Рішення № 58734967, 30.06.2016, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 р. Справа № 909/367/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А., секретар судового засідання Кучма І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б.Хмельницького,6, м. Київ, 01001

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" вул. Індустріальна,34, м. Івано-Франківськ, 76014

про стягнення суми основної заборгованості в сумі 970205,40 грн., інфляційні втрати в сумі 1411526,96 грн., 3% річних у розмірі 114601,17 грн. та пеню у розмірі 731203,56 грн.

за участю:

Від позивача: ОСОБА_1 ( довіреність №24-93 від 18.04.16)-представник;

Від відповідача: ОСОБА_2 ( довіреність №2/1 від 11.03.16)-начальник юридичного відділу; ОСОБА_3 ( довіреність №4 від 13.01.16)-юрисконсульт

ВСТАНОВИВ

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарcького суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" про стягнення суми основної заборгованості в сумі 970205,40 грн., інфляційні втрати в сумі 1411526,96 грн., 3% річних у розмірі 114601,17 грн. та пеню у розмірі 731203,56 грн. Ухвалою суду від 27.04.16р. порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.05.16. Ухвалою суду від 26.05.2016року в порядку ст.77 ГПК України розгляд справи було відкладено. В судовому засіданні 14.06.2016року присутнім представникам сторін було оголошено перерву до 23.06.2016року. У судовому засіданні 23.06.2016року оголошено перерву до 30.06.2016року та відповідно до ч.1 ст.69 ГПК України продовжено строк розгляду справи .

Представник позивача, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить суд позов задовольнити, вказуючи при цьому на:

- порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу природного газу № 974/14-КП-15 від 24.01.2014 року, а саме, несвоєчасне здійснення розрахунків за поставлений позивачем природний газ в обсязі 1641,648 тис. куб. м на загальну суму 8629014,63грн.;

- п.7.2. Договору, положення п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на підставі яких, за порушення строків оплати поставленого природно газу, у відповідача в наявності зобов'язання сплатити позивачу інфляційні втрати в сумі 1411526,96 грн., 3% річних у розмірі 114601,17 грн. та пеню у розмірі 731203,56 грн

- приписи ст.ст.525, 526, 599, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

Крім того, позивач подав суду клопотання в порядку ст.22 ГПК України про долучення до матеріалів справи ( вх. 8988/16 від 23.06.2016року) уточнюючий розрахунок суми позову.

Представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву № 13/1913 від 14.06.2016року ( вх. 8414/16 від 14.06.2016року) у якому просить в позові відмовити.

Крім того, відповідач подав суду додаткові пояснення у справі № 13/1974 від 22.06.2016року ( вх. 8919/16 від 22.06.2016року у яких просить суд зменшити розмір пені на 99% з врахуванням контррозрахунку відповідача, зменшити розмір інфляційних витрат до 1235349,63грн, зменшити розмір 3% річних до 113891,40грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" вул. Індустріальна,34, м. Івано-Франківськ (Покупець/відповідач) укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 974/14-КП-15 від 24.01.2014р.

Згідно п. 1.1. Договору, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України", за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей природний газ. Газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (п. 1.2. Договору).

Пунктом 5.2.Договору, встановлено ціну за 1000 куб.м. природного газу - 3113,00грн. в т.ч. ПДВ.

Додатковими угодами №1 від 24.01.2014 року, №2/3 від 24.01.2014року №3 від 24.01.2014року, №4 від 24.04.2016року, №5 від 24.01.2014року до Договору, змінювалась ціна за 1000 куб.м. природного газу.

Приймання - передача газу, переданого Продавцем Покупцю у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання - передачі. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця (п.п.3.3.Договору).

Пунктом 6.1. Договору обумовлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Дослідженням обставин справи судом встановлено, що на виконання умов договірних відносин, позивач передав у власність відповідача, природний газ в обсязі 1641,648 тис. куб. м на загальну суму 8629014,63грн..

Даний факт підтверджують належним чином оформлені підписані та скріплені печатками сторін акти - приймання передачі природного газу 31.01.2014року, від 28.02.2014року, від 31.03.2014року, 30.04.2014року,31.10.14року, 30.11.2014року, 31.12.2014року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в повному обсязі не здійснено розрахунок за поставлений природний газ, що станом на 27.01.2016року утворило 970205,40грн. основного боргу.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення 970205,40грн. основного боргу, застосування до відповідача відповідальності, обумовленої п.7.2. Договору купівлі-продажу природного газу №974/14-КП-15 від 24.01.2014року , у вигляді пені в сумі 731203,56грн. та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме, 1411526,96грн. - інфляційних втрат, 114601,17грн. - 3% річних.

Із змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з Договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України).

В силу приписів ст.ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір купівлі-продажу природного газу № № 974/14-КП-15 від 24.01.2014року, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

В силу ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

В силу положень ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Нормою ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт прострочки виконання грошового зобовязання за договором № 974/14-КП-15 від 24.01.2014року купівлі-продажу природного газу підтверджується матеріалами, отже до стягнення з відповідача належить 970205,40грн. основного боргу.

Поряд з цим, суд зазначає, що посилання відповідача щодо виникнення заборгованості не з його вини у зв'язку з неможливістю її погашення внаслідок несвоєчасних проплат за спожиту теплову енергію організаціями та установами бюджетної сфери не може підтверджувати відсутність вини відповідача у порушенні своїх зобов'язань перед позивачем, оскільки відсутність несвоєчасність проплат іншими суб'єктами не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Наведена правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 р. у справі № 15/5027/715/2011, постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. № 11/446 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 р.

Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється належним чином проведеним виконанням. Однак, якщо зобов'язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки в тому числі передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України /боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом/.

Крім того, приписами п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно п. 7.2. Договору, у разі невиконання Покупцем пункту 6.1. Договору, він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивачем нараховано відповідачу 731203,56грн. пені, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України 1 411526,96грн. - інфляційних втрат, 114601,17грн. - 3% річних.

При здійсненні перевірки правильності нарахування пені та 3% річних, судом встановлено, що при здійсненні розрахунку, позивачем включено дні фактичної оплати сум боргу та вихідні дні в періоди часу, за який здійснювались нарахування пені та 3% річних, що узгоджується з роз'ясненнями Вищого господарського суду України, викладеними у п.1.9. постанови пленуму "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.13р., у відповідності до яких, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, пені та з приписами ст.ст. 599, 612 Цивільного кодексу України, за змістом яких, день виконання зобов'язання не може входити до періоду прострочення його виконання, позаяк, цього дня зобов'язання боржника, хоч і з порушенням строку виконання, але припиняється.

Такої ж правової позиції дотримано у постановах Вищого господарського суду України від 20.10.15р. у справі №908/997/15-г, від 23.02.16р. у справі №904/6406/15, від 01.03.16р. у справі №904/7883/15, від 22.03.16р. у справі № 904/8880/15.

За таких обставин, при здійсненні перерахунку розміру пені та 3% річних, судом виключено дні фактичної оплати та вихідні дні ( початок перебігу) із розрахунку періоду прострочення, і як наслідок, стягненню з відповідача підлягає пеня в загальній сумі 725083,53грн., 3% річних в загальній сумі 113402,12грн.

Що стосується інфляційних втрат, то судом встановлено, що виконуючи нарахування за простроченими грошовими зобов'язаннями відповідача, позивачем нараховано індекс інфляції без урахування часткових оплат, що суперечить вимогам закону.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) ( постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця ( постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

У зв'язку із чим, згідно перерахунку, здійсненого судом, до стягнення з відповідача підлягає сума інфляційних втрат у загальному розмірі 1207593,52грн.

Щодо клопотання відповідача № 13/1974 від 22.06.2016року (вх. 8919/16 від 22.06.2016року щодо зменшення розміру пені на 99% з урахуванням контррозрахунку відповідача, щодо зменшення розміру інфляційних витрат до 1235349,63грн. та розміру 3% річних - до 133891,40грн.

Враховуючи вказані норми та положення п. 7.2 договору, за прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого природного газу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" судом проведено розрахунок та нараховано відповідачу 725083,53грн. пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та розмір, до якого підлягає зменшенню.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків,

Суд приходить до висновку про часткове задоволення клопотання відповідача, а саме суд зменшує розмір пені на 50%, щодо зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних відмовляє.

Приймаючи рішення про зменшення пені на 50%, суд виходив з того, що суму основного боргу відповідачем не могло бути погашено з незалежних від нього обставин в установлені договором строки, оскільки останній залежав від інших контрагентів та споживачів, в тому числі населення та бюджетних організацій, а одночасне спрямування всіх належних відповідачу коштів на своєчасне виконання грошових зобов'язань перед позивачем могло спричинити затримку господарської діяльної відповідача і при цьому у подальшому відповідач частково здійснював погашення боргу, а прострочення, що мало місце, не завдало збитків позивачу, оскільки за даним рішенням суду стягуються на користь позивача компенсаційні санкції у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано, що у зв'язку з порушенням відповідачем строку оплати вартості поставленого газу, на користь позивача присуджено до стягнення суми втрат коштів від інфляції та 3 % річних у якості відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також судом встановлено, що у відповідності до інформації по заборгованості споживачів за поставлену теплову енергію перед ТзОВ "СТЕК" станом на 01.04.2016 розмір заборгованості перед відповідачем становить 24 664 810,97грн.

Крім того, відповідач є збитковим підприємством , чистий збиток останнього склав 29473000,00грн. та встановлено, що відповідач сплатив більшу частину основного боргу ( 89%) за договором в розмірі 7658809,23грн, що свідчить про здійснення останнім дій щодо виконання рішення суду з погашення боргу.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Вищого господарського суду України від 09 червня 2016 року у справі Справа № 30/5005/10402/2012 та від 08 червня 2016 року у справі № 910/15802/15

Щодо вимоги відповідача зменшити 3% річних та інфляційні витрати слід зазначити, що право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, закріплено в пункті 3 частини 1 статті 83 ГПК України.

Щодо інфляційних та 3% річних, то ці суми не є штрафними санкціями, так як вони носять компенсаційний характер (компенсують кредитору збитки від знецінення коштів за час затримки платежу), можливість зменшення компенсаційних виплат закон не передбачає, отже в цій частині клопотання відповідача суд відмовляє.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від "28" лютого 2013 р. у справі № 14/094-12

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, на основі вище викладеного, стягненню в судовому порядку підлягають: сума основного боргу у розмірі 970205,40грн, пеня у розмірі 362541,77грн. (50% від 725083,53грн.), інфляційні збитки у розмірі 1207593,52грн. 3% річних у розмірі 113402,12грн.

В частині стягнення 2206,26грн. пені, 203933,44грн. інфляційних втрат та 569,56грн. 3% річних - відмовити.

Судові витрати, за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на сторін пропорційно розміру задоволених вимог. При цьому, судом взято до уваги п.4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.13р., згідно якого, у разі коли господарський суд на підставі п.3 ч.1 ст.83 ГПК України зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 11, 204, 509, 525, 526, 530, 551, 599, 610-612, 625-629, 625, 655, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 193, 233 Господарського кодексу України ст. ст. 3, 34, 43, 49, ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

позов ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" вул. Індустріальна, 34, м. Івано-Франківськ про стягнення суми основної заборгованості в сумі 970205,40 грн., інфляційні втрати в сумі 1411526,96 грн., 3% річних у розмірі 114601,17 грн. та пеню у розмірі 731203,56 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" вул. Індустріальна,34, м. Івано-Франківськ (ідентифікаційний код 38162272) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (ідентифікаційний код 20077720) основний борг у розмірі 970 205,40грн, (дев'ятсот сімдесят тисяч двісті п"ять тисяч грн.40коп.) пеню у розмірі 362 541,77грн. (триста шістдесят дві тисячі п'ятсот сорок одна тисяча грн. 77коп..), інфляційні збитки у розмірі 1 207 593,52грн.( один мільйон двісті сім тисяч п'ятсот дев'яносто три грн. 52коп) 3% річних у розмірі 113 402,12грн. ( сто тринадцять тисяч чотириста дві грн. 12 коп.) та 45 244,27грн. ( сорок п'ять тисяч двісті сорок чотири грн. 27коп.) - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" вул. Індустріальна,34, м. Івано-Франківськ - 2206,26грн. пені, 203933,44грн. інфляційних втрат та 569,56грн. 3% річних - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 04.07.16

СУДДЯ ШКІНДЕР П.А.