Рішення № 58697272, 23.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 447/59/16 Головуючий у 1 інстанції: Березюк Г.М.

Провадження № 22-ц/783/3520/16 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

Категорія:47

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів: Тропак О.В., Федоришина А.В.

з участю секретаря Іванової О.О.

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 23 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Миколаївської міської ради Львівської області, з участю третьої особи ОСОБА_2, про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку та визнання права власності,-

в с т а н о в и л а:

13 серпня 2015 року позивач звернувся з позовом до Миколаївської міської ради Львівської області про визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2, та визнання права власності на частку у спільній сумісній власності земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд; визнання права власності на частку майна спільної сумісної власності. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що згідно рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 листопада 2011 року у справі за його позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, за ним визнано право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, проведено реальний поділ житлового будинку та визнано право користування частиною земельної ділянки площею 159,7 кв.м; у спільному користуванні залишено частину земельної ділянки площею 221 кв.м. На даний час на підставі оспорюваного ним державного акту земельна ділянка повністю належить ОСОБА_2 Оскільки він є співвласником житлового будинку на АДРЕСА_1, вважає, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель перебуває у спільній сумісній власності. Просить позов задовольнити.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 23 березня 2016 року позов задоволено частково. Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданий 22 лютого 2010 року ОСОБА_2 В решті позову відмовлено.

Рішення оскаржила відповідач, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Зазначає, що таке ухвалене з порушенням норм процесуального права. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що суд першої інстанції формально розглянув справу, невірно встановив характер спірних правовідносин. Вона є власником спірної земельної ділянки. Підстави для визнання недійсним державного акта відсутні.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечила, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача, представників, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. На підставі ст.ст. 10, 59-61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.

Встановлено, що ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності серії НОМЕР_2 від 22 лютого 2010 року належить земельна ділянка площею 0,0523 га на АДРЕСА_1 Львівської області. Зазначений державний акт виданий на підставі рішення Миколаївської міської ради від 19 листопада 2008 року № 631/11 та рішення Миколаївської міської ради від 10 грудня 2009 року № 919/3. Цільове призначення вказаної земельної ділянки - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, і господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про поділ майна, за ОСОБА_5 визнано право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1. Проведено поділ зазначеного житлового будинку в натурі; визнано за ОСОБА_5 право користування частиною земельної ділянки площею 159,7 кв.м (ділянка починаючи від хвіртки на головному вході за годинниковою стрілкою (15,0; 16,5;8,5;13,5;6,5;3,0). Цим судовим рішенням за ОСОБА_2 визнано право користування частиною земельної ділянки під правою частиною будинку розмірами (6,3; 13,5; 7,3; 1 6,5; 1,0; 7,0) площею 91,6 кв.м. та правому куті ділянки розмірами (8,0; 9,0; 8,0; 9,0 ) площею 72 кв.м., а всього - 163,6 кв.м. Залишено у спільному користуванні частину земельної ділянки площею 221,0 кв. м.

Суд керувався тим, що відповідно до ч.4 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. З листа - відповіді Миколаївської міської ради Львівської області №02-16/881 від 12 травня 2015 року вбачається, що ОСОБА_5 відмовлено у скеруванні його заяви на розгляд депутатської комісії з питань землеустрою, містобудування та охорони навколишнього середовища і сесії Миколаївської міської ради у зв'язку з тим, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 в цілому належить ОСОБА_2 на підставі оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку.

Стаття 377 ЦК України і ст.120 ЗК України встановлюють правило переходу права власності на земельну ділянку до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю чи споруду, оскільки земля і розміщені на ній об'єкти нерухомості нерозривно пов'язані між собою. Однак зазначені норми не визначають порядок такого переходу і не є підставою для скасування державного акта про право власності на земельну ділянку.

Згідно зі ст.ст.3,4 ЦПК України, ст.ст. 12,15,16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб захисту цивільного права, який вона обирає вільно та власний розсуд.

Позивач не надав доказів про порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи інтересів, які підлягають судовому захисту у спосіб визнання недійсним державного акту про право власності на землю.

З урахуванням вимог ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України позивач має можливість вжити заходів щодо оформлення речових прав на земельну ділянку відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як вбачається зі змісту ст. ст. 33, 36, 119 ЦПК України на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов'язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 33 ЦПК України.

Є встановленим, що позивач звернувся з позовом до Миколаївської міської ради Львівської області про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2, та визнання права власності на частину належної останній земельної ділянки. Разом з тим ОСОБА_2 не є стороною у справі (відповідачем), а залучена позивачем як третя особа. Суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині визнання недійсним державного акта про право власності на землю, виданого ОСОБА_6, вирішив питання про її права та обов'язки.

Якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст. 33 ЦПК). Коли позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Суд першої інстанції не розглянув питання про залучення ОСОБА_2 в якості відповідача або співвідповідача. Разом з тим ухвалив рішення про задоволення позовної вимоги щодо скасування державного акта про її право власності на земельну ділянку.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, ст.ст. 309, 313, ч.2 ст.314, ст.316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 23 березня 2016 року в частині визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, від 22 лютого 2010 року, виданого ОСОБА_2, - скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні зазначеної вимоги.

В решті рішення залишити без змін.

Рішенняапеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді