Ухвала суду № 58732539, 29.06.2016, Луганський окружний адміністративний суд

9

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справi

29 червня 2016 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1478/15

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Борзаниці С.В.,

при секретарі судового засідання: Ждановій А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, - ОСОБА_3, про стягнення коштів на відшкодування шкоди та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни, в якому просив стягнути кошти на відшкодування шкоди та зобов'язати вчинити певні дії.

В обґрунтування вимог Позивач зазначив, що 02.01.2014 між ним як довірителем та його повіреним ОСОБА_3 був укладений письмово договір-доручення, згідно якого він передав повіреному власні заощадження у сумі 200 000 грн., які з часом були розміщені на депозитному рахунку у ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (скорочено - «ВіЕйБі Банк» або VАВ Банк). За пропозицією працівників банку повірений від свого імені уклав з банком договір банківського вкладу «Новорічний подарунок VІР» № 717845/2014 від 08.01.2014. З квітня 2014 року почалися проблеми з виплатами відсотків по депозитах. Позивач та його повірений зверталися із заявами до банку із вимогами про укладення додаткових угод, однак ніяких відповідей не отримали.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВіЕйБі Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким була розпочата процедура ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВіЕйБі Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну.

Оскільки згідно із ч. 5 ст. 35, ч. 1, 2 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», починаючи з дати введення тимчасової адміністрації, усі повноваження діяти від імені банку покладаються на уповноважену особу ФГВФО (тобто на відповідача), саме тому Позивач письмово звернувся до нього з листом, в якому викладена вимога пояснити, з яких причин Позивач не потрапив до реєстру вкладників банку, а також просив його до нього включити.

У наданій відповіді відповідач зазначив, що згідно із договором банківського вкладу «Новорічний подарунок VІР» № 717845/2014 від 08.01.2014 договірні відносини встановлені лише між повіреним ОСОБА_3 та ПАТ «ВіЕйБі Банк», і вкладником є лише та особа, яка уклала (або на користь якої укладено) договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку. Такі ж визначення містяться і у п. 2.1 гл. 2 р. 1 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням № 2 ФГВФО від 05.07.2012.

Тобто, посилаючись на вищезазначене, відповідач відмовив позивачу у внесенні до реєстру вкладників банку, мотивуючи своє рішення тим, що він не є вкладником, з яким був укладений договір банківського вкладу.

Після уточнення своїх вимог позивач просив:

- стягнути з відповідача кошти на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, дією або бездіяльністю у розмірі 200000 грн. шляхом зобов'язання вчинити певні дії, а саме:

- встановити та визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи відповідача Славкіної Марини Анатоліївни щодо не включення ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню за договором банківського вкладу «Новорічний подарунок VІР» № 717845/2014 від 08.01.2014, укладеного між повіреним позивача і на користь позивача та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «Всеукраїнський акціонерний банк»;

- встановити, що виконання рішення про стягнення можливо виконати, якщо зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіну Марину Анатоліївну включити ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за договором банківського владу «Новорічний подарунок VІР» № 717845/2014 від 08.01.2014, у ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК»;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіну Марину Анатоліївну подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу «Новорічний подарунок VІР» № 717845/2014 від 08.01.2014 у ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК», а також за рахунок включення позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у мажах гарантованої суми відшкодування.

Позивач просив розглянути справу без його участі.

Представник відповідача та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, ОСОБА_3 у судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином.

Суд, перевіривши матеріали справи та юридичну оцінку обставин справи, дійшов висновку про таке.

Позивач як фізична особа оскаржує дії та бездіяльність відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни щодо відмови у внесенні до реєстру вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у мажах гарантованої суми відшкодування.

Позивач в якості відповідача сам зазначив особу, яка призначена в рамках процедури ліквідації банку, що відповідає фактичним обставинам справи з урахуванням постанови Правління НБУ від 19.03.2015 № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни.

Спірним питанням є різне визначення сторонами по справі статусу ОСОБА_1 в рамках укладеного договору банківського вкладу «Новорічний подарунок VІР» № 717845/2014 від 08.01.2014 між ОСОБА_3 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» при здійсненні процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Приймаючи рішення по справі, суд виходить з аналізу наступних норм законодавства.

Юрисдикція адміністративних судів визначена в частинах першій та другій статті 17 КАС України, а саме: юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <...> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <...>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Відповідно до статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III) цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційній і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Пунктом 6 статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) визначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Частиною першою статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 ГПК України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Такий правовий висновок викладено в постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 за позовом Управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

Частиною першою статті 244-2 КАС України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У відповідності до п.1 ч.1 ст. 157 цього ж Кодексу суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За наведених обставин та з урахуванням характеру спірних правовідносин в наявності підстави для закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, ОСОБА_3, про стягнення коштів на відшкодування шкоди та зобов'язання вчинити певні дії, оскільки дану справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст. 157 КАС України, суд ,-

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» Славкіної Марини Анатоліївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, ОСОБА_3, про стягнення коштів на відшкодування шкоди та зобов'язання вчинити певні дії закрити.

Роз'яснити позивачу, що дана справа підсудна господарському суду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що ухвала суду не набрала законної сили.

Повний текст ухвали складено та підписано 04 липня 2016 року.

Суддя С.В. Борзаниця