Ухвала суду № 58763815, 22.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2016 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Білич І.М.

ПоливачЛ.Д.

при секретарі Литвиненку Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсними окремих частин кредитного договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 8 лютого 2016 року, -

у с т а н о в и в:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними окремих частин кредитного договору.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 8 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Позивач, зокрема, посилається на ті обставини, що суд дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог та не врахував положення Закону України «Про захист прав споживачів» та висновки судової практики щодо недійсності умов договору, які є несправедливими для споживача та всупереч принципу добросовісності встановлюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - ПередереєвВ.Г. у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 8 лютого 2016 року залишити без змін.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 27 липня 2006 року ПАТ КБ

_____________

Справа № 760/17195/15-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/5086/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Л.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

«Приватбанк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № K2ХVGК00260075, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 300000,00 доларів США на придбання квартири, а також кредит у розмірі 45402,00 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,31 % від суми виданого кредиту, проценти за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу (а. с. 6-9).

Абзацом другим п. 1.1. передбачає, що погашення заборгованості за кредитним договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється щомісяця, в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 4562,73 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, процентам, винагороди та комісії.

Пунктами 1.1, 2.2.3, 3.7 сторони кредитного договору передбачили обов'язок позичальника сплачувати щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,31 % від суми виданого кредиту.

Відповідно до виписки про погашення кредиту № 2032274 від 24 грудня 2014 року встановлено, що у період з 27 липня 2006 року по 24 грудня 2014 року позивач сплачувала заборгованість, яка виникла за тілом кредиту; заборгованість за прострочення сплати тіла кредиту; заборгованість за процентами; заборгованість за прострочення сплати процентів та заборгованість за комісією (а. с. 10-13).

На виконання умов кредитного договору позивач здійснювала погашення кредиту, що підтверджується копією платіжного доручення № 1 від 24 грудня 2010 року на суму 4950 доларів США, копією платіжного доручення від 26 листопада 2010 року на суму 4563,00 доларів США, копією квитанції № 359268112 від 26 квітня 2012 року на суму 5000,00 доларів США (а. с. 14-17).

ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав позивачу лист № 2384906084, у якому повідомив, що станом на 15 грудня 2014 року у неї за кредитним договором від 27 липня 2006 року виникла заборгованість, яка складає 296756,99 доларів США, у зв'язку з цим вимагав достроково повернути суми кредиту у повному розмірі, комісії та процентів за весь час користування кредитом (а. с. 18).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач ОСОБА_2 була ознайомлена з умовами кредитування до моменту укладення самого кредитного договору, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, оскільки договір підписаний сторонами та в подальшому позивач виконувала всі умови кредитного договору.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Укладений кредитний договір № K2ХVGК00260075 від 27 липня 2006 року є двостороннім правочином і він укладений на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1- 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень вказаної статті Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

У ч. 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як убачається з матеріалів справи, а саме п. 6.5 кредитного договору № K2ХVGК00260075 від 27 липня 2006 року, сторони визначили, що детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у підпунктах 1.1, 2.2.7, 2.2.9, 3.11, 6.2 цього договору: сума кредиту, відсотки, винагороди, комісії, неустойки, затрати, збитки.

Судом вірно визначено, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, оскільки договір був підписаний сторонами та в подальшому позивач виконувала всі умови кредитного договору.

Частиною 8 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив зібрані у справі докази у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, належним чином встановив фактичні обставини справи, а тому дійшов законного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсними окремих частин кредитного договору № K2ХVGК00260075 від 27 липня 2006 року.

Доводи скарги ОСОБА_2 про недійсність умови п. 1.1 кредитного договору в частині оплати «щомісяця в період сплати у розмірі 0,31 % від суми виданого кредиту» з огляду на те, що це є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах (п. 3 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про споживчий кредит»), колегія суддів не приймає тому, що визначені в договорі розміри винагороди за отримання фінансового інструменту є фіксованими та окремо на будь-яку частину не нараховуються. При цьому враховується, що винагорода є складовою кредитного зобов'язання, про яку було відомо позивачу на момент укладення договору та яку погоджено сторонами.

Як зазначив представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк», без цієї умови в договорі кредит не був би виданий, а кредитний договір не був би укладений.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задоволення позову, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору та спростовуються наведеним вище.

Підстав до скасування рішення суду, передбачених статтею 309 ЦПК України, при апеляційному розгляді не встановлено.

З огляду на викладене та у зв'язку з тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, апеляційна скарга має бути відхилена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 8 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.М. Вербова

Судді: І.М. Білич

Л.Д.Поливач