Ухвала суду № 58733750, 01.07.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

01 липня 2016 рокусправа № 804/2/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Дурасової Ю.В. Чередниченко В.Є.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 р. у справі № 804/2/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про скасування наказу зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ГУ МВС України в Дніпропетровській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Дніпропетровській області № 485 о/с від 06.11.2015 року про звільнення ОСОБА_1 зі служби за пунктом 64 "г" "через скорочення штатів" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України;

- зобов'язати ГУ МВС України в Дніпропетровській області видати наказ про призначення ОСОБА_1 на посаду, що заміщується поліцейським, на якій вона працювала до звільнення з органів поліції з обслуговування м. Синельникове та Синельниківського району Дніпропетровської області.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що її звільнено за відсутності правових підстав та з порушенням вимог законодавства: без попередження, без надання права на участь у конкурсі на отримання посади, без врахування наявності пільг та гарантій позивача, як жінки, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до 3-х років.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 року № 485 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Поновлено капітана міліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора кримінальної міліції у справах дітей Синельниківського міського відділу з обслуговування м. Синельникове та Синельниківського району. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що наказ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 10.06.2014 року № 183 о/с в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 оперуповноваженого сектора кримінальної міліції у справах дітей Синельниківського міського відділу з обслуговування м. Синельникове та Синельниківського району за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ є протиправним та підлягає скасуванню, як такий, що суперечить нормам, п.17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та ст..184 КЗпП України, якими реалізовано Конституційні норми, направлені на захист материнства та дитинства.

Суд також зазначив, що посилання відповідача на статтю 49-2 Кодексу законів про працю України, якою передбачено необхідність повідомлення державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників, є необґрунтованими, оскільки стаття 49-2 встановлює загальні правила масового звільнення, тоді як стаття 184 Кодексу законів про працю України є спеціальною нормою щодо звільнення жінок, в тому числі тих, які мають дітей до трьох років.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача стосовно покладення на відповідача обов'язку видати наказ про призначення ОСОБА_1 на службу у поліцію, суд вказав, що орган, до якого звернуто позовні вимоги, в установленому порядку не припинено, а його ліквідація не передбачає правонаступництва з боку органів національної поліції.

Головне управління Міністерство внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач вказує , що при вирішенні спору суд першої інстанції безпідставно застосував норми загального законодавства, а саме норми ч. З ст. 184 КЗпП України, не врахувавши, що спірні правовідносини врегульовані вимогами спеціального законодавства, а саме, нормами Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Якщо ж правовідносини не врегульовані спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону).

Також вказав, що відповідно п. 11 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію» перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону. Отже, можна зробити обгрунтований висновок, що відповідно до норми спеціального законодавства, яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, а саме, п. 11 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що не є перешкодою для звільнення особи зі служби в органах внутрішніх справ її перебування у будь-якому з видів відпусток, в тому числі по догляду за дитиною.

Таким чином, вважає, що суд першої інстанції невірно зробив висновок, що працівники, зазначені в ст. 184 КЗпП України, при повній ліквідації організації не можуть бути звільнені без працевлаштування.

Відповідач також вказує, що позивача безпідставно поновлено на попередній посаді, оскільки, наказом МВС України «Про організаційно штатні питання» від 06.11.2015 № 1388 скорочені всі штати ГУМВС.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне і обґрунтоване, відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Зазначив, що посилання відповідача на норми п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» є необґрунтованими. Оскільки, у пункті 11 розділу XI Закону «Про Національну поліцію» йдеться про можливість звільнення особи під час перебування у відпустці чи на лікарняному.

Однак, зазначене положення Закону не створює правових підстав для звільнення працівників міліції або поліції без додержання інших вимог законодавства, що повинні застосовуватись при вивільненні.

У свою чергу, абзацом першим пункту 10 р.ХІ названого Закону передбачено можливість звільнення за скороченням штатів працівників міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення. Абзацом другим пункту 10 встановлено, що указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Проте, у цьому Положенні не передбачена можливість звільнення жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною., без відповідного працевлаштування

Позивач також зазначає, що під час звільнення відповідачем не було додержано норм р.ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про національну поліцію», що містять такі підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, як відмова працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення. Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 звернулась до керівництва з проханням залишити її на службі в поліції. Що стосується прийняття особи на службу в Національну поліцію до 06.11.2015 року, то воно було неможливим внаслідок відсутності на цей час відповідних органів Національної поліції.

У судовому засіданні представник відповідача доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав. Зокрема, зазначив про наявність різної судової практики з питань звільнень, які мали місце на підставі п.п.9, 10, 11 р.ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

Представник позивача проти доводів представника відповідача заперечив, зазначивши, що рішення суду першої інстанції відповідає практиці Європейського Суду з прав людини. Вказав, що у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 року по справі "Костянтин Маркін проти Російської Федерації" зазначено, що: по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

По-друге, право на відпустку по догляду за дитиною має мінімальний зміст. Кінцева мета гармонізації праці, особистого та сімейного життя для працюючих батьків та рівності чоловіків та жінок у відношенні можливостей ринку праці та відношення на роботі повинні враховуватися при встановленні форми, тривалості та умов відпустки по догляду за дитиною. В кінці періоду відпустки по догляду за дитиною працівники мають право повернутися на ту ж роботу або, якщо це неможливо, на еквівалентну роботу, сумісну з їхнім трудовим контрактом або відносинами. Права, придбані або такі, що мають бути придбаними працівником на дату початку відпустки по догляду за дитиною, повинні зберігатися до кінця відпустки по догляду за дитиною.

У судовому засіданні, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (капітан міліції) проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого сектора кримінальної міліції у справах дітей Синельниківського міського відділу (з обслуговування м. Синельникове та Синельниківського району).

З 10.06.2014 року позивач на підставі наказу ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 10.06.2014 року № 183 о/с перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення неї трирічного віку.

Наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 року № 485 о/с ОСОБА_1 було звільнено у запас Збройних сил за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України через скорочення штатів.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним та незаконним, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно прийнято наказ від 06.11.2015 № 312 о/с та не виконано вимог чинного законодавства щодо обов'язкового працевлаштування позивача.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Підставою для звільнення позивача зазначено Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580- VIII. Відповідно до пункту 1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», зокрема, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в газеті «Голос України» 06 серпня 2015 року № 141-142, і відповідно, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Так, пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно пунктів 9, 10 «Прикінцеві та перехідні положення» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

П.п.5,4 р.ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» визнано такими, що втратили чинність Закон України "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 4, ст. 20 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 4, ст. 21), а також вказано, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Оскільки Закон України «Про Національну поліцію» набрав чинності з 07.11.2015 року та враховуючи норми п.п.5,4 р.ХІ Закону, слід дійти висновку, що за станом на 06.11.2015 року було чинним Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, на п. 64 «г» якого містяться посилання у наказі про звільнення позивача.

Відповідно до ст.. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Так, відповідно до пункту 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням. Вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Згідно з абзацом третім статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Як свідчать матеріали справи та пояснення сторін, будь-якої пропозиції щодо працевлаштування на момент звільнення позивача від органів держави не надійшло.

Згідно ст..1, ч.2 ст.19 Конституції України - Україна є правовою державою. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно протиправності наказу ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 10.06.2014 року № 183 о/с в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 оперуповноваженого сектора кримінальної міліції у справах дітей Синельниківського міського відділу з обслуговування м. Синельникове та Синельниківського району за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що обгрунтовано стало підставою для задоволення позовних вимог, в яких йдеться про скасування рішення суб'єкта владних повноважень.

Отже, доводи відповідача стосовно того, що спеціальне законодавство, виключало можливість застосування норм ст.. 184 Кодексу Законів про Працю України, не приймаються судом, виходячи з викладеного вище. Доводи відповідача стосовно того, що Управлінням вживались заходи стосовно працевлаштування позивача шляхом направлення до районного центру зайнятості листа від 06.08.2015 року № 2/1-3977 про за планове масове вивільнення працівників, не приймаються судом, виходячи з наступного.

У рішенні Великої Палати у справі "Konstantin Markin v. Russia" № 30078/06 від 22 березня 2012 року Європейський Суд з прав людини відзначив, що відпустка по догляду за дитиною сприяє сімейному життю і неодмінно впливає на його організацію, а тому підпадає під дію ст. 8 Конвенції.

Щодо обов'язкового працевлаштування жінок при ліквідації підприємств слід додатково зазначити, що формулювання "звільнення з... працевлаштуванням", означає, що перерва в часі між звільненням і працевлаштуванням не допускається. І якщо сьогодні жінка звільнена, то завтра вона вже повинна мати можливість працювати на іншому підприємстві. Якщо ж жінка такої можливості не має, то звільнення слід кваліфікувати як таке, що здійснене без законних підстав.

Згідно статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Частина 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-ІУ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Що стосується посилань відповідача на неможливість поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді, то вони не приймаються судом, виходячи з норм п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, згідно яких у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді.

При цьому суд враховує, що названі норми були чинними як на момент звільнення позивача, так і на момент винесення судового рішення, коли Положення діяло у редакції від 28.10.2015 року, що набрала чинності з 07.11.2015 року.

Крім того, судом враховано, що Головне Управління МВС України в Дніпропетровській області на час розгляду справи не є ліквідованим, запис про припинення названої юридичної особи до відповідного державного реєстру не внесено.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, що виключає підстави для задоволення апеляційної скарги Головного управління МВС України в Дніпропетровській області та скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 р. у справі № 804/2/16.

На підставі викладеного, керуючись ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 р. у справі № 804/2/16 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення судового рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

(Ухвалу складено у повному обсязі 04.07.2016 р.)

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: В.Є. Чередниченко