Ухвала суду № 58736352, 30.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/5827/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Новак Р.В.

Доповідач - Рубан С.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Кабанченко О.А.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою - задоволено.

Визнано припиненим договір поруки №991/103-П991/074/07 від 31.07.2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 23.08.2009 року.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, провадження у справі закрити.

В судовому засіданні представник третьої особи підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що як поручитель не надавала згоди на збільшення розміру відсотків за користування кредитними коштами по додатковій угоді № 991/402/08/08 до Генерального договору № 991/074/07 від 31.07.2007 року, якою було збільшено розмір відсотків за користування кредитом у розмірі 14,5% річних.

Крім того, не було надано згоди на укладення договорів від 21.10.2008 року про внесення змін до додаткових угод №991/075/01/07 від 31.07.2007 року, №991/158/04/07 від 20.10.2007 року, №991/322/07/08 від 27.02.2008 року до Генерального договору № 991/074/07 від 31.07.2007 року, якими було збільшено розмір відсотків за користування кредитом з 13% до 14,5% річних.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що 31.07.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №991/103-П991/074/07, відповідно до п. 1.1. якого поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та випадках, передбачених генеральним договором № 991/074/07 від 31.07.2007 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1

Відповідно до п. 2.1. договору поруки зміст забезпеченого порукою зобов'язання складає - повернення заборгованості за договором кредиту в межах максимального ліміту заборгованості до 815000,00 доларів США та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 29.07.2022 року на умовах, визначених договором кредиту (п.п.2.1.1), зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % річних (п.п. 2.1.2.).

Згідно п. 3.3.1. договору поруки кредитор зобов'язаний до моменту виконання забезпеченого порукою зобов'язання не змінювати умов Договору кредиту без попереднього письмового погодження поручителя.

08.05.2008 року додатковою угодою №991/402/08/08 до Генерального договору № 991/074/07 від 31.07.2007 року було встановлено розмір відсотків за користування кредитом на рівні 14,5 %.

Крім того, договорами від 21.10.2008 року про внесення змін до додаткових угод - №991/075/01/07 від 31.07.2007 року, №991/158/04/07 від 20.10.2007 року, №991/322/07/08 від 27.02.2008 року до Генерального договору № 991/074/07 від 31.07.2007 року було збільшено розмір відсотків за користування кредитом з 13% до 14,5% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

У п. 22 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

З договору поруки №991/103-П991/074/07 від 31.07.2007 року вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а саме - не вказано ні конкретної дати, ні події.

Крім того, в листі-вимозі від 23.01.2009 року №37-05/93, надісланому ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_1, було встановлено новий строк виконання основного зобов'язання - 22.02.2009 року.

Згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Таким чином, враховуючи, що новим строком виконання основного зобов'язання було визначено 22.02.2009 року, а також положення ч. 4 ст. 559 ЦК України, кредитор мав право звернутись з позовом до поручителя ОСОБА_2 протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто до 23.08.2009 року.

Після 23.08.2009 року порука вважається припиненою відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України.

В суді першої інстанції не знайшли свого підтвердження обставини, на які посилається представник відповідача в своїх запереченнях та третя особа ОСОБА_1 та зазначені обставини повністю спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що договір поруки припинено з 23.08.2009 року, а тому позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, виходячи з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі 6-990цс15, в якій зазначено, що відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно із умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Проте, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, позовна давність обчислюється від цієї дати.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й зобов'язаний пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Доводи апеляційної скарги про пропущення позивачкою строку позовної давності колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як встановлено судом 06 червня 2012 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Дніпропетровській області Осельським Є.С. було проведено опис та арешт квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Саме з цього моменту позивачка дізналась, що вона продовжує бути поручителем ОСОБА_1 за договором поруки від 31.07.2007 року №991/103-П991/074/07 та реалізація майна відбувається в межах виконавчого провадження, відкритого на виконання рішення суду.

У той час, позовна заява про визнання поруки припиненою подана ОСОБА_2 13.02.2015 року, тобто до спливу трьохрічного строку з моменту, коли вона дізналася про порушення своїх прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а згідно ст. 30 ЦК України третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмету спору (ОСОБА_1), не є стороною цивільного процесу.

Таким чином, ОСОБА_1 не має права заявляти про застосування позовної давності у даному спорі.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що дана заява зроблена у відзиві на позов, не відповідають цивільному процесуальному закону, оскільки ЦПК України не передбачено такої форми процесуального документа як відзив, і вказана заява не могла розглядатись судом як така, що подана з порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у закритті провадження у справі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом встановлено, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.12.2010 року у справі №22ц-23951/10 ухвалено не з приводу спору між тими ж самими сторонами, має інший предмет та підстави у порівнянні з справою №757/5124/15-ц за позовом ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою.

Таким чином, правові підстави для закриття провадження у даній справі відсутні.

Заяву щодо застосування строку позовної давності, подану відповідачем «Укрсоцбанком» на стадії апеляційного розгляду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 11.02.2015 року у справі № 6-246цс14, що є обов'язковою для застосування в силу ст. 360-7 ЦПК України, за змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Апеляційним судом на стадії апеляційного провадження правомірно та у межах наданих повноважень застосовується позовна давність за заявою, зробленою стороною у спорі під час розгляду справи в суді першої інстанції, до ухвалення рішення по суті спору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий

Судді