Рішення № 58742597, 01.07.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/830/15-ц Провадження № 22-ц/773/937/16 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Категорія: 27 Доповідач: Здрилюк О. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Здрилюк О.І. ,

суддів - Стрільчука В.А., Карпук А.К.,

секретар Кирилюк О.О.,

з участю пр-ка позивача ОСОБА_1,

пр-ка відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_7 і ОСОБА_8, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за апеляційною скаргою позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.83-85), просило суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 березня 2006 року в розмірі 87957,45 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 09.01.2013 року складає 702780,03 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки будинок загальною площею 200,20 кв.м, житловою площею 95,40 кв.м та земельну ділянку, які розташовані за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с.Струмівка, вул.Старицького,52, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки від 01 березня 2006 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Крім того, банк просив суд виселити відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 разом з малолітніми ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, з будинку (предмет іпотеки), розташованого за адресою: Волинська обл., Луцький район, с.Струмівка, вул.Старицького,52, а також стягнути солідарно з відповідачів судові витрати по справі.

Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» обґрунтував тим, що кредитні зобовязання ОСОБА_2 за кредитним договором від 01 березня 2006 року належним чином не виконуються, існує кредитна заборгованість, а тому з метою погашення відповідної заборгованості у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло право вимоги на звернення стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечено кредит на підставі іпотечного договору, укладеного 01 березня 2006 року між позивачем та ОСОБА_4.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 19 березня 2015 року та додатковим рішенням від 06 квітня 2015 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ці рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Вважає, що допущено невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими та порушення норм матеріального і процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав та просить її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечив та просить її відхилити.

Інші відповідачі, будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, у судове засідання не з'явилися.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в позові з таких підстав.

Судом встановлено, що 01 березня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк зобовязався надати позичальнику кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 148500 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, а позичальник зобовязалася отримати кредитні кошти, використати кредит за цільовим призначенням та погашати кредит у порядку, сумах і строках, встановлених цим договором (а.с.24-27).

У цей же день між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_4 з метою забезпечення виконання грошових зобовязань за вказаним вище кредитним договором було укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_4 передав в іпотеку банку нерухоме майно у вигляді житлового будинку загальною площею 200,20 кв.м, житловою площею 95,40 кв.м, який розташований по вул.Старицького,52 в с.Струмівка Луцького району Волинської області і належить іпотекодавцю на праві власності, а також передав в іпотеку банку земельну ділянку площею 0,12 га, на якій розташовано вказаний будинок та яка належить іпотекодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого 15 лютого 2006 року (а.с.29-32).

Через неналежне виконання позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість у розмірі 87957,45 доларів США.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності на момент розгляду справи, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Оскільки загальна площа житлового будинку, на який позивач просив звернути стягнення, становить 200,20 кв.м, що не перевищує 250 кв.м, а позивачем відповідно до засад змагальності не доведено та не надано доказів на підтвердження того, що вказане нерухоме житлове майно не використовується як місце постійного проживання іпотекодавця та що у іпотекодавця у власності знаходиться інше нерухоме житлове майно, то відсутні підстави для задоволення позову.

Проте, такі висновки суду зроблені помилково, з неправильним застосуванням норм матеріального права.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст.5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої ст.263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом № 1304-VII мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6, 627 цього Кодексу передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Із позовної заяви вбачається, що позивач просить звернути стягнення на предмети іпотеки шляхом їх продажу банком з укладанням від імені відповідача ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем та з наданням для цього усіх інших прав та обовязків.

Згідно п.27 договору іпотеки іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом продажу предмета іпотеки лише у позасудовому порядку (а.с.32).

Покликання представника позивача на те, що позивач вправі задовольнити таку вимогу і за рішенням суду не заслуговують на увагу, оскільки суперечать умовам договору іпотеки.

Судом встановлено, що умови укладеного між банком та іпотекодавцем договору іпотеки були погоджені сторонами у встановленому законом порядку, тобто договір є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст.3 ЦК України.

Оскільки сторони договору дійшли до згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки лише у позасудовому порядку, то лише у такому порядку і може бути застосовано такий шлях звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, позивач поставив вимогу про виселення відповідачів,

Так, відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Тобто особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

ОСОБА_4 передав в іпотеку житловий будинок, власником якого він став у 2003 році, а не за рахунок отриманих ОСОБА_2 у 2006 році кредитних коштів. Тому відповідачі не можуть бути виселені із нього без надання іншого постійного житла.

Таким чином, ставлячи вимогу про виселення відповідачів із житлового будинку, як іпотечного майна, банк, в порушення вимог ч.2 ст.109 ЖК України, не зазначив, яке має бути надане відповідачам інше постійне жиле приміщення для його зазначення у рішенні суду.

Крім того, представник позивача в судовому засіданні пояснила, що інше жиле приміщення банк відповідачам надати не може, оскільки таке жиле приміщення відсутнє.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотечного майна та для виселення відповідачів із спірного житлового будинку без надання їм іншого постійного житла, у звязку з чим позов не підлягає до задоволення.

Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 309 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства щодо обовязкового повідомлення судом усіх осіб, які беруть участь у справі про день та годину її розгляду, відповідно до вимог п.6 ч.3 ст.79, ч.1 ст.88 ЦПК України із позивача в дохід держави підлягають стягненню витрати у розмірі 180 грн., повязані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідачів, оскільки за зазначеною в матеріалах справи адресою їх знаходження останні судові повістки не отримували.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 06 квітня 2015 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_7 і ОСОБА_8, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави 180 грн. (сто вісімдесят грн.) витрат, повязаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідачів.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді