Рішення № 58715109, 30.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/1840/15-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.Провадження № 22-ц/780/3583/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 30.06.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

30 червня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

головуючого судді Білоконь О.В.,

суддів: Даценко Л.М., Приходька К.П.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування", третя особа публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про визнання умов договору недійсним, відшкодування шкоди , -

встановила:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.

23 січня 2014 року між ним та ТОВ «СК «ВіДі-Страхування» був укладений договір добровільного страхування автомобіля Ford Fiesta, за яким вигодонабувачем визначено ПАТ «Дельта-Банк».

Позивач просив визнати вказаний договір частково недійсним та визнати такими, що суперечать вимогам чинного законодавства та порушують права страхувальника, п.п. 9.6.4, 9.6.5 договору добровільного страхування, оскільки за змістом цим пунктів договору страховик фактично намагається набути право власності на застрахований автомобіль позивача і за рахунок його продажу провести страхову виплату.

Також позивав зазначає, що протягом дії договору виникло декілька страхових випадків.

За випадком від 08 грудня 2014 року представник ТОВ «СК «ВіДі-Страхування» повідомив, що автомобіль буде визнаватись таким, що отримав тотальні пошкодження, та розмір страхового відшкодування буде становити 20860 грн. (158990 страхова сума згідно договору - 11129,30 франшиза - 127000 вартість залишків автомобіля).

Позивач заперечував факт повної конструктивної загибелі автомобіля та просив суд зобовязати ТОВ «СК «ВіДі-Страхування» виконати договір добровільного страхування у повному обсязі та виплатити ОСОБА_2 страхову виплату в розмірі 147 860,70 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 квітня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «СК «ВіДі-Страхування» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 20 860,70 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема, суд безпідставно поклав в основу рішення підписаний позивачем договір добровільного страхування, не врахувавши, що він суперечить вимогам Закону України «Про страхування».

Визначаючи розмір страхового відшкодування, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 у сумі 20860 грн., суд безпідставно виходив із доведеності факту повної конструктивної загибелі транспортного засобу. Відмовивши у визнанні договору страхування частково недійсним, суд та фактично визнав, що для виконання договору добровільного страхування у повному обсязі фактично необхідно продати автомобіль позивача.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд в тому числі вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 23 січня 2014 року між ОСОБА_4 «СК «ВіДі-Страхування» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту АС №008793, за яким страхується автомобіль Ford Fiesta, державний номерний знак НОМЕР_1.

Даний договір складається з спеціальної частини, загальної частини договору, додаткові умови та додатки до договору є невідємними частинами цього договору страхування та розглядаються страховиком та страхувальником як умови цього договору страхування в цілому.

Згідно з договором страхування, єдиним вигодонабувачем для отримання страхового відшкодування за даним договором є ПАТ «Дельта Банк», який надав ОСОБА_2 кредит для придбання автомобіля. Заміна вигодонабувача за договором можлива виключно при його письмовому погодженні та укладенні про це додаткового договору до Договору страхування.

08 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до ОСОБА_4 «СК «ВіДі-Страхування» про настання страхового випадку, за яким страхова компанія наразі нічого не сплатила, але погоджується сплатити вигодонабувачу за договором добровільного страхування ПАТ «Дельта Банк» страхове відшкодування у розмірі 20 860,70 грн. (158990 страхова сума згідно договору - 11129,30 франшиза - 127000 вартість залишків автомобіля).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами та визнаються сторонами.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача ОСОБА_4 «СК «ВіДі-Страхування» на користь позивача ОСОБА_2 страхову виплату за договором добровільного страхування, суд обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач добровільно не виплатив позивачеві страхове відшкодування за страховим випадком від 8 грудня 2014 року.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них, що потягло порушення норм матеріального права.

Згідно зі ст.985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку. Зазначене положення міститься і в ст.3 Закону України «Про страхування».

Згідно з першим абзацом спеціальної частини договору страхування, п.п 7.1.4, 7.5.2, єдиним вигодонабувачем для отримання страхового відшкодування за даним договором є ПАТ «Дельта Банк». Заміна вигодонабувача за договором можлива виключно при його письмовому погодженні та укладенні про це додаткового договору до Договору страхування.

Стягуючи із ОСОБА_4 «СК «ВіДі-Страхування» на користь позивача ОСОБА_2 страхову виплату за договором добровільного страхування, суд не врахував вищенаведених положень закону та умов договору страхування про те, що єдиним вигодонабувачем для отримання страхового відшкодування за даним договором є ПАТ «Дельта Банк», а не позивач ОСОБА_2

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 подав до суду позов, де просив стягнути завдану шкоду на свою користь, а не на користь банку.

В той же час залучений до участі у справі у якості третьої особи вигодонабувач ПАТ «Дельта Банк» відповідно до ст.34 ЦПК України самостійних позовних вимог в порядку передбаченому цивільним процесуальним законом не заявляв.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо стягнення страхової виплати за договором добровільного страхування на користь позивача ОСОБА_2 не ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог про стягнення страхової виплати на користь ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що в цій частині позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 636 ЦК України виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст.985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку. Зазначене положення міститься і в ст.3 Закону України «Про страхування».

Згідно з першим абзацом спеціальної частини , п.п 7.1.4, 7.5.2 договору страхування, укладеного 23 січня 2014 року між сторонами, єдиним вигодонабувачем для отримання страхового відшкодування за даним договором є ПАТ «Дельта Банк» , який надав ОСОБА_2 кредит для придбання автомобіля. Заміна вигодонабувача за договором можлива виключно при його письмовому погодженні та укладенні про це додаткового договору до Договору страхування.

Відповідно до п.7.2.19 договору страхування, страхувальник ОСОБА_2 зобов»язаний не здійснювати будь-яких дій, пов»язаних із заміною та (або) припинення прав вигодонабувача, та не призначати інших вигодонабувачів за договором, якщо інше не буде письмово погоджено між сторонами і не буде отримана попередня письмова згода вигодонабувача на його заміну.

За змістом наведених законів та положень договору випливає, що договір страхування надає право третій особі (вигодонабувачу) вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, хоча і не покладає на нього обов'язків останнього. Особа, яка уклала договір страхування, може вимагати виконання договору на користь третьої особи, або на свою користь, якщо третя особа, на користь якої укладено договір, письмово погодилась на заміну вигодонабувача.

Встановлено, що 12 січня 2015 року ОСОБА_4 «СК «ВіДі-Страхування» направив лист ПАТ «Дельта Банк» як вигодонабувачу за договором добровільного страхування, в якому просив надати дозвіл із зазначенням реквізитів для перерахування страхового відшкодування за страховим випадком від 8 грудня 2014 року ( а.с.18, т.1).

13 травня 2015 року тимчасова адміністрація ПАТ «Дельта Банк» надали відповідь, де не заперечували проти виплати страхового відшкодування на рахунок банку, одержувач коштів ПАТ «Дельта Банк», призначення платежу погашення кредиту ОСОБА_2 (а.с.207, т.2).

Даних про те, вигодонабувач за договором добровільного страхування ПАТ «Дельта Банк» письмово погодився на його заміну та що про це укладено додатковий договір до Договору страхування, відповідно до п.п. 7.5.2, 7.2.19 договору добровільного страхування, матеріали справи не містять.

Отже за умовами договору право на отримання страхової виплати має саме вигодонабувач ПАТ «Дельта Банк», який надав письмову згоду отримати страхове відшкодування і не надав письмової згоди на його заміну як вигодонабувача на позивача ОСОБА_2, а тому підстави для стягнення коштів на користь позивача відсутні.

Враховуючи встановлені обставини, зазначені вимоги закону та умови укладеного між сторонами договору добровільного страхування, колегія суддів не знаходить підстав для стягнення коштів на користь позивача, оскільки відповідно до вказаних положень закону договору добровільного страхування автотранспортних засобів, укладеного 23 січня 2014 року між сторонами, страхове відшкодування (страхова виплата), що має бути сплачене згідно цього договору, сплачується вигодонабувачу - ПАТ «Дельта Банк».

Згідно із вимогами ст.ст. 3, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обгрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об»єктивність і неупередженість створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав для предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

Оскільки судом встановлено, що вигодонабувач за договором страхування ПАТ «Дельта Банк» залучений до участі у справі як третя особа, відповідно до ст.34 ЦПК України самостійних позовних вимог шляхом подачі позову до страховика про стягнення на його користь страхової виплати не заявив, а позивач ОСОБА_2 не скористався правом, передбаченим о ч. 2 ст. 636 ЦК України вимагати виконання договору на користь банку, а просив стягнути кошти лише на свою користь, тому підстави для стягнення страхової виплати на користь банку як вигодонабувача також відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що застрахований автомобіль Ford Fiesta, державний номерний знак НОМЕР_1, має лише зовнішні пошкодження, відсутня його повна конструктивна загибель, у зв»язку з чим сума страхового відшкодування повинна складати 147860 грн., а не 20860 грн., колегія суддів не бере до уваги, оскільки встановлено, що у даній редакції позову, при заявлених позовних вимогах про стягнення страхової суми на користь ОСОБА_2, неможливо стягнути будь-яку суму ні на користь позивача, ні на користь банку.

Відмовляючи у задоволенні позовним вимог про визнання недійсними п. п. 9.6.4, 9.6.5 договору добровільного страхування, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що ця частина договору суперечить вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Встановлено, що відповідно до п.9.6.4 договору страхування, якщо згідно з висновком експерта вартість відновлювального ремонту транспортного засобу дорівнює або складає більше 75% від дійсної вартості транспортного засобу на момент укладення договору, вважається, що настала конструктивна загибель транспортного засобу.

За п.9.6.5 договору страхування, у разі конструктивної повної загибелі транспортного засобу страхове відшкодування визначається в межах страхової суми виходячи на відповідний період страхування із дійсної вартості транспортного засобу на момент укладення договору страхування, зменшеної на величину безумовної франшизи, раніше виплачених страхових відшкодувань за цим договором (у разі встановлення в спеціальній частині договору агрегатної страхової суми) та вартості залишків пошкодженого транспортного засобу, який залишається у страхувальника. Вартість залишків пошкодженого транспортного засобу встановлюється одним із таким способів за вибором Страховика: шляхом визначення попиту та пропозиції на ринку щодо таких залишків (зокрема, онлайн аукціон з продажу автомобілів на базі платформи ТОВ «Українсько-Польське підприємство «Автоонлайн-Україна) або шляхом автотоварознавчої експертизи (дослідження, оцінки) експертом/суб»єктом оціночної діяльності, який має право на її проведення.

Доводи апеляційної скарги про те, що ці положення договору в порушення ст. 1 Закону України «Про страхування» формують фонди для виплати страхового відшкодування шляхом реалізації застрахованого майна не є обґрунтованими, оскільки свідчить лише про те, що із суми страхового відшкодування віднімається вартість залишків пошкодженого транспортного засобу, в той час як останній залишається у страхувальника.

Крім того, вказаний договір добровільного страхування та його оспорювані положення укладені на підставі і відповідно до Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного від 1 листопада 2007 року із змінами та доповненнями, які затверджені в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. Вказані Правила страхування ОСОБА_2 у судовому порядку просив визнати такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг щодо нереагування на порушення норм чинного законодавства ТОВ «Страхова компанія «Віді-Страхування», однак постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оспорювані положення договору страхування не суперечать чинному законодавству, волевиявлення ОСОБА_2 на укладення договору було вільним, тому вони не можуть бути визнані недійсними з підстав, передбачених частин 1, 3-5 ст.203 ЦК України.

В цій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, в цій частині судом першої інстанції повно і всебічно зясовані всі обставини справи, доказам дана належна правова оцінка, а постановлене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування в зазначеній частині - відсутні.

Керуючись ст.ст. 307-309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 квітня 2015 року скасувати в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування на користь ОСОБА_2 страхової виплати у розмірі 20860 гривень за договором добровільного страхування від 23 січня 2014 року серії АС №008793 та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" на користь ОСОБА_2 страхової виплати у розмірі 147860 гривень за договором добровільного страхування від 23 січня 2014 року серії АС №008793.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді