Рішення № 58763792, 16.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/7881/2016 Головуючий у 1-й інстанції: Леонтюк Л.К.

справа №753/3071/16-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

за участю секретаря Горбачової І.В.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 04 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну порядку користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просить зобов»язати ОСОБА_2 виділити у користування ОСОБА_1 та її малолітнім дітям ОСОБА_3 і ОСОБА_4 кімнату площею 25,1 кв.м, що знаходиться в 1/2 частині приватного будинку АДРЕСА_1, яка належить на праві власності батьку.

Вимоги обґрунтовує тим, що відповідач є її батьком, йому належить 1/2 частина приватного будинку АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Зазначає, що з моменту народження та за час перебування батьків у шлюбі, який розірвано 27 травня 1997 року, сім»я, зокрема і її брат ОСОБА_5, користувалась усім житловим будинком, у якому вона залишається бути зареєстрованою.

04 вересня 2009 року ОСОБА_1 уклала шлюб, від якого має дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вказує, що разом із своїм чоловіком, дітьми та братом фактично мешкають у літній кухні, а батько із цивільною дружиною займають кімнату площею 25,1 кв.м. На пропозицію переселитися до кімнати площею 11,9 кв.м, а більшу кімнату віддати у користування ОСОБА_1, її дітям та чоловіку, батько відмовляється.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 04 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви та зазначає про необґрунтованість висновків суду першої інстанції.

В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримала.

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

З урахуванням вимог ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила слухати справу за відсутності осіб, що не з»явились.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зміна порядку користування призведе до порушення житлових умов відповідача та його права власності.

Проте, погодитися з таким висновком суду колегія не може, оскільки судом не повно з»ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.2 ЖК України завданнями житлового законодавства Української РСР є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією СРСР і Конституцією Української РСР права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин.

Відповідно до ст.1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Будь-який захист прав повинен ураховувати, що при цьому не будуть порушені права та інтереси інших осіб, які також є учасниками відповідних правовідносин.

Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

З матеріалів справи убачається, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 липня 1998 року відповідач ОСОБА_2, а також ОСОБА_6 є спадкоємцями в рівних частках майна гр. ОСОБА_7, а саме жилого будинку АДРЕСА_1, жилою площею 72 кв.м.

Згідно даних довідки №2386 від 13 червня 2016 року, виданої Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» Дарницького району, убачається, що в домоволодінні АДРЕСА_1 зареєстровано та проживають дванадцять чоловік.

На підставі даних поверхового плану будинку суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачу відповідно розміру його частки у будинку належить 59,3 кв.м загальної площі, в тому числі 37,0 кв.м житлової (дві кімнати площею 25,1 та 11,9 кв.м), а також літня кухня, площею 92 кв.м.

Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставини, що частки у будинку між власниками поділені у натурі або між ними встановлений порядок користування, що давало б підстави стверджувати про належність відповідачу спірної кімнати, а відтак вважати його особою, яка має відповідати за позовом. При цьому висновки суду першої інстанції, які ґрунтуються на даних поверхового плану будинку, не відповідають вимогам закону, оскільки зазначений доказ не містить будь-яких даних про належність кожному із співвласників відповідної частини будинку та не є остаточним документом, необхідним для встановлення фактичних обставин.

Окрім того, з матеріалів справи убачається, що будинок в рівних частках належить позивачу та гр. ОСОБА_6, у будинку зареєстровані інші мешканці, які участі у справі не приймали, та права і інтереси яких можуть бути порушені при визначенні порядку користування будинком, у разі задоволення позову.

Відповідно до ст.309 ЦПК України неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Оскільки не визначено вірний суб»єктний склад осіб, що мають бути залучені при вирішенні спору, у розгляді справи не приймали участі всі особи, прав та інтересів яких можуть стосуватися заявлені позивачем вимоги, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, що наведені вище.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 04 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов