Постанова № 58758246, 23.06.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 червня 2016 рокусправа № 804/207/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя: Ясенова Т.І.

судді: Головко О.В. Суховаров А.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, Генеральної Прокуратури України про визнання протиправними дій, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Дніпропетровської області та Генеральної Прокуратури України в якому просить: визнати протиправними дії Прокуратури Дніпропетровської області в частині складання та затвердження висновку від 09.12.2015 за результатами службового розслідування (перевірки) за фактом вимагання неправомірної вигоди прокурором Петриківського району Дніпропетровської області молодшим радником юстиції ОСОБА_1; визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №39дк від 17.12.2015 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1»; зобов'язати уповноважену особу Генеральної прокуратури України розірвати трудовий договір про публічну службу, укладений з ОСОБА_1 (Наказ № 1728-к від 25.12.2014 року) та здійснити всі необхідні дії пов'язані з виконанням цього обов'язку передбачені пунктом 1 частини 1 статті 40 (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу), статті 47 Кодексу законів про працю України, пункту 9 частини 1 статті 51, статті 56 Закону України «Про прокуратуру» і видати ОСОБА_1 трудову книжку в належному вигляді у день звільнення, що передбачено статтею 47 Кодексу законів про працю України, пункту 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту населення України № 58 від 29.07.1993 року та провести повний розрахунок відповідно до статті 116 КЗпП України, згідно з приписами якої, у разі затримки видачі трудової книжки, виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»).

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення з посади, а також порушенням процедури та порядку проведення службового розслідування.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги представники відповідачів посилаються на безпідставність її доводів, вказують на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та відсутність підстав для його скасування, оскільки судом повно встановлено обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників відповідачів, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї,

дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 08.04.2008. Наказом Генерального прокурора України №1728к від 25.12.2014 позивача призначено прокурором Петриківського району Дніпропетровської області строком на 5 років. Позивач мав спеціальне звання - молодший радник юстиції, прийняв присягу працівника прокуратури.

Відповідно до наказу прокурора Дніпропетровської області № 198 від 25 листопада 2015 року комісією прокуратури проведено службове розслідування за фактом вимагання прокурором Петриківського району Дніпропетровської області ОСОБА_1 неправомірної вигоди у ОСОБА_2 у сумі 60000 грн. (2500 доларів США) за не притягнення останнього до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні №12015040520000643.

У ході проведення службового розслідування ОСОБА_1 на підставі статті 63 Конституції України відмовився надати пояснення, що підтверджено особисто написаною заявою від 08.12.2015. ( т.1 а.с. 247)

15.12.2015 ОСОБА_1 надано письмові пояснення Генеральному прокурору України щодо обставин вступу у позаслужбові стосунки з учасником кримінального провадження ОСОБА_2, відповідно до яких позивачем було прийнято ОСОБА_2 на особистому прийомі. (т.1 а.с. 144)

Проте, відповідно до журналу особистого прийому прокуратури Петриківського району прокурором району ОСОБА_1 прийом громадянина ОСОБА_2 не здійснювався.

За результатами службового розслідування складено висновок, затверджений 09.12.2015 прокурором Дніпропетровської області, відповідно до якого службовим розслідуванням підтверджено факт вступу прокурора Петриківського району Дніпропетровської області ОСОБА_1 у позаслужбові стосунки з учасником кримінального провадження ОСОБА_2

Також службовим розслідуванням встановлено, що прокурор Петриківського району Дніпропетровської області ОСОБА_1 через старшого оперуповноваженого кримінальної поліції Петриківського відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області Додона О.В. вимагав у громадянина ОСОБА_2 неправомірну вигоду у сумі 2500 доларів США за не притягнення останнього до кримінальної відповідальності за статтею 246 КК України у кримінальному провадженні №12015040520000643, яку отримав 19.11.2015 та 25.11.2015 в сумі 500 доларів США та 50000грн. відповідно, після чого був затриманий в порядку статті 208 УПК України.

Наказом Генерального Прокурора України № 39дк від 17 грудня 2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» на підставі п.п. 5, 6 ч.1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру», ч.1 ст.8 п.6 ст.9, ст.ст. 10,11,16 Дисциплінарного статуту прокуратури України та п.10 Положення про класні чини працівників прокуратури, за грубе порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і викликають сумніви у його об'єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури прокурора Петриківського району Дніпропетровської області молодшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та з органів прокуратури, з позбавленням його класного чину «молодший радник юстиції».

Відповідно до змісту вказаного наказу підставою звільнення позивача стало встановлення, що прокурор Петриківського району Дніпропетровської області молодший радник юстиції ОСОБА_1 грубо ігноруючи вимоги статті 19 Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики вчинив дії, що порочать звання прокурора, викликають сумніви у його об'єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури. Діючи усупереч інтересам служби, упродовж листопада поточного року ОСОБА_1 вступив у позаслужбові стосунки і через посередника вимагав та отримав у громадянина грошові кошти за не притягнення останнього до відповідальності.

Проведеним прокуратурою Дніпропетровської області службовим розслідуванням підтверджено вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку. За вказаним фактом Генеральною прокуратурою України розслідується кримінальне провадження. ОСОБА_1 25.11.2015 затримано в порядку ст.208 КПК України та йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив Присягу працівника прокуратури, вимоги Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, скоїв проступок, який порочить його як працівника прокуратури і є несумісним з подальшим перебуванням в органах прокуратури. (том 1 а.с.140-141)

З вказаним наказом позивач ознайомлений 24.12.2015. ( т.1 а.с.141)

Відповідно до статей 3 та 4 Закону України «Про прокуратуру» повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.

Частиною 3 статті 48 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України встановлено, що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 4 статті 19 Закону України «Про прокуратуру» від 14.11.2014 року №1697-VII, прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом. Також, прокурор зобов'язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Правила прокурорської етики визначені Кодексом професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленим всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28.11.2012 та затвердженим наказом Генерального прокурора України 28.11.2012 № 123.

Розділом III зазначеного Кодексу встановлено основні вимоги до позаслужбової поведінки працівника прокуратури. Відповідно до частин 1 та 3 статті 18 цього Кодексу працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб, працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.

Відповідно до статті 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Відповідно до пункту 6 статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України одним із видів дисциплінарного стягнення є звільнення з позбавленням класного чину.

Відповідно до статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Частиною 1 статті 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України встановлено, що дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку. Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до частини 5 статті 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України, у разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення проводиться незалежно від часу вчинення проступку.

Пунктом 5 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, зокрема за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора України); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Відповідно до матеріалів справи підставою притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади, стали матеріали службового розслідування яким встановлено, що позивач з використанням свого службового становища, вступив у позаслужбові стосунки з громадянином і через посередника вимагав та отримав у громадянина грошові кошти за не притягнення останнього до відповідальності.

Службове розслідування проведено відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24.09.2014 року № 104 (далі - Інструкція № 104).

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 104 службове розслідування (перевірка) - це комплекс заходів, які проводяться у випадках скоєння працівниками прокуратури ганебних вчинків - кримінальних, корупційних правопорушень, керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння або відмови від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння, порушення Присяги працівника прокуратури, а також за фактами порушень виконавської та трудової дисципліни, неправомірного втручання у службову діяльність працівників прокуратури, передбачених цією Інструкцією.

Метою службових розслідувань (перевірок) є швидке, всебічне, повне та неупереджене з'ясування обставин, за яких скоєно ганебні вчинки, допущено неправомірне втручання у службову діяльність працівників прокуратури, посягання на їх життя, здоров'я та майно, виявлення причини і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження правопорушень серед особового складу.( пункт 1.3. Інструкції № 104)

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 104 службові розслідування (перевірки) проводяться незалежно від проведення стосовно працівників прокуратури досудового розслідування у кримінальних провадженнях, здійснення проваджень у справах про адміністративні правопорушення.

Підставами для проведення службового розслідування (перевірки) є: невиконання або неналежне виконання працівниками прокуратури своїх службових обов'язків що призвело до порушення законних прав і свобод громадян та інтересів держави; інші грубі порушення закону, трудової та виконавської дисципліни, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури шкодять авторитету органів прокуратури; доручення Генерального прокурора України, його заступників про проведення службового розслідування (перевірки). (пп. пп. 2.1.11, 2.1.12, 2.1.13 п. 2 Інструкції № 104)

Відповідно до пункту 3.4 Інструкції № 104 про призначення службового розслідування (перевірки) уповноваженим керівником органів прокуратури видається розпорядження, у якому визначається склад комісії (голова та члени), підстава, мета та строки його проведення, прізвище, ім'я, по батькові особи щодо якої проводиться розслідування, та її посада.

Службове розслідування (перевірка) проводиться в строк не більше одного місяця з дня його призначення (пункт 3.5 Інструкції № 104).

Відповідно до пункту 4.2 Інструкції № 104 у випадках, не передбачених п. 4.1 цієї Інструкції, службові розслідування (перевірки) в центральному апараті проводяться за вказівкою першого заступника Генерального прокурора України, заступників Генерального прокурора України працівниками відповідних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, а в прокуратурах обласного рівня - працівниками структурних підрозділів апарату за рішенням їх перших керівників.

У проведенні службових розслідувань (перевірок) можуть брати участь працівники цього управління.

Підпунктом 6.2.12 Інструкції № 104 передбачено, що не пізніше наступного робочого дня після затвердження керівником висновку службового розслідування (перевірки) голова та члени комісії зобов'язані повідомити про його завершення особу, стосовно якої воно проведено, про що зробити відповідну відмітку.

Для ознайомлення ОСОБА_1 з висновком службового розслідування сканокопію висновку направлено 15.12.2015 слідчому, у провадженні якого перебувало кримінальне провадження, оскільки на той час позивач перебував у слідчому ізоляторі в м. Києві на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 27.11.2015 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Проте ОСОБА_1 15.12.2015 в присутності понятих відмовився від ознайомлення із сканокопією вказаного висновку з посиланням на те, що ознайомиться лише з оригіналом документу. (т. 2 а.с. 57 - 68)

Вказані обставини також підтверджено показаннями слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6, допитаного в якості свідка судом першої інстанції.

Також, вказаним свідком підтверджено обставини щодо пропозиції позивачеві надати пояснення в ході проведення службового розслідування та його відмови надати відповідні пояснення.

При призначенні та проведенні службового розслідування Прокуратурою Дніпропетровської області дотримано вимоги Закону України «Про прокуратуру» та Інструкції № 104.

Зважаючи на встановлені обставини справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність дій посадових осіб прокуратури при складанні та затвердженні висновку службового розслідування та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Вимоги статей 11 та 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України дотримано, оскільки від позивача 15.12.2015 отримано письмові пояснення на ім'я Генерального прокурора України та дисциплінарне стягнення застосовано в межах строків, передбачений статтею 12 Дисциплінарного статуту.

Доводи позивача про протиправність його звільнення, через недоведеність його вини у вчиненні кримінального правопорушення та з огляду на те, що звільнення можливе лише за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, є безпідставними, оскільки відсутність кримінальної відповідальності за вчинення певних дій не є тотожним із застосуванням до позивача дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання працівника прокуратури. Набрання обвинувального вироку законної сили є підставою для звільнення прокурора з посади відповідно до пункту 5 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а позивача звільнено з органів прокуратури з позбавленням класного чину, у порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом прокуратури України та на підставі пунктів 5 та 6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру»,

Також безпідставними є доводи позивача про протиправність його звільнення, оскільки на час прийняття оскаржуваного наказу від 17.12.2015, він перебував на амбулаторному лікуванні з 17.12.2015 по 25.12.2015, що підтверджується медичною довідкою.

Статтею 41 Основ законодавства України про охорону здоров'я № 2801-XII від 19 листопада 1992 року передбачено, що на період хвороби з тимчасовою втратою працездатності громадянам надається звільнення від роботи з виплатою у встановленому законодавством України порядку допомоги по соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року за № 1005/6196 (далі - Інструкція), тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Пунктом 1.2 Інструкції передбачено, що видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім обумовлених цією інструкцією випадків.

За приписами пункту 2.7 Інструкції особам, не визнаним тимчасово непрацездатними, лікарем лікувально-профілактичного закладу видається довідка довільної форми з позначкою про час звернення до лікувально-профілактичного закладу.

Вимоги щодо заповнення лікарняних зазначені в Інструкції, яка затверджена спільним наказом Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики. Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань №532/274/136-оо/1406 від 03.11.2004 року «Про порядок заповнення листка непрацездатності», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2004 року № 1456/10055, з відповідними змінами.

Позивачем не надано відповідних документів, передбачених вказаною Інструкцією.

Надана позивачем медична довідка, що видана медичним центром «Медексперт» від 25.12.2015, не відповідає вимогам вказаних нормативних документів, отже зазначена довідка не може вважатись належним доказом тимчасової непрацездатності.

За твердженням представника Генеральної прокуратури на час видання оскаржуваного наказу жодних відомостей про перебування ОСОБА_1 на лікуванні до Генеральної прокуратури України не надходило. При особистому ознайомленні 24.12.2015 з оскаржуваним наказом про звільнення, ОСОБА_1 про зазначені обставини не повідомив. Вказане не заперечувалось позивачем в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Доводи позивача щодо незаконності оскаржуваного наказу з підстав не розгляду у встановлені законодавством строки його заяви від 26.11. 2015 поданої на адресу Генеральної прокуратури України про звільнення за власним бажанням з 27.11.2015, не можуть бути визнані обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи заява ОСОБА_1 від 26.11.2015 про звільнення за власним бажанням зареєстрована у генеральній прокуратурі України 30.11.2015.

На час надходження вказаної заяви Генеральною прокуратурою Україгни здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні від 22.10.2015 за підозрою ОСОБА_1, у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, в ході якого ОСОБА_1 було затримано 25.11.2015.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.11.2015 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Також на підставі наказу прокурора Дніпропетровської області від 25.11.2015 №198 проводилось службове розслідування.

Отже вказана заява була подана позивачем після його затримання в порядку статті 208 КПК України та після призначення службового розслідування.

Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП України строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Зважаючи на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення позивача за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

Також вірними є висновки суду першої інстанції про безпідставність доводів позивача щодо незаконності оскаржуваного наказу, з посиланням на наявність підстав для його звільнення з 14.12.2015 у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури н підставі статті 49-2 КЗпП України, пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 брав участь у чотирирівневому відкритому конкурсі на зайняття адміністративних посад у Новомосковській місцевій прокуратурі Дніпропетровської області у зв'язку із набуттям чинності 15.07.2015 Закону України «Про прокуратуру». За результатами професійного тестування та тестування на загальні здібності позивача на наступний рівень тестування не допущено. ОСОБА_1 брав участь у відборі кандидатів на посаду прокурора Новомосковської місцевої прокуратури згідно із пункту 1.5 розділу Порядку проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 20.07.2015 № 98, зареєстровано Міністерством юстиції України 31.07.2015 за № 928/27373.

Відповідно до матеріалів справи та доводів представників відповідачів, у рейтинговому списку кандидатів на посади прокурорів вказаної місцевої прокуратури ОСОБА_1 посів 21 місце та міг бути за його згодою призначений на посаду прокурора цієї місцевої прокуратури, оскільки успішно пройшов тестування на посаду прокурора місцевої прокуратури.

За таких обставин підстави для звільнення позивача на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури були відсутні та відповідний наказ Генерального прокурора України не видавався.

Щодо доводів позивача про безпідставність його звільнення за порушення Присяги та неврахування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду України висловленої у постановах: від 21 травня 20134 року у справі №21-403а12, від 22 жовтня 2013 року у справі № 21-375а12 та інших з вказаного питання.

Так, відповідно до правової позиції висловленої у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року у справі № 21-403а12, аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) норм, а дисциплінарне правопорушення пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.

Аналогічна правова позиція викладена також в Постановах Верховного Суду України від 4 червня 2013 року №21-167а13 та від 9 липня 2013 року №21-217а13.

Відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру», Дисциплінарного статуту прокуратури України, особливість дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури полягає і в тому, що вона настає не тільки за порушення допущенні під час проходження служби, а й за допущені проступки, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Відповідно до оскаржуваного наказу Генерального Прокурора України № 39дк від 17 грудня 2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», позивача звільнено на підставі підпунктів 5 та 6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру», частини 1 статті 8 пункту 6 статті 9, статей 10,11,16 Дисциплінарного статуту прокуратури України та пункту 10 Положення про класні чини працівників прокуратури, за грубе порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і викликають сумніви у його об'єктивності та неупередженості, чесності та непідкупності органів прокуратури. Своїми діями ОСОБА_1 порушив Присягу працівника прокуратури, вимоги Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, скоїв проступок, який порочить його як працівника прокуратури і є несумісним з подальшим перебуванням в органах прокуратури.

Враховуючи викладене, підстави звільнення позивача відображені у вказаному наказі, характер накладеного дисциплінарного стягнення, відповідають ступеню вини та характеру вчиненого позивачем проступку, отже правові підстави для задоволення позову відсутні.

Стосовно доводів позивача в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції вимог процесуального права, що полягає у застосуванні судом у мотивувальній частині постанови норм законодавства, які регулюють проходження служби в органах внутрішній справ, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, мотивувальна частина постанови суду першої інстанції містить посилання на Закон України «Про міліцію», Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ, Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

При цьому, висновки суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи та оскаржуваних позивачем дій та рішень відповідачів, ґрунтуються на перевірці судом відповідності їх вимогам законодавства, що регулює проходження служби в органах прокуратури, що також відображено в мотивувальній частині постанови суду першої інстанції.

Відповідно до змісту пункту 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є лише таке порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Частиною 2 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, відповідають обставинам справи, які встановлено повно та всебічно, рішення по суті відповідає критеріям законності та обґрунтованості, ухвалене відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального права в мотивувальній частині постанови, не призвело до неправильного вирішення справи, що свідчить про відсутність встановлених законодавством підстав для скасування ухваленого судом першої інстанції рішення.

Допущене судом першої інстанції помилкове застосування норм матеріального права, обумовлює зміну судового рішення відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині застосування норм матеріального права, викладених в мотивувальній частині постанови. В іншій частині постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись п.2 ч.1 ст.198. п.1 ч.1 ст.201, ст.ст. 205. 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року - змінити в частині застосування норм матеріального права, викладених в мотивувальній частині постанови.

В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров