Рішення № 58769492, 05.07.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 543/198/16-ц Номер провадження 22-ц/786/1828/16Головуючий у 1-й інстанції Гришко О.Я. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді : Дряниці Ю.В.,

суддів: Кривчун Т.О., Пилипчук Л.І.,

при секретарі: Ткаченко Т.І.,

з участю: представника відповідача адвоката ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 10 травня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

Позивач 15 березня 2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 17 квітня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № СSJ0SE00001710 строком до 17 квітня 2009 року. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 15000,00 грн. зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 2,00 % в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту і сплатою комісії щомісяця в період сплати в розмірі 1,50% від суми виданого кредиту.

Внаслідок неналежного виконання умов договору прострочена заборгованість по кредиту станом на 04.02.2016 року становить 7288,26 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобовязань по кредитному договору, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами, що нараховані Банком на прострочену заборгованість по кредиту за період в межах трирічного строку позовної давності, що передує зверненню до суду, тобто з 04.02.2013 року по 04.02.2016 року у розмірі 21547,74 грн. та стягнути судові витрати.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 10 травня 2016 року позов Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» заборгованість по відсоткам за договором № СSJ0SE00001710 від 17.04.2006 року, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 04.02.2013 року по 04.02.2016 року у розмірі 21547 (двадцять одна тисяча пятсот сорок сім) гривень 74 копійки.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що при ухваленні рішення судом дана неправильна оцінка встановленим обставинам справи, порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, зясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до необхідності задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення з підстав, визначених п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно зясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив з того, що строк позовної давності, про застосування якого відповідач подав заяву, не пропущений, оскільки закінчення строку кредитного договору не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання і не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом. Свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував правовою позицією ВСУ від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15.

Однак, з таким висновком колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 квітня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № СSJ0SE00001710 строком до 17 квітня 2009 року. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 15000,00 грн. зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 2,00 % в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту і сплатою комісії щомісяця в період сплати в розмірі 1,50% від суми виданого кредиту.

Відповідно до п. 1.2. ОСОБА_5 визначено, що для погашення заборгованості за цим договором, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісією за користування кредитом, Позичальник повинен щомісяця у Період сплати, за який приймається період з 21 по 25 число, надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі згідно наступного графіку. Графік щомісячних платежів наведений у таблиці в цьому ж пункті договору із зазначенням реквізитів на, які повинні здійснюватися платежі.

У пункті 3.1 ОСОБА_5 зазначено, що починаючи з місяця, наступного за датою надання кредиту, позичальник зобовязується щомісяця надавати банку грошові кошти на рахунок для зарахування коштів з метою погашення заборгованості по кредиту, відсотках та комісії за користування кредитом згідно пп. 1.1, 1.2 договору. При несплаті комісії, відсотків і/або частини кредиту, в зазначені в пп. 1.1, 1.2 договору терміни вони вважаються простроченими. Розрахунок відсотків здійснюється, починаючи з дати списання коштів з кредитного рахунку до дати повного погашення кредиту. Згідно п. 3.2 договору, при порушенні позичальником терміну повернення кредиту, вказаного в п.1.1, позичальник зобовязується сплачувати банку відсотки за користування кредитом у розмірі 8,30 % в місяць від суми залишку непогашеного кредиту.

Згідно п.п. а) п. 6.5. ОСОБА_5 має право при виникненні будь-якого порушення умов договору змінити умови договору витребувати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії та відсотків за його користування, виконання інших зобовязань за цим договором в повному обсязі шляхом надання відповідного повідомлення. При цьому, згідно ст.ст. 212, 611, 651 ЦК України, по зобовязаннях, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили в зазначену в повідомленні дату.

Матеріали справи не містять направлення банком повідомлення про дострокове повернення кредиту, отже, строк виконання зобовязання (до 17.04.2009 року) не змінювався.

Із наданого Банком розрахунку станом на 04 лютого 2016 року вбачається, що відповідач неповністю виконала свої зобовязання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, яка складається з наступного: 7288,26 грн. залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом; 54765,27 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, в тому числі 54765,27 грн. - залишок заборгованості за процентами, нарахованими на залишок простроченої заборгованості за кредитом; заборгованість з комісії - 3150,00 грн., в тому числі 3150,00 грн. заборгованість за простроченою комісією, погашено пені, в тому числі списано - 456,97 грн., загальна сума нарахованої пені - 124210,83 грн. Всього заборгованість за кредитом становить 189414,36 грн.

Внаслідок порушення боржником умов договору, ОСОБА_5 здійснив нарахування відсотків за користування кредитними коштами в період після закінчення строку дії договору та відповідно до наданого розрахунку визначив, що заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами в період з 04.02.2013 року по 04.02.2016 року становить 21547,74 грн.

Обґрунтовуючи свої висновки, суд першої інстанції послався на правову позицію ВСУ від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15.

Колегія суддів вважає, що тлумачення правової позиції ВСУ від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, місцевим судом проведено помилково без врахування обставин, встановлених Верховним Судом України у справі № 6-1206цс15, які не є тотожними до обставин, встановлених у справі, яка переглядається апеляційним судом.

Із правової позиції, висловленої ВСУ в справі № 6-1206цс15 вбачається, що виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Таким чином, ВСУ в постанові від 23 вересня 2015 року висловив позицію про право Банку на отримання штрафних санкцій (в тому числі й відсотків за користування кредитними коштами) за обставин наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником.

Із обставин справи, яка переглядається, вбачається, що ОСОБА_5 вперше звернувся до суду для захисту своїх порушених прав лише 15 березня 2016 року із позовом в даній справі. Будь-які судові рішення про задоволення вимог кредитора в період до 15 березня 2016 року судовими інстанціями не ухвалювалися.

За обставин викладених вище, колегія суддів приходить до висновку, що правова позиція ВСУ від 23 вересня 2016 року у справі № 6-1206цс15 не може бути застосована при вирішенні даного спору, оскільки право Банку на отримання штрафних санкцій не свідчить про збільшення строку позовної давності, не підміняє саме поняття «позовної давності» та не замінює норми матеріального права щодо дотримання строків позовної давності при обранні позивачем судового способу захисту своїх прав і інтересів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Із умов спірного договору не вбачається збільшення строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1ч.2ст.258 ЦК України).

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушеннямумов,визначенихзмістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобовязання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобовязання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України). Якщо в зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності повязаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобовязаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності повязується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, від 19 листопада 2014 року № 6-160цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Оскільки за умовами кредитного договору від 17 квітня 2006 року погашення кредиту повинно здійснюватись частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту(місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобовязань.

Будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження переривання строку позовної давності, в розумінні норми ст. 264 ЦК України матеріали справи не містять та на такі обставини позивач не посилається.

Згідно умов укладеного кредитного договору (п.1.2.) вбачається, що повернення кредитних коштів визначено окремими щомісячними зобовязаннями.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а тому оцінку пропуску строку позовної давності слід проводити щодо кожного щомісячного платежу, що взагалі не було здійснено судом першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції внаслідок невірної оцінки встановлених у справі обставин та помилкового тлумачення правових позицій ВСУ, допустив порушення норм матеріального і процесуального права при розгляді даної справи.

Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів, процентів за користування кредитом та комісії, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу та обраховуватися по кожному черговому платежу окремо.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Заява про застосування строку позовної давності відповідачем подана до суду першої інстанції (а.с.52-53, 54).

Кінцевий строк повернення кредитних коштів визначено до 17 квітня 2009 року. До суду ОСОБА_5 вперше звернувся з позовом лише 15 березня 2016 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог, в звязку зі спливом строку позовної давності.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню в повному обсязі, то з позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню на користь відповідача понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1515,80 грн. (а.с.66).

Керуючись ст.ст. 303, 309 ч.1 п. 3, 4, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 10 травня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити, в звязку зі спливом строку позовної давності.

Стягнути Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування понесених судових витрат 1515,80 грн. ( одна тисяча пятсот пятнадцять гривень 80 коп.).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) ОСОБА_1

Судді: (підпис) ОСОБА_6

(підпис) ОСОБА_7

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1