Рішення № 58683602, 22.06.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №620/2282/12 Головуючий у 1-й інст. Невмержицький І.М.

Категорія 59 Доповідач Худяков А. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Худякова А.М.,

суддів: Косигіної Л.М.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання Гайдамащук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Кооперативно-державного Поліського науково-виробничого селекційного центру по мясному скотарству «Росія» в особі арбітражного керуючого ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5 про встановлення факту набуття права на майно, про визнання права власності

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати за ним право власності на нерухоме пайове майно члена колективного сільськогосподарського підприємства, а саме будівлю корівника №2 ферми с.Чудин Радомишльського району Житомирської області. В обґрунтування позову зазначав, що він є членом Кооперативно-державного Поліського науково-виробничого селекційного центру по мясному скотарству «Росія» (далі -КДПНВСЦ «Росія») на підставі майнових сертифікатів свідоцтв: серії ЖИ-6 №231059 від 29.03.2007 року, серії ЖИ-6 №229439 від 08.06.2010. Окрім того, свій майновий пай йому уступила дружина ОСОБА_5, яке належало їй на підставі свідоцтва серії ЖИ-6: №231058 від 29.03.2007 року.

Також, 01.06.2010 року позивач придбав у ОСОБА_6 майновий пай, що належав останній на підставі свідоцтва серії ЖИ-6 №231096. У відповідності до рішення комітету співвласників майнових паїв КДПНВСЦ «Росія» від 12 листопада 2004 року було дозволено передати в рахунок майнових паїв в сумі 43879 грн. ОСОБА_3 певне майно, а саме приміщення ферми №2 с.Чудин Радомишльського району. На виконання вказаного рішення між сторонами було складено акт-прийому передачі майна від 12 листопада 2004 року.

Посилаючись на те, що, позивач позбавлений можливості у реєстрації права власності на вказане майно через перебування відповідача у стадії ліквідації, на підставі ст.392 ЦК України,просиввизнати за ним право власності на спірнемайно та визнати факт набуття права власності на нерухоме вищевказане майно.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2012 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на нерухоме пайове майно члена колективного сільськогосподарського підприємства, а саме будівлю корівника №2 ферми с.Чудин Радомишльського району Житомирської області.

Визнано факт набуття ОСОБА_3 права власності на нерухоме пайове майно члена колективного сільськогосподарського підприємства, а саме будівлю корівника №2 ферми с.Чудин Радомишльського району Житомирської області.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи просить постановлене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції дійшов хибних висновків щодо наявності підстав та їх доведеності для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно, не зясувавши чи приймалося рішення про виділення майна позивачу, чи не були порушені права інших співвласників майнових паїв, якій розмір майнового паю належить саме позивачу тощо.

Крім того, апелянт зазначає, що він не був залучений судом першої інстанції до участі у розгляді даної справи, оскільки рішення суду безпосередньо впливає на його права і обовязки як одного із співвласників майна пайового фонду КДПНВСЦ «Росія».

Колегія суддів, приймаючи до уваги, що розгляд справи вже відкладався та з огляду недопущення порушення строків розгляду справи, вважає за можливе розглядати справу у відсутності позивача, третьої особи та їх представників, які належним чином відповідно до вимог ст.ст.74-76 ЦПК Україниповідомлені про час та місце розгляду справи, але не зявилися в судове засідання.

Заслухавши пояснення особи, що подала апеляційну скаргу та його представника, дослідивши матеріалами справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах, визначенихст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами не надано жодного доказу про наявність перешкод для визнання права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 на підставі ст.328, 331, 392, 1218 та 1223 ЦК України.

Проте, погодитися з таким висновком не можна, враховуючи наступне.

Відповідно дост.213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зіст.214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтею 41Конституції Українивизначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15ЦК, частина перша статті 3Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК).

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва серії ЖИ-6 №231059 від 29 березня 2007 року та серії ЖИ-6 №229439 від 08 червня 2008 року про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) ОСОБА_3 має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства КДПНВСЦ «Росія» відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 26.01.2006 року у розмірі 20 163 гривень, або 0,186 відсотків та у розмірі 19167 гривень, або 0,177 відсотків відповідно із загальної вартості пайового фонду підприємства станом на 01.02.2002 року 10 846 082 гривень (а.с.19). На свідоцтвах відсутні будь-які позначки щодо передачі майна на підставі акту приймання-передачі від 12 листопада 2004 року.

Згідно протоколу засідання комітету співвласників майнових паїв від 12 листопада 2004 року вирішено дозволити передачу в рахунок майнових паїв наступне в сумі 43879 тисяч гривень ОСОБА_3 приміщення ферми №2 в с.Чудин Радомишльського району (а.с.15).

На виконання вищевказаного рішення між головою співвласників майнових паїв КДПНВСЦ «Росія» та ОСОБА_3 складено акт прийому-передачі відповідно до рішення комітету спілки співвласників майнових паїв КДПНВСЦ «Росія» приміщення ферми №2 с.Чудин від 12 листопада 2004 року (а.с.16).

Проте, аналіз документів (а.с.19, 16, 15) свідчить про те, що акт прийому-передачі майна та рішення комітету співвласників про виділ цього майна передувало отриманню позивачем майнових сертифікатів, тобто до 29 березня 2007 року та 08 червня 2010 року.

Однак, зазначеним обставинам районний суд у порушення вимогст.212 ЦПК Українижодної оцінки не надав.

Закон України від 14.02.1992 року «Про колективне сільськогосподарське підприємство»(№2114) (п.3 ст.9) закріплює право членів КСП у разі виходу з підприємства отримати пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств був врегульований наказом Міністерства аграрної політики від 14 березня 2001 року № 62 «Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 04 квітня 2001 року за № 306/5496 (далі - Наказ), який втратив чинність 24 травня 2013 року на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 11 квітня 2013 рок № 253 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких наказів», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 25 квітня 2013 року за № 673/23205.

Вказаним Порядком передбачалося, що виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводилося підприємством-користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі.

Згідно з п.9 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженогонаказом Міністерства аграрної політики України №62 від 14 березня 2001 рокувиділення зі складу пайового фонду майна в натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством правонаступником на підставі рішення загальних зборів співвласників.

Так, пунктом 12 Порядку встановлено, що питання розподілу майна пайового фонду вирішується загальними зборами співвласників майнових паїв, які затверджують подані комісією пропозиції, після чого згідно з п.15 Порядку таке майно виділяється підприємством правонаступником з оформленням акта приймання-передачі.

При виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робило відмітку про виділення майна в натурі у свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, що засвідчувалося підписом керівника підприємства та печаткою.

Вказане свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна були підставою для оформлення прав власності на зазначене майно в установленому порядку.

Проте, матеріали справи не містять жодного рішення загальних зборів співвласників майнових паїв КДПНВСЦ «Росія» про виділ будь-якого майна позивачу в рахунок його майнового паю, що відноситься виключно до компетенції загальних збрів співвласників відповідно до Статуту КДПНВСЦ «Росія».

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1).

Крім того, позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження його звернення у визначеному порядку щодо реєстрації права власності на обєкт спірного нерухомого майна.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»визначені випадки оформлення права власності на нерухоме майно з видачею відповідного свідоцтва.

Згідно листа Державної реєстраційної служби України від 06 червня 2014 року №9299/05-15-14 «Щодо порядку оформлення прав власності на майно, виділене в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств», підставою для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності є свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства з відміткою про виділення майна в натурі, що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою, та акт приймання-передавання майна, підписаний підприємством-правонаступником (користувачем).

Відповідно до п.3 Порядку виділеннямайнових паїв в натурі №177, порядок виділення майна в натурі в рахунок майнових паїв розробляється Комісією з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки. Він відображається у Положенні про порядок паювання майна та затверджується загальними зборами членів КСП.

Проте, як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду позивачем не було надано Положення про порядок паювання майна КДПНВСЦ «Росія», що виключає можливість встановлення структури майнового паю цього підприємства, вартості будівель ферми № 2, а відтак і відповідність їх вартості - вартості майнового паю позивача. Будь-який належних та допустимих доказів на підтвердження встановлення статусу спірного обєкту нерухомого майна (включення його до обєктів, що підлягають наданню членам майнових паїв тощо), відповідності його вартості сумі пайового внеску позивачем ні до суду першої, ні до апеляційної інстанції не надано.

Представник відповідача жодного разу до суду не зявився, самоусунувся від виконання своїх процесуальних обовязків, подав лише заяву про розгляд справи у його відсутності без дотримання вимог чинного законодавства щодо реєстрації як вихідної та вхідної кореспонденції (а.с.32).

Також, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження загальної кількості осіб, які мають право на частку пайового фонду майна КДПНВСЦ «Росія», що виключає можливість перевірки, чи не порушуються їх права та охоронювані законом інтереси.

Крім того, визнаючи за позивачем право власності на ферму №2, суд першої інстанції не зясував чи не порушуються права інших співвласників майнових паїв, на якій земельній ділянці розташована спірна будівля та не встановив чи було віднесено спірний обєкт до переліку майна, яке планується виділити в натурі співвласникам.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції у порушення вимог ст.10, 206 ЦПК України, не сприяв повному та всебічному зясуванню обставин справи, зокрема не визначився з характером правовідносин, які виникли, кругом заінтересованих осіб; не вирішив питання щодо залучення до участі у справі, зокрема апелянта, як співвласника майнового паю ОСОБА_2, хоча прийняте по справі рішення безпосередньо стосується його прав та обовязків, чим порушив право останнього на справедливий судовий розгляд, що передбачено ч.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини.

Відповідно до частини 4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, а, відтак відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,314-316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2012 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього ж дня на протязі двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді