Ухвала суду № 58758356, 30.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5733/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю:

представника позивача - Матвієнко І.О.,

представника відповідача - Круглюк І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС-Лайн» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2016 року,

У с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕС-Лайн» (далі - Товариство) звернулось у суд із адміністративними позовами до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (далі - Нацкомісія), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №119 від 09 березня 2016 року «Про відмову у продовженні терміну дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України №5483, виданої Товариству, зобов'язати Нацкомісію продовжити термін дії ліцензії реєстраційний №5483 від 18 жовтня 2007 року на 10 років, відповідно до заяви Товариства №2301/4.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у продовженні терміну дії виданої позивачу ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України, оскільки порушення умов ліцензії, покладене в основу такої відмови, виникло з причин, які не залежали від позивача, і що при вирішенні відповідного питання Нацкомісія порушила правила, встановлені Законом України «Про радіочастотний ресурс України», які регулюють спірні правовідносини.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Як убачається із матеріалів справи, 18 жовтня 2007 року Національною комісією з питань регулювання зв'язку України було видано Товариству ліцензію серії АВ №364700, реєстраційний №5483, на користування радіочастотних ресурсом України за радіотехнологією: радіозв'язок у багатоканальних розподільчих системах для передавання та ретрансляції цифрової інформації, телевізійного зображення та передавання звуку, терміном дії до 20 квітня 2016 року (далі - Ліцензія).

Зі змісту Ліцензії слідує, що позивачу надано право на користування радіочастотним ресурсом України в м. Києві, Дніпропетровській, Донецькій, Харківській, Одеській, Запорізькій областях (смуги (номінали) радіочастот: 2300,0…2305,0; 2320,0…2345,0), шириною по 30 МГц), Київській, Луганській, Львівській, Полтавській, Вінницькій, Житомирській, Сумській, Херсонській, Хмельницькій, Івано-Франківській, Волинській, Закарпатській, Кіровоградській, Рівненській, Тернопільській, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях, АР Крим та в м. Севастополі (смуги (номінали) радіочастот: 2300,0…2345,0), шириною 45,0 МГц).

Ліцензією встановлено терміни освоєння радіочастотного ресурсу: початок користування - травень 2006 року; повне освоєння - грудень 2008 року.

16 лютого 2016 року Товариство звернулось до Нацкомісії із заявою про продовження терміну дії Ліцензії, яку зареєстровано за №2301/4.

Рішенням Нацкомісії №119 від 09 березня 2016 року, на підставі статті 37 Закону України «Про радіочастотний ресурс України», відмовлено Товариству у продовженні терміну дії Ліцензії. Це рішення мотивоване наступними обставинами:

- порушенням заявником вимог підпункту 4.1.8 пункту 4.1 Ліцензійних умов користування радіочастотним ресурсом України, затверджених рішенням Національної комісії з питань регулювання зв'язку України від 19 серпня 2005 року № 53 (далі - Ліцензійні умови), що встановлено висновком Державного підприємства «Український державний центр радіочастот» (далі - УДЦР) № 1-3213 щодо можливості видачі ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України та листами УДЦР від 04.03.2016 № 80/09.1.2/04 2878, від 04.03.2016 № 80/091.2/04/2885;

- порушенням заявником вимог частин першої та другої статті 37 Закону України «Про радіочастотний ресурс України»;

- порушенням заявником вимог пункту 3.9 Ліцензійних умов, щодо термінів подачі заяви.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся у суд із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Як установлено судом, позивач є користувачем радіочастотного ресурсу України, а відповідач є органом державного регулювання у сфері користування радіочастотним ресурсом України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про радіочастотний ресурс України», а також прийнятими в межах компетенції Нацкомісією Ліцензійними умовами користування радіочастотним ресурсом України, що затвердженні рішенням від 19 серпня 2005 року №53.

Так, правову основу користування радіочастотним ресурсом України, повноваження держави щодо умов користування радіочастотним ресурсом України, права, обов'язки і відповідальність органів державної влади, що здійснюють управління і регулювання в цій сфері, та фізичних і юридичних осіб, які користуються та/або мають намір користуватися радіочастотним ресурсом України визначає Закон України «Про радіочастотний ресурс України».

Відповідно до статті 13 цього Закону основними засадами державного регулювання у сфері користування радіочастотним ресурсом України є: 1) забезпечення ефективного користування радіочастотним ресурсом України в інтересах усіх категорій користувачів; 2) забезпечення рівних умов отримання радіочастотного ресурсу України на прозорих і недискримінаційних засадах; 3) забезпечення і захист інтересів держави; 4) нормативно-правове регулювання у сфері користування радіочастотним ресурсом України; 5) прозорість, підзвітність регулювання у сфері користування радіочастотним ресурсом України; 6) заохочення конкуренції в інтересах суспільства за умови ефективного користування радіочастотним ресурсом України; 7) забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів.

Згідно частини другої статті 14 цього Закону до повноважень Нацкомісії належить, зокрема, ліцензування у сфері користування радіочастотним ресурсом України відповідно до цього Закону; здійснення інших повноважень відповідно до законодавства.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 31 цього Закону ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України видаються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, суб'єктам господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг. Строк дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України встановлюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, але не може бути меншим п'яти років.

Порядок та умови продовження терміну дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України визначені статтею 37 цього Закону.

Відповідно до частини першої цієї норми, у разі якщо користувач радіочастотного ресурсу України має намір продовжити зазначений у ліцензії термін користування радіочастотним ресурсом України після його закінчення, він повинен не пізніше ніж за чотири місяці до закінчення терміну дії ліцензії звернутися до національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, із заявою встановленої національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, форми.

Зазначеній нормі кореспондують приписи пункту 3.9 Ліцензійних умов, відповідно до якого, у разі, якщо ліцензіат має намір продовжити зазначений у ліцензії термін користування радіочастотним ресурсом України після його закінчення, він повинен у встановленому статтею 37 порядку звернутися з відповідною заявою до НКРЗ.

Отже, чинним законодавством передбачено право користувача радіочастотного ресурсу продовжити зазначений у ліцензії термін користування таким ресурсом, і намір про реалізацію такого права позивач повинен реалізувати шляхом подання до Нацкомісії відповідної заяви не пізніше ніж за чотири місяці до закінчення терміну дії ліцензії.

Як свідчать матеріали справи, Товариство неодноразово зверталось до Нацкомісії із відповідними заявами про продовження дії Ліцензії, термін дії якої закінчувався 20 квітня 2016 року, починаючи з червня 2015 року (заяви від 17.06.2015, від 25.12.2015, від 01.02.2016, від 16.02.2016).

Отже, намір продовжити дію Ліцензії в установленому порядку позивач виявив у відповідності до приписів частини першої статті 37 Закону України «Про радіочастотний ресурс України», без порушення передбаченого цією нормою крайнього строку звернення.

Та обставина, що по вищевказаним заявам, зокрема, тій, що подана 17 червня 2015 року, відповідачем приймались рішення про відмову в продовженні терміну дії Ліцензії, і позивач не оскаржував ці рішення, не спростовує те, що останній дотримався передбачених законом порядку й строку повідомлення Нацкомісії про свій намір.

Згідно з частиною другою статті 37 Закону України «Про радіочастотний ресурс України» Нацкомісія не має права відмовити в продовженні терміну дії ліцензії, якщо ліцензіатом виконуються всі умови, зазначені в ліцензії, або ці умови не виконані з причин, які не залежали від користувача. Зазначена норма кореспондується із обов'язком користувача радіочастотного ресурсу України дотримуватися умов, визначених у ліцензіях на відповідне користування (п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону).

Суд першої інстанції, виходячи з буквального тлумачення частини другої статті 37 Закону, правильно вказав на те, що Нацкомісія не має права відмовити суб'єкту звернення в продовженні терміну дії ліцензії, у разі наявності однієї з наступних обставин: 1) ліцензіатом виконуються всі умови, зазначені в ліцензії; 2) умови, зазначені в ліцензії не виконані з причин, які не залежали від користувача.

Оскільки підставою відмови у продовженні дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України може бути лише невиконання з вини користувача умов ліцензії, посилання відповідача, як на підставу спірної відмови, на порушення заявником визначеного частиною першою статті 37 Закону України «Про радіочастотний ресурс України» та пунктом 3.9 Ліцензійних умов строку звернення з відповідною заявою не лише не відповідає обставинам справи, а й не узгоджується із положеннями частини другої статті 37 вказаного Закону.

Стосовно тверджень Накцомісії про порушення позивачем вимог підпункту 4.1.8 пункту 4.1 Ліцензійних умов, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 33 Закону у ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України зазначаються смуги радіочастот для здійснення операторської діяльності, перелік регіонів, де передбачається користування радіочастотним ресурсом України, терміни початку і освоєння радіочастотного ресурсу України та вид радіотехнології, який буде застосовуватися.

Згідно частини другої статті 36 Закону встановлені Нацкомісією умови повинні обов'язково містити умови, зокрема, щодо термінів початку використання та повного освоєння визначеного радіочастотного ресурсу.

Відповідно до підпункту 4.1.8 пункту 4.1 Ліцензійних умов до обов'язків ліцензіата стосовно користування радіочастотним ресурсом України належить дотримування термінів початку та повного освоєння радіочастотного ресурсу за ліцензією відповідно до плану освоєння радіочастотного ресурсу, який надавався ним до заяви про видачу ліцензії на користування радіочастотним ресурсом, якщо інше не визначено особливими умовами ліцензії.

Як установлено судом зі змісту Ліцензії, повне освоєння радіочастотного ресурсу, на який її видано, повинне бути здійснене Товариством до грудня 2008 року.

Із висновку УДЦР №1-3213 щодо можливості видачі ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України, копія кого наявна в матеріалах справи, і на який посилається Нацкомісія, як на документ, у якому зафіксовано порушення Товариством термінів повного освоєння радіочастотного ресурсу за Ліцензією, слідує, що останнім не було повністю освоєно радіочастотний ресурс. Однак всі номінали та смуги радіочастот, на які видано Ліцензію, можуть бути внесені у таку, зважаючи на те, що цей ресурс не був освоєний Товариством внаслідок не погодження Генеральним штабом Збройних Сил України запланованих присвоєнь радіочастот.

Із листа УДЦР від 04.03.2016 №80/091.2/04/2885 впливає, що Генеральним штабом Збройних Сил України не було погоджено використання радіоелектронних засобів на заявлених радіочастотних номіналах у зв'язку з неможливістю забезпечення електромагнітної сумісності з радіоелектронними засобами спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України.

Тобто, УДЦР, який відповідно до підпункту 6 пункту 3 статті 16 Закону України «Про радіочастотний ресурс України» здійснює діяльність із підготовки висновків для прийняття Нацкомісією відповідних рішень щодо видачі ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України, дійшов висновку про те, що не освоєння радіочастотного ресурсу України, на який видано Ліцензію, відбулось із незалежним від Товариства причин.

Зважаючи на неможливість використання радіоелектронних засобів на заявлених радіочастотних номіналах, що не були освоєні Товариством у строк, передбачений умовами Ліцензії, внаслідок неможливості забезпечити електромагнітну сумісність із радіоелектронними засобами спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що невиконання ліцензійних умов в частині повного освоєння радіочастотного ресурсу виникло з причин, які не залежали від позивача, що, відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про радіочастотний ресурс України», виключає наявність підстав для відмови у продовженні терміну дії ліцензії.

Разом із тим, із листа УДЦР від 04.03.2016 №80/09.1.2/04/2878 випливає, що із заявами про видачу висновків щодо електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів на смуги радіочастотного ресурсу, які не були освоєні Товариством відповідно до Ліцензії, Товариство звернулось до УДЦР 25 лютого 2016 року.

Колегія суддів відхиляє покликання Нацкомісії на те, що Товариство звернулось до УДЦР із заявами про видачу висновків щодо електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів на неосвоєні смуги радіочастот лише в лютому 2016 року, в той час як термін освоєння згідно Ліцензії закінчився ще в грудні 2008 року, і що Генеральний штаб Збройних Сил України міг надати відповідні погодження в період з 2006 по 2008 роки. Адже такі твердження ґрунтуються виключно на припущеннях.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на приписи статті 38 Закону України «Про радіочастотний ресурс України», відповідно до яких у разі, якщо користувач з власної вини не в повному обсязі використовує радіочастотний ресурс, визначений в ліцензії, у визначені нею терміни, ліцензія підлягає анулюванню. При цьому, ліцензія може бути переоформлена на смугу частот, яка фактично використовується.

Тобто, правилами Закону України «Про радіочастотний ресурс України» передбачено можливість переоформлення ліцензії на фактично використовувані смуги радіочастот у разі, якщо користувач з власної вини не в повному обсязі використовує радіочастотний ресурс, визначений в ліцензії.

Зазначена норма дає можливість дотриматись справедливого балансу між несприятливими наслідками для користувача радіочастотного ресурсу України у вигляді позбавлення його будь-якої можливості здійснювати відповідну діяльність та необхідністю забезпечення основних засад державного регулювання у сфері користування цим ресурсом, зокрема, ефективністю використання радіочастотного ресурсу та захисту інтересів держави.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення суб'єкт владних повноважень діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Таке рішення прийняте без урахування усіх суттєвих обставин, що мали значення для його прийняття, і є непропорційним, тобто таким, що порушує справедливий баланс між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких воно спрямоване.

З огляду на викладене, з метою належного відновлення прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зобов'язання Нацкомісії продовжити термін дії Ліцензії відповідно до заяви Товариства №2301/4.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що наведене рішення суду є втручанням у його дискреційні повноваження, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2, частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Згідно пункту 3 частини другої статті 162 Кодексу, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення чи вчинити певні дії, і такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідності їх відновлення.

У спірних правовідносинах праву позивача продовжити термін дії Ліцензії (у разі відсутності встановлених законом підстав для відмови в такому продовженні) кореспондує обов'язок відповідача прийняти відповідне рішення.

При встановленні факту протиправного невиконання зазначеного обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права. Це цілком узгоджується із положеннями пункту 2 частини четвертої статті 105, пункту 3 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

Колегія суддів зазначає, що у правових відносинах дійсно існують випадки, у яких суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень діяти певним чином. Це стосується дискреційних повноважень, якими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. В такому випадку не може бути встановлено факту невиконання суб'єктом владних повноважень певного обов'язку та, відповідно, факту порушення прав позивача.

Натомість, у цій справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення про продовження терміну дії ліцензії. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. За відсутності таких підстав існує лише один правомірний варіант поведінки, і відповідач не наділений повноваженнями в цьому разі діяти на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція щодо меж дискреції суб'єкта владних повноважень, чиє рішення визнано судом протиправним, висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 17 грудня 2015 року (справа №826/6550/15).

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення даного позову в цілому.

Доводи апелянта, викладені у скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Тому, скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 206, 212, 254, КАС України, суд,

У х в а л и в:

Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 04 липня 2016 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.