Ухвала суду № 58742622, 05.07.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 163/2981/15-к Провадження №11-кп/773/385/16 Головуючий у 1 інстанції:Чишій С. С. Категорія:: ч.4 ст.358 КК України Доповідач: Оксентюк В. Н.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2016 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Оксентюка В.Н.,

суддів Польового М.І., Хомицького А.М.,

з участю секретаря Гладкого В.В.

прокурора Музичука Р.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луцьку кримінальне провадження №120150301500004 06 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Любомльського районного суду Волинської області від 20 квітня 2016 року, яким, -

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, непрацюючий, неодружений, раніше не судимий, -

засуджений за ч. 4 ст. 358 КК України до штрафу в розмірі 850 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь держави 245 (двісті сорок пять) гривень 52 копійок судових витрат на проведення технічної експертизи.

Речові докази: доручення на право керування автомобілем «Міцубісі Паджеро» реєстраційний номерний знак КА-Т 6501, видане на імя ОСОБА_1 залишено в матеріалах справи.

Вирішення долі автомобіля «Міцубісі Паджеро», номерний знак КА-Т 6501, номер кузова НОМЕР_1, віднесено до компетенції Любомльського ВП ГУНП у Волинській області та Волинської митниці ДФС.

Приєднане до справи свідоцтво про реєстрацію автомобіля Міцубісі Паджеро», номерний знак КА-Т 6501, направлено Любомльському ВП ГУНП у Волинській області.

Переглядаючи справу в порядку апеляційного провадження, апеляційний суд, -

В С Т А Н О В И В:

Вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що він 20.10.2015 року близько 11.50 години, слідуючи на вїзд в Україну з ОСОБА_3 через пункт пропуску для міжнародного автомобільного сполучення «Ягодин», що в селі Старовойтове Любомльського району Волинської області, водієм автомобіля «Міцубісі Паджеро», номер кузова НОМЕР_1, номерний знак КА-Т6501, під час паспортного контролю предявив працівникам прикордонного наряду відділу прикордонної служби «Ягодин» Луцького прикордонного загону завідомо підроблене доручення на право керування даним транспортним засобом, видане на його імя.

ОСОБА_1 у поданій апеляційній скарзі та доповненні до скарги вказує, що злочину, який йому інкримінують він не вчиняв. До виготовлення доручення відношення не мав і був впевнений, що вказане доручення та інші документи, які йому були передані на території ОСОБА_3 та які він предявив під час митного контролю є оригінальними і достовірними, а візуально встановити факт підробки він можливості не мав. Зазначає, що у нього не було умислу на вчинення даного злочину, а тому в його діях відсутня субєктивно сторона злочину. Цих обставин суд першої інстанції до уваги не взяв.

Свідок ОСОБА_4 не був допитаний на досудовому слідстві і показання цього свідка після закінчення досудового слідства сторонам не відкривались, він заперечував про допит даного свідка у судовому засіданні, а тому суд необґрунтовано допитав даного свідка в судовому засіданні. Вважає, що показання цього свідка не можуть бути допустимим доказом. Недопустимим доказом є також інформація з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби щодо кількості випадків перетину ним державного кордону, оскільки прокурор не довів, що вказану інформацію він не міг отримати в ході досудового розслідування.

Зазначає, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про державну прикордонну службу» посадові особи Держприкордонслужби під час здійснення прикордонного контролю мають право зупиняти та оглядати транспортні засоби, а також перевіряти документи, що посвідчують особу водія та пасажирів, наявність поліса обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Інших документів працівники Держприкордонслужби вимагати і перевіряти права не мають, а тому доручення, яке він мав при собі не спричиняє і не здатне спричиняти будь-яких наслідків правового характеру. Згідно Митного Кодексу України для проходження митного контролю подача доручення на керування транспортним засобом також не передбачена.

Також вказує, що органом досудового розслідування та судом не встановлено в чому саме підлягає підроблення доручення, не встановлено і не допитано нотаріуса, який його видавав. Обвинувальний вирок щодо нього постановлений на припущеннях, а тому цей вирок є незаконним. Просить вирок скасувати, а провадження у справі закрити за відсутності в діях складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Прокурор у поданому на апеляцію запереченні вказує, що у перекладі доручення з німецької на українську мову міститься посилання на підпис власника, хоча такий підпис у оригіналі відсутній, що вже свідчить про його підробку. А тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неправдивість показань обвинуваченого ОСОБА_1

Зазначає, що ОСОБА_1 протягом 2014-2015 років 66 (шістдесят шість) разів перетинав кордон, що свідчить про його обізнаність, як з правилами переміщення транспортних засобів через митний кордон України, так і з процедурою проходження митного контролю та переліком документів, необхідних для переміщення транспортного засобу через митний кордон України.

ОСОБА_1 в суді першої інстанції клопотання про допит експерта не заявляв, а тому його клопотання про допит експерта та працівників Держприкордонслужби не узгоджуються з вимогами ч. 3 ст. 404 КПК України, а тому ці вимоги задоволенню не підлягають.

Просить вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника, які подану апеляційну скаргу підтримали, поросили вирок скасувати, а провадження у справі закрити, прокурора, який апеляційну скаргу заперечив, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі статтею 94 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні усіх обставин кримінального провадження, керуючись законом на оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд першої інстанції розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 358 КК України вказаних положень закону не дотримався.

Як вбачається з вироку суду першої інстанції ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що 20.10.2015 року при перетині державного кордону на пункті пропуску міжнародного автомобільного сполучення «Ягодин», що в с. Старовойтове Любомльського району у якості водія автомобіля «Міцубісі Паджеро», номерний знак КА-Т 6501, під час паспортного контролю предявив працівникам прикордонного наряду відділу прикордонної служби «Ягодин» Луцького прикордонного загону завідомо підроблене доручення на право керування даним транспортним засобом, видане на його імя.

Дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування та місцевим судом кваліфіковані за ч. 4 ст. 358 КК України як використання завідомо підробленого документа.

Як вбачається зі змісту диспозиції даної статті предмет цього злочину складає лише документ який є підроблений. Однак органом досудового розслідування в ході провадження досудового слідства, в порушення вимог ст. 91-92 КПК України не встановлено та у обвинувальному акті не вказано в чому саме виражається підробка даного документа (доручення), яке надав ОСОБА_1 працівникам прикордонної служби. Тобто органом досудового розслідування сформульовано та предявлено ОСОБА_5 обвинувачення, яке за своїм змістом є неконкретним, чим порушено вимоги п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України. Також органом досудового розслідування не встановлено, які надає права або від яких обовязків звільняє надане обвинуваченим доручення, яке за версією слідства є завідомо підроблене.

При розгляді справи суд першої інстанції на ці порушення кримінального процесуального закону уваги не звернув, хоча предявлення особі (обвинуваченому) неконкретного обвинувачення позбавляє його здійснювати належний захист від обвинувачення, а також позбавляє суд можливості ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Крім цього, визнаючи ОСОБА_1 винним за ч. 4 ст. 485 КК України, суд першої інстанції, як на доказ винуватості обвинуваченого послався на переклад доручення з німецької на українську мови, в якому зазначається, що у оригіналі доручення є підпис власника транспортного засобу ОСОБА_6, тобі як такого підпису у оригіналі доручення немає.

При цьому суд першої інстанції не перевірив правильність перекладу тексту доручення, оскільки з висновку експерта печатка перекладача для нотаріальних кантор ОСОБА_7 на перекладі також виконана струменевим друком з використанням кольорового струменево-крапельного принтера.

Тому посилання суду першої інстанції у вироку, що саме ця обставина свідчить про підробку доручення на керування транспортним засобом, є передчасна.

Не звернувши уваги на зміст предявленого ОСОБА_1 обвинувачення, яке є неконкретним і не розкриває усіх ознак обєктивної та субєктивної сторони правопорушення за ч. 4 ст. 358 КК України, не перевіривши правильність перекладу доручення та поклавши його в основу обвинувального вироку, суд першої інстанції допустив неповне зясування фактичних обставин провадження, а також допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які у своїй сукупності мають істотне значення для правильного вирішення справи та перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Крім цього, відповідно до змісту диспозиції ч. 4 ст. 358 КК України, субєктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується лише прямим умислом, який передбачає, що обвинувачений ОСОБА_1 достовірно знав, що надане ним працівниками прикордонної служби доручення є підроблене і свідомо використовував його.

З показань, які ОСОБА_1 дав у суді першої інстанції, та які містяться на технічному носії інформації вбачається, що він про підробку доручення нічого не знав і наміру використовувати завідомо підробленого доручення не мав. Вказані показання у вироку належним чином не спростовані. Та обставина, що ОСОБА_1 протягом 2014-2015 років 66 (шістдесят шість) разів перетинав митний кордон жодним чином не доводить умислу обвинуваченого на використання ним 20.10.2015 року завідомо підробленого доручення.

Оскільки суд першої інстанції допустив істотну неповноту судового розгляду даного кримінального провадження, а також допустив істотні порушення КПК України, які у своїй сукупності перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, то вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

При новому розгляді слід усунути виявленні порушення закону, кримінальне провадження розглянути у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону, а за результатами розгляду прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст. 404., 405, 407, 412, 415 КПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Любомльського районного суду Волинської області від 20 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі суду.

Судді:

ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10