Ухвала суду № 58729970, 30.06.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 333/7098/15Головуючий у 1-й інстанції Фунжий О.А.Пр. № 22-ц/778/1969/16Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Каракуші К.В., Стрелець Л.Г.

за участі секретаря Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про стягнення аліментів

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 аліменти на його утримання щомісячно у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), на період навчання у навчальному закладі, але не більше як до 23-х років, починаючи з 01 вересня 2015 року.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що його батьки перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого 03 січня 1996 року народився він. 12 січня 1999 року батьки розірвали шлюб, батько за рішенням суду сплачував аліменти на його утримання до настання повноліття. Зараз він (позивач) навчається у вищому навчальному закладі. Батько матеріальну допомогу на навчання у добровільному порядку не надає.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2016 року (а.с. 93-96) позовну заяву ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, починаючи з 18 вересня 2015 року аліменти на його утримання в розмірі 1/6 частини усіх видів доходу на період навчання в навчальному закладі, щомісячно, до 31 травня 2018 року.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, судовий збір в дохід держави в розмірі 551,20 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.98-100) просив рішення суду першої інстанції змінити, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на його утримання в розмірі 500,00 грн. щомісячно, починаючи з 18 вересня 2015 року до 31 травня 2018 року.

У судове засідання 30 червня 2016 року відповідач ОСОБА_5 не зявився, заяв-повідомлень про причини своєї неявки та неявки свого представника, а також клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав, про час і місце розгляду цієї справи був повідомлений апеляційним судом належним чином (а.с.122).

При вищевикладених обставинах, колегія суддів визнала неповажною причини неявки у дане судове відповідача ОСОБА_5 та на підставі ст. 305 ч.2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останнього за присутністю позивача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4, які у тому числі на запитання колегії суддів апеляційного суду зазначали, що 08 червня 2016 року вони надали апеляційному суду для долучення до матеріалів цієї справи копії документів на підтвердження того, що мати повнолітнього позивача, яка мешкає окремо від сина у м. Київ та має дохід 4900,00 грн. щомісяця, не може надавати матеріальної допомоги у належному розмірі сину у звязку з навчанням останнього на стаціонарі, оскільки вона має онкологічну хворобу, яка у 2015 році загострилась, тому витрачає увесь свій дохід фактично на себе для лікування цієї хвороби, проведення операцій, хіміотерапії, придбання ліків тощо; вони не надавали цих документів суду першої інстанції раніше, оскільки не вважали за доцільне афішувати її діагноз, проте, після отримання апеляційної скарги відповідача зрозуміли, що без цих документів картина справи є неповною, просили останні врахувати суд при апеляційному перегляді цієї справи; відповідач у суді першої інстанції через свого представника та у своїй апеляційній скарзі визнавав обставину, що він працює офіційно на ВАТ «Запоріжсталь» та має дохід 8000,00 грн. - 10000,00 грн. щомісяця, тому позивач наполягав на стягненні аліментів у цій справі саме у частині від доходу (заробітку) відповідача, а не у тарифній грошовій формі, у розмірі (1/6), меншому ніж він отримував з відповідача до досягнення повноліття (1/4), інших дітей та утриманців у відповідача немає, належні докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позов позивача у цій справі, керувався ст. ст. 213-215 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доказаності позовних вимог позивача у цій справі в частині їх задоволення.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_4 є батьками позивача ОСОБА_3, перебували в зареєстрованому шлюбі, шлюб розірваний 12 січня 1999 року, син та батьки фактично мешкають окремо один від одного, хоча мати й зареєстрована за однією адресою із повнолітнім сином (а.с. 4, 5, 8).

Згідно із довідкою Запорізького національного технічного університету позивач ОСОБА_3 є студентом денної форми навчання (бюджетної) факультету комп'ютерних наук і технологій, термін навчання з 01 вересня 2015 року до 31 травня 2018 року (а.с. 37)

У відповідності зі ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що повнолітній син відповідача навчається у навчальному закладі і потребує матеріальної допомоги, а батько може надавати таку матеріальну допомогу сину, тому необхідно стягнути з батька аліменти на утримання сина на період навчання.

При вирішенні питання про розмір аліментів, які підлягають стягненню, суд першої інстанції правильно врахував положення ст. 200 ч. 1 СК України, згідно із якими суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 СК України, зокрема: стану здоровя, матеріального та сімейного стану сторін та інш.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що відповідач працює на підприємстві, має сталий заробіток, суд першої інстанції правильно дійшов до переконання, що стягненню з відповідача підлягають аліменти саме у розмірі 1/6 частини усіх видів доходу на період навчання в навчальному закладі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача, висловлену ним у цій справі та яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

В силу вимог ст. 200 ч. 1 СК України саме суду за рішенням суду належить право визначати розмір аліментів на повнолітнього сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 працює офіційно на підприємстві (ВАТ «Запоріжсталь») та має постійний дохід (8000,00 грн. 10000,00 грн. щомісяця).

Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню в силу вимог ст. 61 ч. 1 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_2 у своєму позові у цій справі просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь аліменти саме у частці від доходу батька.

В силу вимог ст. 11 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних осіб …в межах заявлених ними вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, на підставі доказів сторін.

Відповідач ОСОБА_2, визнаючи через свого представника у суді першої інстанції обставину наявності у нього офіційного місця роботи та постійного доходу у вищезазначеному розмірі, тобто визнаючи позов позивача частково у цій справі, заперечував проти визначення аліментів у частці від його доходу та наполягав на визначенні розміру аліментів саме у твердій грошовій сумі 500,00 грн. щомісяця.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

При цьому, відповідач ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень на позов позивача у цій справі в цій частині.

Хоча підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав належну оцінку.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Проте, в силу вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України апеляційний суд має сприяти повному всебічному апеляційному перегляду цієї справи в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2, який наполягав на тому, що мати позивача ОСОБА_4 працює, отримує дохід 4900,00 грн., а тому має можливість надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину, який навчається та отримує стипендію, підробляє.

Тому, на виконання вимог ст. 10 ч.4 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду цієї справи апеляційним судом в межах доводів апеляційної скарги відповідача, апеляційним судом можуть бути прийняті до уваги документи (а.с.126-155), надані позивачем апеляційному суду на підтвердження того, що його мати ОСОБА_4 (третя особа у цій справі) хворіє на онкологію, яка загострилась з 2015 року, витрат на її лікування, а, відповідно, й на підтвердження неможливості матірю надавати матеріальну допомогу у належному розмірі своєму синові, що навчається.

Оскільки, в силу вимог ст. 200 ч. 2 СК України при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків.

Факт проживання сина окремо від матері, проживання останнього із бабусею та дідусем, наявність стипендії та мінливого підробітку у позивача, травми коліна ноги у відповідача у жовтні 2015 року, витрат на лікування та операцію останньої, подальшу реабілітацію (а.с.16, 31-36), було враховано судом першої інстанції при визначенні вищезазначеного розміру аліментів з відповідача на користь позивача.

Відповідачем ОСОБА_2 не було доведено у цій справі належними, допустимими доказами у суді першої інстанції наявність у нього будь-яких інших утриманців (його батьків, які отримують пенсію, іншої сімї та інших дітей та інш.), будь-яких існуючих грошових зобовязань.

Суд першої інстанції врахував у цій справі всі обставини, передбачені законом, які мають бути враховані судом при визначенні розміру аліментів.

Визначений судом першої інстанції у цій справі розмір аліментів є обґрунтованим та доведеним.

Суд першої інстанції при вищевикладених обставинах правильно не вбачав підстав для визначення розміру аліментів саме у твердій грошовій сумі, й зокрема у сумі, яв якій просив відповідач.

Дійсно правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ст. 6 ч. 1). Та ст. 182 ч. 2 СК України встановлений мінімальний розмір аліментів саме на дитину.

Позивач ОСОБА_3 вже не є дитиною у розумінні ст. 6 ч.1 СК України.

Тому, посилання суду першої інстанції в оскаржуємому рішенні при визначенні розміру аліментів у цій справі у тому числі на ст. 182 ч.2 СК України (мінімальний розмір аліментів для дитини) є безпідставними та зайвими. Проте, вони не призвели до неправильного вирішення цієї справи судом першої інстанції по суті.

Так, в силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Будь-які описки у рішенні суду першої інстанції, зокрема у даті народження позивача, не можуть бути підставою для скасування чи зміни останнього судом апеляційної інстанції, та можуть бути виправлені судом першої інстанції за ініціативою суду або за заявою осіб, які беруть участь у справі, в порядку ст. 219 ЦПК України.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Також суд першої інстанції з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України вирішив питання про розподіл судових витрат між сторонами у цій справі.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови ОСОБА_2 у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію судових витрат у вигляді судового збору 535,92 грн. (а.с.109), понесених ним при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду вважає за доцільне розяснити особам, які беруть участь у справі, що визначений судом у цій справі розмір аліментів, у подальшому може бути змінений судом за заявою отримувача або платника аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоровя когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_6ОСОБА_7