Ухвала суду № 58699202, 14.06.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4226/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Процик М.В., Сєвєрова Є.С.,

при секретарі судового засідання Сідлецька Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.2016 рокупо цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи підприємця ОСОБА_3, третя особа - Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості про стягнення невиплаченої заробітної плати, -

ВСТАНОВИЛА:

25.06.2015 року до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області звернулась ОСОБА_2 з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про стягнення невиплаченої заробітної плати (а.с. 1). Уточнивши позовні вимоги просила стягнути на її користь з відповідача заробітну плату у розмірі 12 180 грн. (а.с. 55).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.2016 року позов ОСОБА_2 до фізичної особи підприємця ОСОБА_3, третя особа Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості про стягнення невиплаченої заробітної плати задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП-3276015047) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) суму заробітної плати в розмір 4782 (чотири тисячі сімсот вісімдесят дві) гривні. Стягнуто з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП-3276015047) судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 (шістдесят) копійок, зарахувавши його до спеціального фонду державного бюджету України (а.с. 118-119).

15.04.2016 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.2016 року (а.с. 123). Позивачка - апелянт ОСОБА_2 вважає, що Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області безпідставно відмовив в задоволенні її позовних вимог до ОСОБА_3 в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивачка зазначає, що після заявлених вимог ОСОБА_2 виплатити заробітну платну фізична особа підприємець ОСОБА_3 запропонувала позивачці посидіти вдома і бути готовою вийти на роботу за першою вимогою роботодавця. При цьому ОСОБА_3 продовжувала подавати звіти до Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, які підтверджували нарахування заробітної плати. Так як фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 не було повідомлено ОСОБА_2 про розірвання трудового договору, позивачка знала, що знаходиться в трудових відносинах з відповідачкою і чекала, коли її викличуть на роботу. Під час судового розгляду справи її представником була заявлена пропозиція розірвати трудовий договір між ОСОБА_3 та позивачкою, ОСОБА_2 в добровільному порядку. Проте відповідачка проігнорувала дану пропозицію. У звязку з цим ОСОБА_2 не може через Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості належним чином оформити трудовий контракт з іншим роботодавцем. Тому позивачка просить змінити оскаржуване рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а саме стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП-3276015047) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) заробітну плату в розмірі 12180 грн. (а.с. 123).

14.04.2016 року відповідачка ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.2016 року. Апелянт-відповідач вважає, що суд не в повній мірі з'ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, які були досліджені в суді. Зокрема, відповідачка посилалась на те, що відповідно до записів в робочому зошиті ОСОБА_2 вона взяла в рахунок заробітної плати товарів і грошей на суму 3867,30 грн. Крім цього, ОСОБА_2 брала в рахунок заробітної плати товар з магазину і гроші з каси, при цьому не здійснюючи ніяких записів в своєму робочому зошиті, що було виявлено під час передачі зміни, і про що відповідачка, ОСОБА_3, складала акти проведення перевірок наявності товарно-матеріальних цінностей від 21.02.2015 року, від 21.03.2015 року, від 21.04.2015 року та від 24.05.2015 року відповідно до яких за весь період роботи позивачки в магазині була виявлена недостача грошових коштів і товару на загальну суму 15058,72 грн. З цього слідує, що ОСОБА_2 в повному обсязі отримала свою заробітну плату. Ці обставини були підтверджені копіями робочого зошиту ОСОБА_2, копіями актів про недостачу, які були підкріплені до матеріалів справи. Крім цього, зазначено, що позивачка не надала суду будь-яких письмових доказів, які б спростовували цей факт. До всього цього, під час судового засідання ОСОБА_2 визнала те, що брала в рахунок заробітної плати гроші з каси та продукти, а також наявність недостачі за період її роботи в магазині і просила суд перенести розгляд справи для уточнення з відповідачем сум недостачі. Також в апеляційній скарзі вказується, що з 24.05.2016 року до дня прийняття рішення, позивачка не виходила на роботу і не виконувала свої обовязки відповідно до трудового договору від 19.12.2014 року пояснюючи це тим, що вона хворіє, але ніяких документів, які би це підтверджували не надає. Позивач в судовому засідання визнала цей факт. На підтвердження своїх доводів апелянт посилається на звукозапис судового процесу по справі. У звязку з викладеним апелянт-відповідач просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 125-129).

В судовому засідання представник позивача апеляційну скаргу підтримав. Апеляційну скаргу відповідачки не визнав, просив відхилити. Відповідачка підтримала свою апеляційну скаргу, а апеляційну скаргу позивачки просила відхилити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення учасників провадження, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Оцінюючи доводи апеляційних скарг, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідним зазначити наступне.

Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 не надано суду доказів на обґрунтування того, що ОСОБА_2 в період з 19.01.2015 року по 25.05.2015 року виплачувалася заробітна плата, оскільки копії аркушів робочого зошиту про отримання ОСОБА_2 певних товарів та грошових коштів не є належним доказом виплати заробітної плати. В свою чергу, позивачем ОСОБА_2 не було надано будь-яких доказів, які свідчать, що фізична особа підприємець ОСОБА_3 її відсторонила від роботи та не допускала на робоче місце і в звязку з цим, суд прийшов до висновку, що позивач ОСОБА_2 не була позбавлена можливості працювати, але на роботу не виходила. В звязку з цим рішенням суду позовні вимоги були задоволені частково.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, та відхиляючи доводи апеляційних скарг вважає за необхідне вказати на наступне.

Приймаючи рішення по первинному позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 не надано суду доказів на обґрунтування того, що ОСОБА_2 в період з 19.01.2015 року по 25.05.2015 року виплачувалася заробітна плата, оскільки копії аркушів робочого зошиту про отримання ОСОБА_2 певних товарів та грошових коштів не є належним доказом виплати заробітної плати. Інших доказів сплати заробітної платні суду не було надано.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції в частині вирішення первинного позову та вважає за необхідним відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 вказати на наступне.

Так, як вбачається з пункту 3 трудового договору між фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 фізична особа підприємець зобовязується оплачувати працю працівника у розмірі 1218 грн (а.с. 2). Тобто, сторонами було визначено, що заробітна плата буде встановлюватися у твердій грошовій сумі. Докази оплати заробітної плати за спірний період відсутні. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що заробітна платня зараховувалась нею в рахунок недостачі, виявленої після передачі змін позивачкою, адже предметом спору була невиплачена заробітна плата. Питання повязані з недостачею товару можуть бути вирішені в рамках іншого провадження. В межах вказаного провадження може бути надана оцінка поясненням ОСОБА_2, зафіксованим системою звукозапису суду. Зокрема, вона в суді першої інстанції підтвердила записи в своєму робочому зошиті, а також визнала той факт, що брала в рахунок заробітної плати товари та гроші, але точну суму не зазначала.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника .

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Відповідно до частини третьої зазначеної статті колективним договором, як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами не вище собівартості) у розмірі, що не перевищує 30 відсотків нарахованої за місяць, у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для працівників, крім товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях (далі - підприємства) незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.

З врахуванням посилань відповідача на видачу товарів в контексті обовязку сплатити заробітну платню колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Натуральна форма виплати заробітної плати можлива тільки у тому разі, якщо вона буде передбачена колективним договором, який виходячи з особливості сфери його застосування між сторонами не укладався. З матеріалів справи вбачається, що трудовим договором передбачено виплату заробітної плати у грошовій формі. Відомості щодо нормативних актів роботодавця, які б передбачали інші варіанти оплати праці відсутні. Тому навіть те, що позивачка визнала, що брала товари та гроші в рахунок заробітної плати не можуть прийматися судом як підстава для задоволення вимог апеляційної скарги, а є підставою для стягнення з нею компенсації їх вартості в межах самостійного провадження.

Щодо доводів представника позивача про продовження нарахування за податковими відомостями заробітної платні позивачу та сплату податків, то дійсно як вбачається з матеріалів справи наявні відомості нарахування фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 заробітної плати, зокрема Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, а також Податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (а.с. 100-114).

Проте, факт нарахування заробітної плати ще не свідчить про її безпосередню виплату працівнику. Також, варто зазначити, що були внесені відповідні зміни в податкову звітність фізичної особи підприємця ОСОБА_3 згідно з якими нарахування були в подальшому припинені. Зокрема, виходячи з матеріалів справи ОСОБА_3 була подана коригуючи звітність до податкової інспекції, в якій зазначено, що з травня 2015 року ОСОБА_2 не працювала і відповідні платежі не підлягають сплаті. (а.с. 109-113).

Відхиляючи довід апелянта ОСОБА_2 про те, що фізична особа підприємець ОСОБА_3 ухиляється від розірвання трудового договору з ОСОБА_2 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Відповідно до ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Тому, вважаючи що її трудові права, позивачка сама мала право на його розірвання. Разом з тим, до матеріалів справи приєднані акти з яких вбачається, що позивачка на роботу не виходила (а.с. 82-89), крім цього ОСОБА_3 направляла позивачці лист з проханням надати письмове пояснення причин пропуску роботи (а.с. 97), проте, як вбачається з матеріалів справи відповіді від ОСОБА_2 не надходило. Таким чином, відповідно вказана позивачем обставина на вирішення спору по суті не впливає.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Даним положенням, кореспондує ст. 1 Закону України «Про оплату праці». З зазначеного виходить наступне. Заробітна плата виплачується працівнику за безпосередньо виконану ним роботу, передбачену трудовим договором, за винятком випадків передбачених законом (наприклад, хвороба). Винятків передбачених законом для виплати заробітної плати без виконання трудової функції в межах цього провадження не встановлено.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, колегія суддів відхиляє скаргу та залишає рішення суду першої інстанції на підставі ст. 308 ЦПК України без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.2016 року відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.2016 року відхилити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.2016 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

ОСОБА_4

М.В Процик