Постанова № 58685901, 07.06.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/5295/16-а

Провадження № 2-а/760/532/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2016 року, 17 годин 00 хвилин, м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В., розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, прийняв таку постанову.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

21.03.2016 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати неправомірними дії відповідача щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, відповідно до постанови КМУ від 28.05.2008 № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та статей 9, 16 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до статей 9, 16 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 54-місячного грошового забезпечення на момент встановлення ІІ групи інвалідності за аналогічною посадою, що він займав на момент звільнення, з урахуванням усіх видів грошового забезпечення, які мають постійних характер відповідно до статті 9 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням раніше виплачених сум та стягнути на його користь недоплачену частину одноразової грошової допомоги у розмірі 698 700 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 04.05.2011 під час повторного огляду йому було встановлено ІІ групу інвалідності з 04.05.2011, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.

У зв'язку з цим стверджував, що у нього відповідно до вимог чинного законодавства виникло право на отримання одноразової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, яке встановлене постановою КМУ від 28.05.2008 № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та статтями 9, 16 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позивач звернувся, через уповноважену особу, до відповідача з заявою та усіма необхідними документами з метою отримання вищезазначеної одноразової грошової допомоги.

Однак відповідач відмовив позивачу, у реалізації його права на соціальний захист оскільки він звільнений з військової служби до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому на нього не поширюється дія вищезазначеної статті.

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги та її розмір для звільненої особи з військової служби особи залежить лише від часу настання інвалідності та причинного зв'язку її настання внаслідок виконання обов'язків військової служби.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає дії відповідача протиправними, тому звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

02.06.2016 відповідач подав до суду заперечення проти адміністративного позову.

Відповідач заперечував проти задоволення позову мотивуючи тим, що справа не підсудна місцевому загальному суду як адміністративному суду, оскільки предметом розгляду цієї справи є оскарження дій Міністерства оборони України, який є суб'єктом владних повноважень, а тому позов має розглядатися окружним адміністративним судом колегією у складі трьох суддів.

Крім цього, відповідач стверджував, що заява позивача з доданими документами до Комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності осіб, звільнених з військової служби не розглядалася, пропозиції не формувалися, протокол не складався і Міністру оборони України для прийняття рішення не подавався.

Також відповідач просив звернути увагу на те, що спосіб захисту права, який обрав позивач у вигляді стягнення грошових коштів у розмірі 698 700 грн. є помилковим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім цього зауважив, що позивач вже скористався своїм правом на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки у 2005 році отримував допомогу у вигляді страхової суми.

На підставі вищезазначеного, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі та залучити в якості другого відповідача Київський обласний військовий комісаріат.

Суд дослідивши норми чинного законодавства прийняв рішення про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залучення відповідачем Київський обласний військовий комісаріат, у зв'язку з необґрунтованістю зазначеного клопотання.

З'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

ОСОБА_1 звільнений з посади начальника відділу контрольно-ревізійної ревізійної роботи з пенсійного забезпечення Департаменту фінансів Міністерства оборони України у відставку за пунктом 67, підпункту «б» (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу. Цей факт встановлений на підставі витягу із наказу міністра оборони України № 776 від 03.12.2005 (а.с. 23).

01.01.2007 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби. Цей факт встановлений на підставі копії витягу із акту огляду МСЕК серії КИО-І № 151632 від 20.12.2006 (а.с. 19).

04.05.2011 ОСОБА_1 під час повторного огляду було встановлено ІІ групу інвалідності. Причиною інвалідності зазначено - травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Цей факт встановлений на підставі копії виписки із акта огляду МСЕК серії КИО-І № 310877 від 04.05.2011 (а.с. 20).

Згідно з листом начальника управління організаційного, соціального забезпечення та тарифікації Департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/3/6/117 від 18.01.2016 позивача повідомили про відсутність підстав для подання пропозиції Міністру оборони України щодо призначення одноразової грошової допомоги, оскільки він звільнений з військової служби до набуття чинності статті 16 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції після 01.01.2007 (а.с. 25-26).

Відповідно до довідки Національної акціонерної компанії «Оранта» № 04-05/216 від 01.03.2016 позивач за державним обов'язковим особистим страхуванням працівників військової служби Збройних Сил України за рахунок коштів державного бюджету України отримав страхову суму у розмірі 4 250 грн., яку було йому сплачено 26.12.2005 (а.с. 24).

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до положень статті 45 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 41).

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99).

Суд на підставі на підставі виписки із акта огляду МСЕК серії КИО № 310877 від 04.05.2011 встановив, що з 04.05.2011 позивачу під час повторного огляду було встановлено ІІ групу інвалідності.

Таким чином суд констатує, що відповідно до вимог чинного законодавства право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло з моменту настання інвалідності, тобто з 04.05.2011.

Зазначена правова позиція зроблена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 22.10.2015 у адміністративній справі К/800/62717/14 та враховується судом при розгляді цієї справи.

Суд не враховує заперечення відповідача, що на даний час документи позивача на розгляд комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги МОУ не надходили, а рішення розпорядником бюджетних коштів не приймалося, оскільки зазначені доводи спростовуються листом начальника управління організаційного, соціального забезпечення та тарифікації Департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/3/6/117 від 18.01.2016 (а.с. 25-26).

Таким чином, документи позивача на розгляд комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги МОУ до відповідача надходили, та він за результатами їх розгляду прийняв відповідне рішення, про яке повідомив позивача у вищезазначеному листі.

Крім цього, суд не враховує доводи відповідача, що Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» виплатила позивачу одноразову грошову допомогу, з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 16 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Суд констатує, що у зв'язку з тим, що ІІ група інвалідності позивачу була встановлена 04.05.2011, то механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, який затверджений постановою КМУ № 499 від 28.05.2008.

Абзац 7 підпункту 2 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб визначає, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям - інвалідам II групи, інвалідності яких настала внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення.

Відповідно до Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою КМУ від 19.08.1992 №488 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться Національною акціонерною страховою компанією «Оранта» за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Національній гвардії, Державному комітетові у справах охорони державного кордону, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України.

Однак, згідно з Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» № 328-V від 03.11.2006, з 01.01.2007 обов'язкове державне особисте страхування замінено на виплату одноразової грошової допомоги, яку проводить Міністерство оборони України.

Таким чином, законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги.

Проаналізувавши положення норм законодавства, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин суд дійшов висновку, що «обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Зазначена правова позиція зроблена Верховним Судом України у постанові від 21.04.2015 у справі № 21-135а15 та враховується судом при розгляді цієї справи.

В свою чергу суд не бере до уваги доводи відповідача про відшкодування позивачу Національною акціонерною страховою компанією «Оранта» страхових сум, оскільки з матеріалів справи випливає, що страхова виплата була здійснена ОСОБА_1 - 26.12.2005, проте ІІ групу інвалідності йому встановлено лише 04.05.2011.

На підставі вищезазначеного суд констатує, що довідка НАСК «Оранта» № 04-05/216 від 01.03.2016 не стосується предмету спору і не доводить фактичного отримання позивачем, передбаченої законодавством суми одноразової грошової допомоги.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, суд констатує що з 04.05.2011 позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, відповідно до постанови КМУ від 28.05.2008 № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та статей 9, 16 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 54-місячного грошового забезпечення на дату встановлення інвалідності.

Однак, незважаючи на встановлені норми чинного законодавства, які визначають гарантії соціального забезпечення військовослужбовців, відповідач не призначив та не виплатив позивачу спірну допомогу, а тому такі дії відповідача є протиправними і підлягають судовому захисту.

В свою чергу, вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь недоплаченої частини одноразової грошової допомоги у розмірі 698 700 грн., не підлягає задоволенню, оскільки встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд може визнати такі дії протиправними та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не брати на себе повноваження відповідача і ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

На підставі вищезазначеного, у задоволенні адміністративного позову у цій частині належить відмовити.

Суд не враховує заперечення відповідача про те що, виходячи з суб'єктного складу сторін та предмету позову, ця справа підсудна окружному адміністративному суду, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 18 КАС, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам (пункт 1 частини другої статті 18 КАС).

З матеріалів справи випливає, що предметом спору є нарахування й виплата суб'єктом владних повноважень (органом державної влади) одноразової грошової допомоги військовослужбовцю.

Зазначена допомога є складовою проголошеного Конституцією України соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За правилами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Зважаючи на норми чинного законодавства, суд констатує, що саме місцевим судам відповідно до пункту 4 частини першою статті 18 КАС належить право розглядати спори з приводу призначення соціальних виплат та допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС «у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку».

Відповідно до частини першої статті 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС «в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову».

Суд, констатує, що відповідач не довів, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином, зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 19, 22, 45 Конституції України, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 28 травня 2008 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», статтями 2, 18, 99, 104-106, 158-163, 183-2, 254, 256 КАС, суд

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та статей 9, 16 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та статей 9, 16 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Л. В. Шевченко