Рішення № 58707728, 23.06.2016, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 711/2810/16-ц

Номер провадження2/711/1075/16

23 червня 2016 року

Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючий суддя: Дунаєв С.О.

при секретарі: Нарадько Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Буд» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та відшкодування збитків

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що має право на користування житловим приміщенням кімнатою №67 в гуртожитку за адресою: вул. Горького, 4, м. Черкаси, який на теперішній час належить ТОВ «Прайм Буд». Відповідач обмежив його право користування зазначеним житловим приміщенням шляхом встановлення металевих грат на сходовому майданчику четвертого поверху гуртожитку у зв'язку з чим позивач змушений був орендувати інше житло у вигляді однокімнатної квартири. Вважає дії відповідача неправомірними і просить зобовязати його усунути перешкоди у користуванні позивачем житлового приміщення шляхом демонтажу металевих грат та не чинити перешкод іншим способом. Крім того позивач просить стягнути з відповідача на його користь 22700грн, в якості відшкодування матеріальних збитків, повязаних з вимушеною орендою житла.

ТОВ «Прайм Буд» надало суду заперечення, в яких зазначено, що позивач самовільно вселився в кімнату №67 гуртожитку без будь-якого письмового на це дозволу. Приміщення гуртожитку відповідач придбав у ВАТ «ТЕМП» з метою його подальшої реконструкції в повноцінний житловий будинок. Мешканцям гуртожитку було запропоновано звільнити приміщення гуртожитку в обмін на право отримати безоплатно у власність після реконструкції будівлі гуртожитку квартири на сьомому і восьмому поверхах. Мешканців, які відмовились від такої пропозиції, відповідач зобовязувався забезпечити іншим житловим приміщенням. ТОВ «Прайм Буд» неодноразово організовувало збори мешканців гуртожитку, на яких позивач не був присутнім, а тому у відповідача була відсутня інформація про фактичне проживання позивача в кімнаті №67 гуртожитку. Пропозицій чи претензій від позивача до відповідача щодо продовження йому строку користування кімнатою в гуртожитку не надходило. Тож через відсутність у позивача дозвільного документу на користування кімнатою №67 в гуртожитку, враховуючи що стаж роботи позивача на підприємстві ВАТ «ТЕМП», якому належало приміщення гуртожитку, складає менше десяти років, вважає, що позивач не має права користування кімнатою в гуртожитку. Стосовно витрат позивача на оренду житла, то вважає, що в цій частині вимоги не підлягають задоволенню оскільки позивач має інше житло в смт. Чорнобай Черкаської області, а договір оренди житла складений без дотримання вимог, передбачених законодавством. Тому відповідач просить відмовити у позові повністю.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та пояснив, що він проживав в гуртожитку з 1990р.. 17.01.2014р. відповідачем встановлені металеві грати на сходовому майданчику, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості користуватися житловим приміщенням гуртожитку кімнатою №67. До зазначеної кімнати він переселився у вересні 2006р. з дозволу коменданту гуртожитку, ще коли гуртожиток належав ВАТ «ТЕМП». За користування кімнатою 67 в гуртожитку він сплачував житлово-комунальні послуги. Відповідач звертався до нього з пропозицією укласти договір оренди житлового приміщення в гуртожитку, але він відмовився через те, що не погоджувався із запропонованими умовами. Дії відповідача щодо перешкод у користуванні кімнатою гуртожитку змусили його орендувати інше житло, що завдало йому матеріальних збитків. Тож просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позовних вимог. Зауважив, що позивач самовільно зайняв житлове приміщення кімнати №67 гуртожитку, а тому не має права користуватися ним. Зазначена кімнати розрахована на трьох осіб, а тому не могла бути надана позивачу в одноосібне користування. Позивач добровільно виселився з гуртожитку і з пропозицією забезпечити його іншим житловим приміщенням до відповідача не звертався як і не звертався з заявою про продовження строку дії договору оренди житлового приміщення. В органах міграційної служби були відсутні відомості щодо реєстрації позивача в гуртожитку, а тому відповідач не знав про фактичне проживання позивача. Зауважив, що позивачем не надано належних документів на підтвердження правомірності угоди з оренди іншого житла та витрат, понесених у зв'язку з цим. Просив відмовити у позові повністю.

Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, дослідивши надані сторонами письмові документи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків. Зокрема, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Приміщення гуртожитку за адресою: вул. Горького, 4 / вул. Калініна, 108, в м. Черкаси, - належить на праві приватної власності ТОВ «Прайм Буд» з 26.01.2008р., що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно /а.с.38/. Зауваження позивача щодо неналежної адреси гуртожитку суд не приймає. Як вбачається з наданого позивачем листа департаменту архітектури, містобудування та інспектування Черкаської міської ради від 26.02.2016р. /а.с.52/ 15.03.2012р. на підставі припису прокурора Соснівського району м. Черкаси від 31.07.2009р. №07/1-471-09 адресу гуртожитку виправлено з вул. Горького/Калініна, 4/108, на вул. Горького, 4. Проте зазначена обставина не є підставою стверджувати про недійсність документів, в яких адреса гуртожитку зазначена у вигляді, що існувала до 15.03.2012р., оскільки зміна адреси обєкту нерухомого майна не має наслідком зміну правовідносин щодо нього. Тож посилання позивача на те, що відповідач взагалі не може укладати договорів щодо гуртожитку за адресою: вул. Горького, 4, м. Черкаси, - є необґрунтованими.

До 26.01.2008р. приміщення гуртожитку належало ВАТ «ТЕМП». Позивач має право користування житловим приміщенням гуртожитку кімнатою №84 на підставі заяви-зобовязання від 20.10.1994р. /а.с.7/. Право користування позивачем кімнатою №84 в гуртожитку підтверджується також відомостями про його місце реєстрації, що відображені в його паспорті /а.с.6/. Згідно зазначених відомостей позивач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01.02.1995р.. Суд зауважує, що відсутність зазначених відомостей в базі даних відділу адресно-довідкової роботи УДМС України в Черкаській області не є підставою стверджувати про недійсність зазначених відомостей. Як вбачається з листа УДМС України в Черкаській області облік відомостей про реєстрацію мешканців гуртожитку по вул. Горького, 4, м. Черкаси, здійснювався за особистим зверненням громадян з паспортом громадянина України у зв'язку з втратою архівних та діючих будинкових книг під час ліквідації ВАТ «ТЕМП». Тож внаслідок проведеної перевірки було поновлено відомості про реєстрацію місця проживання позивача за зазначеною адресою /а.с.86/. Зауваження представника відповідача щодо неправомірності таких дій УДМС України в Черкаській області через відсутність дозволу на такі дії відповідача суд не приймає, оскільки вони є необґрунтованими. Крім того, факт наявності у позивача права користування житловим приміщенням в гуртожитку підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Так рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 15.02.2006р. по цивільній справі за позовом ВАТ «ТЕМП» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з гуртожитку (суд першої інстанції Придніпровський районний суд м. Черкаси, справа №2-4181/05) відмовлено у задоволенні позовних вимог. Під час розгляду справи суд встановив, що ОСОБА_1 правомірно набув право користування житловим приміщенням в гуртожитку по вул. Горького, 4, м. Черкаси.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.03.2009р. по цивільній справі №2-232/09 за позовом ВАТ «ТЕМП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за проживання, треті особи: ТОВ «Прайм Буд», виконком Черкаської міської ради, Державна інспекція з контролю за цінами в Черкаській області, було задоволено позовні вимоги та з ОСОБА_1 стягнуто на користь ВАТ «ТЕМП» заборгованість з оплати послуг за проживання в гуртожитку. Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав в гуртожитку в кімнаті №68, з 2004р. був переселений в кімнату №15, а з вересня 2006р. займав кімнату №67.

Тож, в контексті положень ч.3 ст.61 Цивільно-процесуального кодексу України (далі ЦПК), обставини наявності у позивача зареєстрованого місця проживання в гуртожитку та фактичне його проживання в кімнаті №67 з вересня 2006р. не підлягають доказуванню. Зазначені обставини підтверджуються і поясненнями свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4. Крім того, відповідач був учасником розгляду цивільної справи №2-232/09, а за таких обставин твердження відповідача про те, що йому було невідомо про проживання позивача у кімнаті №67 гуртожитку та взагалі наявність у позивача зареєстрованого місця проживання в гуртожитку суд не приймає.

На теперішній час відповідач здійснює реконструкцію гуртожитку під житловий будинок у зв'язку з чим мешканцям гуртожитку обмежено право користування житловими приміщеннями в ньому. Протоколом зборів мешканців гуртожитку та ТОВ «Прайм Буд» від 25.06.2012р. було затверджено перелік мешканців (16 осіб), які зобовязуються самостійно звільнити приміщення гуртожитку на період проведення його реконструкції в обмін на право отримати ордери та здійснити приватизацію квартир на сьомому і восьмому поверхах реконструйованої житлової будівлі. Мешканцям, які відмовились від зазначеної пропозиції, а це: ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, ТОВ «Прайм Буд» зобовязувалось надати інше житлове приміщення /а.с.39-40/. Позивач не був присутнім на зазначених зборах. Зазначені обставини визнаються сторонами, а тому на підставі ч.1 ст.61 ЦПК суд вважає їх доведеними.

Позивач проживав в кімнаті №67 гуртожитку до 17.01.2014р.. Проживання позивача в гуртожитку підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_3І і ОСОБА_4, квитанціями про сплату житлово-комунальних послуг /а.с.50, 58/.

З 17.01.2014р. відповідачем було встановлено металеві грати на сходовому майданчику четвертого поверху приміщення гуртожитку, що фактично унеможливило користування позивачем кімнатою №67 для проживання. 26.01.2014р. позивачеві надано доступ до кімнати №67 гуртожитку для вивезення особистих речей. З 17.01.2014р. позивач не проживає в гуртожитку. До теперішнього часу позивач не звертався до відповідача з вимогою про надання йому іншого житлового приміщення. Зазначені обставини також визнаються сторонами, а тому суд вважає їх доведеними.

Позивач стверджує, що з 23.01.2014р. по 01.07.2015р. він орендував квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за оренду якої загалом сплатив 22700грн. На підтвердження зазначених обставин позивачем надано суду договір оренди від 23.01.2014р., укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_5, розписки про здійснення орендної плати, договір-доручення між співвласником квартири ОСОБА_10 та ОСОБА_5. З огляду на ознаки належності та допустимості зазначених доказів, суд вважає підтвердженим факт існування договору оренди та користування позивачем зазначеною квартирою.

Разом з тим, щодо витрат, понесених позивачем у зв'язку з орендою квартири, то суд зауважує, що відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Договір оренди укладений між позивачем та ОСОБА_5, яка діяла як субєкт підприємницької діяльності. При цьому в договорі орендодавцем зазначена саме ОСОБА_5. Враховуючи, що в такий спосіб позивач отримував від СПД ФОП ОСОБА_5 послугу з надання в оренду житла, то підтвердженням понесених витрат є відповідний розрахунковий документ, який зобовязаний видавати субєкт підприємницької діяльності. На підтвердження розрахунків позивач посилається на розписки, які містяться на договору оренди. Проте з точки зору допустимості цього доказу суд зауважує, що така розписка не відповідає вимогам форми і змісту розрахункового документу, встановленим ч.2 ст.9 Закону України від 16.07.99 р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.95 р. №88, Положенням про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000р. №614, оскільки не містить коду субєкту підприємницької діяльності, розшифрування підпису особи, яка підписала документ тощо. В контексті вимог зазначених нормативно-правових актів до розрахункових документів, які складаються в процесі діяльності субєктів господарювання, посилання позивача та свідка ОСОБА_5 на те, що такі розписки є належним підтвердженням здійснення позивачем оплати послуг орендодавця ОСОБА_5 є необґрунтованими. Тож з огляду на обовязок сторони довести обставини, на які вона посилається, що передбачено ч.1 ст.60 ЦПК, позивачем не доведено суду в належний спосіб розміру витрат, понесених ним внаслідок оренди квартири.

За таких обставин позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Таким чином, між сторонами вбачається спір, що виник із житлових правовідносин, які регулюються нормами Житлового кодексу України (далі ЖК) та Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Відповідно до ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК).

Суд зауважує, що відповідно до принципу змагальності цивільного процесу, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.10 ЦПК). Зазначена норма кореспондується зі статтею 60 ЦПК, відповідно до якої сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За таких обставин обовязок довести обставини порушення, невизнання або оспорювання прав позивача покладається саме на позивача. Підставою позову позивач зазначив дії відповідача щодо створення перешкод у користуванні позивачем житлового приміщення кімнатою №67 в гуртожитку за адресою: вул. Горького, 4, м. Черкаси. В обґрунтування позову позивач послався на наявність в нього права користування зазначеним житловим приміщенням.

Згідно із ч.2 ст.128, ст.129 ЖК, ч.1 п.10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 р. № 208 (далі Примірне положення), яке було чинним на момент виникнення спору між сторонами, єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного із профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.

Пунктом 19 Примірного положення передбачено, що мешканцям гуртожитку забороняється самовільно переселятися з одного приміщення в інше.

Натомість в судовому засіданні встановлено, що позивач має право користування житловим приміщенням кімнатою №84 в гуртожитку, оскільки зазначене право виникло в нього на підставі заяви-зобовязання від 20.10.1994р. і він зареєстрований у встановленому законом порядку в зазначеному житловому приміщенні. Згідно наказу ВАТ «ТЕМП» від 12.08.2004р. №200 позивач набув право користування іншим житловим приміщенням гуртожитку кімнатою №15. Натомість в кімнату №67 позивач переселився самовільно, тобто без належних правових підстав. Пояснення позивача щодо того, що це було здійснено з дозволу коменданту гуртожитку суд не приймає, оскільки вони не підтверджені належними доказами, якими з огляду на положення ч.2 ст.128 ЖК є відповідне письмове рішення адміністрації підприємства. Отже позивач не має правових підстав вимагати від відповідача усунення будь-яких перешкод у користуванні ним кімнатою №67 гуртожитку, що у свою чергу не позбавляє позивача права вимоги до відповідача надання йому у користування кімнат №84 або №15, на зайняття яких позивач має правові підстави, або надання іншого житлового приміщення через тимчасову необхідність обмеження права користування зазначеними кімнатами. Натомість з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.11 ЦПК) відповідно до якого суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, враховуючи що позивачем заявлено вимогу, яка стосується житлового приміщення кімнати №67 гуртожитку то в задоволенні позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні цим житловим приміщенням необхідно відмовити.

Стосовно вимог щодо відшкодування витрат, повязаних з орендою квартири суд зауважує, що статтею 27 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передбачено, що за порушення цього закону та інших актів чинного законодавства у сфері забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, настає дисциплінарна, цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність, встановлена Конституцією та законами України. Згідно ч.1 ст.22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що підставою для покладання обовязку з відшкодування збитків на власника гуртожитку є порушення ним прав мешканця гуртожитку. Натомість в судовому засіданні встановлено, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про надання йому у користування кімнат 15 чи 84 гуртожитку або забезпечення його іншим житловим приміщенням у зв'язку з капітальним ремонтом гуртожитку. Кімнати 15 та 84, право користування якими належить позивачу, він залишив добровільно. За таких обставин підстави для відшкодування будь-яких витрат, повязаних з орендою позивачем іншого житла, відсутні.

Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.88 ЦПК, у зв'язку з відмовою в позові, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212-215 Цивільно-процесуального кодекс України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене особами, які брали участь у справі, шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд міста Черкаси. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий: ОСОБА_11