Рішення № 58724257, 29.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/11801/13-ц 22-ц/774/929/К/16

Справа № 182/11801/13-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22-ц/774/929/К/16 інстанції - Багрова А.Г.

Категорія 27 (4) Доповідач - Ляховська І.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2016 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - судді Ляховської І.Є.,

суддів - Барильської А.П., Михайлів Л.В.,

із секретарем - Євтодій К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку ст. 197 ч. 2 ЦПК України за наявними у справі матеріалами, за відсутності осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату судового засідання, та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль», третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору іпотеки недійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Райфайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ«Райфайзен Банк Аваль», Банк) звернулось до ОСОБА_3, ОСОБА_4 з позовом, в якому просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки б/н від 29 серпня 2006 року, а саме: чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1, належну на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., яка зареєстрована в БТІ за ОСОБА_4, шляхом продажу її за початковою вартістю не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, для задоволення грошових зобов'язань за кредитним договором № 014\109587\3147\74 від 29 серпня 2006 року перед ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" в сумі 271132,51 грн.; виселити із зазначеної квартири ОСОБА_4 та всіх зареєстрованих осіб та зобов'язати Нікопольський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку зазначених осіб. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_3 за кредитним договором № 014\109587\1347\74 від 26 серпня 2006 року отримав кошти в сумі 25000 доларів США та прийняв на себе зобов'язання повернути їх в обумовлений договором строк, а саме до 26 серпня 2026 року, шляхом щомісячних платежів відповідно до графіку, сплачувати проценти за користування кредитом з розрахунку 12% річних. У забезпечення виконання зобов'язань по поверненню кредитних коштів між ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки від 29 серпня 2006 року про передачу в іпотеку чотирикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором боржник належним чином не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 34 270 доларів 25 центів США, що еквівалентно сумі в національній валюті - 271 132 грн 51 коп. Вказана заборгованість стягнута на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року, про що 05 квітня 2011 року видано відповідний виконавчий лист по справі № 2-295-10. Проте рішення суду не виконане у зв'язку з відсутністю зареєстрованого за боржником майна, на яке можливо звернути стягнення у рахунок погашення вказаної заборгованості, оскільки право власності на вказану квартиру зареєстроване за попереднім власником - ОСОБА_4

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним договір іпотеки від 29 серпня 2006 року щодо квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 2830, посилаючись на те, що на момент укладення договору він не набув права власності на квартиру, оскільки після укладення договору купівлі-продажу не зареєстрував право власності в органах державної реєстрації, а відповідно до Закону України „Про іпотеку" предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 29 серпня 2006 року щодо квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., зареєстрований в реєстрі за № 2830. Стягнуто з ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Звернено стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки б/н від 29 серпня 2006 року, а саме: чотирикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належну на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., зареєстрованим у державному реєстрі правочинів шляхом продажу її за початковою вартістю не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, для задоволення грошових зобов'язань за кредитним договором № 014\109587\3147\74 від 29 серпня 2006 року перед ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" в сумі 271132,51 грн. Виселено ОСОБА_4 та всіх зареєстрованих осіб з квартири АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог та відмову в задоволенні зустрічного позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд неправомірно відмовив у задоволенні його позовних вимог, не врахував, що кредитні кошти надавалися ОСОБА_3 для придбання спірної квартири, а також дійшов помилкового висновку про відсутність у ОСОБА_3 права власності на квартиру, оскільки договір купівлі-продажу квартири, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 334, ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції яка діяла на момент укладення договору), був зареєстрований у державному реєстрі правочинів, тому у ОСОБА_3 право на спірну квартиру виникло з моменту державної реєстрації договору. Крім того, суд залишив поза увагою відсутність юридичних підстав для визнання договору іпотеки недійсним та безпідставно задовольнив зустрічні позовні вимоги.

У письмових запереченнях відповідач ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга Банку підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 серпня 2006 року між Акціонерним Почтово-Пенсійоним Банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014\109587\1347\74, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 25 000 доларів США зі сплатою 12 % річних і кінцевим терміном повернення в строк до 28 серпня 2026 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року, укладеного між ним та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2830 (а.с. 6, 78-79).

Оскільки ОСОБА_3 належним чином зобов'язання за договором не виконував, за кредитним договором № 014\109587\1347\74 від 29 серпня 2006 року станом на 22 жовтня 2010 року утворилась заборгованість в розмірі34 270 доларів 25 центів США, що еквівалентно сумі у національній валюті - 271 132 грн 51 коп., яка стягнута рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року, на підставі чого 05 квітня 2011 року по справі № 2-295-10 видано відповідний виконавчий лист (а.с. 7).

Постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції від 30 травня 2013 року вказаний виконавчий лист повернуто стягувачу у зв'язку із відсутністю майна, на яке можливо звернути стягнення (а.с. 9).

19 червня 2013 року Банк направив на адресу ОСОБА_3 вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, попереджаючи про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення боргу та пропозицією добровільно звільнити квартиру, що є предметом іпотеки. Вказану вимогу ОСОБА_3 отримав 25 червня 2013 року, що підтверджується його підписом на повідомленні про вручення (а.с. 12).

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив із того, що на час укладання договору іпотеки від 29 серпня 2006 року ОСОБА_3 не набув права власності на спірну квартиру, а також невідповідності вказаного договору іпотеки чинному законодавству, оскільки предметом іпотеки за вищевказаним договором іпотеки є квартира, право власності на яку у ОСОБА_3 на час укладання договору іпотеки не виникло, та дійшов висновку про відмову у задоволені позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, та задовольнні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним.

Проте колегія суддів не може погодитись з вказаними висновками суду з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Так, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 590 ЦК України передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) у разі коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не передбачено договором або законом.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно якого іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки передбачено у ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання, а також право на відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Статті 33,38-39 Закону України «Про іпотеку» надають право позивачу одержувати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у визначений позивачем спосіб, а саме продаж іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі -покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, з можливістю здійснення Банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Оскільки, відповідно до принципу свободи договору (ст.ст. 6, 627 ЦК України), сторони договору на власний розсуд визначають його зміст і формулюють його конкретні умови, якщо тільки зміст якої-небудь умови імперативно не визначений законом чи іншими правовими актами, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги Банку про захист його порушених прав шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у визначений позивачем спосіб.

Посилання відповідача ОСОБА_3 на недійсність договору іпотеки у зв'язку з відсутністю у нього на час укладення договору іпотеки 29 серпня 2006 року права власності на квартиру на увагу не заслуговують та не містять підстав для задоволення його зустрічного позову про визнання договору іпотеки недійсним.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч.ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України).

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 640 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення права, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як убачається із матеріалів справи, 29 серпня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким продавець передає у власність, а покупець приймає за ціну та на умовах, що обговорені цим договором, належну продавцю на праві власності чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1

Пунктом 5.1 договору передбачено, що вказаний договір підлягає державній реєстрації. Право власності виникає у покупця з моменту державної реєстрації договору. Покупцю необхідно здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру, що є предметом цього договору.

Пунктом 5.2 передбачено, що оскільки ця купівля-продаж відбувається з використанням кредиту банку на умовах розстрочки платежу, сторони дійшли згоди, що покупець має право без додаткового узгодження з продавцем передати майно, вказане у п. 1 цього договору, в іпотеку банку з переводом на банк майбутнього права вимоги.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 31 січня 2013 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Згідно з відомостями державного реєстру іпотек у відповідності до чинного законодавства оспорюваний договір іпотеки від 29 серпня 2006 року зареєстровано приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С. за номером 4264412 та внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 3657534. Боржником за основним зобов'язанням та власником квартири АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_3

Враховуючи вищезазначене, договір іпотеки від 29.08.2006 року щодо квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 2830 є дійсним.

Стаття 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У зв'язку з цим рішення суду першої інстанції про про задовольння зустрічного позову ОСОБА_3 та відмову у задоволені позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» є неправильним та підлягає скасуванню з ухваленням у справі в порядку ст.. 309 ч. 1 п. 3,4 нового рішення.

У п. 42 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин роз'яснено, що в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частини рішення суду має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Згідно із ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-1205цс15.

У разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам ч. 6 ст. 38, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-2479цс15, задовольняючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та посилаючись на загальний розмір заборгованості за кредитним договором, суд повинен зазначити усі складові цієї заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки та перевірити обґрунтованость їх нарахування.

Як убачається із матеріалів справи, 29 серпня 2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райфайзен Банк Аваль», та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є чотирикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С. 29 серпня 2006 року за реєстровим № 2828, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів 29.08.2006 року за номером 1532715 згідно витягу з державного реєстру правочинів № 2816073, виданого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С. 29 серпня 2006 року.

Згідно з п. 1.1. договору іпотеки цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору № 014/109587/3147/74 від 29 серпня 2006 року, укладеного між іпотекодержателем (АППБ «Аваль» та іпотекодавцем (ОСОБА_3.), а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого іпотекодавець зобов'язується перед іпотекодержателем повернути кредит в розмірі 25000 доларів США, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору.

Відомості про іпотеку нотаріусом внесено до Державного реєстру іпотек, на відчуження нерухомого майна накладено заборону.

Пунктом 3.1.5 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим або кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та за рахунок його вартості задовольнити свою вимогу визначену підпунктом 3.1.4 пункту 3.1 цього договору.

Згідно п. 3.1.4 у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим або за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до п. 6 цього договору та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов'язаних з реалізацією предмета іпотеки.

Відповідно до п. 1.3 заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 29921,00 доларів США, що складає за курсом НБУ на день укладення цього договору 151100,00 грн.

Як убачається з п. 5.5.2 договору іпотеки, реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, може проводитись, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження в порядку, визначеному чинним законодавством України. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах установлюється за рішенням суду, а в разі необхідності - спеціалізованою організацією, що проводить прилюдні торги, на підставі оцінки предмета іпотеки.

У зв'язку з неналежним виконанням взятих зобов'язань рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість по кредитному договору у розмірі 271132,51 грн. та судові витрати у розмірі 1820,00 грн.

Вищезазначене рішення суду не виконано у зв'язку з відсутністю майна, на яке можливо звернути стягнення.

З урахуванням розміру заборгованості, яка станом на 22 жовтня 2010 року скаладала 34270,25 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 271132,51 грн., враховуючи співмірність заборгованості із вартістю предмета іпотеки, яка відповідно до умов іпотечного договору складає 29921,00 доларів США, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог Банку в частині виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), зі знаттям з реєстраційного обліку, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно з вимогами ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Відтак результат аналізу зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

Як убачається із матеріалів справи, 19 червня 2013 року Банком було направлено на адресу ОСОБА_3 вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення боргу та пропозицію добровільно звільнити квартиру, яка є предметом іпотеки. Дану вимогу відповідачем було отримано особисто 25 червня 2013 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового повідомлення (а.с. 12 зв).

Право власника припинено внаслідок укладення ОСОБА_4 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1

Враховуючи те, що в іпотеку передано квартиру, яка була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, вкладених в іноземній валюті, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_4, зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, підлягає виселенню без надання йому іншого житлового приміщення, оскільки втратив право користування житлом разом із житлом разом із втратою права власності на неї.

Однак, на момент розгляду справи продовжує бути чинним Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року N 1304-VII.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, та не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Таким чином рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду України викладено в постанові від 27.05.2015 року (справа №6-57цс/15), який є обов'язковим для суду відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України і в даній справі, згідно з яким рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Верховний Суд України виходив із того, що оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Як убачається із матеріалів справи, кредит був наданий відповідачеві в іноземній валюті на споживчі цілі (придбання нерухомості житлового призначення), що підтверджується самим кредитним договором і визнається стороною позивача, загальна площа квартири становить 62,3 кв.м., що не перевищує 140 кв. м., відповідач не є суб'єктом Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», а отже, у даному випадку є всі підстави для застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Враховуючи зазначене, рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині виселення не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року N 1304-VII.

Що стосується вимог Банку про зобов'язання Нікопольського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4 та зазначених осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1, то колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням, відповідно до вимог п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки б/н від 29 серпня 2006 року, а саме: чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С. та зареєстрованого в БТІ за ОСОБА_4, в рахунок погашення ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № 014\109587\1347\74 від 29 серпня 2006 року, яка станом на 22 жовтня 2010 року (100 доларів США = 791,16 гривень) становить34 270 доларів 25 центів США, що еквівалентно сумі у національній валюті - 271 132 грн 51 коп. та складається із: заборгованості за простроченим кредитом в сумі 21789,59 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 4651,62 доларів США, пені за прострочення погашення тіла кредиту - 4548,40 доларів США та пені за прострочення погашення відсотків - 3280,64 доларів США.

Також колегія суддів вважає за необхідне встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: квартири АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, відповідно до роз'яснень викладених у п. 42 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Згідно зі ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4066,99 грн. за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст.ст.303,307,п.1ч.1 ст.309, ст. 316 ЦПК України колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 014\109587\3147\74 від 29 серпня 2006 року у розмірі 34270 (тридцять чотири тисячі двісті сімдесят) доларів США 25 центів, що за курсом НБУ станом на 22 жовтня 2010 року (100 доларів США = 791,16 гривень) становить 271132 (двісті сімдесят одна тисяча сто тридцять дві ) гривень 51 копійка, та складається із: заборгованості за простроченим кредитом в сумі 21789 (двадцять одна тисяча сімсот вісімдесят д`евять) доларів США 59 центів, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 4651 (чотири тисячі шістсот п'ятдесят один) долар США 62 центи, пені за прострочення погашення тіла кредиту - 4548 (чотири тисячі п'ятсот сорок вісім) доларів США 40 центів та пені за прострочення погашення відсотків - 3280 (три тисячі двісті вісімдесят) доларів США 64 центи, звернути стягнення на предмет іпотеки - чотирикімнатну квартиру, загальною площею 62,3 кв. м, житловою площею 46,5 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством «Райфайзен Банк Аваль» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» про визнання договору іпотеки від 29 серпня 2006 року щодо квартири АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 2830 недійсним, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір в розмірі 4066,99 грн. за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий І.Є. Ляховська

Судді: А.П. Барильська

Л.В. Михайлів