Рішення № 58723471, 08.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2481/16 Справа № 207/500/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 05

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року м. Дніпро 08 червня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів Демченко Е.Л., Волошин М.П.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору найму квартири, усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру, виселення без надання іншого жилого приміщення, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 у лютому 2015 року звернулася до суду з позовом в якому просила визнати недійсним договір найму квартири, усунути перешкоди у здійсненні права власності на квартиру шляхом виселення ОСОБА_2, без надання іншого жилого приміщення.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що на період перебування за кордоном вона дозволила відповідачу мешкати у квартирі АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. Договір найму сторони не укладали, проте усно домовились, що відповідач, проживаючи у квартирі, буде сплачувати комунальні послуги та щомісячно 800 гривень орендної плати перераховувати на банківську картку позивача. Наприкінці 2014 року їй стало відомо, що всупереч домовленості відповідач не сплачувала як комунальні послуги так і встановлену орендну плату, також зняла всі кошти з банківських карток позивача. У звязку з цим позивач повернулась до України і тоді їй стало відомо про існування договору оренди з правом викупу, копію якого була надана дільничним інспектором, коли вона звернулась за допомогою до міліції. Позивач не може потрапити до власної квартири, оскільки двері і замки у квартирі замінені відповідачем, яка стверджує що є новою власницею спірної квартири відповідно до укладеного договору, за яким сплатила грошові кошти позивачу. Посилаючись на те, що ніякого договору оренди з правом викупу позивач не підписувала, оскільки на цей час була за кордоном, звернулася до суду з зазначеними позовними вимогами та враховуючи наведені обставини наполягає на їх задоволені /а.с.3-8/.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, визнано недійсним договір оренди квартири АДРЕСА_1 від 01 серпня 2013 року, укладений між сторонами. Зобовязано відповідача не чинити позивачу перешкод у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 та виселено відповідача з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення /а.с.82-84/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, у звязку з чим ставить питання про скасування рішення та просить ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі /а.с.88-91/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі ч.1 ст.309 ЦПК України, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак, зазначеним вимогам закону ухвалене рішення суду не відповідає.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.03.2015 року /а.с. 27/.

В літку 2013 року ОСОБА_3, за усною домовленістю, дозволила ОСОБА_2 тимчасово пожити у цій квартирі, на час перебування її за кордоном. У свою чергу, відповідач зобовязалась сплачувати комунальні послуги та щомісячно перераховувати 800 гривень орендної плати на банківську картку позивача. У кінці грудня 2014 року позивачу стало відомо, що відповідач комунальних послуг не сплачує, у звязку з чим вона повернулась до України. Приїхавши позивач була позбавлена можливості потрапити до власної квартири, оскільки відповідач замінила двері та замки у квартирі, квартира знаходилася під охороною. При зверненні до міліції, дільничний інспектор дав їй копію договору оренди квартири з правом викупу, нібито-то, укладений між ними.

В матеріалах справи міститься копія договору оренди від 01 серпня 2013 року. Відповідно до умов договору позивач надає відповідачу в тимчасове платне користування квартиру АДРЕСА_1 /а.с.13-14/.

Пунктом 2 даного договору передбачено право викупу даної квартири відповідачем до 01 серпня 2016 року, отже орендар користується квартирою на протязі строку дії договору оренди з подальшим її викупом.

Відповідач позов не визнала та посилається на те, що орендну плату та комунальні послуги сплачувала своєчасно, згідно з укладеним між сторонами договором оренди, та має всі правові підстави проживати у ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, визнав спірний договір оренди недійсним, зобовязав відповідача не чинити перешкод позивачу у здійсненні права власності, шляхом виселення відповідача з квартири без надання іншого жилого приміщання, посилаючись на те, що спірний договір всупереч встановленим нормам діючого законодавства не був нотаріально посвідчений та був підписаний за відсутністю позивача, оскільки вона під час його укладання перебувала за кордоном. Враховуючи наведені обставини суд першої інстанції прийшов до висновку що даний правочин підлягаю визнанню недійсним.

Проте з таким висновком суду повністю погодитись не можна, з наступних підстав.

Нормами ст. 811 ЦК України встановлено, що договір найму житла укладається у письмовій формі.

Разом з тим, положеннями ч. 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Та враховуючи норми ч. 3 ст. 626 ЦК України, відповідно до якої договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору, у спірному договорі мають бути обидва підпису сторін між якими він був укладений.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Отже, виходячи з теорії права, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

В матеріалах справи знаходиться договір оренди з правом викупу нерухомого майна, а саме квартирі АДРЕСА_1, всякому зазначено, що він укладений та підписаний сторонами 01 серпня 2013 року, тоді як ОСОБА_3 перебувала за кордоном, що підтверджується відповідними відмітками у закордонному паспорті позивача про вїзд до Китаю 28 липня 2013 року /а.с.10/.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не підписувала спірний договір оренди від 01 серпня 2013 року, тобто даний договір не відповідає вимогам ст.811 та 207 ЦК України та в силу ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути предявлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону у звязку з її оспоренням та не визнанням іншими особами.

Виходячи з наведеної норми та дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що договір оренди квартири АДРЕСА_1, укладений 01 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є нікчемним.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У відповідності до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При цьому положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.

Оскільки, судом вже було встановлено нікчемність договору оренди спірної квартири та між сторонами будь-які інші домовленості відсутні, тому до спірних правовідносин підлягає застосування положення статті 391 ЦК України.

Виходячи із аналізу вищенаведених норм права та з урахуванням того, що судрм було встановлено, що позивач позбавлена можливості потрапити до власної квартири, тому вимоги щодо усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення із квартири є обґрунтованими, та відповідають положенням статті 16 ЦК України, а порушене право користування власністю відновленню.

З урахуванням того, що між сторонами договірних зобовязань не існувало, оскільки встановлено що договір оренди є нікчемним, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 391 ЦК України.

Враховуючи зазначені обставини та дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в частині усунення позивачу перешкод у користуванні нерухомим майном з боку відповідача, шляхом виселення її без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 грудня 2015 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Усунити ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою 44 у будинку 82 по вул. Матросова у м. Кам'янське Дніпропетровської області шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири без надання іншого житлового приміщення.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

ОСОБА_4