Ухвала суду № 58680971, 29.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" червня 2016 р. м. Київ К/800/19116/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Лук'янова А.О.,

відповідача Зломиноги Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПредставництва «Доу АгроСайенсіс Фертрібсгезельшафт м.б.х.» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 рокуу справі826/244/15за позовомПредставництва «Доу АгроСайенсіс Фертрібсгезельшафт м.б.х.»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Представництво «Доу АгроСайенсіс Фертрібсгезельшафт м.б.х.» (далі по тексту - позивач, Представництво «Доу АгроСайенсіс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 27 серпня 2014 року №119426552212.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2015 року позов задоволено.

За результатами перегляду зазначеного судового рішення, Київським апеляційним адміністративним судом 02 квітня 2015 року винесено постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2015 року.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем у період з 23 червня 2014 року по 04 серпня 2014 року була проведена документальна планова виїзна перевірка Представництва «Доу АгроСайенсіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами перевірки 11 серпня 2014 року складено акт №752/ 26552212/200551318.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 137.8 статті 137, пункту 160.8 статті 160 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 907626,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем 27 серпня 2014 року винесено податкове повідомлення - рішення №119426552212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 1081987,00 грн., в тому числі, за основним платежем у розмірі 907115,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 174872,00 грн.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не є представництвом в розумінні Податкового кодексу України, а тому не є платником податку на прибуток.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач є постійним представництвом, а тому відповідачем правомірно визначено податок на прибуток.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) постійне представництво нерезидента в Україні - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об'єкт чи пов'язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов'язана з таким майданчиком, об'єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов'язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження діяти від імені виключно такого нерезидента, що тягне за собою виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов'язків (укладати договори (контракти) від імені цього нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу).

Відповідно до статті 5 Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно, яка набула чинності 20 травня 1999 року (далі по тексту - Конвенція) визначено, що для цілей цієї Конвенції термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства.

Термін «постійне представництво», зокрема, включає: a) місце управління; b) відділення; c) контору; d) фабрику; e) майстерню; і f) шахту, нафтову або газову свердловину, кар'єр або будь-яке інше місце видобутку або розвідки природних ресурсів.

Будівельний майданчик або монтажний чи складальний об'єкт є постійними представництвами лише в тому разі, якщо вони існують більше дванадцяти місяців.

Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін «постійне представництво» не розглядається як такий, що включає: a) використання споруд виключно з метою зберігання, показу або поставки товарів чи виробів, що належать підприємству; b) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання, показу або поставки; c) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством; d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства; e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер; f) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від a) до e), за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

За правилами пункту 4 розділу V Порядку розрахунку податкових зобов'язань з податку на прибуток нерезидентів, які провадять діяльність на території України через постійне представництво, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 червня 2013 року №610, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 липня 2013 року за №1205/23737, діяльність постійного представництва нерезидента матиме допоміжний або підготовчий характер у разі, якщо вона не складає основну діяльність або один із видів діяльності нерезидента. Види діяльності або сукупність всіх вказаних видів діяльності не повинні складати основну діяльність або один з видів основної діяльності нерезидента. При цьому як основну діяльність розуміють діяльність нерезидента, визначену у його статутних документах, яка є регулярною і постійною протягом календарного року, на який припадає звітний (податковий) період.

Наведене дає підстави дійти висновку, що у разі здійснення представництвом нерезидента видів або виду діяльності, яка є тотожною основній діяльності нерезидента, таке представництво набуває статусу постійного представництва і його діяльність на території України оподатковується в загальному порядку.

Однак, під час розгляду справи судами не було витребувано та досліджено установчих документів нерезидента, зі змісту яких можна встановити основні види діяльності останнього та співставити їх з видами діяльності позивача.

Особливості оподаткування нерезидентів, врегульовані положеннями статті 160 ПК України.

Пунктом 160.8 статті 160 ПК України закріплено, що суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі якщо нерезидент провадить свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з органом державної податкової служби за місцезнаходженням постійного представництва.

У разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається органом державної податкової служби як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

Саме посилаючись на наведені положення Податкового кодексу України, відповідач дійшов висновку, що суми, перераховані нерезидентом його представництву на території України, є прибутком, який підлягає оподаткуванню.

Однак, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не здійснено правову оцінку таких висновків податкового органу.

Не зазначено, яким саме чином отримані представництвом кошти від нерезидента співвідносяться із переліком доходів, закріпленим у другому абзаці пункту 160.1 статті 160 ПК України.

Без встановлення правомірності віднесення відповідних сум до оподатковуваного доходу, висновок про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення також є передчасним.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 236, частиною 6 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Представництва «Доу АгроСайенсіс Фертрібсгезельшафт м.б.х.» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року у справі №826/244/15 скасувати.

3. Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та перегляду не підлягає.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна