Рішення № 58681590, 21.06.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.06.2016 Справа № 905/1592/16

Господарський суд Донецькоїобласті у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши матеріали справи

за позовом

Державного підприємства «Конотопське лісове господарство»

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес - Сервіс»

про

стягнення 26859,58грн.

за участюпредставників:

відпозивача

не з'явився;

відвідповідача

не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Державного підприємства «Конотопське лісове господарство» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес - Сервіс» основного боргу у розмірі 10000,00грн., 3% річних у розмірі 1096,15грн., втрат від інфляції у розмірі 15763,43грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором №54/3б від 27.05.2013в частині здійснення своєчасної оплати вартості поставленого товару.

На підтвердження вищезазначених обставин, позивач надає належним чином засвідчені копії наступних документів: рахунків на оплату №228 від 12.08.2013 на суму 30388,66грн., №227 від 12.08.2013 на суму 30961,26грн., №238 від 29.08.2013 на суму 29628,44грн., №239 від 29.08.2013 на суму 31682,47грн., №246 від 02.09.2013 на суму 32439,07грн., №247 від 02.09.2013 на суму 31581,88грн., №266 від 21.09.2013 на суму 32045,92грн., №267 від 21.09.2013 на суму 32508, 32грн., №268 від 21.09.2013 на суму 32691,92грн., №277 від 27.09.2013 на суму 27877,86грн., №279 від 28.09.2013 на суму 323933,33грн., №283 від 29.09.2013 на суму 28836,27грн., №296 від 10.10.2013 на суму 26572,21грн., №297 від 10.10.2013 на суму 30190,36грн., специфікацій – накладних на відправлення лісопродукції залізницею/водним шляхом №№24, 23, 41, 42, 1, 3, 35, 36, 38, 49, 54, 57, 10, 11, залізничних накладних,виписки по особовому рахунку позивача №26006008524, акту звірки взаєморозрахунків між сторонами, претензії №09-03/366 від 21.03.2016, розрахунку суми заборгованості.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04.05.2016 порушено провадження та призначено справи до розгляду.

Позивач у судове засідання, призначене на 21.06.2016, не з'явився, причини неявки суду невідомі. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить підпис уповноваженого представника за довіреністю на розписці про відкладення розгляду справи. Разом з тим, 31.05.2016 надав витребувані судом документи та додаткові письмові пояснення. У своїх письмових поясненнях позивач зазначає, що станом на 14.06.2016 відповідач погасив основний борг у розмірі 10000,00грн. у повному обсягу. Також позивач вказує на те, що не може надати до матеріалів справи №905/1592/16 копію договору №54/3б від 27.05.2013, оскільки останній є втраченим.

Відповідач у судове засідання 21.06.2016 не з'явився, причини неявки суду невідомі, про дату та час проведення судового засідання повідомлений належним чином. Разом з тим, відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач стверджує, що станом на момент звернення позивача до господарського суду Донецької області Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес - Сервіс» вже погасило заборгованість у повному обсягу 06.05.2016. Відносно нарахування позивачем 3% річних та інфляційного збільшення боргу відповідач вважає, що вони нараховані неправомірно, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес - Сервіс» знаходиться на території проведення антитерористичної операції, тому відповідно до ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 №1669-7 нарахування штрафних санкцій забороняється. Також, відповідач просить застосувати до нарахування штрафних санкцій строк позовної давності в один рік.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно досягнутих між позивачем та відповідачем домовленостей, Державним підприємством «Конотопське лісове господарство»(продавець, позивач)відвантажено Товариству з обмеженою відповідальністю «Експрес - Сервіс» (покупець, відповідач), товар на загальну суму 431338,28грн., що підтверджується специфікацією – накладною №24, залізничною накладною №32828311, специфікацією – накладною №23, залізничною накладною №32826224, специфікацією – накладною №41, залізничною накладною №33061284, специфікацією – накладною №42, залізничною накладною №33061847, специфікацією – накладною №1, залізничною накладною №33109547, специфікацією – накладною №3, залізничною накладною №33116526, специфікацією – накладною №35, залізничною накладною №33351446, специфікацією – накладною №36, залізничною накладною №33356635, специфікацією – накладною №38, залізничною накладною №33358490, специфікацією – накладною №49, залізничною накладною №33432618, специфікацією – накладною №54, залізничною накладною №33443441, специфікацією – накладною №57, залізничною накладною №33454299, специфікацією – накладною №10, залізничною накладною №33585522, специфікацією – накладною №11, залізничною накладною №33585647.

В своїх письмових поясненнях позивач зазначив, що між ним та відповідачем укладено договір купівлі-продажу №54/3б від 27.05.2013, проте Державне підприємство «Конотопське лісове господарство» не має можливості до матеріалів справи №905/1592/16 надати копію вказаного договору, оскільки останній є втраченим.

Проте матеріали справи №905/1592/16 містять рахунки на оплату, залізничні накладні, відповідні специфікації на поставку, зі змісту яких суд має можливість встановити коли, ким, на яку суму, яку продукцію поставлено відповідачу позивачем.

Відповідач жодних заперечень щодо неотриманням ним товару не надав. Спору відносно отримання товару між сторонами не має.

Суд не приймає посилання позивача на те, що вищевказана поставка товару відбувалась на підставі договору, оскільки вказані доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, а саме позивачем не надано до матеріалів справи тексту самого договору.

Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 180 Господарського кодексу визначено, щодоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, що до яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ч.2 ст.642 Цивільного кодексу Україниякщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідно до ч.1 ст.644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Вчинення відповідного правочину підтверджується настуними документами, які виставлені відповідачу: рахунком на оплату №228 від 12.08.2013 на суму 30388,86грн., рахунком на оплату №227 від 12.08.2013 на суму 30961,26грн., рахунком на оплату №238 від 29.08.2013 на суму 29628,44грн., рахунком на оплату №239 від 29.08.2013 на суму 31682,47грн., рахунком на оплату №246 від 02.09.2013 на суму 32439,07грн., рахунком на оплату №247 від 02.09.2013 на суму 32581,88грн., рахунком на оплату №266 від 21.09.2013 на суму 32045,92грн., рахунком на оплату №267 від 21.09.2013 на суму 32508,32грн., рахунком на оплату №268 від 21.09.2013 на суму 32691,92грн., рахунком на оплату №277 від 27.09.2013 на суму 27877,86грн., рахунком на оплату №279 від 28.09.2013 на суму 32933,33грн., рахунком на оплату №283 від 29.09.2013 на суму 28836,27грн., рахунком на оплату №296 від 10.10.2013 на суму 26572,32грн., рахунком на оплату №297 від 10.10.2013 на суму 30190,36грн.

Виставлення позивачем рахунку на оплату, перерахування відповідачем коштів, відвантаження товару позивачем свідчить укладення між сторонами угоди, яка за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, сторонами у спрощений спосіб укладена угода щодо поставки товару, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а саме: позивач поставляє відповідачу конкретний товар, а останній приймає його та оплачує, тому ця угода (домовленість) породжує для сторін права та обов’язки та підлягає належному виконанню сторонами.

Господарським судом встановлено, що позивачем на підставі залізних накладних та специфікацій – накладних поставлений, а відповідачем без будь-яких заперечень та зауважень отриманий товар вартістю 431338,28грн. Отже, обов’язок позивача вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згіднозі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Судом встановлено, що оскільки сторонами строки оплати отриманого товару не погоджені, відповідач зобов'язаний оплатити вартість отриманого товару після його прийняття.

Як зазначає у позовній заяві позивач, відповідач оплачував заборгованість частково, станом на 21.03.2016 заборгованість становила 10000,00грн. Таку ж суму заборгованості підтвердив відповідач у відзиві на позов.

Під час розгляду справи судом, відповідач 06.05.2016 погасив заборгованість у розмірі 10000,00 грн., що підтверджує як позивач так і відповідач. Так, зокрема згідно пояснень позивача, кошти у розмірі 9545,25 грн. були враховані позивачем в якості проплати по цій поставці шляхом перенесення з попередньої оплати по іншому договору. Таке перенесення відбулось в результаті відповіді на претензію, яку позивач отримав 06.05.2016. Окрім того, 06.05.2016 на підставі платіжного доручення відповідач перерахував відповідачу 454,75 грн.

За таких обставин, 06.05.2016 відбулось погашення всієї суми основного боргу.

Отже, провадження по справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 10000,00 грн. підлягає припиненню відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв"язку з відсутністю предмету спору.

Як вже встановлено судом вище, строк оплати вартості отриманого товару настав, тому позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1096,15грн. та інфляційні втрати у розмірі 15763,43 грн.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, за вимогою кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Судом перевірялися розрахунки позивача 3% річних та інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду а саме за період з 31.12.2013 по 21.03.2016 на суму заборгованості 32643,10 грн., яка підтверджується актом звірки та не спростована відповідачем та з урахуванням подальшого зменшення на суму 17880,00 грн , 12888,0 грн., 10000,00 грн..

Суд встановив, що розрахунок 3% річних позивача є арифметично невірним, оскільки останнім не враховано, що 2016 рік містить 366 днів. За розрахунком суду 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача складають у загальному розмірі 1093,61грн., а саме: на суму 32643,10грн. за період з 31.12.2014 по 20.12.2015 (кількість днів прострочення 355) у розмірі 952,46грн., на суму 17880,00грн. за період з 21.12.2015 по 27.01.2016 (кількість днів прострочення 38) у розмірі 55,69грн., на суму 12880,00грн. за період з 28.01.2016 по 20.03.2016 (кількість днів прострочення 53) у розмірі 55,95грн., на суму 10000,00грн. за період з 21.03.2016 по 25.04.2016 (кількість днів прострочення 36) у розмірі 29,51грн.

Розрахунок позивача інфляційного збільшення боргу у розмірі 15763,43грн. є арифметично невірним. Позивачем вірно зазначено період нарахування, проте невірно вирахувана саме сума інфляції та невірно застосовані індекси інфляційного збільшення боргу.

Як роз'яснено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Отже, за розрахунком суду: на суму 32643,10грн. за період з 31.12.2014 по 20.12.2015, індекси інфляції 103,10* 105,3* 110,80* 114,00* 102,20* 100,40* 99,00* 99,20* 102,30 *98,70 *102,00 *100,7, сукупний індекс складає 143,313, інфляційне збільшення становить 14138,71грн.; на суму 17880,00грн. за період з 21.12.2015 по 27.01.2016, індекс інфляції 100,90, інфляційне збільшення становить 160,92грн.; на суму 12880,00грн. за період з 28.01.2016 по 20.03.2016, індекси інфляції 99,60*101,00, сукупний індекс складає 100,596, інфляційне збільшення становить 76,76грн. Отже, загальна сума інфляційного збільшення боргу, що підлягає стягненню з відповідача складає 14376,39грн.

У своєму відзиві відповідач вважає, що нарахування 3% річних та інфляційного збільшення боргу позивачем є неправомірними, оскільки ТОВ «Експрес - Сервіс» знаходиться на території знаходиться проведення антитерористичної операції, тому відповідно до ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 №1669-7 нарахування штрафних санкцій забороняється. Також, відповідач просить застосувати до нарахування штрафних санкцій строк позовної давності в один рік.

Суд не приймає такі доводи відповідача з наступних підстав.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, зокрема скорочена. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У статті 260 Цивільного кодексу України зазначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При вирішенні питання про застосування строків позовної давності, необхідним є встановлення застосування загальної чи спеціальної позовної давності. Відповідач наполягає на застосуванні спеціальної позовної давності, як до вимог про стягнення стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як встановлено судом вище, предметом позову були вимоги про 3 % річних та інфляційних втрат передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що відповідальність, передбачена ст.625 Цивільного кодексу України, є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання і може застосовуватися незалежно від застосування кредитором інших видів відповідальності або інших забезпечувальних заходів, зокрема неустойки. Проценти, визначені статтею 536 Цивільного кодексу України, є встановленою законом платою за користування чужими грошовими коштами (тобто не є неустойкою за порушення грошового зобов'язання), яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов'язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Отже, аналіз вказаних норм чинного законодавства, дає підстави для висновку, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не є неустойкою, штрафом, пенею для стягнення яких передбачені скорочений строк давності в 1 рік. Навпаки до вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами, 3% річних та інфляційних втрат застосовується загальний строк позовної давності в 3 роки. Як було встановлено судом вище, сам відповідач зазначає, що зобов‘язаний був здійснити розрахунок до 27.05.2013 року, позивач звернувся до суду у квітні 2016 року, тобто у межах строку загальної позовної давності.

За таких обставин, у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності судом відмовлено.

Заперечення відповідача про неможливість нараховувати 3% річних та інфляційного збільшення боргу у зв’язку із проведення на території Донецької області антитерористичної операції, судом відхиляються з огляду на наступне. Як вже встановлено судом раніше, 3% річних та інфляційне збільшення боргу не є штрафними санкціями, тому не підпадають під правове регулювання Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 №1669-7.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що хоча позов й задоволений частково, проте спір виник з вини відповідача і станом на момент звернення позивача до суду, сума основного боргу повністю підтверджується матеріалами справи, а подальше його зменшення відбулось у зв‘язку з тим, що відповідач під час розгляду справи судом по суті здійснив сплату суми основного боргу, а саме сума основного боргу сплачена остаточно відповідачем 06.05.2016, а позивач звернувся до господарського суду Донецької області 29.04.2016.

Приписами ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

З вищезазначеного, керуючись ст.49 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку про покладення судових витрат на відповідача без урахування погашення основного боргу останнім у розмірі 10000,00грн.

Керуючисьст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарськогопроцесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження по справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес - Сервіс») на користь Державного підприємства «Конотопське лісове господарство» основного боргу у розмірі 10000,00 (десять тисяч гривень).

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес - Сервіс» (84545, Донецька обл., м. Артемівськ, м.Соледар, вул.Ломоносова, буд.8, код ЄДРПОУ 32685730) на користь Державного підприємства «Конотопське лісове господарство» (юридична адреса: 41635, Сумська область, Конотопський район, с.Бочечки, вул.Загребля, б.65, код ЄДРПОУ 00992935) 3% річних у розмірі 1093 (одна тисяча дев’яносто три)грн. 61коп., інфляційне збільшення боргу у розмірі 14376(чотирнадцять тисяч триста сімдесят шість)грн. 39 коп. та судовий збір у розмірі 1306 (одна тисяча триста шість) грн. 71 коп.

3.В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України

Дата складення повного рішення:27.06.2016.

Суддя Д.М. Огороднік