБА_3 зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором позовна давність за вимогами Банку, як кредитора, про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Встановлено, що останній платіж ОСОБА_3 за вищезазначеним кредитним договором був здійснений 04 березня 2008 року.

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

В силу вимог ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч.1); позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч.2); після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Проте, у матеріалах цієї справи відсутні належні, допустимі докази того, що ОСОБА_2 звертався до суду із позовом до ОСОБА_3 раніше до цієї справи про стягнення будь-якої заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, тобто відсутні підстави для переривання строку позовної давності для стягнення основного боргу у вигляді тіла кредиту та відсотків до березня 2012 року у цій справі, передбачені ст. 264 ч. 2 ЦК України.

Списання Банком 29.04.2013 року з картки ОСОБА_3 139,12 грн. в рахунок погашення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором не свідчить про те, що ОСОБА_3 було вчинено дію про визнання нею боргу.

Згідно із ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

У даному випадку додатковою вимогою є неустойка у вигляді вищезазначених розмірів штрафів (процентна та фіксована частина), а також відсотків за користування кредитом, нарахованих Банком вже після березня 2012 року як штрафні санкції.

Оскільки, виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання і не позбавляє права ОСОБА_2 на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15 та є обовязковою для загальних судів силу вимог ст. 360-7 ЦПК України.

Однак, у матеріалах цієї справи таке рішення суду, як й докази того, що воно не виконано ОСОБА_3 повністю чи частково, відсутні.

А тому правові підстави для стягнення з ОСОБА_3 на користь Банку нарахованих останнім після березня 2012 року відсотків за користування кредитом до станом на 30.09.2015 року у цій справі також відсутні.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Проте, Банк у цій справі не просив поновити йому строк позовної давності та визнати поважними причини його пропущення і, відповідно, судом першої інстанції зазначене питання у цій справі не вирішувалось.

При вищевикладених обставинах, апеляційну скаргу Банку слід задовольнити частково, рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову позивача.

Банк, як позивач, якому було відмовлено у задоволенні його позову у цій справі у повному обсязі судом, не має права на стягнення на його користь з відповідача судових витрат, понесених ним при подачі цього позову до суду першої інстанції.

В силу вимог ст. 88 ч.1, 5 ЦПК України ОСОБА_2 в разі задоволення його апеляційної скарги лише частково при вищевикладених обставинах, не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_3 судових витрат у вигляді судового збору 1339,80 грн. (а.с.184), понесених ним при подачі цієї скарги до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 01 березня 2016 року змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову позивача.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_8ОСОБА_9