Рішення № 58683573, 30.06.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №288/1276/15-ц Головуючий у 1-й інст. Васільєв Л. А.

Категорія 39 Доповідач Трояновська Г. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.,

суддів: Павицької Т.М., Широкової Л.В.,

з участю секретаря Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю та виділення у власність 1/2 частини житлового будинку

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом. Вимоги обґрунтовувала тим, що з 05.08.1999 року по 18.11.2003 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 За час перебування у шлюбі, за рахунок спільних коштів ними було набуто житловий будинок по вул. Польовій, 31-а в с. Камянка Попільнянського району Житомирської області. Після розірвання шлюбу її частка, як співвласника, в натурі не була виділена, оскільки вони продовжували спільно проживати у вказаному будинку з ОСОБА_5 як одна сімя, вели спільне господарство, були повязані спільним побутом, потреби у поділі житлового будинку не було. 19.02.2015 року ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої ввійшов зазначений будинок. Спадкоємцями першої черги є діти померлого - відповідачі по справі, які після смерті ОСОБА_5 не визнають її права на вищевказаний житловий будинок, як співвласника.Нотаріус їй відмовив у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у звязку з тим, що на час смерті ОСОБА_5 вона не перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі. В ході розгляду справи позивач неодноразово уточнювала позовні вимоги та остаточно просила визнати житловий будинок, розташований по вул. Польовій, 31-а в с. Камянка Попільнянського району Житомирської області обєктом спільної сумісної власності з померлим 19.02.2015 року ОСОБА_5, як такий, що був набутий ними під час шлюбу, виділити їй у власність 1/2 частину зазначеного житлового будинку, як частки із майна, що є обєктом спільної сумісної власності.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2016 року позов задоволено частково. Виділено ОСОБА_1 у власність 1/2 частину житлового будинку, розташованого по вул. Польовій, 31-а в с. Камянка Попільнянського району Житомирської області, як частку із майна, що є обєктом спільної сумісної власності. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 243,60 грн. судового збору, зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, в особі представника ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказує, що житловий будинок по вул. Польовій, 31-а в с. Камянка Попільнянського району Житомирської області не був побудований за спільні кошти та спільною працею подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_1, а за особисті кошти ОСОБА_2 Зокрема, зазначає, що померлий ОСОБА_5 отримав державний акт на право приватної власності на землю, яку передано для обслуговування житлового будинку в с. Камянка, 11 лютого 1994 року, та отримав дозвіл на забудову вказаної земельної ділянки. Кошти на будівництво ОСОБА_5 отримав від продажу належних йому акцій у 1994 році. До реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 ним було зведено будинок. Крім того для закінчення будівництва у 1998 році він продав належну йому на праві особистої власності квартиру. За поясненнями самої позивачки з 1997 року вони з померлим ОСОБА_5 проживали в будинку, що підтверджує те, що частина будинку уже на той час була придатна для проживання.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнала та просила її відхилити. Відповідачі наполягали на скасуванні рішення суду та задоволенні апеляційної.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, що позивачка має право на виділення у власність 1/2 частини житлового будинку як частки із майна, що є обєктом спільної сумісної власності. При цьому суд виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 набули спірний житловий будинок за час шлюбу, а тому він є спільною сумісною власністю подружжя відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сімю України та ч.3 ст. 368, ч.2 ст.370 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 5 серпня 1999 року по 18 листопада 2003 року /т.1 а.с.59,90/.

19 лютого 2015 року ОСОБА_5 помер /т.2 а.с.57/.

Нотаріусом Попільнянської державної нотаріальної контори в Житомирській області 23.09.2015 року за №345/0214 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки на момент смерті ОСОБА_5 вона не перебувала з померлим у зареєстрованому шлюбі /т.1 а.с.18/.

У позовній заяві позивачка зазначила, що після розірвання шлюбу вона з ОСОБА_5 продовжувала спільно проживати та вести спільне господарство, а тому потреби у поділі житлового будинку за його життя не було. Обставини спільного проживання позивачки з їх батьком, після розірвання шлюбу, частково підтвердили відповідачі, проте зазначили, що ОСОБА_1 мала і має на теперішній час квартиру в м. Києві та часто проживала там, а у її відсутність з ОСОБА_5 деякий час проживала його перша дружина, їх мати.

На момент смерті ОСОБА_5 ОСОБА_1 з ним не проживала, поховання батька проводили діти відповідачі по справі. Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Згідно довідки Камянської сільської ради Попільнянського району від 27.03.2015 року №97 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживав та був зареєстрований за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_2. На момент смерті за вказаною адресою зареєстрованих та проживаючих осіб не було /т.1а.с.44/.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 09.06.1993 року на підставі рішення виконкому від 26.05.1993 року ОСОБА_5 було надано Дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку з господарськими спорудами на присадибній ділянці №31 по вул. Польовій в с. Камянка Попільнянського району /т.1 а.с.33/.

24 листопада 1997 року на підставі рішення виконкому Попільнянської сільської ради від 11 лютого 1994 року ОСОБА_5 видано Державний акт на право приватної власності на землю площею 0,1992га, розташовану на території с. Камянка Камянської сільської ради з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку /т.1а.с.34/.

Заперечуючи проти позову, відповідачі по справі стверджували, що спірний будинок побудовано за особисті кошти їх батька отримані від продажу акцій та квартири.

На підтвердження своїх заперечень відповідачами надано до суду договір купівлі-продажу власних акцій від 21 вересня 1994 року за яким ОСОБА_5 продав акції на суму 12 млн.510тис.440крб. /т.1а.с.35,45/, а також договір купівлі-продажу квартири від 21 грудня 1998 року згідно якого ОСОБА_5 продав за 37000 грн. належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 /т.1а.с.36,43/.

Відповідачі, допитані в суді першої інстанції як свідки, пояснили, що їх мати, тепер покійна, та батько ОСОБА_5 після розірвання шлюбу розміняли свою квартиру на дві однокімнатні. В подальшому мати продала свою однокімнатну квартиру та позичила 3тис. доларів батькові на будівництво будинку. Коли батько продав свою квартиру у 1998 році, він повернув борг матері та частину коштів витратив на добудову будинку. Факт позики коштів на будівництво та повернення боргу ОСОБА_5 своїй першій дружині позивач не заперечила, пояснивши, що перша дружина ОСОБА_5 продала квартиру в Києві за 10 тис. доларів США, з яких 3 тис.дол. позичила ОСОБА_5, а 7 тис. дол. США дала сину на машину.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації №182 від 08.05.2003 року житловий будинок ОСОБА_5 по вул. Польова, 31а в с. Камянка Попільнянського району Житомирської області прийнято до експлуатації /т.1а.с.64/.

13.05.2003 року на підставі рішення Камянської сільської ради від 31.03.2003 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно житловий будинок по вул. Польова, 31а в с. Камянка Попільнянського району Житомирської області із часткою 1/1 /т.1 а.с.7/.

09.06.2003 року вказаний будинок зареєстровано в Державному комунальному підприємстві Бердичівське МБТІ /т.1 а.с.8/.

ОСОБА_1 у своїх поясненнях та письмовому клопотанні про призначення судової будівельно-технічної експертизи /т.2 а.с.58/ визнала, що на час укладення шлюбу ОСОБА_5 за свої особисті кошти було зведено фундамент, побудовано два поверхи будинку, міжкімнатні перегородки на першому поверсі, покладено залізобетонне перекриття між першим та другим поверхом, міжкімнатних перегородок на другому поверсі не було та був відсутній дах та покрівля.

Водночас, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 вказали, що на час одруження ОСОБА_5 з ОСОБА_1 було побудовано коробку, дах та покрівлю.

Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у своїх поясненнях не вказали на наявність чи відсутність даху та покрівлі.

А тому колегія суддів вважає доведеною ту обставину, що на час реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 ОСОБА_5 за свої особисті кошти на відведеній йому земельній ділянці було зведено двоповерховий житловий будинок із залізобетонним перекриттям, міжкімнатними перегородками на першому поверсі, дахом і покрівлею.

Відтак зазначена частина будинку є особистою приватною власністю ОСОБА_5

Судом встановлено і про це зазначено вище, що ОСОБА_5 21 грудня 1998 року продав за 37000 грн. належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1. За офіційним курсом гривні до долара США на грудень 1998 року у доларовому еквіваленті ця сума становила 10787 доларів США.

Встановлено, що ОСОБА_5 позичав 3 тис. доларів США для будівництва, які після продажу своєї квартири повернув. Ця обставина ніким не заперечується.

ОСОБА_1 пояснила, що після продажу квартири ОСОБА_5 дав гроші на зберігання своїй дочці ОСОБА_3, яка не повернула батькові грошей, а тому вони проводили добудову за рахунок їх пенсій та продажу на ринку овочів із присадибної земельної ділянки.

Водночас, ОСОБА_3 також пояснила, що вона дійсно не повернула усіх грошей батькові, проте повернула 2,5 тис. доларів і саме ці кошти давали можливість проводити будівництво, а не пенсія та виручка від реалізації сільгосппродуктів із присадибної земельної ділянки.

Проте ці обставини, окрім пояснень ОСОБА_3, нічим не підтверджуються, а тому колегія суддів вважає, що особистою приватною власністю ОСОБА_5 є частина будинку, яка була ним побудована до укладення шлюбу, про що зазначено вище.

Заявляючи вимоги, позивачка вказувала, що вона має право на виділення їй у власність 1/2 частини спірного будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя.

Колегія суддів вважає такі вимоги не доведеними з огляду на таке.

При вирішенні спору колегія суддів враховує підставу (обгрунтування) та зміст позовних вимог та застосовує норми права які регулюють спірні правовідносини /п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 „Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав/.

Так, відповідно до ст. 22 КпШС України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажитеподружжямзачасшлюбу,єйого спільною сумісноювласністю.Коженз подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).

Частиною 1 статті 25 КпШС України визначено, що якщо майно,якебуловласністюодного з подружжя,за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудовихабо грошовихзатратдругогоз подружжя або їх обох,воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (аналогічні положення містить стаття 62 СК України).

Верховний суд України в п.23 Постанови Пленуму від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавствапри розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що майно, яке належало одному з подружжя,може бути визнане судом спільною сумісною власністю з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Істотність збільшення вартості майна підлягає зясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору, вартості обєкта в стані, що існував до поліпшення та його вартості після поліпшення.

Визначаючи правовий статус житла як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (справа №6-211цс14) та є обовязковою для судів відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Так, судом встановлено, що ОСОБА_5 за свої особисті кошти було побудовано та накрито двоповерховий житловий будинок із залізобетонним перекриттям, міжкімнатними перегородками на першому поверсі, площею 131,1 кв.м. /т.1 а.с.119/.

На момент введення будинку в експлуатацію та отримання свідоцтва про право власності на будинок від 13.05.2003 року як і на даний час площа будинку не збільшилась порівняно з тією, яка існувала на момент укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (05.08.1999року), другий поверх будинку так і не добудовано, відсутні міжкімнатні перегородки, штукатурка. У будинку пічне опалення.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та безспірних доказів майнового характеру щодо придбання матеріалів, їх вартості, вартості та обсягу виконаних робіт, істотності їх у ціні по відношенню до вартості житлового будинку на час проведення даних робіт.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 було заявлено клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи, проте її вартість позивачкою не було оплачено, а тому експертизу не проведено.

На підставі показань свідків, які загальними фразами пояснювали, що ОСОБА_1 брала участь у будівництві будинку, суд позбавлений зробити висновок про істотне збільшення цінності спірного житлового будинку та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 його частку.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкта в стані, що існував до поліпшення та його вартості після поліпшення.

Наявним має бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта нерухомого майна та його якісних характеристик, а ухвалювати рішення на припущеннях заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Посилання в запереченнях проти доводів апеляційної скарги на те, що спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутись з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності є безпідставним, оскільки ОСОБА_1 не може спадкувати майно померлого ОСОБА_5 нарівні з його дітьми, оскільки не перебувала з померлим у зареєстрованому шлюбі на момент відкриття спадщини, а прохання викласти резолютивну частину рішення про визначення частки майна померлого у спільній сумісній власності свідчить про зміну позовних вимог, що не допускається на стадії апеляційного розгляду.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю та виділення у власність 1/2 частини житлового будинку відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді