Рішення № 58686716, 30.06.2016, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№201/4242/15-ц

провадження 2/201/387/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2016 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання недійсними кредитного договору з договором про внесення змін та доповнень і додатковою угодою до кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 16 березня 2015 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ПАТ «Омега Банк» і ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання недійсними кредитного договору з договором про внесення змін та доповнень і додатковою угодою до кредитного договору, позовні вимоги не змінювалися, але уточнювалися і доповнювалися. Позивачі в своїх позовних вимогах посилається на те, що 25 квітня 2008 року він, позивач ОСОБА_1, уклав з ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», перейменоване у ПАТ «Омега Банк» кредитний договір. 06 квітня 2011 року між ними було укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до вказаного кредитного договору, а 07 липня 2011 року між ними було укладено додаткову угоду № 2 до вказаного кредитного договору, за змістом якої було збільшено розмір відсотків за користування кредитом. 28 листопада 2012 року між відповідачами було укладено договір факторингу і вимоги банку перейшли до вказаного товариства. Позивача вважає, що вказаний кредитний договір разом з додатками підлягає визнанню недійсним, оскільки його зміст суперечить чинному законодавству, він містить фактично лише права банку ( по підвищенню в односторонньому порядку відсоткової ставки та інш.), договір не містить умов відповідальності банку, відсутня переддоговірна робота банку з клієнтом стосовно суми кредиту, форми кредитування, податковий режим, сукупна вартість та інш.. Крім того, позивач не підписував ті екземпляри договору і додатків до нього, що містяться в матеріалах кредитної справи, порушені права споживача та ін.. Отже цей договір з додатками не відповідає його внутрішній волі, тому повинен бути визнаний недійсним. На його неодноразові звернення до відповідачів про зясування обставин вказаного та укладання договору і додатків, спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Вважає позивач дії відповідачів по укладанню вказаного спірного договору неправомірними, зобовязання повинно бути законним і справедливим. Просив суд визнати недійсним кредитний договір № 025/0408/71-099 від 25 квітня 2008 року укладений між ОСОБА_1 і ВАТ «Сведбанк» разом з договором про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 025/0408/71-099 від 25 квітня 2008 року та додатковою угодою № 2 до кредитного договору № 025/0408/71-099 від 25 квітня 2008 року, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ «Омега Банк» в судове засідання не зявився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Вказаним, на думку суду, не заперечував проти розгляду справу без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи без представника вказаного відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.

Представник відповідача ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в судове засідання не зявився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. На думку суду, позовні вимоги не визнав, вказавши, що укладали з відповідачем вказаний договір і додатки до нього правомірно, оформлено все було вірно і зареєстровано в передбаченому законом порядку. Всі істотні умови договору вони виконали, письмове розяснення цього позивачу було, порушень відносно позивача допущено не було, психологічного чи іншого тиску на позивача при укладанні договору не було, ніхто в оману його не вводив. Ніяких інших зобовязань відносно позивача на себе не брали і не беруть, будь-якої шкоди позивачу не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і не можливим їх задоволення. Пропущено строк позовної давності. Фактично просили в задоволенні позову відмовити і не заперечував проти розгляду справу без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи без представника вказаного відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.

Зясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», перейменоване у Публічне акціонерне товариство «Омега Банк», в особі директора Жовтневого відділення - керуючого регіональним департаментом ОСОБА_2, було укладено кредитний договір №025/0408/71-099, згідно з п. 1.1 якого вказаний відповідач має право надати позичальнику (позивачу) грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 2858300.00 грн. на строк по 24 квітня 2038 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобовязується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобовязання у повному обсязі у терміни, передбачені цим Договором. 06 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк» було укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору №025/0408/71-099 від 25 квітня 2008 року. 07 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк» було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору №025/0408/71-099 від 25 квітня 2008 року, за змістом якої було збільшено розмір процентів за користування кредитом з 14.9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом до 14.9% річних. 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до умов якого права вимоги заборгованості (включаючи суму наданого кредиту, проценти, комісію, штрафні санкції та інші можливі платежі) за кредитним договором відступлені ТОВ «ФК «Вектор Плюс».

Відповідно до ст. 256 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач стверджує, що дійсно 25 квітня 2008 року він уклав з ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», перейменоване у ПАТ «Омега Банк» кредитний договір. 06 квітня 2011 року між ними було укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до вказаного кредитного договору, а 07 липня 2011 року між ними було укладено додаткову угоду № 2 до вказаного кредитного договору, за змістом якої було збільшено розмір відсотків за користування кредитом. 28 листопада 2012 року між відповідачами було укладено договір факторингу і вимоги банку перейшли до вказаного товариства. Позивача вважає, що вказаний кредитний договір разом з додатками підлягає визнанню недійсним, оскільки його зміст суперечить чинному законодавству, він містить фактично лише права банку ( по підвищенню в односторонньому порядку відсоткової ставки та інш.), договір не містить умов відповідальності банку, відсутня переддоговірна робота банку з клієнтом стосовно суми кредиту, форми кредитування, податковий режим, сукупна вартість та інш.. Крім того, позивач не підписував ті екземпляри договору і додатків до нього, що містяться в матеріалах кредитної справи, порушені права споживача та ін.. Отже цей договір з додатками не відповідає його внутрішній волі, тому повинен бути визнаний недійсним. На його неодноразові звернення до відповідачів про зясування обставин вказаного та укладання договору і додатків, спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Вважає позивач дії відповідачів по укладанню вказаного спірного договору неправомірними, зобовязання повинно бути законним і справедливим, в добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до пункту 8 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» «Відповідно до частини першої статті 215 ЦК (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 210, 640 ЦК (435-15) тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору: не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. (...) Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК (435-15)(набуття, збереження майна без достатньої правої підстави).

Відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину суперечить нормам законодавства України: в пункті 3.10 кредитного договору міститься умова про те, що за перевірку документів згідно цього договору позичальник сплачує банку в день фактичної видачі кредиту комісію у розмірі 1% від розміру кредиту, без ПДВ шляхом сплати суми комісії на рахунок №37395004008502 через касу банку або безготівковим шляхом. Відповідно до п. 3. 6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою НБУ від 10 травня 2007 року № 168, «Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) абощо їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин(укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо)».

Пункт 6.1.2. кредитного договору закріплює право банку змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення. Таким чином, банк надає собі права за власним бажанням будь-коли змінювати відсоткову ставку.

Згідно з ч. 4 п. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»: до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовується положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: встановлюється дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Деякі положення договору можна трактувати досить широко і не на користь позичальника, особливо коли умови договору не дають права Позичальнику відстояти свої інтереси, про підняття відсоткової ставки банком, про згоду на запропоновані банком умови, про повернення достроково всього кредиту, що саме по собі є дискримінацією, тобто таким, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу,

про можливість банку в односторонньому порядку в будь-який час підвищувати процентну ставку.

До того ж, згідно зі ст. 1056-1 ЦК України встановлений у договорі розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку (п. 2 статті), умова договору відносно права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (п. 3 статті).

Крім того, згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

При цьому, відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитний договір не містить умов про відповідальність банку: згідно з п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, повинен містити: права та обовязки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Згідно з ч.1 статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела іншу сторону в оману відносно обставин, які мають суттєве значення (ч.1 ст.229 ЦКУ), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами згідно з вимогами ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» тлумачаться на користь споживача.

На підставі статей 4, 10, та 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статі 203 ЦК України.

Невиконання переддоговірної роботи з позичальником: згідно з вимогами пункту 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 2.1 постанови НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, якою затверджені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобовязаний письмово повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобовязаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. На підставі пункту 2.4 постанови НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Ніякої інформації, передбаченої п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування, перед укладенням кредитного договору надано не було.

При укладенні кредитного договору відповідачем, банком, не було додержано вимогиданих пунктів закону, бо жодних варіантів кредитування окрім кредиту у гривнях позичальнику не було запропоновано, тому позичальник не мав змоги оцінити переваги та недоліки різних схем кредитування, і таким чином, був позбавлений інформації, необхідної для здійснення ним свідомого вибору, що ще раз свідчить про здійснення цим банком нечесної підприємницької практики. До того ж в кредитному договорі взагалі не визначений тип відсоткової ставки.

Ігнорування банком вказаних вище вимог є однією з підстав визнання кредитного договору недійсним, спираючись на ч. 2 п. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (здійснення нечесної підприємницької практики). Відповідно до п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно з п. 2. ст. 230 ЦК України, сторона, яка застосувала обман, зобовязана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у звязку з вчиненням цього правочину.

У пункті 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808, визначено, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: - вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; - обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); - про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; - правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Усупереч вимогам цих Правил, відповідачем, банком, в кредитному договорі взагалі не обґрунтувана не те, що вартість, а навіть сама наявність таких супутніх послуг, як «інші витрати, повязані із супроводом і реалізацією цього договору» (пункт 5.1.11. Кредитного договору).

В судовому засіданні не спростовано те, що ОСОБА_1 не підписував кредитний договір, а також додаткові угоди до нього, в тій редакції, яка міститься в кредитній справі. Сторони кредитного договору домовлялись про інші істотні умови договору, як і були підписані. Однак, нещодавно ОСОБА_1 в іншому судовому процесі отримав примірник кредитного договору вже з іншими умовами та з підробленим підписом позичальника.

Відповідно до ч.1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

ОСОБА_1 довідався про порушення свого права у лютому 2015 року, коли отримав копію ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2015 року про відкриття провадження по справі № 201/358/15-ц за позовом ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Разом з вищезазначеною ухвалою ОСОБА_1 отримав копію позовної заяви з додатками, серед яких і була копія оскаржуваного кредитного договору та копії додаткових угод до нього. Про наявність договорів, які порушують права позивача, останньому відомо раніше не було, так як він не підписував їх, що може бути встановлено лише почеркознавчою експертизою, проведеною в рамках розгляду справи № 201/4242/15-ц, але відповідачі не надали документи для проведення вказаного дослідження.

Таким чином, перебіг позовної давності почався у лютому 2015 року та закінчиться через три роки, тобто у лютому 2018 року, а відтак, враховуючи, що позовна заяви ОСОБА_1 подана до суду 16 березня 2015 року, то строк позовної давності не пропущений.

Крім вищенаведених доводів, судом встановлено наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.203, ст.215 ЦК України зміст правочину не може суперечити нормам цивільного кодексу, іншимактам цивільного законодавства; підставою недійсності правочину є недодержаннявмоментвчинення правочину стороною/сторонами вимог,яківстановленіч.1-3, 5-6ст. 203 ЦК України.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України однією з вимог до письмової форми правочину є наступне: правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, суд вважає, що доводи ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору з додатками до нього є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивачів задоволено в повному обсязі, то на підставіст. 88 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з відповідачів на користь держави судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп., оскільки позивач, як споживач, не сплачував судовий збір при подачі позову.

За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

У відповідності до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК Українисуд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідачів стосовно не визнання позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим обєктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та визнати недійсним кредитний договір № 025/0408/71-099 від 25 квітня 2008 року укладений між ОСОБА_1 і ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», перейменоване у ПАТ «Омега Банк», разом з договором про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 025/0408/71-099 від 25 квітня 2008 року та додатковою угодою № 2 до кредитного договору № 025/0408/71-099 від 25 квітня 2008 року, а також стягнути з ПАТ «Омега Банк» і ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на користь держави судовий збір з кожного окремо по 275 грн. 60 коп. (всього 551 грн. 20 коп.).

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсними кредитного договору з договором про внесення змін та доповнень і додатковою угодою до кредитного договору в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 3, 5, 7, 60, 22, 203, 207, 215, 230, 237, 256, 257, 261, 526, 527, 530, 607, 626- 629, 632, 651,1056-1 ЦК України, ст. ст. 4, 47, 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 6, 7, 55, 56 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 1, 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір № 025/0408/71-099 від 25 квітня 2008 року укладений між ОСОБА_1 і Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», перейменоване у Публічне акціонерне товариство «Омега Банк», разом з договором про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 025/0408/71-099 від 25 квітня 2008 року та додатковою угодою № 2 до кредитного договору № 025/0408/71-099 від 25 квітня 2008 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на користь держави судовий збір з кожного окремо по 275 грн. 60 коп. (всього 551 грн. 20 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя