Постанова № 58762881, 30.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2016 р. Справа№ 910/32587/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Лизуненко А.В. - дов. №161 від 01.04.2016 року

від відповідача Сергеєва В.С. - дов. б/н від 16.02.2016 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український бізнес

банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування

вкладів фізичних осіб на ліквідацію

Білої Ірини Володимирівни

на рішення господарського суду міста Києва

від 10.03.2016 року (суддя Головатюк Л.Д.)

у справі № 910/32587/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Український бізнес

банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування

вкладів фізичних осіб на ліквідацію

Білої Ірини Володимирівни

(далі - Банк)

до Товариства з обмеженою відповідальністю

«Велес-Д»

(далі - ТОВ «Велес-Д»)

про визнання недійсними договорів та

зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.03.2016 року у справі №910/32587/15 в позові відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що рішення суду є необґрунтованим, прийнятим на підставі неповного дослідження доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. На думку апелянта, суд першої інстанції не прийняв до уваги результатів проведення оцінки права вимоги, що є предметом Договору факторингу № 9 від 05.12.2014 року, як єдиного належного в розумінні ст. 34 ГПК України доказу, яким встановлено, що ринкова вартість права вимоги більш ніж на 99 відсотків перевищувала ціну на момент укладення оспорюваного правочину. Висновки суду про чітко визначений порядок проведення перевірки аудитором та його необхідність є передчасними та помилковими. За твердженнями позивача, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами в загальному порядку тощо.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу № 910/32587/15 за апеляційною скаргою позивача передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Дикунської С.Я., суддів: Алданової С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено розгляд справи на 26.04.2015 року.

18.04.2016 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника позивача про призначення експертизи.

26.04.2016 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника відповідача щодо перевірки повноважень представників позивача.

26.04.2016 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 26.04.2016 року представником позивача подано письмові пояснення щодо клопотання про залучення третьої особи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 року розгляд справи № 910/32587/15 відкладено на 07.06.2016 року, зобов'язано позивача надати суду нормативно обґрунтовані письмові пояснення з приводу наданих його представникам повноважень на представництво у даній справі та неможливість подання клопотання про залучення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, в суді першої інстанції тощо.

19.05.2016 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення представника позивача про залучення до участі у справі третьої особи та заперечення на відзив відповідача.

01.06.2016 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшла заява позивача про забезпечення позову та клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.

03.06.2016 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подано письмові пояснення на клопотання щодо перевірки повноважень представників позивача.

07.06.2016 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про залучення документів до справи № 910/32587/15.

В зв'язку з перебування судді Алданової О.С. на лікарняному, 06.06.2016 року на підставі розпорядження № 09-52/2064/16 проведено автоматичну зміну складу суддів та визначено наступний склад колегії суддів: головуючий судді - Дикунська С.Я., судді : Коршун Н.М., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.

В судовому засіданні 07.06.2016 року по справі оголошено перерву на 30.06.2016 року для підготовки судового рішення по справі.

24.06.2016 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання позивача про залучення документів до справи № 910/32587/15.

В зв'язку з перебування судді Зубець Л.П. у відпустці, 29.06.2016 року на підставі розпорядження № 09-52/2696/16 проведено автоматичну зміну складу суддів та визначено наступний склад колегії суддів: головуючий судді - Дикунська С.Я., судді : Коршун Н.М., Алданова О.С.

30.06.2016 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення представника відповідача щодо заяви позивача про проведення експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження (ч. 1 ст. 102 ГПК України).

У разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже спочатку починається й визначений ст. 102 ГПК строк розгляду апеляційної скарги (п. 9-2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України»).

В судове засідання з'явився представники позивача та відповідача. Представник позивача (апелянта) доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати за наведених в скарзі підстав та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Крім цього, апелянт наполягав на задоволенні клопотань про призначення судової експертизи, залучення третьої особи - ТОВ «Вікна Січ» та забезпеченні позову.

Представник відповідача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін. Клопотання позивача про призначення судової експертизи, залучення третьої особи - ТОВ «Вікна Січ» та забезпечення позову просив залишити без задоволення за наведених в письмових поясненнях мотивів.

Клопотання позивача про призначення судової експертизи, залучення третьої особи - ТОВ «Вікна Січ» та забезпечення позову були відхилені судом як безпідставні.

На підставі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

На підставі ст. 101 ГПК України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ «Велес-Д» про визнання недійсним договору факторингу № 9 від 05.12.2014 року, договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 05.12.2014 року та зобов'язання повернути документи, які були передані за укладеним договором.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вартість грошової вимоги за договором факторингу № 9 від 05.12.2014 року є заниженою у порівнянні з фактичною заборгованістю за кредитним договором, право вимоги на стягнення якої було передано відповідачу. Крім цього, цей договір підписаний не уповноваженою особою, а тому є недійсним. Одночасно позивач вказув, що кредитний договір був забезпечений іпотекою, за якою право вимоги також було передано відповідачу за договором про відступлення права вимоги від 05.12.2014 року, отже останній також є недійсним.

Посилаючись на ст. 215 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач просив суд визнати договір факторингу № 9 від 05.12.2014 року та договір про відступлення права вимоги від 05.12.2014 року, укладені між Банком та ТОВ «Велес-Д», недійсними тощо.

Оцінивши встановлені фактичні обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому прийняв рішення про відмову в задоволенні позову.

Так, відмовляючи в позові, місцевий суд встановив, що 05.12.2014 року між Банком, як клієнтом та ТОВ «Велес-Д», як фактором було укладено договір факторингу № 9 (далі - Договір факторингу), за умовами якого клієнт продав (переуступив) фактору право вимоги до боржника, яке включає в себе заборгованість за кредитним договором № 40/Ф від 15.08.2008 року, укладеним між Банком та фізичною особою ОСОБА_6, в сумі 8 442 581, 14 грн.

Крім цього, 05.12.2014 між Банком, як первісним іпотекодержателем та ТОВ «Велес-Д», як новим іпотекодержателем, було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки (далі - Договір відступлення), за умовами якого первісний іпотекодержатель відступив, а новий іпотекодержатель прийняв право вимоги за договором іпотеки від 15.08.2008 року (з урахуванням внесених до нього змін та доповнень), укладеним між Банком та майновим поручителем - ОСОБА_7 (п.1.1 Договору відступлення).

Умови договору факторингу сторонами були виконані, право вимоги було оплачене, при цьому позивачем передано, а відповідачем прийнято документи, які стосуються кредитного договору та договору іпотеки, що є предметом Договорів факторингу та відступлення. Отже, внаслідок укладення цих договорів відбулась заміна сторони у зобов'язанні, тобто новим кредитором став відповідач - ТОВ «Велес-Д».

З огляду на наведене, місцевий суд вважав, що правові підстави для визнання недійсними Договору факторингу № 9 від 05.12.2014 року та Договору про відступлення права вимоги від 05.12.2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1859 відсутні. З огляду на те, що вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачу документи є похідною від вимоги про визнання Договору факторингу недійсним, суд першої інстанції вирішив, що в позові й в цій частині слід відмовити. Крім цього, посилаючись на ст. 33 ГПК України, зазначав, що позивач, мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, за умовами п. 2.1 Договору факторингу, фактор надає фінансування клієнту у сумі 84 425, 81 грн. (без ПДВ), а клієнт перераховує фактору плату у розмірі 1 % від суми фінансування.

Згідно п. 2.3 Договору факторингу протягом 3 банківських днів з дня отримання відповідного рахунку клієнт сплачує плату фактору.

Сторони погодили, що фактор має право вимагати від клієнта відступлення йому права вимоги згідно п. 1.1 цього договору (п. 3.1 Договору факторингу).

Пунктом 6.1 Договору факторингу сторони встановили, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками.

На виконання умов Договору факторингу, Банк передав ТОВ «Велес-Д» право вимоги (з усією документацією) за кредитним договором № 40/Ф від 15.08.2008 року, сума заборгованості позичальника по якому склала 8 442 581, 14 грн., що підтверджується актом приймання-передачі прав вимоги від 05.12.2014 року та актом прийому-передачі документів від 05.12.2014 року.

Крім цього, згідно п. 1.2 Договору відступлення предметом іпотеки є адміністративно побутовий корпус інв. № 0003, виробничий корпус інв. № 0002, будівля мийки автомашин інв. № 0004, автозаправочна станція інв. № 1011, які розташовані на земельній ділянці площею 24 408 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 5 578, 3 кв. м., що належить ОСОБА_6

Відповідно до п. 1.3 Договору відступлення вартість предмету іпотеки на дату укладення договору іпотеки складала 8 730 335, 00 грн.

За умовами п. 1.4 Договору відступлення сума невиконаного боржником зобов'язання перед новим кредитором станом на час укладення цього договору становила 8 442 581, 14 грн.

У відповідності до п. 4.1 Договору відступлення, новий іпотекодержатель не здійснює на користь первісного іпотекодержателя будь-яких додаткових виплат за відступлення прав за договором іпотеки, крім ціни, зазначеної у п. 2.1 Договору факторингу.

Як встановлено місцевим судом й вище згадувалось, умови Договору факторингу сторонами були виконані, право вимоги було оплачене, при цьому позивачем передано, а відповідачем прийнято документи, які стосуються кредитного договору та договору іпотеки, що є предметом Договору факторингу та Договору відступлення. Отже, внаслідок укладення цих договорів відбулась заміна сторони у зобов'язанні, тобто новим кредитором став відповідач - ТОВ «Велес-Д».

Постановою правління Національного банку України № 844 від 25.12.2014 року Банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 164 від 25.12.2014 року з 26.12.2014 року розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Постановою правління Національного банку України № 265 від 23.04.2015 року постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати Банк.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 87 від 24.04.2015 року з 24.04.2015 року розпочато процедуру ліквідації Банку.

Відповідно до звіту ТОВ «Ако Експерт» про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами Банку, станом на 05.12.2014 року ринкова вартість права вимоги за кредитним договором № 40/Ф від 15.08.2008 року складала 3 014 937, 02 грн.

За фактом підробки документів службовими особами Банку, що спричинило тяжкі наслідки, за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кримінальне провадження 09.06.2015 року внесено до ЄРДР за № 12015050500001167 та розпочате досудове розслідування.

Постановою слідчого від 22.10.2015 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015050500001167 від 09.06.2015 року, закрито за відсутністю в діях посадових осіб Банку складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Селидівського міського суду Донецької області Кротінова В.О. від 14.06.2016 року у справі № 242/2762/16-к скасовано постанову слідчого Селидівського МВ ГУМВС України в Донецькій області капітана міліції Желтухіна А.О. від 22.10.2015 року про закриття кримінального провадження № 12015050500001167 від 09.06.2015 року.

Рішенням № 8 від 01.12.2015 року Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку Білої І. В. про визнання правочинів нікчемними на підставі ч. 2 ст. 37, п. 4, 8 ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 236 ЦК України, приймаючи до уваги висновки та рекомендації робочої комісії Банку з перевірки укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку договорів на предмет виявлення таких, що є нікчемними на підставі ч. 3 ст. 38 закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», визнано нікчемними Договір факторингу та Договір відступлення з моменту їх укладення.

У відповідності до положень ч. ч. 1, 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Так, приписами ч. 3 ст. 38 згаданого Закону встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними зокрема з таких підстав:

- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

- банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Аналіз наведених положень закону, зокрема п. 3 ч. 3 ст. 38 свідчить про те, що правочини неплатоспроможного банку є нікчемними у випадку укладення банком договору, за яким банк приймає на себе зобов'язання щодо відчуження чи передачі у користування або придбання майна, оплати результатів робіт/послуг за цінами, нижчими або вищими від звичайних тощо.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, заборгованість ОСОБА_6 на момент укладення Договору факторингу списана як безнадійна.

Постановою Правління Національного банку України № 172 від 01.06.2011 року затверджено Порядок відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву (далі - Порядок), згідно п. 2 якого банк визначає заборгованість за активними банківськими операціями як безнадійну (далі - безнадійна заборгованість) відповідно до методики, установленої Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 23 від 25.01.2012 року.

Згідно п. 3 Порядку банк має право відшкодувати (списати) за рахунок резерву безнадійну заборгованість, яка включає суму основної заборгованості перед банком та/або нараховані доходи (борг боржника), за якою є прострочення погашення боргу або його частини понад 180 днів.

Згідно звіту ТОВ «Ако-Експерт» заборгованість ОСОБА_6 за Кредитним договором склала 941 день. Крім цього, якщо прострочка за кредитом становить більше 180 діб, то ризик такого кредиту приймається 100 % (V категорія якості) і є реалізованим ризиком, таким що настав.

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд вважав правомірним висновок суду першої інстанції щодо критичного ставлення до наданого звіту про незалежну оцінку та не прийняття його у якості належного доказу.

Згідно п. 5 Порядку, рішення про відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості приймається виконавчим органом банку (правлінням або радою директорів банку).

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого суду, що твердження позивача про, що договір факторингу укладено за заниженою вартістю не відповідають дійсності.

Пунктом 1.19 Положення про виведення неплатоспроспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.04.2015 року № 75 (далі - Положення), визначено порядок проведення аналізу договорів на предмет їх нікчемності. Відповідно до якого, уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію має право запланувати у кошторисі витрат, пов'язаних зі здійсненням тимчасової адміністрації, витрати на залучення аудитора(ів) для проведення спільної перевірки правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, та інвентаризації банківських активів.

Положенням зазначено, що для проведення перевірки правочинів на предмет виявлення таких, що є нікчемними залучається аудитор, який у своїй діяльності керується Законом України «Про аудиторську діяльність».

В свою чергу, уповноважена особа Фонду не залучала аудитора для аналізу договорів факторингу на предмет їх нікчемності, у тому числі, спірного договору, а звернулась до суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Ако Експерт», який у своїй діяльності керується Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України», відповідно до якого оцінка майна, майнових прав - це визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Крім цього, згідно п. 9.9. статуту Банку голова правління має право самостійно (без попереднього або додаткового погодження з органами управління банку) приймати рішення про укладення (в тому числі, укладати або делегувати іншим особам право укладати) будь-яких угод/договорів, крім випадків, коли прийняття рішення про укладення певних угод/договорів віднесено цим статутом до виключної компетенції спостережної ради або загальних зборів акціонерів.

Відповідно до пп. 17 п. 8.2.1. статуту Банку до виключної компетенції Спостережної ради Банку належить зокрема прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених чинним законодавством.

Пунктом 12.1. статуту визначено, що значний правочин це правочин, учинений банком, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10-ть (десять) і більше відсотків вартості активів банка, за даними останньої річної фінансової звітності.

Вартість активів банку у 2013 році становила 577 096 161,28 грн., відтак Договір факторингу не є значним правочином, оскільки сума, що є його предметом складає менше 10 (десяти) відсотків вартості активів банка.

Крім цього, Договір факторингу не є безоплатним, оскільки передача права вимоги до боржника передана в обмін на фінансування позивача в сумі 84 425, 81 грн.

Правочин є правомірним згідно ст. 204 ЦК України, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Приписами ч. 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» ( п. 2.1.) встановлено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте апелянтом не доведено тих обставин, на які він посилався в апеляційній скарзі, не спростовано ним й наявних в матеріалах справи доказів.

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач не надав суду доказів на підтвердження того факту, що договір суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутності вільного волевиявлення та невідповідності його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованості будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Крім цього, позивачем не доведено суду, що розмір відступленого права вимоги становить саме 8 442 581, 14 грн., зокрема, не надано первинних документів за кредитним договором, що свідчать про стан виконання цього договору, доказів звернення стягнення на предмет іпотеки, за рахунок якого могла бути погашена кредитна заборгованість, або відомості про те, що звернення стягнення не відбулось (станом на час укладення спірних правочинів - 05.12.2014).

Таким чином, суд першої інстанції правомірно встановив, що відсутні правові підстави для визнання недійсними Договорів факторингу та відступлення й в позові відмовив.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення місцевого суду є законним, обґрунтованим обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Білої Ірини Володимирівни залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2016 року у справі № 910/32587/15 - без змін.

Матеріали справи № 910/32587/15 повернути за належністю до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун