Ухвала суду № 58719781, 29.06.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1680/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Сватаненка В.І.

суддів Артеменка І.А., Черевка П.М.,

за участю секретаря Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 «Про стягнення заборгованості» та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» - «Про визнання кредитного договору недійсним», за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

15.01.2015 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулись до суду із зазначеним позовом, по якому просили стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 682976,51 грн., та судовий збір у розмірі 3654 грн.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що 24.05.2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 1501/0507/71-100, з подальшим внесенням змін та доповнень. Відповідно до умов вказаного договору банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 55 000 дол. США по 24.05.2032 рік., які останній зобовязався повернути і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. В якості забезпечення зобовязання по кредитному договору, між ОСОБА_3 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») 24.05.2007 року був укладений договір поруки № 1501/0507/71-100-Р-1, за умовами якого ОСОБА_3 зобовязалася відповідати за належне виконання ОСОБА_2 виниклого зобовязання по кредитному договору № 1501/0507/71-100 від 24.05.2007 року. У звязку з тим, що відповідачі порушили умови зобовязання, що випливають з кредитного договору, у них виникла заборгованість у розмірі 682976,51 грн. Крім того, 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, у тому числі кредитного портфелю ОСОБА_2 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта-Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. Згідно вище зазначених угод (договорів) відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 1501/0507/71-100 від 24.05.2007 року, який був укладений між ВАТ «Сведбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк».

09.06.2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до суду зустрічну позовну заяву, яка у подальшому була уточнена та доповнена, до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору № 1501/0507/71-100 від 24.05.2007 року недійсним та визнання договору поруки №1501/0507/71-100-Р-1 від 24.05.2007 року недійсним. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилались на те, що укладений 24.05.2007 року кредитний договір № 1501/0507/71-100 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 вважають недійсним, та вказують, що спірний договір є неукладеним, так як у ньому не визначені істотні умови, не визначений строк його дії, а пункт де вказано, що «Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобовязань» протирічить вимогам ст. ст. 251, 252 ЦК України. Жодним пунктом договору не передбачена відповідальність банку за невиконання умов договору, а умову про те, що «За невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобовязань по цьому договору, сторони несуть відповідальність в порядку та на умовах, обумовлених у цьому договорі та чинним законодавством» не визначає певну відповідальність банку за певні порушення, що зроблено у відношенні позичальника. Кредитний договір має містити графік платежів, в якому має бути розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Вказані вимоги у кредитному договорі дотримані не були. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Таким чином через відсутність у договорі істотних умов він є не укладеним, а також не викликає будь-яких обовязків у сторін договору. Також позивачі за зустрічним позовом посилались на те, що кредитний договір від 24.05.2007 року був укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 на отримання кредиту в іноземній валюті доларах США, у період відсутності у банку Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, та як наслідок, кредитний договір № 1501/0507/71-100 від 24.05.2007 року є нікчемним.

Представник позивача заявлені позовні вимоги банку підтримав у повному обсязі, зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними не визнав у повному обсязі, просив, відмовити у задоволенні.

Представники відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позовні вимоги банку не визнали у повному обсязі, просили відмовити у їх задоволенні, зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 підтримали, просили задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19.11.2015 року позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволений, стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 682976,51 грн., а також судові витрати з кожного по 1827 грн.; у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

10.12.2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу на вказане рішення районного суду, по якій просять рішення суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову банку та про задоволення зустрічних позовних вимог, посилаючись на неповне зясування районним судом обставин по справі, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зокрема, апелянти зазначили, що при укладанні договору кредиту, позичальник не був ознайомлений банком з Умовами кредитування; у ПАТ «Дельта Банк» було відсутнє наступне відступлення права вимоги; позивач не довів належними доказами перехід права вимоги до відповідачів; при укладанні кредитного договору не були досягнуті усі істотні умови договору.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлені такі обставини у справі та відповідні ним правовідносини.

24 травня 2007 року ОСОБА_2 уклав з Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» ( 15.10.2007 року назву змінено на ВАТ «Сведбанк», який виступає правонаступником по всіх правах та зобовязаннях АКБ «ТАС-Комерцбанк», а 30.04.2009 року зменено на ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником по всіх правах та зобовязаннях ВАТ «Сведбанк») кредитний договір №1501/0507/71-100, згідно п. 1.1. якого він отримав грошові кошти готівкою у розмірі 55000 доларів США на строк по 24.05.2032 року включно та на умовах передбачених у цьому договорі, зобовязується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобовязання у повному обсязі, у терміни передбачені цим договором. П. 1.3. визначено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 13 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.

Відповідно до п. 1.4 кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу з метою придбання: однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно п. 8.1 кредитного договору за порушення терміну сплати ануїтетних платежів та/або комісій за цим договором позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. При розрахунку суми пені за кількість днів у році приймається 360 (триста шістдесят).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В судовому засіданні суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 визнавав факт укладання безпосередньо ним спірного кредитного договору від 24.05.2007 року з АКБ «ТАС-Комерцбанк» та отримання коштів готівкою в іноземній валюті за умовами договору.

Факт укладення кредитного договору, отримання коштів також підтверджуються підписами сторін договору, підписом у заяві на видачу готівки позичальнику. ( а.с. 19-27, 82)

24 травня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3, як поручителем і ОСОБА_2, як позичальником, був укладений договір поруки №1501/0507/71-100-Р-1, за умовами якого ОСОБА_3 зобовязалася відповідати перед банком за належне виконання зобовязань щодо повернення коштів наданих банком позичальнику у вигляді кредиту/кредитної лінії згідно з кредитним договором №1501/0507/71-100 від 24.05.2007 року, у сумі 55000 (пятдесят пять тисяч) доларів США, строком до 24.05.2032 року, з процентною ставкою 13 % річних за їх використання. Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання позичальником умов основного зобовязання усім належним йому майном та грошовими коштами.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, при цьому відповідно до ст. 543 ЦК України кредитору належить право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами.

15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта-Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами.

Згідно вищезазначених угод (договорів) відбулося відступлення права вимоги на користь ПАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором №1501/0507/71-100 від 24.05.2007 року, що був укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2, що підтверджується відповідними витягами з додатку №1 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року.

Факт відступлення права вимоги у 2012 році на користь ПАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором №1501/0507/71-100 від 24.05.2007 року став відомий ОСОБА_2 у 2012 році, що підтверджується підписанням ним з ПАТ «Альфа-Банк» Договору про внесення змін і доповнень №1 від 18.12.2012 року. ( а.с. 28)

Крім того, апеляційному суду ОСОБА_2 підтвердив, що ним здійснювалось погашення заборгованості за кредитом як ПАТ «Дельта Банк» так і ПАТ «Альфа-Банк».

Отже, ПАТ «Альфа-Банк» було доведено суду районному суду належними доказами набуття права вимоги за кредитним договором № 1501/0507/71-100 від 24.05.2007 року, а ОСОБА_2 не оспорював перехід права вимоги до даних банківських установ, про що свідчать його дії по сплаті заборгованості по кредитному договору.

Судом першої інстанції установлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачі порушили умови кредитного договору №1501/0507/71-100 від 24.05.2007 року в частині щомісячної сплати відсотків за користування кредитом, а також повернення кредиту щомісячними платежами. В результаті неналежного виконання договірних обовязків станом на 17.09.2014 року у відповідачів утворилась заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 682976 (шістсот вісімдесят дві тисячі девятсот сімдесят шість) гривень 51 коп., яка складається із: 652545 (шістсот пятдесят дві тисячі пятсот сорок пять) гривень 73 коп. заборгованість за кредитом; 29226 (двадцять девять тисяч двісті двадцять шість) гривень 42 коп. заборгованість по відсотках; 1204 (одна тисяча двісті чотири) гривні 36 коп. пеня.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, а згідно ч. 2 ст.1050 ЦК, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням), то в разі прострочення повернення частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, з урахування наведеного районний суд правильно вважав, що позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення солідарно з відповідачів суми боргу у загальному розмірі 682976 (шістсот вісімдесят дві тисячі девятсот сімдесят шість) гривень 51 коп. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції надані правильні обґрунтування заперечень ОСОБА_2 щодо відсутності у АКБ «ТАС-Комерцбанк» права здійснювати видачу кредиту у іноземній валюті.

Суд врахував, що законодавцем - в ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» чітко визначені банківські операції, здійснювати які банки мають право на підставі банківської ліцензії незалежно від валюти, яка використовується національної або іноземної.

Згідно з ст. 55 ч.1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

В силу ст. 5 ч.ч.1,2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до ст. 5 ч.4 п.п.«в»,«г», індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Згідно ст. 44 ч.1, ч.2 п.1, Закону України «Про Національний банк України», Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема, видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

Відповідно до п.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України №275 від 17 липня 2001 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 року за №730/5921, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Таким чином, ст. 5 ч.2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», передбачено право банку на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) здійснювати валютні операції, в тому числі надавати кредити у іноземній валюті фізичним особам та відповідно вимагати виконання зобовязання в іноземній валюті.

Згідно Дозволу № 38-1 виданого Національним Банком України (НБУ) Акціонерному комерційному банку «ТАС-Комерцбанк» від 11.10.2001 року, зареєстрованому НБУ 31.10.1991 року за номером 69, який має банківську ліцензію за номером 38, видану НБУ 11.10.2001 року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з додатком до цього дозволу, вбачається, що за переліком операцій, які має право здійснювати АКБ «ТАС-Комерцбанк» є здійснення операцій з валютними цінностями.

Отже, зазначений доказ спростовує заперечення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відсутність у АКБ «ТАС-Комерцбанк» права на здійснення валютних операцій на період видачі кредиту в доларах США у травні 2007 року, та з підстав чому вони вважають такий договір нікчемним.

Колегія суддів вважає безпідставними ствердженнями апелянтів про те, що позивач не довів належними доказами перехід права вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки до матеріалів справи не було надано доказів проведення оплати за відступлення права вимоги.

По-перше, до матеріалів справи був наданий акт приймання-передачі права вимоги від 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», що є доказом набуття позивачем права вимоги по зобовязанням позичальників перед ПАТ «Дельта Банк». ( а.с. 144)

По-друге, представник позивача надав апеляційному суду копію меморіального ордеру № 17495 від 12 червня 2012 року про сплату ПАТ «Альфа-Банк» - АТ «Дельта Банк» 372063452,00 грн. за договором купівлі-продажу права вимоги від 15 червня 2012 року.

Отже, позивачем доведено належним чином, що він набув права вимоги по зобовязанням відповідачів перед АКБ «ТАС-Комерцбанк».

Помилковим слід вважати ствердження апелянтів про те, що позивачем не доведено перехід до нього право вимоги саме до відповідача ОСОБА_2

В матеріалах справи міститься витяг із копії додатку до договору купівлі-продажу від 15.06.2012 року, яка посвідчена суддею-головуючим у справі, в якому зазначено прізвище ОСОБА_2, як позичальника за кредитним договором № 1501/0507/71-100 від 24.05.2007 року. ( а.с. 151-152).

Дана обставина була додатково перевірена апеляційним судом, шляхом дослідження нотаріально посвідченої копії договору купівлі-продажу права вимоги та додатку до нього від 15 червня 2012 року, а витяг із додатку приєднано до матеріалів справи.

Апелянти в обгрунтування зустрічного позову стверджували, що кредитний договір № 1501/0507/71-100 від 24.05.2007 року є неукладеним через відсутність у ньому істотних умов: строку дії договору, прав та обовязків сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договорі, а, отже, договір не створює будь-яких обовязків для ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3

Такі доводи в апеляційній скарзі є безпідставними.

З дослідженого судом кредитного договору № 1501/0507/71-100 від 24.05.2007 року, вбачається наявність істотних умов щодо зобовязань надання кредитних коштів, строк, умови повернення, що спростовує доводи відповідачів про відсутність істотних умов в спірному кредитному договорі від 24.05.2007 року.

Крім того, колегія суддів зазначає, що договір кредиту за своєю правовою природою є договором приєднання, тому ОСОБА_2 вправі був, у будь-якому випадку, не погодитись з умовами наданому йому для укладання договору кредиту та не укладати договір.

Також, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі та в апеляційному суді стверджував про те, що банком (кредитором) були порушені його права як споживача, оскільки не виконав свого обовязку перед укладанням кредитного договору ознайомити його з Умовами кредитування, надати споживачу також орієнтовану сукупну вартість кредиту, а отже мало місце суттєве порушення його прав, адже він не володів достатньою інформацією про обсяг зобовязань та інші умови кредитування.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до заяви-анкети на отримання кредиту, складеної ОСОБА_2 22 травня 2007 року, він на той час працював у банківській сфері на посаді начальника відділу. ( а.с. 29-30)

Крім того, представником позивача апеляційному суду була надана додаткова інформація щодо праці ОСОБА_2 в банківській сфері та його досвідченості з питань банківського кредитування.

З вересня 2003 року по лютий 2005 року ОСОБА_2 працював провідним економістом банку АТБ «Аваль»; з лютого 2005 оку по липень 2007 року начальником відділу кредитування малого та середнього бізнесу ОФ АКБ «Форум»; з липня 2007 року по травень 2008 року начальником управляння кредитування малого та середнього бізнесу АКБ «Порто Франко»; з липня 2009 року по жовтень 2010 року у ВАТ «Райффазен банк Аваль» заступником начальника управління; з листопада 2010 року по грудень 2011 року у ПАТ «Альфа-Банк».

Таким чином, приймаючи до уваги наведені обставини ОСОБА_2 слід вважати досвідченою особою з питань банківського кредитування, оскільки йому були відомі усі процедурні умови до укладання договору кредиту, а його ствердження з даного питання є необґрунтованими.

Таким чином, суд першої інстанції правильно не вбачав порушень законодавства України, зокрема положень й вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Цивільного Кодексу України, при укладенні та виконанні кредитного договору, а посилання представників відповідачів щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно положень ст. 16 ч.1, ч.2 п.2 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Як зазначено в ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ст. 203 ч.ч.1,2,3,4,5 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, районний суд правильно вважав, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, оскільки кредитний договір №1501/0507/71-100 від 24.05.2007 року та договір поруки №1501/0507/71-100-Р-1 від 24.05.2007 року, були укладені з дотриманням чинного законодавства, є чинними та такими які підлягають виконанню.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 3 ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що районний суд, давши оцінку поясненням сторін по справі та на підставі сукупності зібраних по справі доказів, прийшов до правильного обґрунтованого висновку, що твердження позивача є доведеними та підтвердженими.

Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Доводи апеляційної скарги є неспроможними, висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_4

ОСОБА_5

ОСОБА_6

29.06.2016 року м. Одеса