Постанова № 58733011, 02.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

02 липня 2016 року № 826/18731/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1 додержавної податкової інспекції у Деснянському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (відповідач-1) головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (відповідач-2)провизнання протиправними та скасування вимог від 31.07.2014 №Ф-0038711701, від 11.09.2014 №Ф-0048831701, від 05.09.2015 №Ф1552-25, від 08.12.2014 №Ф-197-23, рішень від 31.07.2014 №0038701701, від 08.09.2014 та від 11.09.2014 №0048821701, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Деснянському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 31.07.2014 №Ф-0038711701, від 11.09.2014 №Ф-0048831701, від 05.09.2015 №Ф1552-25, від 08.12.2014 №Ф-197-23, рішень про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.07.2014 №0038701701 та від 11.09.2014 №0048821701, а також рішення головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 08.09.2014 про результати розгляду первинної скарги.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в акті документальної планової виїзної перевірки дотримання фізичною особою-підприємцем вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 31.07.2014, відповідачем встановлено заниження суми чистого оподатковуваного доходу за 2012 та 2013 роки, з чого визначено недоїмку зі сплати внеску та застосовано штрафні санкції. Однак, в акті перевірки конкретні посилання на товари/матеріальні цінності, кошти за придбання яких нібито безпідставно віднесені позивачем до валових витрат, відсутні.

Більше того, враховуючи, що податкове повідомлення-рішення від 07.08.2014 №0039601701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб скасовано у судовому порядку, то сума оподатковуваного чистого доходу за розглядувані роки не знайшла свого підтвердження. Відтак, вимоги про сплату боргу (недоїмки) за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску є протиправними, та, як наслідок, і рішення про застосування штрафних санкцій. Вимога ж від 05.09.32014 №Ф-1552-25 взагалі незрозуміло на підставі чого сформована та, за твердженням позивача, є некоректною. А первинні вимога та рішення скасовані вищим контролюючим органом виключно через допущення арифметичної помилки при розрахунку суми єдиного соціального внеску й штрафних санкцій, а не виходячи з суті скарги та наведених доводів.

Відповідачі проти позову заперечили, з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 31.07.2014 №2156/26-52-17-01/2527218411 і, як наслідок, податкових вимог й рішень, вказавши на те, що оскаржуване рішення головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 08.09.2014 про результати розгляду первинної скарги не породжує прав та обов'язків для позивача, а тому не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи здійснено у письмовому провадженні, відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві, правонаступником якої наразі є державна податкова інспекція у Деснянському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.

Під час проведення контрольного заходу контролюючим органом встановлено такі порушення:

- підпунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму чистого оподатковуваного доходу за 2012 рік на 254 641,00 грн., за 2013 рік - на 349 628,00 грн. та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 40 053,82 грн. за 2012 рік та в сумі 55 936,36 грн. за 2013 рік, всього - 95 990,18 грн. Донараховано в бюджет податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 95 990,18 грн.;

- статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого єдиний внесок із сум чистого доходу нараховувався, утримувався і перераховувався до бюджету не в повному обсязі, а саме, за 2012 рік - 77 731,12 грн., за 2013 рік - 77 227,93 грн. Донараховано в бюджет єдиного внеску на загальну суму 154 959,05 грн.

Виявлення під час перевірки вказаних порушень стало підставою для винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 07.08.2014 №0039601701, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування за основним платежем у сумі 95 990,18 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 23 997,55 грн. та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.07.2014 №Ф-0038711701 й рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.07.2014 №0038701701.

Не погоджуючись із даними вимогою та рішенням позивач оскаржив їх в адміністративному порядку та подав відповідну скаргу, за результатами розгляду якої головним управлінням Міністерства доходів і зборів у місті Києві прийнято рішення від 08.09.2014 №1996/О/26-15-10-09-25 про результати розгляду первинної скарги, яким скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.07.2014 №Ф-0038711701 й рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.07.2014 №0038701701, оскільки при розрахунку штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасне не нарахованого єдиного внеску контролюючим органом допущено арифметичну помилку, а штрафні санкції мають становити 11 177,27 грн., у тому числі за 2012 рік у розмірі 7315,87 грн., за 2013 рік - 3861,40 грн.

На підставі викладеного, державною податковою інспекцією у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.09.2014 №Ф-0048831701 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.09.2014 №0048821701.

Вдруге, не погодившись з вказаними рішеннями контролюючого органу, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав відповідну скаргу, за результатами розгляду якої рішенням головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 23.10.2014 №2426/О/26-15-10-09-25 про результати розгляду первинної скарги, яким скаргу залишено без задоволення, а рішення - без змін. При цьому, у вказаному рішенні наголошено про помилкове формування вимоги від 05.09.2014 №Ф-1552-25 у зв'язку з технічним збоєм системи «Податковий блок», з огляду на що вказана вимога є відкликаною.

Вважаючи вказані рішення протиправними та такими, що піддягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», базою для нарахування єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

У той же час, в акті перевірки від 31.07.2014 №2156/26-52-17-01/2527218411 встановлено заниження суми чистого оподатковуваного доходу за 2012 рік у сумі 254 641,00 грн. та за 2013 рік у сумі 349 628,00 грн., з чого й визначено розмір недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску. Висновок контролюючого органу про розбіжність між задекларованими сумами валового доходу та фактично отриманими прибутками за 2012 й 2013 роки, ґрунтується на тому, що за результатами перевірки книги обліку доходів та витрат, видаткових накладних, списаних коштів з розрахункового рахунку, актів виконаних робіт, рахунків фактур, встановлено, що задекларовані суми витрат, пов'язаних з одержання доходу за 2012 рік та 2013 рік не відповідають розміру фактичних сум валових витрат.

Тобто, податковий орган дійшов висновку, що понесені позивачем витрати документально не підтверджено та не підтверджено їх використання в підприємницькій діяльності.

Однак, слід врахувати, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2015 у справі №826/19661/14 обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача встановлено, а відтак, факт реальності понесених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 валових витрат підтверджено.

Більше того, у вказані постанові суду встановлено відповідність наданих позивачем первинних документів вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, а, отже, правомірність включення до валових витрат вартість матеріалів для відновлювальних та ремонтних робіт.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 07.08.2014 №0039601701 скасовано у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто, за наведених обставин, враховуючи відсутність бази для нарахування єдиного соціального внеску, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.09.2014 №Ф-0048831701 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.09.2014 №0048821701 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Що стосується податкових вимог від 31.07.2014 №Ф-0038711701, від 05.09.2014 №Ф-1552-25 та рішення про застосування штрафних санкцій від 31.07.2014 №0038701701, то суд виходить з наступного.

Як було зазначено вище, рішенням головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про результати розгляду первинної скарги від 08.09.2014 №1996/О/26-15-10-09-25 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.07.2014 №Ф-0038711701 й рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.07.2014 №0038701701 скасовано.

При цьому, у рішенні головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 23.10.2014 №2426/О/26-15-10-09-25 про результати розгляду первинної скарги зазначено про помилкове формування вимоги від 05.09.2014 №Ф-1552-25 у зв'язку з технічним збоєм системи «Податковий блок», з огляду на що вказана вимога є відкликаною.

Таким чином, відповідно до пункту 6.7 Розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 №455, яка діяла станом на момент прийняття вказаних рішень головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві, вимоги від 31.07.2014 №Ф-0038711701 та від 05.09.2014 №Ф1552-25, а також рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.07.2014 №0038701701 є відкликаними, відтак, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 08.09.2014 №1996/О/26-15-10-09-25 про результати розгляду первинної скарги суд зазначає про таке.

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

При цьому, у відповідності до частини чотирнадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень органу доходів і зборів щодо нарахування пені та застосування штрафів.

Водночас, відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Приписами пункту 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

З огляду на викладене вище, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що останнім скасовано вимогу й рішення від 31.07.2014. Отже, вказане рішення саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку. Відтак, рішення головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 08.09.2014 №1996/О/26-15-10-09-25 про результати розгляду первинної скарги безпосередньо не порушує права та інтереси фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, з огляду на що, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги від 08.12.2014 №Ф-197-23 суд звертає увагу, що відповідачем-1, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду пояснень разом з доказами на їх підтвердження щодо підстав для винесення вказаної вимоги.

Відтак, виходячи з принципу адміністративного судочинства, викладеного у частині другій статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд дійшов до висновку про визнання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.12.2014 №Ф-197-23 протиправною та її скасування. При цьому, слід зазначити, що відповідачем-1 під час судового розгляду даної справи також не зазначено про причини неможливості подання суду доказів, пов'язаних з фактом прийняття вказаної вимоги.

Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов до висновку про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.09.2014 №Ф-0048831701 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.09.2014 №0048821701, а також вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.12.2014 №Ф-197-23. В іншій частині позовних вимог суд дійшов до висновку про відмову в їхньому задоволенні.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати прийняті державною податковою інспекцією у Деснянському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.09.2014 №Ф-0048831701 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.09.2014 №0048821701, а також вимоги державної податкової інспекції у Деснянському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 08.12.2014 №Ф-197-23.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.