Ухвала суду № 58755535, 30.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 449/1602/14 Головуючий у 1 інстанції: Гуняк О.Я.

Провадження № 22-ц/783/2992/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 А. В.

Категорія: 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді - Ніткевича А.В.

суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.

секретаря Бохонко Е.Р.,

з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 25 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, Реєстраційної служби Перемишлянського районного управління юстиції Львівської області, з участю третіх осіб без самостійних вимог приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7В, ОСОБА_8, про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на будинковолодіння,-

встановила:

Позивач ОСОБА_2 в лютому 2013 року звернулась в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_4, Реєстраційної служби Перемишлянського районного управління юстиції Львівської області, з участю третіх осіб без самостійних вимог приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7В, ОСОБА_8, про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на будинковолодіння.

Вимоги обґрунтовує тим, що на підставі договору дарування від 14.06.2005 р. набула право власності на будинковолодіння за адресою: с. Серники Перемишлянського району.

Згідно рішення виконавчого юмітету Ланівської сільської ради Перемишлянського району № 2614.09.2006 року отримала дозвіл на перепрофілювання власної господарської будівлі під цех по пошиттю пухо-перових швейних виробів та власного будинку під офіс на власній земельній ділянці.

В серпні 2012 року ОСОБА_4 маючи намір розлучитися, приховуючи від неї дійсні наміри, наполіг на відчуженні будинковоління його матері ОСОБА_6 Для налагодження стосунків, погодилась укласти фіктивний договір, відповідачі запевняли, що таке відчуження не матиме жодних реальних наслідків, укладається на папері, а фактично вони продовжують користуватися спірним майном, працювати, проживати та оплачувати послуги.

23.08.2012року укладено договір купівлі - продажу. Який саме договір укладався вона не знала. Вважала, що укладає фіктивний договір, яким облегшить фінансовий стан підприємства та збереже сімю.

Звертає увагу суду на те, що лише через три дні після укладення договору зрозуміла, що чоловік заволодів її приватним майном, оскільки 23.08.2012 року його мати ОСОБА_6 подарувала чоловіку вищезазначене будинковолодіння.

Зазначає, що в силу вимог стеттей 203, 215, 216, 234 ЦК України такий договір не породжує жодних правових наслідків, оскільки в укладеному договорі внутрішня воля сторін не була спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обовязків, не відповідала зовнішньому її прояву. Передача нерухомості до даного часу не відбулась, бо з часу укладення договору продовжує користуватися спірним будинковолодінням, оплачує послуги. Розрахунок згідно договору не проводився.

Просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 20.08.2012 року між ОСОБА_2 га ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу - ОСОБА_7; визнанти недійсним договір дарування, укладений 23.08.2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7; витребувати спірне майно у ОСОБА_4; скасувати державну реєстрацію права власності на комплекс будівель цеху по пошиттю пухо-перових швейних виробів за адресою: с. Серники, вул. Кругляка, буд. 5 Перемишлянського району Львівської області за ОСОБА_4; визнати право власності за позивачем на будинковолодіння за адресою: с. Серники, вул.Кругляка, буд. 5, Перемишлянського району Львівської області.

Уточнені позовні вимоги в частині витребування спірного майна у ОСОБА_4 просила залишити без розгляду, оскільки таке майно не вибуло з її володіння (а.с. 44-47).

15.12.2014 року ОСОБА_4 звернувся в суд із окремим позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що комплекс будівель по пошиттю пухово-перових швейних виробів та земельної ділянки площею 0,2500 га. по вул. Кругляка,5 в с. Серники Перемишлянського району є його особистою приватною власністю. Згідно правовстановлюючих документів належить йому на підставі договору дарування, укладеного 23.08.2012 року між ним та ОСОБА_6

Зазначає, що ОСОБА_2 самовільно захопила комплекс пухово-швейних виробів та земельну ділянку на якій він розташований, використовуючи комплекс для особистого проживання та ведення домашнього господарства, чинить перешкоди у користуванні юмплексом, перешкоджає підприємницькій діяльності, не допускає його до комплексу, що впливає на його матеріальний та моральний стан.

На неодноразові звернення відповідач добровільно звільнити комплекс не бажає. Звертає увагу суду, що зареєстрований як фізична особа підприємець і основна його діяльність полягає у пошитті пухово-перових швейних виробів.

Просив суд ухвалити рішення, яким виселити ОСОБА_2 з комплексу будівель по пошиттю пухово-перових швейних виробів та земельної ділянки площею 0,2500 га, яка належить до комплексу будівель на вул. Кругляка,5 в с. Серники Перемишлянського району Львівської області, зобовязати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні комплексом будівель по пошиттю пухово-перових швейних виробів та земельною ділянкою площею 0,2500 га, яка належить до комплексу будівель на вул. Кругляка, 5 в с. Серники Перемишлянського району Львівської області (а.с. 4-7).

Ухвалою від 23 лютого 2015 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_4 про об»єднання в одне провадження цивільних справ за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння (а.с. 42-43).

Оскаржуваним рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 25 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, Реєстраційної служби Перемишлянського районного управління юстиції Львівської області, з участю третіх осіб без самостійних вимог приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на будинковолодіння за позивачем відмовлено.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю задоволено.

Виселено ОСОБА_2 з комплексу будівель по пошиттю пухово-перових швейних виробів та земельної ділянки площею 0,2500 га, яка належить до комплексу будівель на вул.Кругляка, 5 в с. Серники Перемишлянського району Львівської області.

Зобовязано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні комплексом будівель по пошиттю пухово-перових швейних виробів та земельною ділянкою площею 0,2500 га, яка належить до комплексу будівель на вул. Кругляка,5 в с.Серники, Перемишлянського району.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2, вважає його таким, що ухвалене без урахування обставин, що мають значення для законного і справедливого вирішення справи, з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

В апеляційні зазначає, що в порушення норм ЦК України та розяснень Пленуму Верховного ОСОБА_9 України судом не доведено, що внутрішня воля сторін договору купівлі-продажу від 20.08.2012 року була дійсно спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обов»язків та відповідала зовнішньому її прояву.

Стверджує, що факт купівлі майнового комплексу та земельної ділянки ОСОБА_6, дарування її через три дні своєму синові повністю суперечить нормі закону щодо права власності та розпорядження ним і свідчить про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки та майнового комплексу відповідачка в дійсності не мала наміру її придбати у власність, а була домовленість про фіктивні дії.

На думку апелянта близкість родинних стосунків між матір»ю та сином, рішення про продаж за значну суму коштів сином своєї частки майнового комплексу матері - пенсіонерці та зі сторонни матері рішення про купівлю у сина комплексу, який є джерелом його заробітку, є нелогічним та суперечить здоровому глузду.

Прийшовши висновку про наявність вільного волевиявлення сторін при укладенні спірного договору купівлі-продажу 20.08.2012 року, судом першої інстанції не наведено будь-якого правового обґрунтування своїх висновків, при цьому вважає, що ОСОБА_6 не змогла довести наявність в неї реального наміру на придбання нерухомості.

Не надано судом правової оцінки встановленій обставині, що покупець не їздила оглянути будівлі ні до підписання договору купівлі-продажу, ні під час проведення розрахунку, ні після підписання договору, тобто не переконалась в реальному існуванні об»єкта купівлі, в його вартості та придатності до експлуатації, відсутності обтяжень.

Не відповідає дійсним обставинам посилання суду на належне доведенням покупцем ОСОБА_6 проведення нею належного розрахунку з продавцем 19.08.2012 р., окільки остання не змогла повідомити скільки доларів, на її думку, відповідає сумі 955 000 грн. та чи ОСОБА_2 влаштовує в такий спосіб пораховані кошти. Жодної розписки 19.08.2012 р. про передачу - отримання грошей не складалось, як і доказів такого не надано відповідачем.

Судом не враховано, що реконструкція спірних господарських будівель проводилась подружжям ОСОБА_5, однак первинне право власності на майно є позивача ОСОБА_2, як отримане в дар від батька.

Крім цього звертає увагу на те, що судом не враховано затяжного конфлікту між сторонами спору.

Таким чином, укладення оспорюваного договору купівлі-продажу 20.08.2012 р., на думку апелянта, не потягнуло для жодної з сторін виконання зобов»язань по договору, реальних наслідків на виконання умов договору не наступило, зокрема продавець не передала майно у власність покупцеві ОСОБА_6, а покупець його не прийняла в користування, та не заперечила проти цього.

Також, не прийнято судом першої інстанції до уваги те, що за змістом рішень по цивільній справі № 449/251/13-ц та № 449/533/14-ц, які набрали законної сили було встановлено, що розрахунок при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості не проводився, та є правові підстави за ст. 234 ЦК України визнати договір фіктивним, а як наслідок скасувати державну реєстрацію права власності.

Просить скасувати рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 25 лютого 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_10 задовольнити, а в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності відмовити.

21.04.2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 подали заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_2, просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 25 лютого 2016 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників розгляду справи, перевіривши матеріали справи, в межах вимог заявлених в суді перої інстанції та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Згідно із ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених прав у визначений законом спосіб.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, районний суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_6 мала дійсний намір укласти договір купівлі-продажу від 20.08.2012 р., придбати спірну земельну ділянку та майновий комплекс, жодної домовленості між сторонами договору про укладення фіктивного договору не існувало, будинковолодіння та земельна ділянка при укладенні договору купівлі-продажу відчужені на грошовій основі, правові наслідки укладення оспорюваного правочину наступили, а те, що фактично нерухомість з володіння ОСОБА_2 не вибула, не свідчить про фіктивність договору, як і факт відмови чоловіка позивача ОСОБА_4 20.08.2012 р. від права на спірні будівлі та прийняття їх в дар 23.08.2012 р.

Суд вважав, що доводи зі сторони позивача з цього приводу є припущеннями, а доказування, в силу приписів ч. 4ст. 60 ЦПК України, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім цього, суд розяснив відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, а відтак відмови в позові з цих підстав, оскільки позивач звернулась з позовом в суд 16.05.2013 року з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.08.2012 р.

В свою чергу суд вказав, що ОСОБА_2 не виконує умови договору купівлі-продажу в частині звільнення відчужуваного нерухомого майна, відтак чинить перешкоди власнику у володінні користуванні та розпорядженні належним йому майном, використанні обєкта власності за призначенням, тому суд прийшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_4 є підставними, оскільки обставини, на які останній посилається, знайшли своє підтвердження.

Виходячи з наявних матеріалів справи та досліджених судом першої інстанції доказів, судова колегія погоджується з висновками місцевого суду, оскільки такі відповідають вимогам закону та поданим сторонами доказам.

Судом першої інстанції встановлено наступні юридично значимі факти та відповідні їм правовідносини.

Сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є колишнім подружжям, шлюб між яким розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 липня 2013 року (т. 1 а.с. 10).

Під час перебування у шлюбі, відповідно до договору дарування житлового будинку від 14 червня 2005 року, посвідченого державним нотаріусом Перемишлянської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться в с. Серники по вул. Кругляк, дім № 5 Перемишлянського району Львівської області (т. 1 а.с. 49).

Рішенням виконавчого комітету Ланівської сільської ради Перемишлянського району Львівської області № 28 від 14.09.2006 року надано дозвіл ПП ОСОБА_2 на перепрофілювання господарської будівлі під цех по пошиттю пухово-перових швейних виробів та житлового будинку під офіс на власній присадибній ділянці в с. Серники Перемишлянського району (а.с. 50).

27.06.2012 року Ланівською сільською радою Перемишлянського району Львівської області видано ОСОБА_2 Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме цех по пошиттю пухово-перових швейних виробів за адресою вулиця Кругляка, 5 с. Серники, Перемишлянського району, який складається з офісно-побутової будівлі Б-3 площею 392,0 кв.м., цех по пошиттю пухово-перових швейних виробів В-2, площею 379,1 кв.м., господарська будівля Г, господарська будівля Д, господарські споруди 1-3.

20.08.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі - продажу, за умовами якого позивач ОСОБА_2 продала комплекс будівель цеху по пошиттю пухово-перових швейних виробів та земельну ділянку площею 0,2500 га на вул. Кругляка, 5 в с. Серники Перемишлянського району Львівської області. Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 51-52).

Крім цього, 20.08.2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 посвідчено заяву ОСОБА_2, зареєстровану в реєстрі за № 2005, згідно якої остання визнає, що з нею проведено розрахунок в сумі 959500, 00 грн. по договору купівлі-продажу комплексних будівель по пошиттю пухово-перових швейних виробів та земельної ділянки, посвідченого 20.08.2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу - ОСОБА_7, за реєстровим № 2000, та повідомляє, що не має жодних претензій та не матиме в майбутньому до ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 130).

В подальшому, згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11 23.08.2012 року, відповідач ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 комплекс будівель цеху по шиттю пухово-перових швейних виробів та земельну ділянку площею 0,2500 га, яка знаходиться на вул. Кругляка, 5 в с. Серники Перемишлянського району Львівської області (т. 1 а.с. 8).

03 вересня 2012 року ОСОБА_4 на підставі вказаного вище договору дарування зареєстрував право власності на спірне будунковолодіння, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав серії СЕК № 031341 від 09 вересня 2012 року, а також проведено реєстрацію права власності на земельну ділянку, про що зроблено відмітку на державному акті серія ЯЛ № 019424 від 06.10.2010 року (т. 1 а.с. 9, 10).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у звязку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК.

В свою чергу, статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Звертаючись з позовом позивач ОСОБА_2, покликаючись на статті 216, 234 ЦК України стверджувала, що спірний договір купівлі-продажу є фіктивним та як наслідок і договір дарування є недійсними, тому її позовні вимоги є підставними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як розяснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно врахувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами, не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь - яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.

Таким чином, фіктивний правочин це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином. Ознака укладення правочину без наміру створити юридичні наслідки може бути притаманна діям однієї або обох сторін правочину.

Однак фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки. Якщо ж одна сторона діяла без наміру створити юридичні наслідки, а інша сторона такий намір мала, правочин не може бути визнаний недійсним.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

В той же час у пункті 6 спірного договору купівлі-продажу від 20.08.2012 року сторони підтверджують, що підписання цього договору свідчитиме про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін.

В цьому ж пункті договору зазначено, що продаж вчинено за 959500,00 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання даного договору.

На підтвердження зазначеної умови договору, суду подано заяву ОСОБА_2, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11, із змісту якої встановлено, що з нею проведено розрахунок в сумі 959 500, 00 грн. по договору купівлі - продажу комплексних будівель по пошиттю пухово-перових швейних виробів та земельної ділянки, посвідченого 20.08.2012 року, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровим № 2000, остання не має жодних претензій та не матиме в майбутньому до ОСОБА_6

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що оскаржуваний договір купівлі-продавжу укладено з метою створення правових наслідків, що зумовлювалися ним, умови договору виконано сторонами, тому підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування, скасування державої реєстрації права власності, визнання права власності за позивачем відсутні.

Крім цього, судова колегія звертає увагу на те, що ОСОБА_2 попередньо двічі зверталася з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору кпівлі-продажу з підстав укладення правочину під впливом обману та порушення публічного порядку, і рішеннями Перемишлянського районного суду від 28.11.2013 року та від 04.08.2014 року відмовлено в задоволенні таких позовних вимог, рішення набрали законної сили (т. 1 а.с. 124-126, 135-138).

В свою чергу, наявність родинних відносин між ОСОБА_4М, який між тим не є стороною спірного договору та ОСОБА_6, а також факт дарування предмету договору ОСОБА_6 протягом трьох днів сину ОСОБА_4, не свідчить про фіктивність договору купівлі-продажу комплексу будівель цеху по пошиттю пухово-перових швейних виробів та земельну ділянку площею 0,2500 га на вул.Кругляка, 5 в с. Серники Перемишлянського району Львівської областівід 23 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6

Таким чином, звертаючи в суд з позовною заявою з вимогою визнати недійсними правочину, позивач покликалась на фіктивність такого, однак належними та допустимими доказами не довела зазначеного, тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про безпідставність вимог позивача ОСОБА_2

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 629, 638 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Пунктом 10 договору купівлі-продажу від 20.08.2012 року передбачено, що продавець зобовязується звільнити відчужуване нерухоме майно, оплатити заборгованість по комунальних платежах за фактичне користування комплексом, передати нерухоме майно до 21.08.2012 року.

Разом з цим, судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 чинить перешкоди власнику ОСОБА_4 у володінні та користуванні належним йому майном, використанні обєкта власності за призначенням, а саме для підприємницької діяльності, який відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 370021, має право займатися виробництвом текстильних виробів, оптовою торгівлею текстильними товарами, виробництвом матраців, роздрібною торгівлею текстильними товарами в спеціалізованих магазинах, ремонтом побутових виробів і предметів особистого вжитку (т. 1 а.с. 13).

В свою чергу, зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 є м. Львів, вул.Щурата, 12/50.

Оскільки ОСОБА_2 не виконала умови договору купівлі-продаж в частині звільнення проданого комплексу, що не заперечила в судовому засіданні і сама відповідач ОСОБА_2, адже продовжує в такому проживати та вести домашнє господарство, вимоги позивача ОСОБА_4 є підставними та підлягають до задоволення.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 25 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Ю.Р. Мікуш

ОСОБА_12