Рішення № 58684249, 30.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/2212/16-ц Головуючий у І інстанції Бондаренко О. В.Провадження № 22-ц/780/3686/16 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 57 30.06.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

30 червня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Даценко Л.М.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, треті особи на боці відповідача: ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» про звільнення майна з-під арешту, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернуласядо суду із вказаним вище позовом,який мотивувала тим, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 9 жовтня 2014 року у справі № 357/5051/14-ц за нею визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 Київської області, як на частку в майні подружжя, та право власності на 1/6 частину цього ж будинку в порядку спадкування за законом після смерті чоловкіа ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Під час розгляду даної справи їй стало відомо, що головний державний виконавець МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ постановою від 14 жовтня 2013 року наклав арешт на будинок по АДРЕСА_1 Київської області, на підставі якої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 жовтня 2013 року зареєстровано обтяження № 3035542 на спірний житловий будинок.

Постанова про арешт майна винесена державним виконавцем у зв'язку із тим, що на примусовому виконанні в міському відділі ДВС Білоцерківського МРУЮ перебуває виконавчий лист № 2-3509 від 31 липня 2013 року Печерського районного суду м. Києва про солідарне стягнення із ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» боргу за кредитнм договором в сумі 318508,38 грн. Державним виконавцем накладено арешт на будинок по АДРЕСА_1 поскільки він був зареєстрований за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 11 листопада 2008 року Білоцерківською районною державною нотаріальною конторою.

Однак, за рішенням рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 січня 2013 року у справі за її позовом, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім'я ОСОБА_3 11 листопада 2008 року. Вваждає, що оскільки виконавчий документ видано і арешт накладено після того, як набрали законної сили рішення судів про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на підставі яких ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на нерухоме майно, арешт міг бути накладений тільки на частину нерухомого майна, яке має належати ОСОБА_3 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, а не на все нерухоме майно.

Зазначала, що з огляду на наявність арешту, накладеного постановою державного виконавця про арешт майна, вона позбавлена можливості вчинити дії щодо державної реєстрації свого права власності на 2/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 та розпорядитися належним їй майном. У зв'язку з наведеним просила зняти арешт з житлового будинку по АДРЕСА_1 Київської області, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 39808672, виданої міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в Київській області 14 жовтня 2013 року.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня 2016 року позов задоволено. Звільнено з-під арешту житловий будинок АДРЕСА_1 обтяження на який накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 39808672, виданою міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в Київській області 14.10.2013 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ «УкрСиббанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким позов задоволити частково, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального права. Скаргу мотивує тим, що позивачка є власником лише 2/3 частин спірного будинку, на який накладено арешт, а відтак вправі ставити питання лише про звільнення цієї частини з-під арешту.

В суді апеляційної інстанції представник банку подану апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Позивачка ОСОБА_2 належно повідомлена про час розгляду справи, подала до суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, де просила розглядати справу у її відсутність.

Решта учасників належним чином повідомлені про час розгляду, до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 11 листопада 2008 року Білоцерківською районною державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок із відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 Київської області в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2012 року, залишеним в цій частині без змін рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 січня 2013 року, у справі за позовом ОСОБА_2 вказане свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 11 листопада 2008 року на ім'я ОСОБА_3 на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок по АДРЕСА_1 Київської області було визнано недійсним.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили 25 листопада 2014 року, за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 Київської області, як на частку в майні подружжя, та визнано право власності на 1/6 частину цього ж будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Також судом встановлено, що 16 вересня 2013 року державним виконавцем Білоцерківського міського відділу ДВС було відкрите виконавче провадження № 39808672 на підставі виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м.Києва 31 липня 2013 року про стягнення солідарно із ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» боргу за кредитом в розмірі 318508,38 грн.

Постановою головного державного виконавця МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ від 14 жовтня 2013 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відповідно до якої накладено арешт на будинок по АДРЕСА_1 що належить боржнику ОСОБА_3

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Задовольняючи позов про звільнення майна з-під арешту в повному обсязі, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що накладений постановою державного виконавця арешт на житловий будинок, позбавляє позивачку можливості реалізувати належне їй право власності на будинок та зареєструвати його у встановленому законом порядку.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Проте, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на частку у праві власності на будинок, яка належить позивачці. Ця частка визначена судом у розмірі 2/3 частини будинку.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

За змістом вказаних норм власник наділений повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядження лише у відношенні свого майна, тобто майна, яке належить йому на праві власності.

Поскільки позивачці належить на праві власності лише 2/3 частини спірного будинку, на який накладено арешт, то відповідно вона має право здіснювати право власності, в тому числі ставити питання про захист свого права власності, лише щодо належної їй частки у праві власності на будинок, а не щодо всього будинку, який їй не належить.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно положень ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст.ст.321,391 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна вправі вимагати усунення будь-яких порушень його права, в т.ч. порушення прав користування та розпорядження майном, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володінням.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Судом встановлено, що, позивачка є власником 2/3 частин будинку по АДРЕСА_1 Київської області, з яких 1/2 частин будинку належить їй як частка у спільному майні подружжя, а 1/6 частина - в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Також встановлено, що державним виконавцем МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ на вказаний будинок 14 жовтня 2013 року накладено арешт як на майно, що належить боржниці у виконавчому провадженні ОСОБА_3

Поскільки судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 набула права власності на 2/3 частини будинку задовго до накладення арешту, не є боржником у виконавчому провадженні, то наявні передбачені ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» для звільнення з-під арешту належних їй 2/3 частин будинку.

Посилання ОСОБА_2 у письмових запереченнях на апеляційну скаргу на те, що для реєстрації за нею 2/3 частин спірного будинку необхідно зняти арешт із усього будинку безпідставні і не грунтуються на законі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задоволити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 6 квітня 2016 року скасувати і ухвалити нове.

Позов задоволити частково. Звільнити з-під арешту 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_2, арешт на який накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 39808672, виданою міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в Київській області 14 жовтня 2013 року. В решті позову відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: