Ухвала суду № 58736430, 30.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/8171/2016 Головуючий у суді першої інстанції - Кицюк В.С.

Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючий суддя Оніщук М.І.,

судді Українець Л.Д., Шебуєва В.А.,

секретар Майданець К.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

прокурора Дібрової В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_10 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловол Сергія Миколайовича про визнання права власності на майно в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач або КМР), приватного нотаріуса КМНО Біловол С.М. (далі - відповідач або нотаріус), в якому просив: визнати ОСОБА_6 таким, що прийняв спадщину; визнати за ним в порядку спадкування за заповітом право власності на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2.

В обґрунтування заявлених вимог вказував, що 14.05.1991 ОСОБА_7 заповіла все своє майно ОСОБА_6, який доводився їй сином. 13.08.2014 ОСОБА_6 заповів все своє майно йому. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 померла. ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_6 Позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті останнього, проте отримав відмову, мотивовану тим, що після смерті ОСОБА_7 її син ОСОБА_6 не подавав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, а тому вважається таким, що її не прийняв.

Щодо квартири АДРЕСА_2, вказував, що згідно довідки ЖБК «Дніпровець-2» повністю сплачені пайові внески ще 20.09.1982 в розмірі 3 638,22 рублів ОСОБА_7 Право власності на це майно зареєстровано за останньою, про що свідчить реєстраційне посвідчення КМБТІ за 16.11.2004. Позивач стверджує, що ОСОБА_7 була зареєстрована та проживала за адресою АДРЕСА_3, а ОСОБА_6 хоча і був зареєстрований за адресою АДРЕСА_4, проте фактично проживав за адресою реєстрації та проживання своєї матері, що підтверджується квитанціями про сплату комунальних платежів, які він здійснював, а також тим, що він здійснював поточний ремонт цієї квартири, в подальшому надавав квартиру в оренду. Отже, позивач вважає, що ОСОБА_6 прийняв у спадщину квартиру АДРЕСА_2 фактично, оскільки не заявив про свою відмову від неї. Позивач зазначає, що відповідне право на цю спадщину увійшло у спадкову масу після його смерті.

Щодо іншої квартири зазначає про те, що згідно довідки ЖБК «Сонячний» від 23.08.1977, яка видана ОСОБА_7, загальна вартість квартири встановлена в сумі 3 675,25 рублів. Станом на 01.08.1977 виплачено лише 3 026,61 рублів. Згідно квитанції від 08.06.1981, виданої також ОСОБА_7, сплачено останній пайовий внесок за квартиру в сумі 1 596,33 рублів. А згідно рішення КМР народних депутатів № 931 від 08.06.1981, дана квартира знята з обліку ЖБК «Сонячний» та закріплена за ОСОБА_7 із родиною в дві особи вона і син. Згідно іншого рішення КМР народних депутатів № 399/1 від 23.04.1984, дана квартира закріплена за ОСОБА_6

Позивач звертає увагу суду на те, що саме ОСОБА_6 на момент своєї смерті був єдиним власником квартири АДРЕСА_1 та за життя склав заповіт на його ім'я.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22.04.2016 позов задоволено частково: визнано право власності в порядку спадкування за заповітом за ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1; в задоволенні іншої частини заявлених вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні вимог про визнання ОСОБА_6 таким, що прийняв спадщину та визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_2 та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення даних вимог. Вказує, що суд дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних вимог, оскільки судом було надано невірну оцінку наявним у справі доказам, які підтверджують факт проживання ОСОБА_6 на час відкриття спадщини з матір'ю та не вірно застосовано норми матеріального права щодо спадкування.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.

Прокурор, який діє в інтересах КМР, в судовому засіданні вказав на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.

Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. КМР про причини неявки свого представника суд не повідомила. Нотаріус в заяві на адресу суду просив розглядати справу за його відсутності. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 305 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Рішення суду оскаржено позивачем лише в частині відмови в задоволенні вимог про визнання ОСОБА_6 таким, що прийняв спадщину та визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_2.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржено.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні вказаних вище вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що ОСОБА_6 прийняв спадщину у виді квартири АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_7, а відтак й відсутні підстави для визнання за ним права власності в порядку спадкування на вказану квартиру.

Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що згідно довідки ЖБК «Дніпровець-2» від 23.11.1992, виданої ОСОБА_7, яка, як зазначено в цій довідці, «є власником квартири АДРЕСА_2» (2 кімнати на 5 поверсі), загальною площею 44,0 кв.м, житловою 29,4 кв.м, на підставі рішення виконавчого комітету КМР народних депутатів від 01.06.1987 (дублікат довідки виданий 15.10.2004 за № 41), оскільки ОСОБА_7 повністю сплачені паєнакопичення за квартиру (а.с. 42).

Згідно реєстраційного посвідчення, виданого КМБТІ 16.11.2004, право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_7 про що записану в реєстрову книгу № 14- 82 за реєстровим № 144/29999 (а.с. 44).

Згідно відповіді КМБТІ від 05.06.2015 № 7246 (И-2015) право власності на вищезазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_7 (а.с.116).

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про власність» який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій внесок в квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на цю квартиру.

Таким чином, власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_7

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просив визнати померлого ОСОБА_6 таким, що фактично прийняв спадщину на цю квартиру після смерті матері ОСОБА_7 та, як наслідок, просив визнати за ним право власності на цю квартиру в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, який заповідав йому своє майно.

Відмовляючи в задоволенні даних вимог суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.

14.05.1991 ОСОБА_7 заповіла все своє майно ОСОБА_6 (а.с. 8-9).

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.10).

Згідно витягу із Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилася (а.с. 141).

При розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.

У відповідності до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті або день, з якого вона оголошена померло (ч.ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частинами 3, 5 вказаної статті закріплено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1 ст. 1272 ЦК України).

ОСОБА_6 з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 не звертався.

Позивачем також не доведено належними і допустимими доказами, що ОСОБА_6 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_7. у зв'язку з постійним проживанням із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Матеріали справи не містять даних про реєстрацію ОСОБА_6. за місцем проживання ОСОБА_7., якими можуть бути довідка з експлуатуючої організації, довідка Форми № 3 тощо.

ОСОБА_6 був сином ОСОБА_7 проте був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_4, що вбачається також зі змісту його заповіту складеного ім'я позивача. При цьому, сам позивач не заперечує той факт, що померлий ОСОБА_6 не був зареєстрований ні на момент смерті матері, ні на момент своєї смерті в квартирі АДРЕСА_2.

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги надані позивачем квитанції про оплату за комунальні послуги, як доказ проживання ОСОБА_6 в цій квартирі, оскільки квитанції надані починаючи з 2012 року (а.с.16-32), а ОСОБА_7 померла в квітні 2011 року. Також не може бути доказом спільного проживання ОСОБА_6 разом з матір'ю факт здачі ним в оренду квартири АДРЕСА_5 в м. Києві після смерті матері, оскільки здача ним в оренду житла не свідчить про прийняття спадщини.

Більш того, не можна вважати належним і допустимим доказом спільного проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_7 та, як наслідок фактичного прийняття спадщини, покази одного свідка (ОСОБА_11.), який навіть не проживає в АДРЕСА_6, а зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7, на що правомірно було вказано судом першої інстанції.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що за даних фактичних обставин справи та наявних в ній доказів, в їх сукупності, у суду першої інстанції були відсутні належні правові підстави для задоволення вимог про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, оскільки, як встановлено вище, останній не прийняв спадщину ні шляхом подачі відповідної заяви, ні шляхом фактичного прийняття у зв'язку з постійним проживанням із спадкодавцем, а відтак на час смерті ОСОБА_6 квартира АДРЕСА_2 йому не належала і, відповідно, його спадкоємець (позивач) не має права на одержання її у власність в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апеляційної скарги про невірну оцінку судом наявних у справі доказів та не вірне застосування норми матеріального права щодо спадкування. При цьому слід зазначити, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та на законність рішення не впливають.

Отже, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, оскільки при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення, в справі не виявлено, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_10 - відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловол Сергія Миколайовича про визнання права власності на майно в порядку спадкування - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий М.І. Оніщук

Судді Л.Д. Українець

В.А.Шебуєва