Рішення № 58765465, 01.07.2016, Нововолинський міський суд Волинської області

справа № 165/643/16-ц

провадження №2/165/333/16

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2016 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого Ференс-Піжук О.Р.,

при секретарі Харук Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк про визнання кредитного договору недійсним, -

встановив:

01.04.2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк про визнання кредитного договору VONLGA № НОМЕР_1, укладеного 27.03.2008 року недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27.03.2008 року між сторонами укладено договір кредиту VONLGA № НОМЕР_1, згідно якого кредитор надав позичальнику у користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 20451,20 доларів США. При укладенні договору кредиту між сторонами, кредитор не надав позичальнику, як споживачу фінансових послуг, в письмовій формі інформацію про умови кредитування, орієнтовану сукупну вартість кредиту, у тому числі про суму та валюту кредиту, а також про те, що валютні ризики під час виконання зобовязань за кредитним договором несе споживач та щодо методики, яка використовується ПАТ КБ «Приватбанк» для визначення валютного курсу, строків і комісій, повязаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобовязання під час погашення заборгованості за кредитом та відсотками за користування ним, що дає підстави для висновку про те, що договір кредиту суперечить вимогам законодавства. В умовах, коли позичальник не володіє повною інформацією про реальні правові наслідки, обумовлені правочином, його волевиявлення як учасника правочину не може вважатися вільним і таким, що відповідає його внутрішній волі. Зазначає, що всі доходи вона отримує в національній грошовій одиниці України гривні, а грошове зобовязання як кредитора так і позичальника у кредитному договорі не виражене у грошовій одиниці України.

В судове засідання позивач не зявилася, подала суду заяву про розгляд справи у її відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, подав заяву про розгляд справи без його участі. Проти задоволення позову заперечує в повному обсязі відповідно до наданих письмових заперечень (а.с.54-57), де зазначив, що банком на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, а підпис позичальника ОСОБА_1 в кредитному договорі свідчить про ознайомлення позивача з вищезазначеними умовами кредитування. Договір кредиту VONLGA № НОМЕР_1, укладений 27.03.2008 року оформлено згідно вимог цивільного законодавства, скріплено підписами працівника ПАТ КБ «ПриватБанк» та печатками з однієї сторони і підписами позивача з іншої, що є безперечним підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору та його укладення. Стверджує, що відповідно до ст. 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту. Тому кредит може бути наданий як в грошовій одиниці України гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобовязання. Так, підписанням договору та письмового повідомлення про умови кредитування, позивач підтвердив, що ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, методикою, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, інформацією про сукупну вартість кредиту,вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також, іншої інформації, надання якої вимагає чинне законодавство України.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Взаємні права та обов'язки сторін детально визначені у підписаному сторонами кредитному договорі. Вибір умов кредитування з боку позивача був добровільним. Позивач підтвердив згоду на укладення договору своїм підписом, що є повним дотриманням положень Закону України «Про захист прав споживачів». Ніяких застережень або зауважень з боку ОСОБА_1, щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору під час його підписання, не надано.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Згідно до положень п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язанихзодержаннямкредиту,його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Аналогічні вимоги містяться у п. 2.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 р.

Суд не може погодитись з твердженням позивача про невиконання відповідачем вимог вище зазначених нормативних актів та наявність порушень у діях відповідача при наданні кредитних коштів за кредитним договором з огляду на таке.

У відповідності до положень ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позичальник підписанням цього договору та додаткових договорів підтвердив, своє ознайомлення з усіма умовами кредитування, що пропонуються банком, в обсязі і в порядку, що передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Таким чином, текст укладеного кредитного договору вже містить підтвердження того, що позивач був ознайомлений з умовами кредитування, запропонованими відповідачем та спростовує твердження позивача про те, що йому не надавалася повна та вичерпна інформація про умови кредитування.

Суд також не може погодитись з підставами позовних вимог про недійсність кредитного договору через те, що його було укладено не в національній валюті України та йому не було повідомлено про валютні ризики під час виконання зобовязання.

Згідно Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

З вищевикладеного випливає, що у випадках, прямо передбачених законом, резиденти мають право здійснювати валютні операції та використовувати іноземну валюту як засіб платежу.

Статтею 2 Декрету Кабінету міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, а також умов Кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Валютний кредит повинен бути повернений в такій самій валюті або в еквіваленті.

Відповідно п. 10 постанови Вищого Спеціалізованого Суду України від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті19,47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу IIЗакону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

У відповідності до ст. ст.10, 60 Цивільного процесуального кодексу Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У силу ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей11,18,21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

Позивач ОСОБА_1 при укладенні договору погодилася з тим, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором в іноземній валюті несе вона, про що свідчить її підпис на кредитному договорі (а.с.10-11).

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 25.04.2016 року (а.с.80-81), яке не змінено та не скасовано, і набрало законної сили, задоволено частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором VONLGA №0000000023 від 27.03.2008 року в розмірі 16003,01 доларів США, що відповідно до службового розпорядження НБУ від 18.12.2015 року за курсом 23,48 грн. становить 375750,67 грн.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Таким чином, посилання позивача на його не поінформованість з умовами кредитування та з валютними ризиками спростовується його особистим підписом на договорі, відсутністю застережень та зауважень, що свідчить про його згоду зі всіма його умовами.

Також суд враховує, що діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні, оскільки він встановлюється щоденно, й укладаючи кредитний договір на власний розсуд саме в іноземній валюті та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в іноземній валюті, позивач повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, що є загальновідомим фактом, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за договором кредиту.

Статтею 1054 ЦК Українивстановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи з положеньст. 215 ЦК України та згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в п.7 постанови №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Згідно положень статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів", договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначено: суму кредиту;детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дату видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;право дострокового повернення кредиту;річну відсоткову ставку за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Стаття 18 Закону України „Про захист прав споживачів" передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень указаної статті Закону Продавець (виконавець,виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови,які є несправедливими. Умови договору є несправедливими,якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У частині третій названої статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами є несправедливими до позивача, оскільки при підписанні договору позивач мав реальну можливість ознайомитись з умовами договору і протягом дії вказаного договору не звертався за захистом свого права.

Враховуючи цю обставину немає підстав вважати, що ці положення створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

При підписанні вказаного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його умов вимогам законодавства, на що позивач посилаєтьсяу своїй позовній заяві.

Як зазначено у ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Всупереч зазначеним вимогам Цивільного процесуального кодексу України, позивач не подав суду належних доказів, які б підтверджували підставність та правомірність заявлених вимог, як і не спростував заперечень відповідача на позов.

Проаналізувавши надані сторонами і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи наведені вище норми матеріального і процесуального законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 60, 88, 143, 169, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст.6, 192, 203, 215, 256, 257, 261, 267, 533, 627, 629, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 11, 18, 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» суд -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк про визнання кредитного договору VONLGA №0000000023 від 27.03.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» недійсним, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Волинської області через Нововолинський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий підпис

Згідно з оригіналом

Суддя О.Р. Ференс-Піжук